Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.1. 3. Філософська концепція буддизму

Буддизм має особливу філософську насиченість. Серед його дослідників навіть виникали суперечки: чим він є — релігією чи філософією. І це небезпідставно, бо індійська філософська думка завжди звернена до релігії, а релігія тяжіє до філософії.

Відомий російський дослідник азіатської культури М.Реріх вважав, що філософія буддизму має два аспекти: 1) вчення про природу речей; 2) вчення про шляхи пізнан­ня. Отже, як філософія, буддизм має свої онтологію і гно­сеологію. Будда невизначено ставився до основного пи­тання філософії, тобто не вважав себе ні матеріалістом, ні ідеалістом, але висловлював глибокі філософські мірку­вання. Його учні теж не пристали ні до матеріалізму, ні до ідеалізму. Тому буддизм не можна віднести до жодного з цих філософських напрямів.

У буддизмі існує концепція дхарм, яка своєрідно обґрунтовує розуміння світу. Згідно з нею, реальний на­вколишній світ є ілюзорним виявом великого містичного начала, представленого найдрібнішими духовними час­тинками, психофізичними елементами (дхармами). У буддійській, як і ведичній та індуїстській, літературі, термін "дхарма" багатоплановий, вживається і для позна­чення понять "закон", "вчення", "правило" тощо (санскр. — "те, що тримає"). Все існуюче — дхарми, які мають власну сутність. Релігія — теж дхарма, вона утримує людей і захищає від лиха. Дхарма — початок матеріально­го і духовного світу. З дхарм він утворений. Дхарми рухомі, тому і світ рухомий. Вони то з'являються, то зникають, переходять в інший стан, в іншу річ, інше явище, але не руй­нуються. Це зумовлює рухомість світу.

Буддійське вчення про дхарми подібне до атомістичної концепції давніх греків, але та концепція мала ма­теріалістичну спрямованість. У буддизмі ж дхарми — оду­хотворені елементи світу. На противагу матеріалістичному протиставленню матеріального і духовного буддизм поєднує їх в єдиний, нероздільний комплекс. Подібно гераклітовому розумінню світу як вогню, що одвічно спала­хує і згасає, буддизм уявляє світ як полум'я, підкреслюю­чи важливість не того, що було, а того що відбувається.

За буддизмом, з дхарм складається і потойбічний, над­природний світ, навіть сам Будда і його душа. Завдяки своєму прозрінню він — сутність надприродна. Надпри­родні — святі, дива, Будди, бодхисатви (люди, в яких втілилися Будди) тощо. Природне і надприродне утво­рюються з дхарм волею надприродного "Я". Це "Я" є ду­ховною цілісністю, цілком звільненою від матерії, воно протистоїть матерії, творить її. Це — майже Бог (в інших буддистів — Бог дхарми). Усе є продуктом вольового рішення "Я". Буття — теж його продукт. Але буддизм ніколи не уявляв буття як щось матеріальне, не вважав йо­го існуванням і рухом матерії за об'єктивними законами. Матеріальне буття — це буття психологічного процесу в свідомості людини, яка не залежна від матеріального світу, бо вона живе в ньому, пов'язана з ним. Як бачимо, і в да­ному випадку ідеальне передує матеріальному. Отже, он­тологія (вчення про буття) буддизму не є ні матеріалістич­ною, ні ідеалістичною. А філософія буддизму уникає роз­гляду співвідношення духу й матерії, суб'єкта й об'єкта. Але в Будди немає ні слова про створення світу Богом. Світ наче існує одвічно. Він зосередився на рухові душі в матеріальному світі. Онтологічна проблема (проблема світу — його одвічність чи створення) у Будди не має філо­софського вирішення. Він і не ставив такої мети, в центрі його вчення — душа людини.

І гносеологічні проблеми (вчення про пізнання світу) у буддизмі пов'язані з буддійським ученням про душу. Ду­ша — не якась нематеріальна окрема сутність, як в іудеїв, християн і мусульман, а психологічна єдність, що скла­дається з дхарм. Вона творить особистість людини, пізнає світ, передусім людину, через саму себе. Тому процес пізнання — споглядання і самоспоглядання через самозаглиблення. І в цьому буддизм не виявляє ні ма­теріалістичних, ні ідеалістичних рис.

