Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.2.32. Кальвінізм

Виник на початку XVI ст. Очолив його французький богослов Жан Кальвін (1509—1564). Головні ідеї свого вчення виклав у працях "Повчання в християнській вірі" та "Церковні настанови". Одним з головних догматів кальвінізму є вчення про "абсолютне приречення": ще до створення світу Бог визначив одним людям — рай, іншим — пекло, і жодні їх зусилля, жодні добрі справи не зможуть змінити цього. І хоча це майбутнє людям невідо­ме, вони можуть здогадуватися про свою долю з того, як складається їхнє земне життя: професійна діяльність кож­ного є "Боже приречення", а великі успіхи в ній є озна­кою обраності для спасіння.

Кальвінізм, розглядаючи корінні соціально-політичні проблеми сучасності, ^підкреслює всемогутність Бога і нікчемність людини. Його вчення найрадикальніше ре­формувало християнський культ і церковну організацію. Майже всі зовнішні атрибути (ікони, свічки тощо) скасо­вано, провідними у богослужінні є читання та коментуван­ня Біблії, співи псалмів. Головна роль в общинах відводи­лася пресвітерам — керівникам і проповідникам, які й спрямовували релігійне життя общини. Такою була Рефор­мація в Німеччині та Швейцарії.

В Англії вона почалася з ініціативи правлячих кіл. У 1534 р. парламент проголосив незалежність церкви від па­пи, а короля Генріха VIII її главою. Церковні відносини з Ватиканом було розірвано, закрито всі монастирі, а майно конфісковано. У 1549 р. введено молитовник, скасовано безшлюбність духовенства, але збережено католицькі дог­мати та обряди.

З часом вплив протестантизму на англійську церкву посилився, що призвело до розмежування її з католициз­мом. У 1571 p., за королеви Єлизавети І, парламент прий­няв англійський Символ віри з 39 статей, який заперечував католицький догмат про чистилище, практику індульгенцій, папську владу, поклоніння іконам, святим, без­шлюбність духовенства. Англійська церква прийняла про­тестантські догмати про виправдання вірою і Священне Писання як єдині джерела віри, заперечення вчення като­лицизму про індульгенцію, поклоніння іконам. Але при цьому визнавався католицький догмат про спасительну силу церкви, залишився недоторканим єпископат. Анг­лійська церква, еклектично поєднавши в собі протес­тантські та католицькі догмати, стала прикладом ком­промісного варіанту протестантизму, досягнутого вна­слідок тривалої боротьби королівської влади проти по­літичних та економічних домагань папського двору.

У Шотландії реформаторський рух, виразником якого став англійський богослов Джон Нокс (1505—1572), по­ширювався під прапором кальвінізму і був пов'язаний з боротьбою  проти династії  Стюартів.   Відомо,   що  на­прикінці 60-х років XVI ст. королева Марія Стюарт, спи­раючись на католицьку знать і підтримку папства, зазнала поразки. У Шотландії утворилася пресвітеріанська церква, яка визнавала єдиновладдя Христа в общині віруючих та рівні права її членів. Було скасовано сан єпископа і збере­жено  пресвітерство  в дусі  кальвінізму.   Пізніше,   на­прикінці XVI — на початку XVII ст., в Англії загострили­ся соціальні суперечності, виникла буржуазна опозиція абсолютистському режимові, не задоволена королівською Реформацією. Прихильників кальвінізму серед англійської буржуазії називали  пуританами.  Праве  його  крило  — пресвітеріанці, які захищали інтереси великої буржуазії, їхня програма формулювала вимоги щодо встановлення пресвітеріанської церкви, захисту світської влади, права переслідувати єресі. Радикальне крило пуритан цілком за­перечувало  принцип державної церкви,  вважаючи,  що кожна община повинна бути  вільною у виборі  віро­сповідання. Одна з головних вимог — перебудова церкви на основі конгрегації (об'єднання). Активізація демокра­тичних елементів призвела до виникнення релігійних сект конгрегаціоналістів, баптистів, квакерів та ін. Здебільшого це було свідченням невдоволення низів наслідками буржу­азної революції. Всі інші протестантські утворення відоб­ражають лише основні принципи цих течій.

У середині XIX ст. протестантизм проникає в Україну, Росію (баптизм, адвентизм, євангелізм). У ЗО—40-х роках  (Х ст., у зв'язку із приєднанням західних українських і білоруських земель, Буковини, балтійських держав до складу колишнього Радянського Союзу, виникло ще кілька видів протестантизму (лютеранство, реформаторст­во, єговізм, п'ятдесятництва та ін.), що стали проникати далі на схід.

Нині налічується більше 344 млн. протестантів, об'єднаних у Всесвітню раду церков, створену в 1943 р. У пострадянських державах існують такі протестантські церкви і секти: лютеранська в Естонії і Латвії (найбіль­ша — Естонська євангельська церква на чолі з архієписко­пом); кальвіністи і реформатори (в Закарпатті); єван­гельські християни-баптисти; адвентисти, п'ятидесятни­ки, свідки Єгови, меноніти. Догматичні принципи проте­стантизму — спасіння власною вірою, пастирство всіх віруючих, винятковий авторитет Священного Писання — є релігійним утвердженням буржуазного способу життя. У протестантизмі значно спрощено культ: скасовано наряжання священиків, коштовне оздоблення церкви, дзвони, вівтарі, ікони, багато свят, спеціальних служб, пов'язаних із вшануванням святих. Відсутнє поклоніння мощам свя­тих. Типовою протестантською церквою є церква єван­гельських християн-баптистів. З неї виокремилися адвен­тисти, п'ятидесятники, а з адвентизму — єговізм.