5.1. СРТ як системоутворювальний фактор світової економіки
Одним із визначальних критеріїв динаміки та спрямованості руху світової економіки в останні десятиріччя стає його „технологічний вимір”. Технологічний детермінізм позбувся свого ідеологізованого наповнення і дедалі більше зумовлює міжнародну конкурентоспроможність, темпи економічного зростання, структуризацію світогосподарських зв'язків. Він є і синтетичним індикатором у планетарному маркетингу техногенних та антропогенних перспектив людства.
Іншими словами, глобальний розвиток і рух технологій, опосередкований СРТ, перетворюється на системоутворювальний чинник трансформації світової економіки на рубежі XX—-XXI ст.
Об'єктивними передумовами цього процесу є:
1. Становлення постіндустріального інформаційно-технологічного укладу цивілізаційного розвитку, зокрема такі його складові, як:
· переважна динаміка в науково-технічному прогресі «фундаменталізації» технологічних процесів, впливу на мікроструктуру матерії, вдосконалення нематеріальних елементів продуктивних сил, що потребує об'єднання зусиль на глобальному рівні (генна інженерія, біотехнологія, нові композиційні матеріали, термоядерний синтез, штучний інтелект тощо);
· всеосяжна інформатизація суспільного життя на базі стрімко прогресуючої обчислювальної техніки, планетарних комп'ютерних мереж, електронних, оптоволоконних та космічних телекомунікацій.
2. Зростання пріоритетності порівняно з тріадою класичних факторів виробництва (природні ресурси, праця, капітал) четвертого сучасного фактора — інноваційного підприємництва, який спрощено визначається як технологічний. Це зумовлено:
· потребами конкурентної боротьби у сферах високотехнологічного та наукоємного сервісу («софтизація»), підвищенням ролі «людського капіталу» як вихідного продуцента інновацій;
· можливостями, які надають потужна інтелектуалізація та інформатизація суспільства, «алокаційний ефект», тобто соціальне підтверджена масова схильність освічених людей до індивідуальної творчої самореалізації, в тому числі як суб'єктів СРТ,
3. Нагальність для всього світового співтовариства підвищення вимог до мінімізації техногенного та антропогенного впливу на природу шляхом переважної розробки й використання безпечних для довкілля технологій, оптимізації взаємовпливу ланок «людина — суспільство — природа», створення умов для ноосферно-космічної цивілізації.
«Визрівання» зазначених передумов відбувається в усіх ключових сферах суспільного відтворення: в науці й освіті, виробництві й обміні, в управлінні та в соціальному сервісі. Тому носіями технологій виступають і всі фактори виробництва (природні ресурси -— сировина, праця, капітал, інноваційне підприємництво), а в найконцентрованішому вигляді —товарна й нетоварна продукція.
Планетарний процес інтернаціоналізації створення й освоєння виробничого й комерційного використання, трансферу (передання) і дифузії (поширення) технологій дістав назву техноглобалізму. Динамічний розвиток і змістове поглиблення процесу техноглобалізму опосередковує перехід об'єктивних загальних передумов у суб'єктивні конкретні ознаки нової конфігурації СРТ.
Зрозуміло, що процеси трансформації СРТ в один з системоутворювальних факторів сучасної світової економіки не є одно порядковими, вони відбуваються в різних напрямах, з різними інтенсивністю, глибиною, специфікою. Але всі елементи й суттєві ознаки СРТ більшою чи меншою мірою зазнають якісних змін.
Світовий ринок технологій може бути схарактеризований як сукупність міжнародних ринкових відносин його суб'єктів з приводу прибуткового використання прав власності на його об'єкти —технології продуктів, процесів та управління.
З огляду на внутрішню системну цілісність процесів техноглобалізму і трансформації СРТ вони розглядаються, включаючи і ринкові, і поза ринкові аспекти, як одне ціле.
Структура СРТ і класифікація технологій
Структуру СРТ утворюють усталені інституційні елементи та економічні категорії, які опосередковують рух і взаємодію світових технологій.
