Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5.4.1. Фізико-географічні та історико-політичні особливості

Африка є другим за величиною після Євразії материком пла­нети; площа з островами становить понад ЗО млн км2, кількість населення — понад 650 млн чол. Екватор розділяє континент на дві практично рівні частини, початковий меридіан також проля­гає через Африку. Отже, вона водночас розташована у чотирьох півкулях планети — Північній, Південній, Західній та Східній. Територія Африки простяглася з півночі на південь на 8 тис. км, а із заходу на схід — на 7,5 тис. км.

У північній частині більшу частину території займає пустеля Сахара, а в південній — центральне плато. Найвищою точкою материка є вулкан Кіліманджаро (5895 м), а найнижчою — озеро Ассаль у Джибуті, яке на 153 м нижче рівня океану.

Гори Атлас розміщуються на північному заході, Капські — на півдні материка. На півдні розташовані пустелі Калахарі, На-мібійська та Керу. По обидва боки від екватора простягаються пояси сухих саван, які називаються Сахель. Савани і пустелі займають 80 % території материка.

Середньомісячні температури влітку становлять 25-30, а взим­ку — 10-25 °С. У пустелі Сахара зареєстровано найвищу на Землі температуру повітря — 58 °С. Але в горах бувають температури нижче 0 °С. Щорічно взимку в горах Атлас випадає сніг, для них притаманна висока сейсмічність. Наприклад, землетрус 1960 р. повністю зруйнував місто Агадир на атлантичному узбережжі Марокко.

Багато опадів випадає в екваторіальній зоні — 1500-2000 мм на рік. На узбережжі Гвінейської затоки цей показник ще ви­щий — 3000-4000 мм. На північ і південь від екватора кількість опадів зменшується (100 мм і менше у пустелях).

Основний водостік спрямований до Атлантичного океану. Тре­тина Африки — це область внутрішнього стоку. На більшості африканських рік є пороги, тому вони малопридатні для судно­плавства. Але ріки Африки багаті на гідроресурси та рибу. Ве­ликі озера Танганьїка та Вікторія використовуються для ри­бальства та як транспортні артерії.

Вічнозелені вологі екваторіальні ліси характерні для екватор­іальної зони і прибережних районів субекваторіальної зони. На північ і південь від них — розріджені тропічні ліси, які перехо­дять у савани, а потім у зпустелені савани.

За площею лісів Африка поступається лише Латинській Аме­риці, але вирубування перевищує природний приріст лісів, що вик­ликає тривогу.

Надрові запаси Африки дуже різноманітні. Африка багата на корисні копалини світового значення: руди чорних і кольорових металів, алмази, золото. Понад ЗО % світових мінералів, зокрема понад 50 % алмазів і близько половини золота, видобувається в Африці. Алмази видобувають у Центральній та Південній Аф­риці, золото, уран — у Південній Африці, руди заліза, алюмінію — у Західній Африці, міді, кобальту, берилію, літію — в основному в Південній Африці, фосфорити, нафту, природний газ — у Північній і Західній Африці. Найбільші поклади міді у Демократичній Рес­публіці Конго та Замбії, бокситів — у Гвінеї, а залізних руд — у Мавританії.

Здебільшого мінеральна сировина високоякісна і видобувається відкритим способом.

Отже, ресурси для господарювання Африка має.

Далі зупинимося на історичних даних.

Приблизно наприкінці VI тис. до н. є. в долині нижнього Нілу виникла найдавніша з відомих цивілізацій світу — єги­петська. За дві тисячі років до нашої ери єгиптяни підтримува­ли торговельні зв'язки з багатьма регіонами Африки та Азії. Єгипет захопив Нубію у II тис. до н. є. і там виникло королів­ство Куш. Воно зберегло єгипетську культуру, а власне Єгипет підкоряли ассірійці, перси, греки, римляни. Усередині IV ст. н. є. королівство Куш було підкорене королівством Аксам, яке розта­шовувалося на північно-ефіопських височинах.

Згодом виникли цивілізації суданських народностей, давніми державами яких були Гана, Канет, Сонгай, Хауса. Більшість з них існували до початку VIII-IX ст. У VIII ст. до н. є. північне узбережжя Африки колонізували фінікійці. Саме вони у 814 р. до н. є. заснували Карфаген. Греки колонізували Кіренайку та Єгипет у IV ст. до н. є. Карфаген зруйнували римляни у 146 р. до н. є. Після цього вони поширили свій вплив на Північну Африку від Марокко до Єгипту. Карфаген та Александрія стали центрами поширення християнства у Нубії (V—VI ст.) у формі коптистського вчення. Племена вандалів у 415 р. захопили Північну Африку, прибувши туди з Іспанії. Візантія упродовж 533-548 pp. заволоділа цим регіоном. Корінне населення Північної Африки — бербери — торгували із суданськими державами, ко­ристуючись караванними шляхами Сахари. Араби у 540 р. захо­пили Єгипет і до початку наступного століття встановили контроль над північним узбережжям Африки. Араби принесли в Аф­рику іслам. В XI ст. цю релігію вже сповідували суданські на­родності. До XIV ст. іслам поширився по Східній Африці.

Першими європейцями в Африці були португальці, які відкрили Мис Доброї Надії у 1497 р. У XVI ст. португальці вже були в Ефіопії.

Англійці, французи та голландці почали торгувати рабами і товарами на західному узбережжі континенту у XVI ст. Британці дослідили верхів'я Нілу у XVIII ст. і Нігеру на початку XIX ст. Німецькі дослідники вивчили райони озера Чад і ріки Нігер. Гол­ландці заснували Капську колонію у XVII ст. після того, як вона потрапила у 1814 р. під британський контроль, населення колонії (бури) у 1835-1836 pp. відійшло в глиб материка.

У 1798 р. Наполеонові не вдалося підкорити Єгипет. Протя­гом 1830-1847 pp. Франція встановила контроль над Алжи­ром. Суецький канал було збудовано у 1869 р. На 1912 р. неза­лежними в Африці залишалися Ефіопія та Ліберія (заснована неграми-реемі-грантами з СІЛА). Решта територій були розділені між європейськими метрополіями. Берлінській конференції у 1884-1885 pp. не вдалося примирити колоніальні суперечки, що неодноразово виникали між європейськими державами ще до Першої світової війни. Німеччина втратила свої колонії в Аф­риці у 1918 p., Італія — у 1945 р.

Єгипет став незалежним у 1922 р. Починаючи з 50-х років в Африці інтенсивно відбувався процес деколонізації.

Здобуття незалежності не принесло країнам Африки політич­ної стабільності та економічного добробуту. Там дотепер не вщу­хають внутрішні і міжнародні збройні конфлікти. Африка зали­шається найвідсталішою частиною світу.

Вкрай обмаль політичних сил, спроможних забезпечити со­ціально-економічний прогрес суспільства.

"Зелена революція" дала можливість майже всій планеті вир­ішити продовольчу проблему, але цього не сталося на Чорному континенті.

В Африці брак продовольства стали відчувати вже у 80-х роках XX ст., його спричинили війни, засухи та високі темпи приросту населення.

В Африці багато країн не мають виходу до моря, а воно є важливим чинником економічного розвитку.

За формою правління майже всі держави Африки є республі­ками, три — монархіями (Марокко, Лесото та Свазіленд).