6.1. 5. Буддійський культ

Ранній буддизм заперечував брахманістський культ з його жертвопринесеннями. Буддійський культ був про­стим і всім доступним. Але з ускладненням культів усіх релігій, що пов'язано як із запозиченням окремих культо­вих елементів з інших релігій, так і зі створенням своїх оригінальних культових норм, складнішим ставав і буддійський культ. Формувався і розвивався він разом з розвитком сангхи — чернечої общини. Згідно з ученням, спасінню підлягали лише ченці. Общини з часом ставали могутніми релігійними організаціями, а монастирі зосере­джували у своїх руках велику власність, перебираючи на себе роль і своєрідних політичних центрів.

Кандидатів у ченці готують з восьмирічного віку. До 20 років вони вивчають священні книги і коментарі до них. На двадцятому році, за згодою батьків, їх посвячують у ченці. Кандидат повинен бути здоровим, розвинутої ста­тури, не мати боргів. Ченці ведуть аскетичний спосіб жит­тя, їм може належати тільки вісім предметів: одяг (три предмети), пояс, віяло, мило, бритва і ситечко для води. Харчуватися дозволяється двічі на день. Взагалі ченець му­сить сповідувати аскетичний спосіб життя. У розмові з жінкою може сказати тільки п'ять слів, закриваючись від неї віялом. Обов'язково повинен голити голову, обличчя, навіть брови. Живуть ченці за рахунок подаяния, більшість з них мандрує, будучи членом певної сангхи (чернечої громади, об'єднаної навколо монастиря).

Сангхи бувають чоловічі та жіночі. Монахині звуться бікхуні (жебрачки). Життям сангхи керують збори. Будда ретельно розробив правила їх проведення: на них повинні бути присутніми не менш десяти (у виняткових випад­ках — п'ять) монахів; новачки та жінки не мають права го­лосу, винесення питань для обговорення; рішення прий­мають більшістю голосів.

Буддизм визнає необхідність шанування Будди та інших численних божеств. Звідси — складний культ по­клоніння їм, який охоплює особисте і громадське життя віруючих. Це — щоденні молитви і жертвопринесення статуям Будди Гаутами та іншим буддам, паломництво до святих місць, обходи ступ (меморіальних і поховаль­них храмів). Поклоніння буддам і бодхисатвам — обо­в'язкова плата за допомогу у спасінні, без цього воно не­досяжне.

Буддійський культ вимагає поклоніння численним реліквіям — мощам Будди і святих, предметам, що їм на­лежали і якими вони користувалися або були виготовлені на їх честь. До реліквій також відносять об'єкти приро­ди — дерева, гаї, річки, пагорби та Споруди, пов'язані з життям Будди і святих. Кількість таких реліквій незлічен­на. Але особливо священними є місця, де Будда народив­ся, став просвітленим, виголосив першу проповідь, а та­кож місце його смерті, звідки він пішов у нірвану. Згодом виникло поклоніння статуям і зображенням Будди. Це найпопулярніші об'єкти поклоніння, встановлені вони в публічних місцях, садибах, будинках віруючих. Найвищу статую Будди споруджено у Гонконгу, на острові Вандао — заввишки 34 м, вагою 27 т.

Буддизм виробив специфічну форму культової практи­ки — бхавану, яка полягає у заглибленні у свій внутрішній світ з метою роздумів над вченням Будди.

У буддизмі не існує єдиної централізованої церкви, а лише об'єднання в національних чи державних межах. Не уникнув він теоретично-богословських розбіжностей, ад­же ще в V ст. до н.е. у його лоні було 18 сект. Для подо­лання розбіжностей було скликано собори: перший — в Раджагрихі (прибл. 477 до н.е.), другий  в Райшалі (прибл. 367 до н.е.), третій — в Паталіпутрі (3 ст. до н.е.). Ці собори повної єдності не досягли і церковної ор­ганізації не створили, але сприяли активнішому поширен­ню буддійської релігії.

Перші три століття буддизм мирно співіснував з брах­манізмом і джайнізмом. Бувало, в одній релігійній общині мирно уживалися віруючі трьох релігій. Але згодом визна­чилася перевага буддизму як релігії, що більш відповідала тому часові. Буддизм не був опозиційним ні до якої влади. Швидко він став державною релігією багатьох впливових держав, що існували на теренах Індії.

Стрімке поширення буддизму було зумовлене його соціальним змістом — він виявився потрібним людям в умовах жорстокого рабовласництва. Будда дав їм надію на спасіння. На початку І тис. н.е. буддизм охоплює всю південну частину азіатського материка, а наприкінці йо­го — територію від Каспійського моря до Тихого океану, від Якутії до Індонезії. Цей масштабний вихід на історич­ну арену наштовхувався на місцеві культи, що супровод­жувалося взаємними асимілятивними процесами. Цьому сприяли пластичність віровчення буддизму і не розробленість його культових аспектів.