5.2. Рекомендації "Групи Тридцяти"
"Група Тридцяти" (Г-30) – неурядова група експертів з питань міжнародної фінансової системи, що складається (як сказано в її документах) "З лідерів індустрії цінних паперів і кваліфікованих експертів у цій області" переважно з країн Західної Європи. Г-30 має Керівний комітет, до складу якого входять поважні представники фінансових систем 8 західноєвропейських країн, та Робочий комітет, який складається теж з експертів різних країн. Головними результатами роботи Г-30 є Доповідь та Рекомендації "Групи Тридцяти".
Міжнародна організація зі стандартизації – федерація національних організацій стандартизації (ІSO). Мета ІSO – сприяти розробці та впровадженню міжнародних стандартів в усіх суттєвих сферах ділового життя.
Стандарти розроблюються технічними комітетами, які складаються з експертів-професіоналів у своїй справі. Кожна країна – член ISO може направити своїх представників до того чи іншого технічного комітету. Після розробки певного стандарту він має бути схвалений 75% членів ІSO.
Робота ISO базується на принципах, які дозволяють національним ринкам максимально зберігати свої системи стандартизації, забезпечуючи водночас введення нових уніфікованих систем.
Міжнародна система нумерації (кодифікації) цінних паперів (ISIN). ISIN (стандарт ISO 6166) був розроблений для використання в усіх міжнародних угодах по цінних паперах. У кожній країні ISIN повинен присвоюватися виключно єдиним національним агентством, відповідальним за цей процес.
Кожному цінному паперу має бути присвоєний номер; ISIN паперу повинний бути і залишатися унікальним. В ISIN входять три компонента: префікс, основний номер і контрольна цифра. Префіксом є код країни (стандарт ISO 3166), який складається із двох букв. Основний номер складається з 9 символів ( цифр або букв). Це, по суті, національний номер цінного паперу. Якщо національний номер має менше 9 знаків, то місця перед ним заповнюються нулями. Контрольна цифра розраховується за спеціальною формулою і засвідчує дійсність ISIN.
Стандартна схема повідомлень про операції з цінними паперами визначається стандартом ISO. 7775
Усім національним ринкам рекомендується прийняти нумерацію ISIN та використовувати стандарти ISO. Цього ж вимагають і Рекомендації Г-30.
Першим кроком "Групи Тридцяти" стало скликання у 1989 році у Лондоні симпозіуму, на якому обговорювалися процедури клірингу і розрахунків по цінних паперах на провідних світових ринках та плани зробити ці процедури суміжними між собою. На засіданнях були присутні майже 100 осіб – інвестори, торговці, працівники бірж, банків та органів контролю. Було вирішено, що створення єдиної глобальної клірингової системи поки що передчасне, але бажаним є досягнення згоди щодо стандартів і процедур, які були б придатними для усіх ринків світової системи обігу цінних паперів.
В результаті проведеної Керівним та Робочим комітетами Г-30 роботи були вироблені Доповідь і Рекомендації "Групи Тридцяти".
Рекомендації є авторитетною думкою кваліфікованих експертів з різних країн. Сформульовані в кінці 80-х років та орієнтовані на 1992 рік як кінцевий термін їх виконання, Рекомендації не втратили своєї актуальності і через 10 років. По-перше, тому, що не всі розвинуті країни у виконанні Рекомендацій вклалися у строки до 1992 року. По-друге, за цей час з’явилися нові фондові ринки постсоціалістичних країн, більшість з яких теж приєднуються до виконання Рекомендацій Г-30.
У чому ж суть Рекомендацій ?
В цілому дев’ять Рекомендацій Г-30 розроблені для досягнення таких цілей:
· звіряти угоди по цінних паперах наступного дня після укладання угоди (Т+1, де Т – день торгів і укладання угоди);
· виконувати угоди на безперервній і щоденній основі в день Т+3;
· здійснювати розрахунки за єдиними принципами;
· підвищувати ефективність шляхом широкого використання депозитаріїв, механізмів заліків та стандартної нумерації цінних паперів.