Ці філософські положення буддизму з часом були де­тальніше розроблені, але філософської єдності так і не досягли. У І—V ст. н.е. у ньому склалися філософські шко­ли вайшешиків, саутрантиків, мудхямиків, йогосарів. Стрижнем буддійського віровчення є його анімістична концепція. Як відомо, в анімістичних побудовах усіх релігій основою є вчення про Бога і душу. Буддійське містить чимало суперечностей. З одного боку, Будда — Сіддхартха Гаутама — не Бог. Він не творив світ і не ке­рує ним, а є одним із будд, які засновували, розвивали вчення і згодом зникали. Приходив новий будда і "рухав колесо закону". Так буде й надалі. Будда вважав, що влас­не його вчення через 500 років зникне і прийде новий будда. Навіть називають ім'я наступника — Майтрея. Буд­да прагне змінювати світ, хоч і бачить його вади. Він не може скасувати покарання за гріхи (карму), а може лише посприяти людям уникнути жорстокої карми облагородженням їх поведінки. До того ж Будда — смертний. Але він — сутність надприродна, нікому не підлегла, значущіша, ніж будь-які інші боги.

Він не мав вчителя, за своєю волею зазнав перевтілень, народився і вмер. Коли він виголосив першу проповідь у Бенаресі, а його перші п'ять учнів звернулися до нього: "Друже Гаутама", — він звелів, щоб його звали Татхататою ("тим, хто вірно йде"). Отже, Будда ставив себе найвищим серед богів. А його послідовники — перші п'ять учнів, які пішли за ним одразу, визнали його Богом.

У твердженні, що ранній буддизм був релігією без Бо­га, можна визнати лише те, що він не сповідував єдиного Бога-творця. Та й це твердження спірне, адже буддизм сприйняв брахманістський пантеон богів. Він тільки за­кликав утриматися від жертвопринесень цим богам, про­голошував зверхність Будди над ними. Визнаючи богів, не заперечував їх творчих можливостей.

Будда вчив, що Бог є духовним началом усього сущо­го, він перебуває у стані абсолютного спокою — нірвані (угасанні, зникненні). Поруч з ним існують численні дрібні божества: будди, бодхисатви — святі, які керують світом і допомагають людям досягти нірвани. Такою є за­гальна схема буддійського анімізму.

Буддійське розуміння Бога як безмежного небуття, найвищого начала, з якого все виходить і в яке все повертається, не набуло в теології раннього буддизму достатньо­го обґрунтування. Цим зумовлене твердження про "вели­ке мовчання" Будди, що дало привід навіть оголосити буд­дизм "атеїстичною релігією". Насправді це не так, оскільки буддизм не уникає віри у надприродне, має своє уявлення про Бога.

Недосконалість буддійського вчення про Бога компен­сується вченням про людину:— всі аспекти його віровчен­ня звернуті до людини, її особи, душі, присвячені її спасінню.

Буддизм запозичив з брахманізму концепцію пересе­лення душі з тіла однієї істоти в іншу. В цьому розумінні душа — безсмертна. Але він істотно уточнив цю кон­цепцію. Згідно з буддійським ученням, душа складається з окремих дхарм, які після фізичної смерті людини не зни­кають, а лише втрачають місце в композиції, що існувала, бо вона теж зникає. І негайно утворюється нова компо­зиція, доля якої визначена життям тієї людини, яка була носієм душі, що зазнає змін. Залежно від того, як ця лю­дина жила, як виконувала карму, дхарму, джамму (в дано­му разі вони — синоніми терміну "закон", правила висо­коморального способу життя), буде здійснюватися нове втілення перекомпонованої композиції дхарм» Якщо лю­дина не виконувала вимог закону, то її душа вселиться у тіло людини, яка матиме гірше життя, ніж попередня, а то і в тіло нижчої істоти — тварини. Якщо виконувала, — в тіло людини вищого суспільного рангу — монаха, архата (святого).

Так відбувається ціла система перетворень. Але вони не виводять людину із сансари. Лише в останній їх ланці (існуванні душі в тілі архата) душа готується до виходу із сансари, а після смерті архата припиняє перевтілення. Зви­чайні люди не знають про перевтілення своєї душі в мину­лому. Про це знав тільки Будда. Але Далай-лама XIV, ви­кладаючи основи буддійського вчення, припускає, що лю­ди можуть зберігати пам'ять про попередні переродження.

Буддійська інтерпретація перевтілення душ не відво­дить Богові ніякої ролі в цьому процесі. Перевтілення відбувається за законами карми, і ніхто, навіть Будда, не може вплинути на нього. Очевидно, цим зумовлена нероз­виненість у буддизмі вчення про Бога, який виявився не­потрібним Будді для побудови його системи.

