Бібліотека Букліб працює за підтримки агентства Magistr.ua

5. 5. Педагогічні методи і технології

Розглянемо конкретні соціально-педагогічні методи соціальної ро­боти. Бесіда має індивідуальну і групову форми, може бути заздале­гідь підготовленою і спонтанною. Вона стимулює інтерес клієнтів до обговорення актуальних проблем життєдіяльності, життя соціуму, колективу і має великий виховний потенціал, використовуючи жит­тєвий досвід учасників. При розробленні теми важливо визначити

спектр соціально важливих проблем, що порушуватимуться, і з ура­хуванням очікуваної цілі сформулювати питання.

У свій час добре зарекомендував себе мітинг, що дає змогу швид­ко реагувати на події, створювати в учасників психологічну установ­ку на їхнє сприйняття і мотивацію до діяльності. Звичайно, мітинг — це разовий захід. Його інформативна роль обмежена: учасники, як правило, уже заздалегідь знають, із якою конкретною ціллю він зби­рається. Головне в ньому — соціально-психологічний компонент, що дає змогу мобілізувати учасників на якусь неординарну справу: протест проти чогось, що стосується інтересів учасників, або під­тримку якихось дій чи явищ. Мітинг є сильною емоційною під­тримкою групової згуртованості учасників, об'єднаних спільною ціллю, маніфестацією єдності.

Якщо мітинг несе в собі визначений момент стихійності, то збори індивідів, об'єднаних за якоюсь ознакою, маючи також багатий емо­ційний потенціал, вирізняються підготовленістю, організованістю і деякими наслідками, що можуть бути результатом їхнього рішення. Вони мають великий виховний потенціал насамперед як орган ко­лективного керування або самоврядування, виражають волю біль­шості учасників, мобілізують їх на активну діяльність з реалізації прийнятих рішень.

Збори можуть бути частиною діяльності якоїсь установи або об'єднання, на них звітують про виконану роботу, обирають представ­ників у ті чи інші виконавчі органи, затверджують плани. Збори — це школа спілкування, оцінки ситуації, придбання комунікативних, ін­коли полемічних управлінських навичок. На жаль, масовий харак­тер заходу не завжди дає можливість охопити і залучити до активної діяльності усіх присутніх.

Велика виховна роль такої специфічної форми спілкування, як диспут, де формуються і закріплюються полемічні уміння, виникає впевненість у собі, уміння залучати й утримувати прихильників. Крім того, диспут може оголити різні сторони істини, що нерідко трапля­ється в соціальній роботі, й учить більш глибокому розумінню суті соціальних проблем. Диспут — це організована полеміка за заздале­гідь визначеною темою; у той же час дискусія — це відстоювання різ­номанітних точок зору, можливо, за темою, що виникла спонтанно. Соціальному працівнику, педагогу, терапевту доводиться регулярно вступати в дискусії з клієнтами (іноді також із представниками інших

соціальних установ, із начальством, працівниками органів соціаль­ного керування тощо). За всієї емоційної насиченості основне в дискусії — це логічна обґрунтованість і особиста переконаність учас­ників, що дасть можливість їм вплинути на своїх опонентів.

Людина прагне дізнатися про свої можливості, пізнати, випробу­вати свої сили, розвинути здібності. Психологічні методики допома­гають вивільнити приховані сили особистості за допомогою тренін-гів, різноманітних групових методик і аутотренінгів. Навчання спільній діяльності, узгодженню потреб і інтересів, лідерським і ви­конавчим умінням також сприяє удосконаленню соціального функ­ціонування людей.

Активною формою соціально-педагогічних технологій є створен­ня об'єднань самоврядування — клубів, асоціацій, груп самодопомоги і взаємодопомоги. Зазвичай така організація створюється рішенням зборів ініціаторів, що висувають цілі діяльності, залучають прихиль­ників, розробляють проект статуту клуба, обговорюють його і зат­верджують на зборах. Але фахівці із соціальної роботи мають знати, що це один із найбільш плідних шляхів поліпшення соціального обс­луговування населення і розвитку соціальних навичок і якостей. То­му вони повинні виступати організаторами таких груп або надавати допомогу в їх створенні й діяльності.

