Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5.19. Країни Центральної та Східної Європи у 1918-1939 рр

Польща

До Першої світової війни польські землі входили до складу Австро-Угорщини, Німеччини і Росії. Патріотичні сили Польщі боролися за само­стійну незалежну державу. У результаті поразки Австро-Угорщини та Німеч­чини, падіння царського режиму в Росії в листопаді 1918 р. Польща була проголошена республікою.

Президентом і головнокомандувачем польської армії став лідер Соціа­лістичної партії Юзеф Пілсудський.

На початку 1919 р. відбулися вибори до сейму.

Правлячі кола Польщі намагалися включити до складу держави ли­товські, білоруські й українські землі. У проголошенні Західно-Української Народної Республіки вони вбачали загрозу цілісності Польщі, тому бук­вально знищили її під час російсько-польської війни 1918—1919 рр. 1920 р. між Польщею і Директорією було укладено договір, за яким Польща зали­шала за собою Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину, Полісся. Росій-

сько-польська війна закінчилася підписанням у 1921 р. мирного договору, за яким Західна Україна і Західна Білорусь залишалися за Польщею.

Після закінчення війни у Польщі було прийнято нову конституцію, що закріплювала законодавчу владу за сеймом і сенатом, які обиралися на підставі загального, прямого, рівного, таємного і пропорційного голосуван­ня. Президент республіки обирався на 7 років і призначав уряд.

Складне економічне становище — державний борг, інфляція, зростання чисельності безробітних в умовах світової економічної кризи — призвело до страйкової і революційної боротьби.

Наступного року Польща поступово стала виходити з економічної кри­зи: було стабілізовано польську валюту, залучено іноземні інвестиції, прий­нято жорсткі заходи для економії валюти. Західні інвестори вимагали від Польщі встановлення "сильної влади".

У травні 1926 р. у країні фактично відбувся державний переворот: Пілсудський взяв на себе командування збройними силами, встановив контроль над всією державною владою. У 1926—1928 та у 1930 рр. він був прем'єр-міністром Польщі.

1935 р. після смерті Пілсудського державу очолив генерал Е. Ридз-Смігли.

У зовнішній політиці Польща дотримувалася чіткої антирадянської політики. 1934 р. було підписано пакт про ненапад з Німеччиною, а у 1938 р. спровоковано конфлікт між Польщею і Литвою, в якому останню захи­щав СРСР. Восени цього ж року у результаті Мюнхенської угоди Польща приєднала до себе частину земель Чехословаччини. Проте фашистська Німеччина ставила Польщі ультиматуми: приєднання Гданська до Рейху, будівництво через Польщу двох автострад до Східної Пруссії, перегляд західних кордонів Польщі, забезпечення прав німецьких меншин тощо. Усе це погіршувало польсько-німецькі відносини.

Польща підписала угоду з Англією про взаємодопомогу, за якою остання зобов'язувалася надати підтримку Польщі в разі загрози з боку інших країн.

Угорщина

До 1918р. Угорщина входила до складу Австро-Угорської імперії. 1918р. Угорщину було проголошено республікою, запроваджено загальне виборче право, проголошено свободу зборів тощо.

За допомогою угорської секції РКП(б) на чолі з Бела Куном 1918 р. у Будапешті було засновано Комуністичну партію, яка вступила в контакт з радикальними соціалістами і соціал-демократами. За прикладом більшо­вицької Росії вони розпочали створювати Ради. На початку 1919 р. соціал-демократи і комуністи створили об'єднану Соціалістичну партію Угорщи­ни. При кризі в республіканському уряді радикальні соціал-демократи і комуністи проголосили радянську владу в Угорщині, яка проіснувала 4,5 місяця. Встановлена диктатура пролетаріату за прикладом більшовиків

Росії вжила відповідних заходів. Під впливом зовнішніх і внутрішніх об­ставин у серпні 1919 р. радянська влада зазнала поразки.

1920 В- в Угорщині були проведені вибори в парламент, який обрав адмірала Хорті регентом. Окремим законом династія Габсбургів була по­збавлена угорського престолу. Згідно з земельною реформою 230 тис. господарів одержали землю, що сприяло зростанню чисельності замож­них селян. З середини 1925 р. у країні відбувається зростання промисло­вого виробництва, зокрема за рахунок інвестицій.

Індустріальний розвиток стримувався через слабку сировинну базу, не­достачу капіталів, вузький внутрішній ринок.