Виходячи із сансари, душа людини потрапляє у нірвану.

Нірвана — заспокоєння, згасання, стан, за якого вірую­чий звільнений від відчуттів, уявлень, свідомості, прист­растей, страждань.

Ланцюг перевтілень розривається. Зникає життя, на­стає нове небуття. Поняття "нірвана" ("ніббана") є одним з найскладніших у буддійському віровченні. У махаяні во­но доповнене поняттям раю, який знаходиться в країні Сукаварті. Там в розкішних садах перебувають душі пра­ведників, їм залишилося перевтілитися ще раз, і вони по­траплять до нірвани.

Своєрідно вирішує буддійське вчення проблему особи й особистості. Дехто з дослідників твердить, що буддизм занижує роль особистості, оскільки вона — лише мить у ланцюгу перетворень. Але це не зовсім так, адже особа як конкретна комбінація карм втілює в собі певні якості та можливості. Від неї залежить, як вони будуть реалізовані. Щоправда, особистість скута надприродною Надособою — Божественним буттям. Як безкрайнє море породжує хвилі зі своїх вод, а через якийсь час вони перетворюються на морську гладінь, так Бог народжує із себе світ і знову вби­рає його в себе. Людина при цьому — ніщо. Пе­ревтілюється Єдине Божественне. Але це не приниження людини, бо вона єдиносуща з Божеством, вияв Божества. Головна проблема людини в тому, що вона не знає цього. Ця концепція відмінна від християнської, згідно з якою, душа — творіння Боже, але наділена свободою вибору і відповідальністю перед Богом. Людини не було. Бог ство­рив її подібною до себе. Спасіння її —- не в розчиненні в Богові, а в приєднанні до нього.

У буддизмі людина — комплекс реального матеріаль­ного тіла й духовної сутності (душі), вона через складну систему самоперетворень належить потойбічному світові, а її перебування в єдності з матеріальним тілом тимчасо­ве. Але буддизм не тлумачить душу як окрему духовну сутність всередині людини, яка, покинувши згодом тіло, мандрує в потойбічності, підкоряючись волі Бога. Душа — органічна єдність комбінацій дхарм (карм), які породжу­ють і матеріальне, і духовне. Особливі комбінації дхарм становлять п'ять скандх (частин) душі:

1) чуттєве буття, фізіологічне існування людського ор­ганізму;

2) наслідки зіткнення людини у своєму фізіологічно­му існуванні із зовнішнім світом —- емоції, переживання, уявлення, діяльність думки;

Буддизм   195

3) вольові імпульси, породжені вимогами карми;

4) перехід діяльності душі у сферу моралі;

5) свідомість людини.

Сукупність скандх утворює душу людини — атман. Ат­ман і є людиною, її "Я". Це тлумачення особи у буддизмі відрізняється від уявлень матеріалізму, що розглядає її як прямий продукт матерії, та об'єктивного релігійного іде­алізму, що вбачає у ній окрему, незалежну від матеріаль­ного світу сутність.

Буддійське розуміння душі відкриває простір для її вдосконалення, бо одвічною сутністю є не вона, а потік психофізичного існування як поступове накопичення ду­ховних заслуг через низку прогресуючих існувань. У цьо­му полягає прогрес особистості. А проблема особи зведе­на до проблеми удосконалення душі через перевтілення.

Атман як сума скандх у різних комбінаціях існує доти, доки триває зв'язок між ними. Смерть розриває його. В цьому розумінні душа смертна. Та коли виникає нове ут­ворення, нова комбінація скандх, вона наслідує добро і зло з попередніх утворень, продовжуючи існувати у зміне­ному вигляді. Отже, вона безсмертна.

Буддійські концепції душі, її перевтілень, сансари та нірвани, позначені елементами брахманізму, покладено в основу оригінального вчення, яке втілює буддійське ро­зуміння людини. Це "Чотири благородних істини", виго­лошені Буддою у першій проповіді в Бенаресі. Ці істини теоретично обґрунтовують доктрину спасіння людини.

Перша істина полягає в тому, що існує страждання. Страждає усе, стражданням сповнений весь світ, все буття є стражданням: життя, старість, хвороба, смерть. Страж­дання — це не перебування у певному стані, а очікування його, очікування наслідків страждання, емоції, пов'язані з таким очікуванням: страх, неспокій, напруженість, невдо­воленість тощо. Усі ці емоції мають здебільшого соціальне походження.

