5. 8. Листопадова революція в Німеччині

Перша світова війна супроводжувалася не лише перемогами і поразка­ми на фронтах, колосальними людськими жертвами і матеріальними втра­тами, а й загостренням соціальних суперечностей у воюючих країнах. Це було характерно і для Німеччини.

Тяжке економічне становище, утома населення країни від війни, падіння життєвого рівня поступово поглиблювали антивоєнні та революційні на­строї. За період війни податки зросли в 5 разів, робочий день тривав 12— 14 годин. Погіршувалося становище не тільки робітників і селян. Дрібна буржуазія була обурена масовим закриттям малих підприємств і майсте­рень, системою державного регулювання економіки, монопольним контро­лем за розподілом військових замовлень.

Дві революції в Росії справили безпосередній вплив на німецький народ. Посилення революційних настроїв, усвідомлення антинародного харак­теру війни, братання на російсько-німецькому фронті спонукали німецьких солдат і матросів виступати проти війни і тих сил, які її розв'язали.

Під впливом революційних подій посилилась криза в Соціал-демокра-тичній партії Німеччини (СДПН). Ще в 1917 р. центристи покинули партію і створили окрему Незалежну соціал-демократичну партію Німеччини (НСДПН) на чолі з Карлом Каутським.

Правлячі кола країни напередодні поразки провели деяку урядову ре­організацію. До складу нового уряду були введені соціал-демократи. З в'язниць були звільнені лідер лівих соціал-демократів Карл Лібкнехт та інші політичні в'язні. З допомогою реформ уряд намагався запобігти рево­люційному вибуху.

Незважаючи на це, ліві соціал-демократи закликали до повалення уряду і розриву з центристами в соціал-демократичному русі. У жовтні 1918 р. конференція лівих соціал-демократів (група "Спартак") висунула програму з вимогами повалення монархії, припинення війни, проголошення демокра­тичних прав і свобод, створення умов переходу до соціалістичної революції.

Тим часом військове командування 28 жовтня віддало наказ воєнним морякам вступити в бій з англійським флотом і прорвати блокаду німець­ких портів. У відповідь на це рішення в м. Кіль повстали воєнні моряки. Одночасно з ними робітники міста проголосили загальний страйк. Створе­на повсталими моряками і робітниками Рада робітничих і матроських де­путатів стала органом влади в місті. Революційний рух охопив Гамбург, Бремен, Мюнхен та інші міста країни.

9 листопада розпочався загальний страйк солдатів і робітників у Берліні, що переріс у повстання. Повсталі захопили важливі стратегічні пункти столиці. Кайзер Вільгельм II втік, монархія була повалена. Праві лідери соціал-демократії і центристи, які мали перевагу у керівництві більшості рад, проголосили "вільну німецьку республіку" і сформували уряд. Ліві соціал-демократи на чолі з Лібкнехтом вимагали проголосити країну соціалістичною республікою, передати владу в руки Рад і виключи­ти зі складу уряду представників буржуазії. Проте "спартаківці" не мали значного впливу серед мас.

У результаті революції розпочався процес реорганізації і перебудови політичних партій: виникли Німецька національна народна партія, Демо­кратична партія, Християнсько-демократична народна партія та ін.

Профспілки добилися підписання угоди з підприємцями, згідно з якою узаконювалися профспілки, створювалися фабзавкоми, запроваджувався 8-годинний робочий день.

Загальнонімецький з'їзд Рад у грудні 1918 р. прийняв рішення про проведення виборів до Національних зборів. Після передачі їм верховної влади в країні повинна була призупинитись діяльність рад.

Проти такого розвитку подій рішуче виступили ліві радикальні сили соціал-демократії, які реорганізували свою групу "Спартак" у "Союз Спар­так" і розпочали підготовку до створення комуністичної партії. Відбувся Установчий з'їзд Комуністичної партії Німеччини (КПН). Програма КПН проголошувала завдання здійснення соціалістичної революції і встановлення диктатури пролетаріату. Молода компартія виступила за бойкот виборів до Національних зборів, відмовилася від роботи у профспілках, вважаючи їх реформістськими. Тим часом у країні спалахнула гостра боротьба радикаль­них, центристських і реакційних сил. Були придушені революційні виступи робітників у ряді міст, заарештовані та убиті вожді компартії Карл Лібкнехт і Роза Люксембург. Компартія перейшла на нелегальне становище.

Вибори до Національних зборів не дали переваги жодній політичній партії. На цьому революція практично завершилася.

Проте революційний рух тривав. У квітні 1919 р. праві та незалежні соціал-демократи проголосили в Баварії соціалістичну республіку. Новий уряд, очолюваний комуністами, розпочав націоналізацію банків, встановив систему розподілу продовольства, створив Червону армію. Разом з тим уряд не конфісковував землі поміщиків, залишив фабрично-заводські ко­мітети, обрані ще до революції. Радикальні дії радянської влади в Баварії викликали протидію з боку центральної влади, і 1 травня радянську рес­публіку в Баварії було повалено..

У липні 1919 р. Національні збори Німеччини схвалили Веймарську конституцію, згідно з якою країна проголошувалася парламентською рес­публікою. Законодавча влада належала рейхстагу і ландтагам 18 земель. Вибори в рейхстаг проходили раз в чотири роки на основі загального виборчого права, яке надавалося чоловікам і жінкам з 20 років. Конститу­ція гарантувала недоторканність приватної власності, проголошувала гро­мадянські свободи. Нова конституція була значним кроком вперед по­рівняно з довоєнною конституцією Німеччини.