Упродовж життя кожен індивід неодноразово зустрічається з не­обхідністю адаптуватися до якогось соціального середовища. Особ­ливо гостро постає це питання, коли індивід із певних причин ви­явився поза нормальним суспільним оточенням — у результаті три­валої хвороби, тюремного ув'язнення тощо. Нарешті, у періоди масштабних соціальних перетворень цілі соціальні верстви і групи перебувають в процесі адаптації до умов, що радикально змінилися.

Педагогічні технології адаптації містять навчання насамперед но­вим професіям, засобам забезпечення власного існування і життя своєї сім'ї за допомогою засобів, адекватних умовам, що змінилися. Це бізнес-інкубатори, школи лідерів, виборців тощо.

Родовою функцією соціальної педагогіки є сприяння сім'ям у по­доланні шкільних труднощів їхніх дітей. Це здійснюється за допомо­гою особистісної діагностики й аналізу шкільних труднощів, а також організації груп і класів вирівнювання із застосуваннями інно­ваційних авторських навчальних методик, що уможливлюють пере­борювання ускладнення. Важливі складові такої роботи — супервізорство, професіональне наставництво досвідчених спеціалістів со­ціальної роботи і соціальної педагогіки над колегами, що тільки по­чинають працювати.

Іншою важливою частиною такої роботи є взаємодія із сім'єю важкої дитини, виявлення її проблем, надання допомоги дитині та її близьким. Можливо, дорослі члени сім'ї не мають потрібної компе­тенції, щоб зауважити й оцінити негативні процеси, що відбувають­ся з дитиною, вони не знають, як поводитися в такій ситуації, чим допомогти дитині. Іноді причина кризової ситуації в сімейних сто­сунках полягає в малозабезпеченності або бідності. Такі сім'ї потре­бують матеріальної допомоги. Крім того, сім'ї дуже мало поінфор­мовані про свої права у взаємовідносинах із освітньою системою, про джерела соціальних ресурсів, спроможні їх підтримати. Нареш­ті, члени сім'ї можуть бути асоціальними суб'єктами, які нехтують виконання своїх батьківських обов'язків. Якщо соціально-виховна робота з ними не дає результатів або неможлива, необхідно порушу­вати питання про вилучення дитини (дітей) із сім'ї і про подальший устрій її долі.

Поряд із загальною соціальною педагогікою діє кондуктивна пе­дагогіка. Це один із специфічних напрямів педагогічної діяльності, роботи з дітьми-інвалідами й дітьми з обмеженими можливостями. Кондуктивна педагогіка поєднує в собі як загальнопедагогічні, так і спеціалізовані принципи і методи. Вона була розроблена професо­ром Пето в 1945-1967 pp. і широко застосовувалася в Інституті Пето з дослідження і лікування розладів опорно-рухового апарата (Буда­пешт). Вплив на дитину з обмеженими можливостями здійснюється спеціально навченим в інституті кондуктором (від лат. Conductor — супровідний) і спрямований на створення самостійної активності і незалежності дитини, що прагне адаптуватися до навколишнього се­редовища, її навчають, керують нею у повсякденній діяльності, задо­вольняють її біологічні та соціальні потреби.

Заняття з групою з 6-7 дітей проводить один кондуктор, який во­лодіє основами знань у галузі медицини, педагогіки, лікувальної гім­настики, психології, дефектології тощо. Заняття починаються о 6-7 годині ранку і тривають 6-7 годин із перервою на денний сон лише для дітей молодшого віку.

Діти навчаються в тому ж приміщенні, в якому живуть. У ході проведення занять практикується тепле, доброзичливе спілкування, спокійний тон і емоційна настроєність кондуктора на залучення ди­тини до занять. Зауваження конкретній дитині ніколи не робляться; помилка і невдачі обговорюються в звертанні до всієї групи. У про­цесі занять опановуються навички різноманітних видів діяльності в побутовому самообслуговуванні (підйом, умивання, одягання, хар­чування тощо), а також па доступному рівні розвитку інтелекту (ма­лювання, письмо, рахунок). Як наслідок значна частина дітей (близько 70 %, за даними Інституту Пето) переходить у звичайні ди­тячі установи і спроможна навчатися в загальноосвітній школі.

Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+