7.1. Міжнародна торгівля товарами в умовах глобалізації
Економічна основа міжнародної торгівлі. Теорії міжнародної торгівлі
У теорії міжнародної торгівлі центральними є проблеми: 1) чому існує торгівля, якими є ЇЇ економічні основи? 2) наскільки
Спеціалізація та порівняльні переваги (пропозиція)
вигідна торгівля для кожної з країн-учасниць? 3) що обрати для економічного зростання: свободу торгівлі чи протекціонізм?
Пояснення першопричин, що породжують міжнародну торгівлю, ґрунтується на законі порівняльних (вартісних) переваг. Суть його полягає в тому, що кожна країна має порівняльні переваги у виробництві якого-небудь товару (тобто виготовляє його з меншими витратами) і отримує виграш, спеціалізуючись на його виробництві і обмінюючи на товари, які вона сама неспроможна ефективно виготовляти. "Якщо яка-небудь чужа країна може постачати нас яким-небудь товаром за дешевшою ціною, ніж ми самі у змозі виготовляти його, набагато краще закуповувати його в неї на певну частину продукту нашої власної промислової праці, ідо докладається в тій галузі, в якій ми володіємо деякою перевагою" [цит. за: 57, с.26].
В теорії міжнародної торгівлі докладно розглянемо різні аспекти порівняльних переваг та їх роль у міжнародному поділі праці та спеціалізації виробництва.
Класична теорія А. Сміт перший, доводячи вигідність для країни вільної
торгівлі торгівлі, розробив теорію абсолютних переваг. Згідно з цією теорією країни, що володіють природними перевагами (пов'язаними з кліматичними умовами і природними ресурсами) та придбаними перевагами (пов'язаними з розвитком технології та високою кваліфікацією працівників) у виробництві тих чи інших товарів, можуть виготовляти їх ефективніше, ніж інші. Якщо торгівля не буде обмежена, — стверджував А. Сміт, — то кожна країна спеціалізуватиметься на виробництві тих товарів і послуг, в якому вона має абсолютну перевагу. Обмін між країнами надлишками спеціалізованої продукції є вигідним для кожної країни, оскільки дає змогу: 1) реалізувати надлишки конкурентоспроможного виробництва і 2) придбати на отриманий дохід більшу кількість імпортного товару, ніж вона сама могла б виготовити.
Д. Рікардо розвинув доводи А. Сміта на користь вільної торгівлі і розширив зону порівняльних переваг для вигідної міжнародної торгівлі, ввівши принцип відносної переваги [цит. за 57, с.27]. Теорія відносної переваги у витратах стверджує, що міжнародна торгівля вигідна для будь-якої країни і для тієї, котра ні в чому пе має переваг, і для тієї, котра має переваги абсолютно для всіх товарів, У кожній країні (без урахування абсолютних переваг) завжди знайдеться товар, виробництво якого більш ефективне (щодо співвідношення витрат), ніж виробництво решти товарів. Країна отримає більший виграш, якщо сконцентрує свої ресурси на більш ефективних виробництвах. Країні невигідно розвивати навіть ті галузі, де витрати виробництва нижчі, ніж в інших країнах, але різниця у витратах менша, ніж на виробництво продукції продуктивнішої галузі в даній країні. Товар, для якого відносна вигода є найбільшою, і повинен експортуватись.
Проілюструємо ці вигоди на числовому прикладі. . :
Візьмемо такі країни, як Англія і Португалія, і припустимо, що вони торгують одна з одною. Оскільки дві економіки не взаємодіють, то можна очікувати, що ціни на одні й ті ж товари в Англії і Португалії будуть різними. Цю різницю в цінах Д. Рікардо пояснював різною продуктивністю праці в цих країнах. Крім того, наслідком різної продуктивності праці була також І різниця в доходах, бо трудові витрати повинні компенсовуватись, виходячи з їх продуктивності.
Припустимо, що кожна країна може вибирати, куди направляти свої трудові ресурси: на виробництво пива, зерна або якихось поєднань цих товарів. Час, необхідний для їх виробництва, і час, який є в наявності, показано в табл. 1.
Показники
Англія
Португалія
Час, необхідний для виробництва 1 галона пива (год.)
6
7,5 .
Час, необхідний для виробництва 1 фунта зерна (год.) ї
4
10
Час, що є в наявності (год.)
36
60
Зауважимо, що Португалія менш ефективна у виробництві як пива, так і зерна. Ця нижча продуктивність і впливає на те, що португальці бідніші за британців: англійський робітник може заробити 1 галон за 6 годин, а португальський — за 7,5 годин. Висловлюючись економічною мовою, Англія має абсолютну перевагу у виробництві обох товарів. Відносні ціни на товари в обох країнах можна легко підрахувати. Витрати на виробництво 1 галона пива в Англії у 1,5 разу вищі ніж витрати на виробництво 1 фунта зерна. Отже, 1 фунт зерна коштуватиме 0,66 галона пива. Так само в Португалії відносна ціна фунта зерна — 1,33 галона пива. Виробничі можливості і доходи кожної країни відображені на мал. 1.