Інституційні елементи СРТ:
• об'єкти, тобто продукти (товари) чи процеси — носії технологій;
• суб'єкти —юридичні чи фізичні особи, що оперують об'єктами;
• комерційний та некомерційний трансфер технологій;
• форми трансферу та правового захисту інновацій і технологій:
патенти, ліцензії, «ноу-хау», лізинг, копірайт, франчайзинг, форми наукоємного сервісу;
• канали трансферу та дифузії інновацій і технологій: торгівля інноваційноємною продукцією, ліцензійна торгівля, наукоємний сервіс, науково-технічне та інформаційне співробітництво, комплексний трансфер технологій, зокрема прямі іноземні інвестиції, спільне підприємництво, різні контракти тощо. Серед основних економічних категорій, що опосередковують еволюцію структури СРТ і трансферу технологій, ключовими є:
ринок, власність, конкуренція, ціна, прибуток. Віссю ринкового перетворення інновацій на технології-товари є процес зміни форм власності.
Рух технологій на світовому ринку з погляду права власності може бути поділений на:
• до ринкову стадію, яку характеризують процеси набуття нових знань і визначення їхнього технологічного застосування у формі переважно приватної та колективної інтелектуальної власності;
• ринково-монопольну стадію, на якій відбуваються виробничо-комерційна реалізація технологій та їхній трансфер у формі переважно внутрішньо корпоративної національної власності;
• ринкова - олігопольну стадію — процес комерційно-виробничої дифузії технологій у формі переважно між корпоративної інтернаціональної власності.
На двох особливостях зазначеної еволюції форм власності на інновації та технології необхідно наголосити в контексті тенденцій техноглобалізму:
• по-перше, порівняно з зазначеними та супутніми формами власності більш динамічним є набуття технологіями форм інтернаціональної власності;
• по-друге, формується суто технологічна модель життєвого циклу товарів, яка поєднує як їх ринкову, так і поза ринкову стадії.
Показовою є також еволюція факторів конкурентоспроможності.
У галузі технологій продуктів протягом останніх десятиріч простежується послідовна зміна пріоритетів: від примату ціни до якості продукції, далі — до її новизни та сервісу, нарешті — до міжнародної винятковості та після експлуатаційної утилізації товарів.
У технологіях процесів — це стимульована державами відмова від затратних техногенних процесів на користь ресурсе-, енерго- та природозбережувальних технологій на базі інтернаціоналізації їхньої розробки та впровадження.
В технологіях управління — це гуманізація процесів суспільної організації управління, підвищення соціальних та екологічних стандартів життя, зокрема дифузія цих технологій у країни периферії світу.
Зрозуміло, і це природно, що на практиці абсолютно нові технології трапляються рідко. Як правило, вони синтезують тією чи іншою мірою традиційні елементи виробництва, організації, управління з новим знанням, є симбіозом стандартних та інноваційних процесів. Вони можуть також поєднувати усталені процедури в новий спосіб чи забезпечувати випуск модернізованої продукції тощо. .
«Ядро кристалізації» технологій становлять:
• новації — нові продукти (процеси) інтелектуальної діяльності та організаційного їх впровадження (до ринкова стадія);
• інновації (англ. Introduced novation) — нові товари (процеси) як результат відтворення і комерціалізації новацій (ринкова стадія).
В рамках СРТ розглядається переважно рух інноваційних технологій, і тоді класифікація інновацій і технологій є спільною, хоч такий підхід не завжди прийнятний.
Класифікації інновацій (технологій) доцільно типологізувати як:
• внутрішньо генетичні: радикальні (базові), вдосконалювальні та модифікувальні (часткові);
• зовнішньогенетичній: продуктові, процесні, управлінські;
• ринкові: за ознаками новизни, попиту, прибутковості.
За основними науково-технічними та ринковими характеристиками зазначену класифікацію доповнюють поняття:
• плодотворна технологія — продукує та освоює базові та вдосконалювальні інновації, забезпечує формування окремої галузі з випуску типової новітньої наукоємної продукції з параметрами, що поліпшуються, і потребує інтенсивних досліджень на всіх етапах життєвого циклу (наприклад, ЕОМ, біотехнологія тощо);
• мінлива технологія — продукує та освоює вдосконалювальні інновації на основі радикальної, потребує створення окремих виробництв різноманітної новітньої продукції, а також активних досліджень на останніх стадіях життєвого циклу (наприклад, засоби зв'язку, мас-медіа тощо);
• стабільна технологія — продукує та освоює модернізованні інновації як допоміжний засіб підвищення конкурентоспроможності традиційної продукції низьконаукоємних галузей поряд з факторами ціни, якості, маркетингу (наприклад, легка, харчова галузі).
Поняття «технологія» трактується також неоднозначне, наприклад як:
• наукові методи реалізації практичних завдань;
• сукупність прийомів та способів обробки й переробки різних середовищ тощо.
