Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.3.1. Коран — священна книга мусульман

За життя Мухаммеда ніхто не збирав текстів, люди вчили їх напам'ять, записували на різних предметах. Після його смерті виникла ідея зібрати ці тексти, поки були лю­ди, які знали їх напам'ять. Цю справу доручили Зайду Ібн Сабіту, який служив секретарем у Мухаммеда протягом останніх п'яти років. Він склав збірник сур, упорядкував тексти, написані на пергаменті, кістках, глиняних таблич­ках та ін. Цей збірник відомий під назвою Сухуф (листи), до нас він не дійшов.

Коран — перши письмова пам'ятка арабською мовою, що містить релігійні погляди на світ та природу, догма­тичні положення, правові норми, обряди, ритуали, тра­диції арабів. Мусульмани вважають його словом Аллаха, що зійшло з неба, тобто його текст вкладений в уста Му­хаммеда самим Богом. Текст Корану сформувався переважно після смерті Мухаммеда, в VII ст. Складається він із 114 сур (глав) — 90 "меккських" і 24 "мединських". Більша його частина — діалогічна полеміка між Богом,

противниками ісламу й тими, хто вагається. Його змісті становлять проповіді Мухаммеда, уславлення Бога, зако­ни, легенди, полеміка з євреями і християнами. У ньому можна виділити чотири змістових пласти:

1) релігійні погляди на світ, догматичне та культове вчення ісламу;

2) правові та моральні норми, обряди, традиції арабсь­ких племен, покладені згодом в основу правової й мораль­ної системи ісламу;

3) давньосемітські, давньоарабські, іудейсько-христи­янські та інші міфи, легенди про пророків та їх діяння;

4) фрагменти фольклору доісламської епохи, відомості історичного, етнографічного, географічного характеру.

У Корані світ та людське життя поділено на земне і по­тойбічне. Земне трактується як тимчасове, як підготовка до майбутнього життя. Вихідним моментом вчення про людину є ідея її гріховності. Легенди в Корані та Біблії про гріхопадіння Адама та Єви здебільшого тотожні. За Кора­ном, люди поділяються на мусульман та невірних. Він містить вказівки щодо основної святині ісламу — Кааба в Мецці та обряду паломництва.

Коран з'явився в епоху, коли правові та моральні нор­ми ще не розрізняли. Це помітно не тільки з його змісту, а й із системи шаріату, сформованої пізніше. Він стверд­жує теократичну форму правління, непокору владі трактує як непокору Аллаху. Карні злочини розглядає як діяння, за які неминучі покарання, і як гріх, за який людина по­трапляє  в  пекло.   Перелюбство,   крадіжки,   вживання спиртних напоїв,  відступництво від ісламу, богохульст­во — злочин проти Аллаха. За прелюбодіяння призначало­ся 100 ударів нагайкою, пізніше — забивання камінням до смерті; за крадіжку — відсікання руки; за відступництво  ] від ісламу, богохульство — смертна кара. Є в ньому правила успадкування, заповіту, розподілу майна, укладення до­говорів, організації торгівлі та фінансових відносин; схва­люючи торговий прибуток, Коран забороняє лихварський відсоток. Багато в ньому етико-моральних настанов: допо­магати  іншим,  бути правдивим;  не  грішити;  пробачати іншим; не вбивати людей; не знущатися над іншими, не лаяти їх; не обмовляти людей і не порушувати своєї клятви. У цивільно-правових та моральних настановах Корану помітне місце відведено питанням сім'ї та шлюбу. У ньо­му наголошується на підлеглому становищі жінки, її еко­номічній залежності від чоловіка, якому дозволено мати  одночасно до чотирьох дружин. За непокірність дружини своєму чоловікові їй загрожує побиття, а за невірність та зраду — смерть. Заборонено одружуватися з іновірками. Узаконено затвірництво жінки, вимогу носити паранджу, не показувати своє лице та прикраси чоловікам. Це спо­чатку стосувалося дружин Мухаммеда, а згодом стало ви­могою для всіх мусульманок. Але Коран заборонив давній звичай арабів закопувати живими народжених дівчат, ска­сував звичай, за яким жінка після смерті чоловіка мала вийти заміж за його батька чи брата. Не дозволяв він по­клонятися ідолам, забороняв зображувати людину та жи­вих істот.

Значна частина Корану — сказання про пророків, пройняті погрозами жорстокої розправи з тими, хто не слухатиме провісників Бога. Багато з них — дещо змінені міфи з Біблії, Талмуда. Так, у Корані розповідається про Ноя (Нусі), Авраама (Ібрагіма), Ісаака (Ісхака), Мойсея (Мусі), Аарона (Херуні), Давида (Дауда), Соломона (Сулеймана), Ісуса Христа (Icy) та ін. Уявлення про світобу­дову містять багато фантастичних тверджень про поход­ження і впорядкування Всесвіту. Так, згідно із Кораном, Аллах сказав: "Будь!" — і з'явилися "небеса і земля". Для створення світу Богові потрібно було шість днів. Першого дня були створені небеса; другого — сонце, місяць, зірки й вітер; третього — тварини, які живуть на землі і в морях, а також ангели на семи небесах і в повітрі. Четвертого дня Аллах створив воду і всім тваринам призначив їжу, цього ж дня за його повелінням потекли ріки. П'ятого дня було створено рай, а шостого — перші люди — Адам і Єва. В суботу справи було завершено, у світі запанували порядок і гармонія.

Коран твердить, що золоті літа людства часів Адама і Єви минули безповоротно. Тому не треба шукати щастя на землі, сумувати з приводу життєвих незгод, радіти добро­му, бо "ніщо із явищ на землі або в ваших душах не ося­гається без того, щоб його не було в Писанні". Щасливе майбутнє дається людині волею Аллаха в потойбічному житті. Рай уявляється місцем, де немає спеки й палючого сонця, а натомість — вологий клімат і тінисті дерева. Про­те в пеклі — спека, гаспидське полум'я.

Ведучи мову про суспільну нерівність, Коран стверджує, що це є божественною волею. "З вами відбувається тільки те, що наперед визначене для вас Богом».

Основу "морального кодексу" Корану становлять заповіді: "Поважай Аллаха, не забувай про день суду, будь богобоязливим. Зломи гординю, будь лагідним, корись владі й сильним світу цього, бо вони — від Бога".

Згідно з Кораном, за одні, навіть найлегші, гріхи Аллах карає суворо, а інші, тяжчі вчинки, прощає. Він мстить синові за батька, онукові — за діда. Божественна кара (будь-яка невдача, горе, нещастя) спіткає людину не­сподівано, і ніхто не може знати справжньої причини гніву Аллаха.

На ранньому етапі ісламу Коран був єдиним джерелом віровчення та права. Однак з часом він перестав відповіда­ти новим запитам, оскільки, написаний в родоплемінному суспільстві, він не міг пояснити складних явищ феодаль­ної дійсності. Так з'явилася Суна — переказ висловлювань та вчинків пророка Мухаммеда, друге після Корану джере­ло віровчення в ісламі. Розповіді (хадиси) про справи та висловлювання Мухаммеда збирали близькі йому люди (сахаби, халіфи). Хадиси переважно відображали юри­дичні та моральні норми, обрядово-ритуальні настанови. Кожен хадис має дві частини: перша містить перелік імен людей, які передали його, аж до тієї людини, яка особис­то чула вислів Мухаммеда; друга — суть розповіді.