Англія може задіяти всі свої трудові ресурси на виробництві пива і спожити потім 6 галонів пива, але залишитись без зерна (точка А). Навпаки, всю працю можна спрямувати на виробництві 9 фунтів зерна (точка В), Англія може також виробити і спожити будь-яке поєднання пива і зерна, що знаходиться на лінії. Припустимо, що таке поєднання вибрано: сукупне виробництво і споживання становить 4 галони пива і 3 фунти зерна (точка С). Зазначимо, що ніяка точка, що лежить праворуч від лінії АСВ, не може бути досягнута, оскільки англія просто неспроможна виробити більше через брак додаткового робочого часу. Будь-яка точка, що лежить ліворуч від лінії АСВ, означає, що не всі трудові ресурси будуть використані. З іншого боку, Португалія може виробити і спожити 8 галонів пива (точка X) і 6 фунтів зерна (точка 2) або будь-яку комбінацію цих товарів, яка знаходиться на лінії: припустимо, 2,66 галона пива і 4 фунти зерна (точка У).
Тоді як Англія більш ефективна у виробництві обох товарів, ціни на пиво по відношенню до зерна є меншими в Португалії. Англія має абсолютну перевагу у виробництві зерна і пива, але Португалія володіє порівняльною перевагою у виробництві пива.
Результат аналізу Д. Рікардо такий: торгівля принесе вигоду обом країнам, навіть незважаючи на те, що Англія має абсолютну перевагу у виробництві цих товарів. Якщо Англія і Португалія почнуть торгувати, то Англія платитиме не більше, ніж 1,5 фунта зерна за кожний галон пива, оскільки це ціна внутрішнього ринку, а Португалія - не більше 1,33 галона пива за кожний фунт зерна. Припустимо, що вплив попиту і пропозиції встановив рівноважну ціну 1 галона пива на 1 фунт зерна. Кожна країна спеціалізуватиметься на виробництві порівняно дешевшого товару.
Виходячи з цього, оскільки в Англії дешевше виробляти зерно ніж пиво, то всю працю краще спрямувати на виробництво 9 фунтів зерна. В Португалії відносно дешевше виробляти пиво. Якщо вона спеціалізуватиметься на ньому, то виробить 8 галонів пива. Вже за новими цінами британці за свої 9 фунтів зерна отримають 9 галонів пива, тоді як до торгівлі з Португалією кожний фунт зерна міг бути проданим лише за 0,66 галона. Так само в Португалії тепер буде дешевшим зерно. Новий рівень споживання показано на малюнку штриховою лінією. У британців нова точка споживання — Ср а у португальців — У^. Спеціалізація завдяки порівняльним перевагам підвищила добробут обох країн.
Приклад, наведений Д. Рікардо, граничне спрощений: вкрай рідко закриваються цілі галузі, як пивоварна в Англії, так І виробництво зерна в Португалії. Однак країни намагаються спеціалізуватись і експортувати ті товари, які можуть бути вироблені найбільш ефективно, оскільки вигоди від торгівлі, що ґрунтуються на принципах порівняльних переваг, очевидні. Спеціалізація і торгівля, які ґрунтуються па використанні порівняльних переваг, сприяють більш ефективному розміщенню світових ресурсів, а отже, і зростанню світового виробництва.
Міжнародна торгівля збільшує дохід і рівень життя країн, що торгують між собою. Нація, яка ігнорує принцип порівняльних переваг, імовірно поплатилася б зниженням життєвого рівня населення і уповільненням темпів економічного зростання.
Розвиток Теорія Д. Рікардо не з'ясувала до кінця походження порівняльних
класичної переваг. якими володіє та чи інша країна. Вона залишила відкритим теорії торгівлі питання: чому окрема країна стає більш ефективною у виробництві певного товару? Чому, наприклад, США досягли порівняльної переваги у вирощуванні пшениці, а Японія — у виплавлянні сталі? У першій половині XX ст, шведські економісти Елі Хекшер і Бертін Олін одними з перших запропонували систематизоване пояснення джерел порівняльних переваг, відоме як теорія відносної забезпеченості чинниками виробництва Хекшера — Оліна.
Теорія відносної забезпеченості чинниками виробництва. Е. Хекшер і Б. Олін помітили, що держави наділені виробничими ресурсами (капіталом, працею, землею) неоднаково. В одній країні відносно багато робочої сили, в іншій — мінеральних ресурсів, ще в одній — велика кількість орних земель. Інакше кажучи, одні чинники можуть бути в надлишку, інші — в дефіциті. Вважається, що країна має надлишок (або дефіцит) чинника, якщо співвідношення між його якістю і рештою чинників у неї є вище (або нижчим), ніж у решти країнах світу. З іншого боку, у витратах виробництва різних товарів різне співвідношення витрат різних чинників. Продукт вважається трудомістким, капіталомістким, землемістким, коли частка витрат на відповідний чинник в його вартості є вищою, ніж у вартості інших продуктів. Відмінності між країнами у порівняльних перевагах саме й пояснюються тим, що: 1) у виробництві різних товарів чинники використовуються в різних співвідношеннях; 2) неоднакова відносна забезпеченість країн чинниками виробництва. Теорія Хекшера - Оліна стверджує, що кожна країна прагнутиме до спеціалізації і експорту тієї продукції, при виготовленні якої інтенсивно використовуються надлишкові, а відтак дешевші чинники виробництва, а отже, І до імпорту тих продуктів, чинники виробництва яких. через відносну рідкісність їх, у цій країні дорогі.
