Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5.35. Рух Опору в окупованих країнах

В уярмлених фашистськими окупантами країнах Європи з самого по­чатку війни розгорнулася визвольна, антифашистська боротьба. Вона мала різні форми і методи; характеризувалася участю в ній різних верств на­селення, представників різних політичних партій і організацій, людей різних віросповідань. У країнах фашистського блоку умови для визвольного анти­фашистського руху були виключно складними. Фашистські і маріонеткові уряди встановили тут терористичний режим і жорстоко придушували будь-яку опозицію. Проте і в цих країнах після поразок фашистських військ у 1943 р. посилилася антифашистська боротьба.

Широкого розмаху антифашистська боротьба набула у Франції, Юго­славії, Польщі, Чехословаччині, Албанії, Греції, Бельгії, Данії та інших країнах.

Після капітуляції Франції на цей шлях стали сили, що пішли за генера­лом Шарлем де Голлем, який емігрував до Англії і розпочав об'єднання французів-патріотів. 18 червня 1940 р. він закликав усіх французів до боротьби проти фашизму. Від Черчілля він одержав згоду на формування добровільних збройних сил. Рух Опору на чолі з де Голлем під назвою "Вільна Франція" мав свої організації у Франції та колоніях.

У липні 1941 р. представники від комуністів, соціалістів, християнських демократів, радикал-соціалістів та інших партій започаткували Національ­ний фронт, який поставив завданням вигнання фашистських окупантів з французької території. Створення фронту сприяло розгортанню збройної партизанської боротьби. На літо 1944 р. чисельність загонів франтирерів (партизан) становила 250 тис. чоловік, вони організовували підриви за­водів і мостів, пускали під укіси поїзди, убивали окупантів і зрадників.

У травні 1943 р. деголлівці об'єдналися з усіма учасниками Руху Опо­ру й утворили Національну раду, що дало можливість розпочати підготов­ку повстання. Бійці загонів Опору допомогли англо-американським військам здійснити висадку в Нормандії, звільнити від окупантів значну територію Франції.

В Югославії також діяли дві групи Опору — комуністичні партизанські загони і контрольовані королівським урядом в еміграції загони четників. Восени 1942 р. представники антифашистських організацій і груп утворили єдиний Виконавчий комітет. Антифашистська боротьба югославського наро­ду переросла внаціональну революцію. Народно-визвольна армія Югославії на чолі з Йосипом Броз Тіто влітку 1944 р. нараховувала 350 тис. бійців. Разом з радянськими військами вона взяла участь у звільненні Югославії.

У Греції також виник Національно-визвольний фронт (вересень 1941 р.), до складу якого увійшли представники Аграрної, Соціалістичної, Комуні­стичної партій, Союзу народних демократів та інших організацій. Створен­ня єдиного антифашистського об'єднання дало поштовх масовій антифа­шистській боротьбі. Грецька національно-визвольна армія на кінець 1943 р. налічувала 40 тис. бійців.

Активно діяв Антифашистський національно-визвольний фронт Ал­банії, який мав 20 тис. бійців. На весну 1944 р. албанські патріоти контро­лювали значну територію країни.

Антифашистські групи в Польщі почали виникати з весни 1940 р. Польський емігрантський уряд на чолі з Владиславом Сікорським, який перебував у Англії, підписав з СРСР угоду про взаємну допомогу і підтримку у війні проти фашистської Німеччини. На території СРСР формувалися частини польської армії на чолі з генералом Владиславом Андерсом — Армія Крайова. З травня 1942 р. перші загони Гвардії Людової, яка формува­лася переважно комуністами, почали збройну боротьбу проти фашистів. Проте досягти об'єднання цих сил не вдалося. Радянський уряд розірвав в квітні 1943 р. відносини з емігрантським урядом, орієнтуючись на ко­муністів.

У серпні 1944 р. сили емігрантського уряду розпочали проти оку­пантів повстання у Варшаві. Проте сили сторін були нерівними. СРСР не надав належної допомоги повстанцям. Гітлерівці жорстоко придушили повстання. У грудні 1944 р. було створено прокомуністичний уряд Польщі, що прагнув встановлення у країні соціалістичних порядків.

У Чехословаччині боротьбу проти фашизму очолив емігрантський уряд на чолі з Едуардом Бенешем. Навесні 1942 р. на території країни виникли перші партизанські загони, на території СРСР була сформована чехословацька військова частина. У 1942 р. чеські парашутисти організу­вали вбивство гітлерівського намісника Гейдриха. Особливо бойовий ха­рактер мали дії словацьких партизан. Влітку 1944 р. в Словаччині розпо­чалося збройне національне повстання, що тривало два місяці. У березні 1945 р. було створено Національний фронт чехів і словаків, що значно активізувало партизанську боротьбу на завершальному етапі війни.

Підпільні диверсійні групи в роки війни діяли в Норвегії, Бельгії, Гол­ландії, Данії.

Характерною рисою Руху Опору в Європі було те, що до складу партизанських загонів, диверсійних і розвідувальних груп входили пред­ставники різних народів, втікача з концентраційних таборів. Друга світова війна дала могутній поштовх соціальному, визвольному й анти­колоніальному руху, що привело до падіння колоніальних імперій, демо­кратизації усіх сторін життя європейських країн.