Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.17. Перебудова і розпад СРСР (1985-1991)

Названі роки ввійшли в історію під назвою горбачовської перебудови, коли група молодих і енергійних діячів розпочала оновлення економічних основ, політичного устрою і духовного життя радянського суспільства. Період "перебудови" пройшов два основних етапи: 1) 1985—1987 рр., 2) 1987— 1991 рр. Докорінні зміни умов розвитку виробництва і методів керівниц­тва економікою, важливі перетворення в суспільно-політичній сфері, реалі­зація нових зовнішньополітичних принципів вийшли за намічені рубежі і привели до розпаду існуючої понад сім десятиліть радянської системи, СРСР і світової системи соціалізму.

"Перебудова" пов'язана з ім'ям М.С. Горбачева, який в березні 1985 р. став генеральним секретарем ЦК КПРС. П'ятдесятичотирьох-річний Горбачев був наймолодшим членом Політбюро, пройшов повну школу партійного керівника. До складу Політбюро було включено чимало нових членів, які поділяли радикальні думки генсека. Задум реформ, які склали перший етап модернізації, був викладений Горбачовим на квітне­вому (1985р.) пленумі ЦК КПРС. Серцевиною першого етапу реформ була свого роду "презумпція невинності" соціалізму за економічний спад в економіці. На його думку, проблема полягла в невикористаних можливо­стях соціалізму. "Прискорення", "перебудова" і "гласність" стали ключовими поняттями першого етапу реформ. Між ними існував тісний взаємозв'я­зок: гласність означала вияв усіх недоліків, що гальмують прискорення

соціалістичного розвитку, а перебудова передбачала внесення структурних і організаційних змін у господарські, соціальні, політичні механізми з ме­тою досягнення все того ж прискорення.

Основною вважалася зміна інвестиційної і структурної політики, яка передбачала перенесення наголосу з нового будівництва на технічне пере­озброєння діючих підприємств і виробництв. Завданням №1 було визнано прискорений розвиток машинобудування як основи переозброєння всього народного господарства. Вжиті зосереджені грошові, в тому числі і ва­лютні, вливання в машинобудування не дали ефекту.

В типово хрущовському дусі була проведена шкільна реформа, коли головним завданням було проголошене загальне комп'ютерне навчання. І це при тому, що радянська промисловість не могла випустити і частки комп'ютерів для використання спеціалістами у проведенні радикальних реформ. В андроповському стилі намагався Горбачев зміцнити дисциплі­ну на виробництві. Особливу "славу" набула програма боротьби з алкого­лізмом, створення товариств для її реалізації, варварське знищення вино­градників.

Як і в попередні роки, гасло "кадри вирішують все" мало актуальне значення. До початку 1987 р. було замінено 70% членів Політбюро, 60% секретарів обласних партійних організацій, 40% членів ЦК брежневсько-го "набору". Великі векселі були видані радянському народу XXVII з'їздом КПРС; зокрема, подвоїти до 2000 р. економічний потенціал СРСР, а кожну сім'ю забезпечити окремою квартирою.

Проте мільйони радянських людей на власному досвіді переконували­ся, що постачання товарами народного вжитку і продовольством не лише не поліпшується, а й погіршується, дефіцит постійно посилюється. Для цьо­го були глибинні причини: скрита інфляція, поступова збіднілість держав­ної казни, бюджетний дефіцит тощо. Проте лише в 1993 р. Горбачев зміг більш-менш критично оцінити результати своєї політики: в 1985—1986 рр. в економіці ми діяли стереотипно — розпочали реформи з важкої промис­ловості, тоді як треба було розпочинати з сільського господарства і легкої промисловості. Раніше (1988 р.) він "виявив" лише одну власну помилку: то була масова антиалкогольна кампанія. Всі інші недоліки він списував на попереднє керівництво.

Під впливом реалій в економіці й суспільстві, не без допомоги еко­номістів, соціологів, політологів, які рішуче потіснили в його авторському активі парткерівників, 1987 р. Горбачев пішов на серйозні корективи сво­го реформаторського курсу. Нову ідеологію і стратегію реформ він прого­лосив у січні 1987 р., а кульмінацією нового реформаторського курсу ста­ла XIX партійна конференція, що відбулася влітку 1988 р. З радян­ської соціалістичної системи була знята "презумпція невинності", в ній були виявлені серйозні хиби. На перше місце виступало творення демо­кратичної системи соціалізму, в якій сутністю проголошувалася всеохоп-лююча демократизація. Гасло "Більше демократії!" означало уПрОВадЖЄН-

ня безпосереднього управління трудящих у виробничі відносини, державну владу, законотворчість. Політична демократизація повинна була зруйнува­ти командно-адміністративну систему, яка гальмувала економічні реформи. Таким чином, нова стратегія передбачала насамперед всебічну демократи­зацію суспільства, без якої неможливі радикальні економічні реформи. XIX партконференція затвердила курс на створення правової держави, го­ловна роль в формуванні якої надавалася політичній реформі. Передбача­лися чіткий розподіл обов'язків партійних органів і Рад, передача влади з рук КПРС Радам. Складовою частиною реформи стало введення в країні посади президента, проведення виборів народних депутатів Рад на альтер­нативній основі.