Наприклад, у Гонконгу і на Тайвані значно більше трудових ресурсів, ніж земельних, отже, вигідно спеціалізуватись на виробництві товарів і послуг, що інтенсивніше використовують працю, а не землю. Саме тому Гонконгу вигідно експортувати продукцію швейного виробництва, яке розміщується в багатоповерхових фабриках, а імпортувати автомобілі, виробництво яких потребує великої площі на одного робітника. Туреччина ж, де земля є в надлишку по відношенню до кількості населення, згідно з теорією Хекшера — Оліна експортуватиме сільськогосподарську продукцію.
Отже, теорія співвідношення чинників виробництва стверджує. що співвідношення частки землі, трудових ресурсів і капіталу зумовлює їх порівняльну вартість. Ці витрати, у свою чергу, визначають, які товари країна може виробляти більш ефективно і експортувати.
Тестування теорії Чи підтверджує існуюча структура міжнародної торгівлі Хекшера — Оліна висновок теорії Хекшера — Оліна, що країни експортують продукти інтенсивного використання надлишкових чинників і імпортують продукти інтенсивного використання дефіцитних чинників? У 50-х роках XX ст. Василь Леонтьєв спробував з'ясувати, чи відповідає експорт і імпорт США твердженням цієї теорії. Згідно з теорією Хекшера — Оліна в експорті США повинні переважати капіталомісткі товари, а в імпорті — трудомісткі, оскільки в США, порівняно з іншими країнами, надмір капіталу відносно праці. Щоб перевірити цю теорію, Леонтьєв визначив кількість праці і капіталу, вміщену в американському експорті та імпорті. Його несподівані відкриття з тих пір отримали назву "Парадокс Леонтьєва". Він виявив, що саме експорт, а не Імпорт США був трудомістким, що прямо суперечило висновкам Хекшера — Оліна. Вивчення торговельних зв'язків Японії, Індії та Канади виявили такі ж самі відмінності. Нещодавно дослідження Роберта Болдвіна також підтвердили існування цього парадоксу.
Ряд економістів спробували пояснити цей парадокс. Одне з можливих рішень запропонував сам В. Леонтьєв: у США праця, чого не можна сказати про капітал, більш продуктивна, ніж у їхніх торговельних партнерів. Однак В, Леонтьєв, підраховуючи кількість праці, вміщеної в експорті та імпорті, не вказував її вищої продуктивності у порівнянні з іншими країнами.
Вища продуктивність праці могла забезпечити Америці порівняльні переваги у виготовленні трудомістких товарів, незважаючи на відносний надлишок капіталу. Крейнін, вивчаючи вплив на діяльність ТНК відмінностей у продуктивності праці всередині країни і за кордоном, розглянув цю пропозицію. Він дійшов висновку, що продуктивність праці у Сполучених Штатах Америки справді набагато вища, ніж в інших країнах, але не настільки, щоб цим зняти парадокс Леонтьєва.
Інше пояснення більш переконливе; В. Леонтьєв помилково нехтував величиною капіталу, що вже вміщений у праці, не врахував, що істотну кількість капіталу було вкладено в робочу силу у вигляді освіти і підготовки. Наприклад, коли архітектор проектує будівлю, то лише невелика частина вартості його роботи пов'язана з власне працею, а основна частка безпосередньо пов'язана з великими капіталовкладеннями в його освіту. Пітер Кенен спробував перевірити, чи матиме місце парадокс Леонтьєва, якщо правильно визначити величину капіталу, вже вкладеного в робочу силу. Результати показали, що це коригування привело до зняття парадоксу. П. Кенен виявив, що американський експорт справді був капіталомістким після підрахування капіталу, інвестованого в робочу силу. Згодом цей висновок підтвердили дослідження Вільяма Бренсона та Ніколоса Монойоїса. Виявилося, що парадокс Леонтьєва був наслідком обчислювальної помилки, а не неправильності теорії Хекшера – Одіна.
Можемо зробити загальний висновок: в основі міжнародної торгівлі лежить різна здатність країн ефективно виробляти різні товари, що ґрунтується на 1) природних та 2) набутих порівняльних перевагах таких як відмінності у співвідношенні чинників виробництва, в рівні застосовуваної технології, що визначають виробничі можливості і приводять до різниці у витратах виробництва, Порівняльні переваги є також наслідком рівня культури, пріоритетів в освіті, наукових дослідженнях. Так, здатність США утримати порівняльні переваги у виробництві багатьох товарів залежить не лише від розмірів праці і капіталу, й від здатності "вирощувати і захищати ідеї".
І ще одне зауваження: концепцію порівняльної переваги не можна розуміти спрощено, застосовувати без урахування специфіки тієї чи іншої країни, того чи іншого періоду розвитку світового співтовариства. Наприклад, якщо в країні існує негнучка заробітна плата, якщо проводиться недалекоглядна фіскальна і грошова політика, тоді благо від дешевих імпортних товарів (внаслідок міжнародної спеціалізації) може обернутися лихом безробіття.