Розглянемо коротко зміст Рекомендацій Г-30.
Рекомендація 1. До 1990 року звірення умов угод між усіма безпосередніми учасниками ринку ( тобто брокерами, ділерами та іншими членами біржі) має здійснюватися не пізніше, ніж на наступний робочий день після укладання угоди, тобто у день Т+1.
Рекомендація 2. Непрямі учасники ринку (інституціональні інвестори або інші учасники угод, які не є брокерами чи ділерами) повинні до 1992 року стати членами системи звірення угод, яка дозволяє підтверджувати інформацію про деталі угод.
Рекомендація 3. Кожна країна повинна мати до 1992 року розвинений та ефективно діючий Центральний депозитарій цінних паперів. Умови діяльності та управління депозитарієм повинні заохочувати поширення його послуг серед учасників ринку (як пряме, так і непряме).
Рекомендація 4. Кожна країна має визначити шляхом вивчення обсягів ринку і дій його учасників, чи буде організація системи заліку угод корисна для зниження ризику і збільшення ефективності. Якщо створення такої системи буде визнане корисним, то це має бути досягнуто до 1992 року.
Рекомендація 5. До 1992 року всі угоди мають виконуватися у суворій відповідності до принципу "поставка проти оплати" (ППО).
Рекомендація 6. Грошові платежі, пов’язані з виконанням угод по цінних паперах, мають здійснюватися єдиним чином по усіх фінансових інструментах і ринках на основі домовленості про зарахування фондів "в той же день".
Рекомендація 7. Система "щоденного виконання" має бути прийнята на усіх ринках. У 1992 році виконання угод має відбуватися через два робочих дні після укладання угоди, в день Т+3. Як орієнтир повинно бути прийнято Т+5 найпізніше до 1990 року (там, де це не заважатиме введенню Т+3 до 1992 року).
Рекомендація 8. Позики і позички цінних паперів мають бути підтримані як метод підвищення надійності при завершенні угод. Існуючі законодавчі та податкові бар’єри, які обмежують цю практику, мають бути усунені до 1990 року.
Рекомендація 9. Кожна країна повинна прийняти стандарти Міжнародної організації зі стандартизації (ISO) для документообігу по операціях з цінними паперами (стандарт ISO 7775). Крім того, країни мають використовувати систему нумерації цінних паперів ISIN у відповідності до стандарту ISO 6166, принаймі для міжнародних угод. Ці стандарти мають бути прийняті усюди до 1992 року.
Тенденція до впровадження Рекомендацій Г-30 підтверджується даними по фондових ринках країн з перехідною економікою, більшість з яких почали їх впровадження з 1993 року. На ринках розвинутих країн цей процес проходить повільніше, оскільки перебувати те, що складалося сторіччями, значно важче, ніж будувати відначально.
Особливо це стосується Рекомендації 3 щодо єдиного в країні Центрального депозитарію цінних паперів. Адже мова йде про депозитарій, який здійснює зберігання, облік і фіксує переміщення не фізичних, а дематеріалізованих (бездокументарних) цінних паперів, що існують у формі комп’ютерних записів на рахунках. При великих обсягах обігу фізичних (документарних) цінних паперах, що характерно для розвинутих країн, знерухомлення цих паперів і переведення їх у дематеріалізовану форму (імматеріалізація) – складна і трудомістка робота, яка потребує багато часу. Поки що тільки Франція, Данія і Корея провели повну дематеріалізацію, в той час як більшість нових ринків (Польща, Чехія, Литва та інші) своє формування будували саме на цьому принципі.
Створення в країні Центрального депозитарію цінних паперів, як і виконання інших рекомендацій "Групи Тридцяти" (наприклад, Рекомендація 5 – "поставка проти оплати"), неминуче призведе до централізації фондової торгівлі – до функціонування в країні єдиної національної фондової біржі (чи єдиної системи бірж), єдиного депозитарію та єдиного розрахункового центру, які будуть обслуговувати усіх учасників ринку.