З огляду на дуалістичну природу технологій (первинна складова — інтелектуально-пошукова і вторинна — матеріально-забезпечувальна) поняття «технологія» має характеризуватися як. система інноваційно-ресурсних процедур створення нових продуктів і процесів.
Іншими словами, глобальний розвиток і рух технологій, опосередкований СРТ, перетворюється на системоутворювальний чинник трансформації світової економіки на рубежі XX—-XXI ст.
Об'єктивними передумовами цього процесу є:
1. Становлення постіндустріального інформаційно-технологічного укладу цивілізаційного розвитку, зокрема такі його складові, як:
· переважна динаміка в науково-технічному прогресі «фундаменталізації» технологічних процесів, впливу на мікроструктуру матерії, вдосконалення нематеріальних елементів продуктивних сил, що потребує об'єднання зусиль на глобальному рівні (генна інженерія, біотехнологія, нові композиційні матеріали, термоядерний синтез, штучний інтелект тощо);
· всеосяжна інформатизація суспільного життя на базі стрімко прогресуючої обчислювальної техніки, планетарних комп'ютерних мереж, електронних, оптоволоконних та космічних телекомунікацій.
2. Зростання пріоритетності порівняно з тріадою класичних факторів виробництва (природні ресурси, праця, капітал) четвертого сучасного фактора — інноваційного підприємництва, який спрощено визначається як технологічний. Це зумовлено:
· потребами конкурентної боротьби у сферах високотехнологічного та наукоємного сервісу («софтизація»), підвищенням ролі «людського капіталу» як вихідного продуцента інновацій;
· можливостями, які надають потужна інтелектуалізація та інформатизація суспільства, «алокаційний ефект», тобто соціальне підтверджена масова схильність освічених людей до індивідуальної творчої самореалізації, в тому числі як суб'єктів СРТ,
3. Нагальність для всього світового співтовариства підвищення вимог до мінімізації техногенного та антропогенного впливу на природу шляхом переважної розробки й використання безпечних для довкілля технологій, оптимізації взаємовпливу ланок «людина — суспільство — природа», створення умов для ноосферно-космічної цивілізації.
«Визрівання» зазначених передумов відбувається в усіх ключових сферах суспільного відтворення: в науці й освіті, виробництві й обміні, в управлінні та в соціальному сервісі. Тому носіями технологій виступають і всі фактори виробництва (природні ресурси -— сировина, праця, капітал, інноваційне підприємництво), а в найконцентрованішому вигляді —товарна й нетоварна продукція.
Планетарний процес інтернаціоналізації створення й освоєння виробничого й комерційного використання, трансферу (передання) і дифузії (поширення) технологій дістав назву техноглобалізму. Динамічний розвиток і змістове поглиблення процесу техноглобалізму опосередковує перехід об'єктивних загальних передумов у суб'єктивні конкретні ознаки нової конфігурації СРТ.
Зрозуміло, що процеси трансформації СРТ в один з системоутворювальних факторів сучасної світової економіки не є одно порядковими, вони відбуваються в різних напрямах, з різними інтенсивністю, глибиною, специфікою. Але всі елементи й суттєві ознаки СРТ більшою чи меншою мірою зазнають якісних змін.
Світовий ринок технологій може бути схарактеризований як сукупність міжнародних ринкових відносин його суб'єктів з приводу прибуткового використання прав власності на його об'єкти —технології продуктів, процесів та управління.
З огляду на внутрішню системну цілісність процесів техноглобалізму і трансформації СРТ вони розглядаються, включаючи і ринкові, і поза ринкові аспекти, як одне ціле.
Структура СРТ і класифікація технологій
Структуру СРТ утворюють усталені інституційні елементи та економічні категорії, які опосередковують рух і взаємодію світових технологій.
Інституційні елементи СРТ:
• об'єкти, тобто продукти (товари) чи процеси — носії технологій;
• суб'єкти —юридичні чи фізичні особи, що оперують об'єктами;
• комерційний та некомерційний трансфер технологій;
• форми трансферу та правового захисту інновацій і технологій:
патенти, ліцензії, «ноу-хау», лізинг, копірайт, франчайзинг, форми наукоємного сервісу;
• канали трансферу та дифузії інновацій і технологій: торгівля інноваційноємною продукцією, ліцензійна торгівля, наукоємний сервіс, науково-технічне та інформаційне співробітництво, комплексний трансфер технологій, зокрема прямі іноземні інвестиції, спільне підприємництво, різні контракти тощо. Серед основних економічних категорій, що опосередковують еволюцію структури СРТ і трансферу технологій, ключовими є:
ринок, власність, конкуренція, ціна, прибуток. Віссю ринкового перетворення інновацій на технології-товари є процес зміни форм власності.