Демократизація суспільства привела до формування спочатку числен­них політичних організацій, а потім партій. Цьому процесу особливо сприяла відміна ст. 6 Конституції (березень 1990 р.) про керівну роль КПРС в суспільстві та ряд законів загальносоюзного і республіканського масшта­бу про громадські організації. Перші вибори на альтернативній основі до Верховної Ради СРСР дозволили до IX складу увійти прихильникам ради­кальних політичних і економічних реформ.

У галузі економіки теж були здійснені важливі кроки до ринкових відносин. Були дозволені індивідуальна трудова діяльність і створення ко­оперативів з виробництва деяких видів продукції. Широкі права надава­лися підприємствам, які одержували можливість самостійно реалізовувати позапланову продукцію. Хоча без ринкових механізмів здійснювати це було дуже важко. Новий закон про підприємство мав сприяти формуван­ню економічних і правових умов розвитку підприємства. Реорганізовува­лася банківська система, створювалися комерційні та кооперативні банки. Збільшувалися іноземні інвестиції та створювалися спільні із зарубіжними фірмами підприємства.

У сільськогосподарському виробництві виникли фермерські господар­ства. Все більшого поширення в економіці набував недержавний сектор. Проте реформування економіки не поліпшило стану справ у народному господарстві, збільшувалися розміри дефіциту держбюджету, зростало без­робіття.

Позитивні зміни відбулися в зовнішній політиці. У грудні 1988 р. в промові на Генеральній Асамблеї ООН Горбачев сформулював нову кон­цепцію радянської зовнішньої політики, в якій центральне місце відводи­лося пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими. Уряд СРСР оголосив мораторій на випробування ядерної зброї, призупинив розгортання ракет середнього радіуса дії в Європейській частині країни, на 500 тис. скоротив збройні сили, розпочав конверсію воєнного виробництва, вивів свої війська з Афганістану. У цієї політики були і відверті противники, які перейшли в ряди горбачовської опозиції. Серйозні зміни відбулися у відно­синах між СРСР і країнами, що входили в так звану систему соціалізму, про що йшлося вище.

В умовах перебудови і гласності суперечності в СРСР, що замовчува­лися офіційними колами, переросли у відкриті конфлікти. Економічна кри­за посилювала міжнаціональну напруженість.

У національних республіках виникають організовані рухи (національні фронти) за розширення прав республік і реформи радянської федерації. Не задовольняючись реалізацією рішень XIX партконференції про розши­рення суверенності республік у складі СРСР, в республіках Прибалтики все голосніше звучали фрази про радянську окупацію і необхідність від­новлення державності трьох республік. Значного впливу набули націо­нальні фронти у Вірменії і Грузії. В останній протистояння націонал-ради-калів і комуністів завершилося втручанням сил Радянської армії і заги­беллю 20 прихильників Народного фронту. В Україні набув впливу На­родний Рух.

Восени 1988 р. на виборах у центральні і місцеві органи влади в Естонії, Латвії і Литві перемогли представники народних фронтів. 1988— 1989 рр. Декларації про державний суверенітет прийняли Верховні Ради трьох прибалтійських республік і Азербайджану, 1990 р. — Мол­давія, РРФСР, Україна. Подальший процес проголошення суверенітетів охопив усі республіки. Ці декларації поставили в центр політичного жит­тя питання про існування СРСР. У квітні — травні 1991 р. у підмосковній резиденції Горбачева Ново-Огарьово відбулися переговори керівників 9 союзних республік з питання підписання нового союзного договору, який передбачав створення Союзу суверенних держав (ССД) як демокра­тичної федерації рівноправних радянських суверенних республік. Його підпи­сання було призначено на 20 серпня 1991 р.

У ставленні до нового договору виявилися як прихильники, які бачили в ньому можливість зниження рівня міжнаціональної конфронтації, так і рішучі противники, які вбачали в новому договорі капітуляцію центру перед вимогами націонал-сепаратистських сил у республіках. За кілька днів до підписання нового договору останній президент СРСР Горбачев був усунений від влади і новостворений Державний Комітет з над­звичайного стану (голова — Янаєв Г.І.) проголосив на шість місяців у країні надзвичайний стан. Завдання комітетників полягало у відновленні порядків, які існували до 1985 р. Проте організатори антиконституційного заколоту зазнали поразки. Ці події наблизили розпад СРСР. Наприкінці 1991 р. Україна, а потім й інші республіки проголосили про створення самостійних держав.

У грудні 1991 р. в Білорусі під час зустрічі керівників Росії, Білорусі і України було проголошено про припинення дії союзного договору 1922 р. і про припинення діяльності державних структур СРСР. Так напередодні 69-ї річниці створення Союзу була підведена риска під його існуванням.