З кінця 20-х рр. в Угорщині, як і в цілому в світі, спалахнула економічна криза. Це спричинило політичну нестабільність. З 1931 до 1936 р. змінило­ся три уряди. Лише третій уряд почав свою діяльність в умовах виходу країни з кризи. 1936 р. промислове виробництво досягло докризового рівня.

У зовнішній політиці Угорщина орієнтувалася на дружні зв'язки з гітле­рівською Німеччиною. Регент Хорті одержав майже королівські повнова­ження. Наступний уряд Імреді продовжив курс на перетворення країни в авторитарну державу, на зближення з Німеччиною. На початку 1939 р. Угорщина приєдналася до "Антикомінтернівського пакту" і вступила у війну як союзник Німеччини.

Румунія

Як відомо, Румунія брала участь у Першій світовій війні на боці Антан­ти. Післявоєнні мирні договори забезпечили їй збільшення території більш як у два рази. Країна мала значні сировинні ресурси, досить розвинуту промисловість, особливо нафтову. Проте в цілому вона була аграрною. Більшість селян були малоземельними або безземельними.

Політичне становище після війни характеризувалося нестабільністю. Перші повоєнні вибори в 1919 р. привели до влади коаліційний уряд, який згодом змінився урядом генерала Авереску. Проте він не зміг вивести країну з кризи. Після виборів 1921 р. до влади прийшла Національно-ліберальна партія.

1923 р. було прийнято нову конституцію, що проголошувала країну конституційно-монархічною державою, запровадила загальне виборче пра­во, демократичні права і свободи.

Становище в країні почало поліпшуватися. За аграрною реформою селяни одержали 66% поміщицьких земель. 1924 р. було перевершено рівень довоєнного промислового виробництва. Іноземний капітал мав пра­во лише на 50% акцій добувної промисловості, що сприяло розвитку націо­нального підприємництва.

Проте в 1925 р. в країні загострилася політична ситуація. Спадкоє­мець румунського престолу Кароль був звинувачений у зловживаннях і розтратах. Тому парламент позбавив його права на спадкоємність престо­лу і вислав із країни. Національно-ліберальна партія зазнала поразки на

виборах. Після смерті короля Фердинанда королем став його шестирічний син Михай. До того ж у країні погіршилися справи і в економіці.

У 1928 р. противники націонал-лібералів — націонал-цараністи — зібрали ряд народних сходів, свій з'їзд проголосили Національними збора­ми, пообіцяли відновити місцеве самоврядування, скоротити податки і на­дати селянам дешеві кредити. Це дало їм можливість на чергових виборах в парламент здобути перемогу і сформувати уряд, що широко відкрив двері іноземному капіталу, дозволив вільну купівлю-продаж землі.

У зовнішній політиці Румунія орієнтувалася на Італію, Францію та Анг­лію, підписала договір з Німеччиною і Грецією про ненапад, займала досить жорстку позицію щодо СРСР.

В умовах світової економічної кризи промислове виробництво в Ру­мунії занепало. Ціна на нафту знизилися в 5 разів.

1930 р. до країни повернувся Кароль і проголосив себе королем, хоча і продовжував діяти парламент.

З метою виходу з кризи був розроблений "план оздоровлення": ско­рочувалась чисельність державних службовців, знижувалася заробітна плата. Через Лігу Націй країна одержала значну фінансову позику, що сприяло стабілізації економічного розвитку.

З 1933 до 1937 рр. уряди країни формувалися й очолювалися націонал-лібералами. Частина керівної верхівки дедалі більше схилялася до союзу з Німеччиною. 1937 р. фашисти одержали право носити свастику. Наступ­ного року було проголошено створення єдиної партії — Фронту національ­ного відродження, що мала право брати участь у виборчих кампаніях.

Наступ реакції і фашизму супроводжувався посиленням маневрів прав­лячих кіл на світовій арені. Приєднання до фашистського блоку уявлялося румунському урядові гарантією проти претензій хортистів Угорщини на Трансільванію, закріплення українських земель Буковини і Бессарабії та загарбання нових земель.

Проте радянсько-німецькі договори про ненапад, про дружбу і кордони розв'язали руки СРСР, війська якого влітку 1940 р. вступили у Бессарабію і Північну Буковину. Згодом між Румунією і Німеччиною було погоджено про всі спільні дії проти СРСР.