Перевага У розглянутих теоріях причини торгівлі, її структура, напрями товарних споживачів потоків пояснювалися чинниками, що лежать на боці виробництва, тобто (попит) пропозиції. При цьому підкреслювались відмінності між країнами. Реально ж існуюча торговельна практика не вписувалась повністю в теоретичні моделі порівняльних переваг. Так, було зазначено, що теорія Хекшера - Оліна пояснює, в основному, торгівлю первинними товарами (сировиною, матеріалами, напівфабрикатами тощо), а торгівля готовими товарами, особливо новими, значною мірою залежить від споживчих переваг і доходів. Теорія порівняльних переваг не пояснює також і той факт, що нині більша частина торгівлі здійснюється між явно схожими (подібними) промислове розвинутими країнами, розташованими в помірному кліматі, які мають населення з високим рівнем освіти, доходів і схожими споживчими перевагами. США, наприклад, схильні торгувати з Японією і Західною Європою споживчими товарами, а торгівля з країнами з іншими смаками і доходами частіше зводиться до обміну сировинними матеріалами. Ці тенденції підтвердили у своїх емпіричних працях Джон Харкнесс та Джон Ф. Кайл. А відтак подальший розвиток і поглиблення теорії міжнародної торгівлі пов'язані з включенням у вихідну модель чинника попиту. "Займатися міжнародною торгівлею, —пише П. X. Ліндерт, — розібравшись з пропозицією і не знаючи нічого про попит, — все одно, що різати однією половиною ножиць або аплодувати однією долонею"[39, с.48].
Вигідність спеціалізації і торгівлі, напрями товарних потоків (експорт-імпорт) визначаються не лише законом порівняльних переваг (тобто пропозицією), й відмінностями в перевазі споживачів (тобто попитом). Якщо країна не має у виробництві якого-небудь товару порівняльних переваг, а на цей товар є підвищений попит на світовому ринку, то цей товар експортуватиметься. Відмінності у перевагах споживачів самі по собі навіть за відсутності у партнерів відмінностей в умовах пропозиції можуть бути основою для взаємовигідної торгівлі. оскільки вона дає можливість вищого рівня задоволення потреб.
Відмінності у перевагах споживачів пояснюють торгівлю між подібними країнами. Теорія подібності країн вбачає причину великої і зростаючої частки обсягу торгівлі готовими виробами між ПРК в тому, що в цих країнах є схожі сегменти ринку (споживчі переваги) внаслідок близькості рівнів доходів населення, культурної схожості, історичних зв'язків тощо.
умови На світовому, як і на внутрішньому ринку, попит і пропозиція спільно торгівлі визначають як обмін і структуру експортованих та імпортованих товарів, так і ціни на них. Рівень світових цін є важливим чинником, що визначає, які саме товари і куди експортуватимуться тією чи іншою країною і які і звідки — імпортуватимуться, бо від співвідношення світових цін прямо залежить розподіл між партнерами виграшу від світової торгівлі. Відтак економісти приділяють велику увагу умовам торгівлі, або відношенню експортних цін даної країни до її імпортних цін.
Повернемось до нашого прикладу і поглянемо, яких умов торгівлі, тобто в якому міновому відношенні стануть торгувати зерном і пивом Англія і Португалія.
Згідно з прикладом, в Англії можуть збільшити виробництво зерна на 1 фунт. відмовившись від виробництва 0,6 галона пива. Іншими словами, в Англії співвідношення обміну всередині країни (співвідношення витрат двох продуктів; зерна і пива) становить 1 фунт зерна за 0,66 галона пива (1 ф/з = 0,66 г/п);
Оскільки в англії 1 ф/з = 0,66 г/п, то вона повинна отримати понад 0,66 галона пива за кожний фунт експортованого зерна. В іншому разі Англія не виграє від експорту зерна в обмін на португальське пиво.
У Португалії інше співвідношення обміну або витрат двох продуктів: пива та зерна. Португалія повинна пожертвувати 1,33 галона пива для отримання 1 фунта зерна. Іншими словами, в Португалії співвідношення внутрішніх витрат становитиме: 1 фунт зерна до 1,33 галона нива (1 ф/з = 1,33 г/п),
Оскільки в Португалії 1 ф/з = 1,33 г/п, вона повинна мати можливість отримувати 1 фунт зерна, експортуючи менше 1,33 галона пива. Інакше вона не побажає брати участь вуміжнародній торгівлі.
Таким чином, умови торгівлі або коефіцієнт міжнародного обміну знаходитиметься між 1 ф/з = 0,66 г/п і 1 ф/з = 1,33 г/п.
Коефіцієнт обміну (умови торгівлі) дуже важливий тим, що від його фактичного значення залежить розподіл вигоди міжнародної торгівлі між країнами (Англія і Португалія). Фактичне значення коефіцієнта міжнародного бізнеса встановлюється між верхнім і нижнім рубежем, залежності від світового попиту і пропозиції па товари (зерно і пиво).
- • Якщо сукупний світовий попит на пиво нижчий від його пропозиції, а попит на зерно — вищи від пропозиції, то іна на пиво буде низькою, а ціна на зерно — високою. Коефіцієнт обміну в цьому випадку встановлюється близьким до 1 ф/з = 1 г/п, — якому віддає перевагу Англія.
- • При зворотному співвідношенні світового попиту і пропозиції коефіцієнт міжнародного обміну стає близьким до рівня 1 ф/з = 0,66 г/п, якому віддає перевагу Португалія. Для розрахунку умов торгівлі на реальній статистиці спочатку будується індекс експортних та імпортних цін (в одиницях національної або іншої валюти) виду:
а) для експортних цін
де хі— частка кожного (і-го) товару в сумарній вартості експорту в базисному році; рі— відношення поточної ціни на цей товар до
його ціни в базисному році;
б) для імпортних цін
де т. — частка кожного (і-го) товару в сумарній вартості імпорту в базисному році; р. — відношення поточної ціни на цей товар до його ціни в базисному році [39, с.62-64].