Друга істина гласить: страждання має причину, це — жадоба буття. Вони є сутністю всіх життєвих процесів, усієї сансари. Бажання заповнює сансару впродовж усього ланцюга перероджень. Щоб звільнитися від страждання, треба усунути їх причину — жадобу буття. Остаточне звільнення від страждань можливе лише в нірвані внаслідок позитивних перероджень. Буддизм засуджує прагнення людини до задоволення своїх потреб, до щастя і добробуту, до здоров'я, бо воно породжує страждання.

Третя істина встановлює: оскільки страждання має причину, воно має початок, а отже і кінець, тобто воно може бути припинене, а людина звільнена від нього. Ця істина фіксує стан звільнення від страждання та шлях до цього звільнення. Ним є подолання жадоби буття, приду­шення в людині не тільки бажання жити, а й всіх бажань. Найвищий ефект досягається усуненням факту буття.

Ототожнення буття зі стражданням змусило буддизм виробити відповідне уявлення про смерть, оскільки, за йо­го вченням, сансара вічна, ланцюг перетворень довгий до нескінченності. Буддизм конкретизує уявлення про сансару як нескінченний кругообіг народжень і смертей, порівнює її з колесом ("колесо сансари"). Смерть — це пе­рехід з однієї фази життя в іншу, а не кінець життя. Тому вона не є трагедією, породжує сподівання. Вона не кара і не нагорода, а факт руху душі, рівноцінний факту народ­ження людини.

В перших трьох "благородних істинах" йдеться про страждання і звільнення від нього як про певний суб'єктивний стан людини, її переживання. Суть і вирішення цих проблем супроводжують життя людини. Пізніше в буддизмі виникли й космічні мотиви страждань.

Четверта істина повідомляє про наявність способу спасіння. Це запропонований Буддою "Восьмискладовий шлях спасіння" — вісім вимог до віруючого, вісім наста­нов йому в практичному житті:

1) праведне бачення, праведні погляди , тобто тверда й беззастережна віра в Будду, засвоєння його вчення, особливо "Чотирьох благородних істин";

2) праведні бажання, які полягають у готовності жити відповідно до вчення Будди і в устремлінні до нірвани;

3) праведне слово — не брехати, не зводити наклепи, не лжесвідчити, не грубіянити;

4) праведна поведінка — нікому ні в чому не шкодити, не вбивати;

5) праведний спосіб життя — працювати чесно, дотри­муватися законів;

6) праведне устремління — послідовність у протидії шкідливим думкам і порадам, самоконтроль у думках І діях;

7) праведне мислення — не відступати від засвоєнь буддійських положень;

8) праведне самозаглиблення — відмова від усього земного, від усіх радощів, збереження спокою, вміння досяг­ти глибокого медитативного трансу.

"Восьмискладовий шлях спасіння" Будда називав се­рединним, бо дотримання його допомагає уникнути край­нощів.

Серед цих настанов нема жодного слова про обряди, ритуали, культові вимоги. Вони, за буддизмом, зайві, як і звернення за помилуванням, прощенням гріхів до богів, навіть до самого Будди. Все — у людині, в її самовдоско­наленні, у "Восьмискладовому шляху спасіння". Він фіксує елементарні норми моралі, без яких неможливе існування суспільства. Захист загальнолюдських норм мо­ралі надає буддизму чіткого гуманістичного спрямування.

Буддійське вчення містить три принципи (трилакшани), які відрізняють його від попередніх релігій:

— анітья — визнання змінності світу;

— анатта (анатман) — відсутність вічної безтілесної душі;

— духкха — визнання життя як постійне страждання.

Буддійська космологія виходить з того, що світ — по­родження спокою, без початку і кінця, у ньому є імпуль­си, що породжують активну природу. Ця природа скла­дається з психічних (пуруша) і фізичних (пракриті) начал. З них і формується буття. Так виникають світи. Окремі ча­стини буття обмежені в просторі й часі, згодом зникають. Світи гинуть.

Вищою психічною субстанцією є космічне коло Будди-Абібудди — повсюдно існуюче тіло, яке співчуває істо­там чуттєвого буття, що живуть у сансарі. Воно може самоматеріадізуватися, щоб допомогти людям подолати гор­диню і пиху ("Червоного півня"), невігластво і всеїдність ("Чорну свиню"), злобу і підступність ("Зелену змію"). Так космологічні уявлення у буддизмі зливаються з мо­ральними настановами.