Рух технологій на світовому ринку з погляду права власності може бути поділений на:
• до ринкову стадію, яку характеризують процеси набуття нових знань і визначення їхнього технологічного застосування у формі переважно приватної та колективної інтелектуальної власності;
• ринково-монопольну стадію, на якій відбуваються виробничо-комерційна реалізація технологій та їхній трансфер у формі переважно внутрішньо корпоративної національної власності;
• ринкова - олігопольну стадію — процес комерційно-виробничої дифузії технологій у формі переважно між корпоративної інтернаціональної власності.
На двох особливостях зазначеної еволюції форм власності на інновації та технології необхідно наголосити в контексті тенденцій техноглобалізму:
• по-перше, порівняно з зазначеними та супутніми формами власності більш динамічним є набуття технологіями форм інтернаціональної власності;
• по-друге, формується суто технологічна модель життєвого циклу товарів, яка поєднує як їх ринкову, так і поза ринкову стадії.
Показовою є також еволюція факторів конкурентоспроможності.
У галузі технологій продуктів протягом останніх десятиріч простежується послідовна зміна пріоритетів: від примату ціни до якості продукції, далі — до її новизни та сервісу, нарешті — до міжнародної винятковості та після експлуатаційної утилізації товарів.
У технологіях процесів — це стимульована державами відмова від затратних техногенних процесів на користь ресурсе-, енерго- та природозбережувальних технологій на базі інтернаціоналізації їхньої розробки та впровадження.
В технологіях управління — це гуманізація процесів суспільної організації управління, підвищення соціальних та екологічних стандартів життя, зокрема дифузія цих технологій у країни периферії світу.
Зрозуміло, і це природно, що на практиці абсолютно нові технології трапляються рідко. Як правило, вони синтезують тією чи іншою мірою традиційні елементи виробництва, організації, управління з новим знанням, є симбіозом стандартних та інноваційних процесів. Вони можуть також поєднувати усталені процедури в новий спосіб чи забезпечувати випуск модернізованої продукції тощо. .
«Ядро кристалізації» технологій становлять:
• новації — нові продукти (процеси) інтелектуальної діяльності та організаційного їх впровадження (до ринкова стадія);
• інновації (англ. Introduced novation) — нові товари (процеси) як результат відтворення і комерціалізації новацій (ринкова стадія).
В рамках СРТ розглядається переважно рух інноваційних технологій, і тоді класифікація інновацій і технологій є спільною, хоч такий підхід не завжди прийнятний.
Класифікації інновацій (технологій) доцільно типологізувати як:
• внутрішньо генетичні: радикальні (базові), вдосконалювальні та модифікувальні (часткові);
• зовнішньогенетичній: продуктові, процесні, управлінські;
• ринкові: за ознаками новизни, попиту, прибутковості.
За основними науково-технічними та ринковими характеристиками зазначену класифікацію доповнюють поняття:
• плодотворна технологія — продукує та освоює базові та вдосконалювальні інновації, забезпечує формування окремої галузі з випуску типової новітньої наукоємної продукції з параметрами, що поліпшуються, і потребує інтенсивних досліджень на всіх етапах життєвого циклу (наприклад, ЕОМ, біотехнологія тощо);
• мінлива технологія — продукує та освоює вдосконалювальні інновації на основі радикальної, потребує створення окремих виробництв різноманітної новітньої продукції, а також активних досліджень на останніх стадіях життєвого циклу (наприклад, засоби зв'язку, мас-медіа тощо);
• стабільна технологія — продукує та освоює модернізованні інновації як допоміжний засіб підвищення конкурентоспроможності традиційної продукції низьконаукоємних галузей поряд з факторами ціни, якості, маркетингу (наприклад, легка, харчова галузі).
Поняття «технологія» трактується також неоднозначне, наприклад як:
• наукові методи реалізації практичних завдань;
• сукупність прийомів та способів обробки й переробки різних середовищ тощо.
З огляду на дуалістичну природу технологій (первинна складова — інтелектуально-пошукова і вторинна — матеріально-забезпечувальна) поняття «технологія» має характеризуватися як. система інноваційно-ресурсних процедур створення нових продуктів і процесів.