Умови торгівлі дорівнюють відношенню двох індексів :
Зростання цього показника звичайно називають поліпшенням умов торгівлі. Однак сам по собі показник умов торгівлі ще не свідчить ні про вигідність торгівлі, ні про зміни добробуту. Цей показник потрібно використовувати поряд з іншими даними — про обсяги торгівлі та причини зміни цін. Наприклад, країна знайшла більш ефективний спосіб вирощування пшениці і значно збільшила її пропозицію на світовому ринку. Це призвело до зниження цін і погіршення умов торгівлі. Але це не означає, що торгівля стала менш вигідною. Країна одночасно може отримати виграш як від зростання ефективності виробництва, так і від збільшення обсягу експорту пшениці за нижчою ціною.
Чому фірми виходять Більшість теорій оцінюють вигідність (виграш) міжнародної
на світовий ринок? торгівлі з точки зору країни. Але торгівлі не буде до тих пір, поки фірми не бачитимуть вигоди експорту — імпорту для себе.
Питання, чому фірми виходять на світовий ринок, ми докладно розглянемо в розділі "Міжнародний бізнес". А поки що в загальних рисах, як виглядають порівняльні переваги і відмінності в перевагах споживачів на рівні фірми.
Насамперед на рівні фірми порівняльні переваги спеціалізації І торгівлі розширюють свій діапазон. Вони можуть ґрунтуватись на ступені поінформованості про ринки інших країн, порівняльній вигідності торгівлі і прямих іноземних інвестицій (ПІІ), здатності "вирощувати" та захищати ідеї, ступені та характері державного втручання в міжнародну торгівлю. За допомогою таких інструментів, як валютний курс, відсоткова ставка, податки, субсидії, премії, знижки тощо, різного роду регламентацій держава створює штучні порівняльні переваги.
Фірми можуть бути зацікавлені у світовій торгівлі, щоб використати надлишкові потужності, знизити витрати виробництва або розподілити ризик. Але вони не завжди можуть взяти участь у міжнародній торгівлі або через незнання світових ринків, недостатність інформації про механізм торгівлі і торговельних обмежень, або через те, що вважають зарубіжні операції надто ризикованими. Що ж стосується транснаціональних корпорацій (ТНК), то сама їх суть, як побачимо пізніше, породжує специфічні порівняльні переваги, які мають лише незначне відношення до тих, що лежать в основі торгівлі між країнами. Для ТНК здатність утримувати порівняльні переваги залежить від: 1) ступеня глобальності ЇЇ діяльності; 2) здатності адаптуватись до специфіки кожного національного ринку і швидкої реакції на запити споживачів; 3) порівняльної ефективності менеджменту в галузі інновацій, "людських відносин" тощо.
Лише з'ясувавши питання про те, які вигоди здобувають фірми, отримаємо повне уявлення про економічні умови світової торгівлі, кістяк яких створюють порівняльні переваги у виробництві товарів у різних країнах та відмінності в перевагах споживачів.
Специфічні риси міжнародної торгівлі
Міжнародна торгівля — це особлива сфера міжнародних економічних відносин. Вона має ряд специфічних рис, котрі відрізняють від внутрішньо національної торгівлі. Ці специфічні риси виділяють міжнародну торгівлю в предмет спеціального дослідження, потребують модифікації звичайних інструментів економічного аналізу. До специфічних рис міжнародної торгівлі звичайно відносять;
• наявність різних валют;
• державне втручання і контроль;
• відмінності у здатності до переміщення чинників виробництва між країнами і всередині країни;
• багаторівнева структура сучасної світової торгівлі;
• глобальний характер конкурентної боротьби і множинність цін;
• наявність двох взаємопов'язаних видів торговельних операцій.
Наявність різних валют. Головна відмінність міжнародної торгівлі від внутрішньої полягає в тому, що в міжнародній торгівлі здебільшого задіяні різні валюти. Виняток становлять хіба що країни — члени Європейського союзу, де віднедавна запроваджено спільну валюту — євро. Але мова йде не лише про існування окремих національних валют, й про можливу зміну їх цінового співвідношення. Ці зміни ускладнюють валютний обмін.
Державне втручання І контроль. У кожній країні є не лише своя власна валюта, й свій власний уряд, який активно втручається і піддає жорсткому контролю відносини міжнародної торгівлі і пов'язані з торговельними операціями валютно-фінансові відносини. Це втручання і контроль помітно відрізняються від ступеня та характеру тих, що застосовуються по відношенню до внутрішньої торгівлі. Уряд кожної суверенної країни своєю торговельною та фінансово - бюджетною політикою породжує свою власну систему мита і обмежень на імпорт, експортних субсидій, своє власне податкове законодавство тощо. Подібне втручання і контроль протизаконні всередині країни. Яскравим свідченням цього є Конституція США, яка активно виступає проти локальних торговельних бар'єрів, забороняє існуючу диференціацію податкового законодавства між штатами.
Відмінності у переміщенні чинників виробництва. Розглядаючи особливості міжнародної торгівлі, класики політичної економії вказували на те, що чинники виробництва переміщуються всередині країни, але не між країнами. Мобільність чинників виробництва породжує тенденцію до вирівнювання доходів на різні чинники виробництва всередині країни, але не між країнами. Звідси висновок: якщо чинники виробництва не можуть вільно переміщуватись між країнами, то рух товарів і послуг ефективно заповнює цю прогалину.
