Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Коли в VI ст. до н.е. брахманізм через ускладненість культу перестав задовольняти релігійні потреби індійців, а внутрішні закони розвитку релігій вимагали поглиблення його філософського змісту, в країні посилилися релігійні пошуки, наслідком яких стало утворення буддизму. Але у східній частині Північної Індії процес взаємної асиміляції автохтонів з арійськими прибульцями мав свої особли­вості: елементи місцевої культури явно переважали, що зу­мовило особливу тенденцію релігійного розвитку, яка ви­явилася в утворенні нової релігії — джайнізму. Назва по­ходить від імен Махавіра ("великий герой") і Джіна ("пе­реможець"), які були надані проповіднику Вардхаману — засновникові цієї релігії.

Джайнізм і буддизм виникли майже одночасно, але в середині І тис. до н.е. джайнізм був більш поширений. У VI ст. до н.е. він поширився навіть на Південну Індію. Дехто з учених твердить, що Будда і Махавіра — одна осо­ба, а буддизм і джайнізм — різні гілки одного вчення.

Започаткував нову релігію Вардхаман Махавіра (599— 527 до н.е., за іншими джерелами, — 477 і 487 до н.е.). Йо­го вважають достовірною особою. Належав до варни кшатріїв, до ЗО років жив у сім'ї можновладця. Потім впродовж 12 років був пустельником без одягу й їжі. У 42-річному віці отримав визнання як переможець пристрас­тей (джайн), як вільний від світу (ніргрантх). Його послідовників стали називати джайнами, ніргрантхами. Щоправда, джайни вважають Махавіру 24-м тиртханкаром— Рімбаха, який жив, коли ще не вміли готувати їжу. У нього було одинадцять безпо­середніх учнів — ганадхарів, яких джайни вважають святи­ми. Але ці уявлення є міфологічними. Общину джайнів (засновником віри), а першим

створив нібито 23-й тиртханкар Паршва, який проповіду­вав чотири істини: не вбивай нічого живого (звідси веге­таріанство джайнів), не кради, будь чужим для мирських справ, будь правдивим, будь аскетом. Махавіра сюди додав цнотливість монахів.

Община джайнів складалася з монахів і мирян. Мона­стирів у джайнів не було. Монахи жили біля міст в лісах, печерах, щоб миряни бачили їхнє аскетичне життя. Миря­ни мусили дотримуватися подружньої вірності, обмежува­ти свої потреби, один день на місяць жити, як монахи, і протягом усього часу годувати монахів.

Ще за життя Махавіри джайнізм набув великого поши­рення. Згодом у ньому стали виникати нові течії. Але при­близно в III ст. до н.е. сформувалися дві: светамбари (но­сили тільки білий одяг) і дигамбари ("одягнені просто­ром" — ходили голими, як колись Махавіра). Джайнізм поширений переважно серед міського населення, яке зай­малося лихварством і гендлярством (джайни давно відмо­вилися від землеробства, щоб обробляючи грунт не шко­дити живому).

Общини джайнів очолюють ачарії. Вони поділяються на групи, підгрупи тощо. Багато з них мають окремі хра­ми, каплиці, релігійні школи, в Кожній свої аскети. За по­рушення релігійних правил винного, навіть коли це аскет чи ачар'я, виключають з общини. Вступ до груп вільний, без кастових обмежень.

Священні книги джайнів містять повчання Махавіри, доповнені його послідовниками. Собор джайнів в м. Паталіпутрі в III ст. до н.е. об'єднав ці повчання в 12 частин (анг), але згодом останню ангу було втрачено. В V ст. со­бор в м. Валабхі перередагував 11 анг, що залишилися, але диганбари не визнали цього. Твір цей зветься "Сіддханта" (від сіддхи — досконалий). Книги написано загальнодос­тупною на той час мовою пракріті. З VII ст. н.е. джайністська література користується лише санскритом.

Джайнізм має низку спільних положень з буддизмом: віра в перевтілення душі, вчення про карму, в те, що добрі справи врятують душу людини від подальших перевтілень, віра в обов'язковість періодичних з'явлень пророків і богів, які зміцнюватимуть релігію і посилюватимуть її вплив.

Основою джайнізму є вчення про дживи (живі істоти), які існують у недовершеному та довершеному буттях. Недовершене буття дживи — це з'єднання душі з тілом, яке, оточивши душу, прирікає її на страждання. Різні ступені

єднання духовного з тілесним становлять ієрархію живих істот, на вершині якої люди та боги. Над богами — дживи, вільні від тіла й від матеріального. Перехід з нижчих щаблів ієрархії до вищих відбувається відповідно до аске­тичних заслуг з'єднаної душі з тілом, коли знищується тілесний елемент. Можна і проминути якусь ланку, але че­рез тіло людини перехід обов'язковий. Саме на цьому етапі дживатиртханкари. виявляється в особі

Джайни заперечують авторитет Вед, жертвопринесен­ня тварин, концепцію створення світу богами, вважаючи, що світ одухотворений і потребує дбайливого ставлення до себе. Вони заперечують варни — всі люди рівні. Людина є вмістилищем божественного. Бог єдиний, найвищий, най-благородніший і найповніший вияв сил, існуючих у душі людини. Душа мо>ке бути врятована за допомогою пра­вильних віри, знання і поведінки. Джайнізм високо цінує аскетизм в усіх його формах, заохочує пустельництво. Джайністи гуманно ставляться до жінок, допускають їх до чернецтва, дозволяють читати священні книги і брати участь у молитовних зборах.

У джайнізмі порівняно з брахманізмом значно спроще­ний культ. Молитовні зібрання проводять для читання священних текстів. Нескладні й ритуали, в яких віруючі беруть участь оголеними.

Предметами обожнення є статуї тиртханкарів. У дигамбарів — зображення голих чоловіків, у светамбарів— статуї, обтягнуті тканинами з коштовним камінням. Віру­ючі приносять їм жертви квітами, плодами, солодощами, рисом, тричі обходять їх, читаючи молитви. Щодня жрець обливає статую молоком чи ароматизованою водою.

Джайнізм не вийшов за межі Індії, хоча й поступився у конкуренції буддизмові. Він поширений серед гендлярів і лихварів, яких єднає у впливову економічну силу. Через численні культові розбіжності єдиної джайністської церк­ви не існує, але внутріджайністські зв'язки дуже ефек­тивні. Джайнізм дав імпульс своєрідній культурі, най­помітнішими в якій є література та архітектура.