Неокласична школа робить ряд доповнень. Представники цієї школи допускають деяку здатність чинників виробництва до переміщення між країнами, однак вона істотно нижча, ніж усередині країни. Мовні та культурні бар'єри, імміграційні закони ставлять жорсткі перешкоди на шляху трудової міграції. Капітал також переміщується всередині країни більш вільно, ніж між різними країнами, що зумовлено наявністю інституційних бар'єрів, відмінностями в податкових законодавствах, в інших заходах державного регулювання економіки та бізнесу. Припущення про нижчу здатність чинників виробництва до переміщення між країнами дає змогу зробити такий висновок; міжнародна торгівля заповнює прогалину, породжену відмінностями в ступені мобільності ресурсів усередині країни і між країнами, виступає замінник міжнародної мобільності ресурсів.
Багаторівнева структура світової торгівлі. За визначенням, міжнародна торгівля є обміном товарів та послуг між країнами (фірмами різних країн), пов'язаного з проходженням товарів через національні митні кордони окремих держав. Але зараз товарний обмін між країнами створює лише один з рівнів світової торгівлі. У зв'язку з регіональною економічною інтеграцією поряд з історично розвинутими торговельними зв'язками між країнами виникли такі види торгівлі, як внутрішньо регіональна та міжрегіональна, коли внутрішні митні кордони між країнами, що входять до регіональних торговельних союзів, перетворились на загальний кордон регіону,
Внутрішньо регіональний торговельний обіг має тенденцію до зростання. Так, частка внутрішньо блоково і торгівлі в загальному товарообігу блоку зросла в 2002 р. порівнянні з 1970 р.: в ЄС - з 53,1 до 61.6%; АСЕАН - з 12,8 до 24,0%; в НАФТА - з 32,6 до 56,5%.
Виникнення і швидке зростання числа транснаціональних корпорацій (ТНК) ознаменували появу ще одного рівня міжнародної торгівлі; внутрішньо фірмової торгівлі, тобто торгівлі між підрозділами, дочірніми підприємствами однієї і тієї ж ТНК. Це, по суті, якісно новий сектор світової торгівлі: наднаціональний товарообіг. Його частка у світовій торгівлі постійно зростає. На-сьогодні транснаціональні корпорації контролюють понад 50% промислового виробництва і половину зовнішньої світової торгівлі.
Міжнародна Для забезпечення всього спектра торговельних відносин дедалі конкуренція частіше застосовується термін "світова торгівля", а термін "міжнародна торгівля" вживають не лише до торгівлі між країнами, але й до всіх існуючих типів торговельних потоків.
Відомо, що характер конкуренції безпосередньо залежить від типу ринку. В економічній літературі виділяють чотири типи ринку, кожний з яких ставить свої проблеми в галузі конкуренції і ціноутворення: ринок чистої конкуренції; ринок монополістичної конкуренції; олігополістичний ринок; чиста монополія.
На світовому ринку переважає олігополістична конкуренція, тобто конкуренція декількох великих фірм, що контролюють значну частину виробництва і збуту того чи іншого товару. Характерною рисою такої конкуренції є взаємозв'язок фірм, що входять в олігополію, при прийнятті рішень щодо цін та обсягів виробництва. Олігополістична конкуренція передбачає наявність стимулів до погоджених дій або таємної змови (тобто встановлення монополії) при визначенні обсягів виробництва та цін або їх зміні. За олігополії фірми прагнуть уникнути війни цін і надають перевагу неціновій конкуренції, вважаючи, що нецінова конкуренція дає більш тривалі переваги перед конкурентами. Олігополіями, як правило, мають значні фінансові ресурси, щоб використати новизну, прогресивність, надійність конструкції, оперативність технічного обслуговування і т. ін. як ключові чинники конкурентоспроможності. Ці параметри купівельної переваги утворюють нові епіцентри конкурентної боротьби і ґрунтуються на таких передумовах конкурентоспроможності товару, як конкурентоспроможність фірми і конкурентоспроможність країни. В умовах олігополістичної конкуренції фірми, спираючись на високу конкурентоспроможність країни, найчастіше сповідують такий принцип мистецтва конкуренції, як вмілий відхід від неї.
Особливістю міжнародної конкуренції є її глобальний характер. Стратегія конкурентної боротьби на світовому ринку безпосередньо залежить і від загального стану світового господарства, і від соціально-економічного становища різних країн, їх торговельної, валютно-кредитної політики, від дій міжнародних економічних угруповань та міжнародних економічних організацій, У зв'язку з цим міжнародному бізнесу доводиться вирішувати дилеми:
• диференціація продукції по країнах або стандартизація;
• адаптація стратегії та методів конкуренції до місцевих умов або орієнтація на глобальні підходи (наприклад, використання так званого "ефекту переливу" — розробка програми маркетингу на ряд країн);
• підвищення ефективності за рахунок філій в окремих країнах або підвищення ефективності в глобальному масштабі тощо.
Глобальність міжнародної конкуренції породжує множинність цін міжнародної торгівлі. Множинність цін означає, що на один і той же товар може бути ряд цін залежно від умов ринку тієї чи іншої країни, регіону та характеру угод: ціни за звичайними комерційними угодами; ціни за кліринговими угодами; ціни за програмами допомоги тощо. При виділенні з багатьох цін світової ціни використовують, як правило, два основних критерії: '-:
• за цією ціною укладаються великі комерційні угода, що передбачають непов'язані експортні та імпортні операції;
• світовими визнаються ціпи угод, здійснених у найважливіших центрах світової торгівлі.
Ціни деяких національних ринків відіграють спрямовуючу роль.
Для орієнтації в рівні та динаміці світових цін необхідно знайти основні види цін, що публікуються: довідкові ціни, які публікуються у спеціальних бюлетенях, експортних прейскурантах; ціни статистики зовнішньої торгівлі, які відображають ціни реальних угод у міжнародній торгівлі; біржові котирування, які показують реальні ціни на біржі; ціни аукціонів, що фіксують реальні ціни угод на аукціонах; публіковані ціни фактичних угод І контрактів.
Трансфертні ціни.
Зростання в міжнародній торгівлі частки внутрішньо корпорацій
них товарних потоків істотно підвищує значення трансферних (внутрішньо фірмових) цін у системі світових цій.
Трансфертні ціни - умовно-розрахункові ціни, які використовуються в межах ТНК для встановлення господарських зв'язків між Їхніми підрозділами, що знаходяться в різних країнах. Вони формуються залежно від стратегії ТНК і становлять предмет комерційної таємниці. Звідси — численні зловживання ТНК по відношенню до суб'єктів світового господарства, в тому числі щодо до окремих держав та профспілкових організацій.
Основні види Специфікою міжнародного обміну є наявність зовнішньоторговельних двох різних видів торговельних операцій: експорту та операцій: експорт та імпорт імпорту. Експортна операція являє собою продаж іноземному покупцеві товару з вивозом його з країни продавця за кордон. Особливим різновидом експорту є реекспортна операція. Остання являє собою купівлю товару в іноземного продавця, ввезення його в країну покупця, а потім перепродаж цього товару (без його перероблення) за кордон іноземному покупцеві.
Імпортна операція являє собою купівлю товару в іноземного продавця і ввезення його в країну покупця. Різновидом Імпорту слід вважати реімпорту операцію, тобто зворотне ввезення з-за кордону вітчизняного товару який не піддавався там переробленню.
Конституюючим елементом зовнішньоторговельних операцій є контракт. Його предметом може виступати: купівля-продаж товару; виконання підрядних робіт; оренда; обмін.
Відповідно до предмета договору виділяють такі види зовнішньоторговельних контрактів:
• контракт купівлі — продажу;
• контракт оренди;
• підрядні контракти;
• контракт при зустрічній торгівлі.
Значення міжнародної торгівлі
Нині жодна країна світу не може обійтися без зовнішньої торгівлі. За допомогою зовнішньої торгівлі національна економіка взаємодіє з господарствами інших країн. Водночас вона є основним каналом, за допомогою якого світовий ринок через посередництво інтернаціональної вартості, світових ціп впливає на національне виробництво, диктуючи конкурентні техніко-економічні параметри виробництва, рівень витрат, стандарти якості, критерії ефективності тощо. Світова торгівля є рушієм виробництва як окремих країн та регіонів, так і світового господарства в цілому, оскільки вона забезпечує раціональніше використання матеріальних та людських ресурсів па всіх рівнях господарювання. Світове виробництво, як і виробництво окремих країн та регіонів, протягом останніх ЗО років стало дедалі більше залежати від зовнішньої торгівлі.
Міжнародна торгівля слугує важливим засобом збалансованості між виробничими можливостями та перевагами споживачів, дозволяє отримувати продукти, в яких відчувається дефіцит, і реалізувати надлишок, який не поглинається внутрішнім ринком. Тим самим міжнародна торгівля дає змогу досягти вищого рівня задоволення потреб для населення кожної з торгуючих країн (хоча, може, і не однаковою мірою).
Для бізнесу значення світової торгівлі визначається тим, що вона є актом реалізації додаткової вартості, вміщеної в експортованих товарах, і чинником, що діє проти тенденції норми прибутку до зниження (зниження витрат виробництва).
Всі країни так чи Інакше залежать від міжнародної торгівлі. Але міра залежності є різною. Вона визначається як відношення вартості міжнародної торгівлі (експорт та імпорт) до внутрішнього національного продукту:
Для невеликих розвинутих країн (Бельгії, Нідерландів, Швейцарії, Данії, Швеції та ін.) цей показник варіюється значеннями від 40 до 90%.
Для великих розвинутих країн (Німеччини, Англії, Франції тощо) - від 25 до 35%.
Для СШЛ та Японії — близько 11%. США — країна континентального розміру, з величезними людськими та природними ресурсами. Вона може виробляти більшість необхідних товарів. Але ці товари можуть вироблятися у США з відносно більшими витратами, ніж Імпортні товари. Така орієнтація могла б знизити високий життєвий рівень Америки. Країни Східної Європи значно більше залежать від зовнішньої торгівлі, ніж США та Японія,
Для країн, що розвиваються, залежність від міжнародного торгівлі велика. Включення цих країн до міжнародний та світого - сподарського поділу праці повинно орієнтуватись на взаємозалежність у міжнародній торгівлі .
Хоча за загальним обсягом операцій в системі світогоспо - дарських зв'язків міжнародна торгівля останнім часом втратила провідне місце, її обсяг і значення зростає. Економісти говорять про вибуховий характер світової торгівлі. Так, у 90-х роках XX ст. обсяг міжнародної торгівлі збільшувався на 6% за рік. За останні ЗО років світова торгівля набула найбільш високих темпів у 2000р. За оцінками Світового банку, обсяг світового товарообігу збільшився на 12,5 %. В абсолютних цифрах обсяг міжнародної торгівлі становить приблизно 8 трлн. доларів США. Таке прискорення світової торгівлі пов'язано насамперед з посиленням процесу лібералізації міжнародних відносин, підвищенням цін на сировину, посиленням попиту на промислові товари, частка яких у сукупному обсязі світового експорту досягає 70%.
Швидкі темпи розширення світової торгівлі сприятливо впливають на економіку країн, що розвиваються, стимулюючи їх експорт. Середньорічне зростання експорту країн, що розвиваються, у 90-ті роки, за даними Світового банку, становить 10%, що більше ніж у 3 рази перевищує аналогічний показник 80-х років,
Світова організація торгівлі (СОТ) прогнозує подальше зростання обсягів міжнародної торгівлі у XXI столітті. Реалізму прогнозам СОТ надає те, що ця організація виходить з багатофакторного аналізу в прогнозуванні основних тенденцій розвитку міжнародної торгівлі: поліпшення господарської кон'юнктури в розвинутих індустріальних країнах, а також у країнах Південно-Східної Азії та Латинської Америки; активне включення до міжнародної торгівлі країн Центральної та Східної Європи тощо.
Важливо відзначити, що зростання обсягів міжнародної торгівлі помітно випереджає зростання обсягів виробництва. У 2000 р. зростання обсягу виробництва становило лише 5%. Це відбувається за рахунок поглиблення міжнародного поділу праці, становлення та розвитку нових видів поділу праці, котрі лежать в основі міжнародної економічної інтеграції та внутрішньо фірмового обміну. У зв'язку з цим достатньо зазначити, що в ЄС ~ найбільш інтегрованому міжнародному економічному угрупованні — торгівля випереджала виробництво у 3 рази.
У теорії міжнародної торгівлі центральними є проблеми: 1) чому існує торгівля, якими є ЇЇ економічні основи? 2) наскільки
Спеціалізація та порівняльні переваги (пропозиція)
вигідна торгівля для кожної з країн-учасниць? 3) що обрати для економічного зростання: свободу торгівлі чи протекціонізм?
Пояснення першопричин, що породжують міжнародну торгівлю, ґрунтується на законі порівняльних (вартісних) переваг. Суть його полягає в тому, що кожна країна має порівняльні переваги у виробництві якого-небудь товару (тобто виготовляє його з меншими витратами) і отримує виграш, спеціалізуючись на його виробництві і обмінюючи на товари, які вона сама неспроможна ефективно виготовляти. "Якщо яка-небудь чужа країна може постачати нас яким-небудь товаром за дешевшою ціною, ніж ми самі у змозі виготовляти його, набагато краще закуповувати його в неї на певну частину продукту нашої власної промислової праці, ідо докладається в тій галузі, в якій ми володіємо деякою перевагою" [цит. за: 57, с.26].
В теорії міжнародної торгівлі докладно розглянемо різні аспекти порівняльних переваг та їх роль у міжнародному поділі праці та спеціалізації виробництва.
Класична теорія А. Сміт перший, доводячи вигідність для країни вільної
торгівлі торгівлі, розробив теорію абсолютних переваг. Згідно з цією теорією країни, що володіють природними перевагами (пов'язаними з кліматичними умовами і природними ресурсами) та придбаними перевагами (пов'язаними з розвитком технології та високою кваліфікацією працівників) у виробництві тих чи інших товарів, можуть виготовляти їх ефективніше, ніж інші. Якщо торгівля не буде обмежена, — стверджував А. Сміт, — то кожна країна спеціалізуватиметься на виробництві тих товарів і послуг, в якому вона має абсолютну перевагу. Обмін між країнами надлишками спеціалізованої продукції є вигідним для кожної країни, оскільки дає змогу: 1) реалізувати надлишки конкурентоспроможного виробництва і 2) придбати на отриманий дохід більшу кількість імпортного товару, ніж вона сама могла б виготовити.
Д. Рікардо розвинув доводи А. Сміта на користь вільної торгівлі і розширив зону порівняльних переваг для вигідної міжнародної торгівлі, ввівши принцип відносної переваги [цит. за 57, с.27]. Теорія відносної переваги у витратах стверджує, що міжнародна торгівля вигідна для будь-якої країни і для тієї, котра ні в чому пе має переваг, і для тієї, котра має переваги абсолютно для всіх товарів, У кожній країні (без урахування абсолютних переваг) завжди знайдеться товар, виробництво якого більш ефективне (щодо співвідношення витрат), ніж виробництво решти товарів. Країна отримає більший виграш, якщо сконцентрує свої ресурси на більш ефективних виробництвах. Країні невигідно розвивати навіть ті галузі, де витрати виробництва нижчі, ніж в інших країнах, але різниця у витратах менша, ніж на виробництво продукції продуктивнішої галузі в даній країні. Товар, для якого відносна вигода є найбільшою, і повинен експортуватись.
Проілюструємо ці вигоди на числовому прикладі. . :
Візьмемо такі країни, як Англія і Португалія, і припустимо, що вони торгують одна з одною. Оскільки дві економіки не взаємодіють, то можна очікувати, що ціни на одні й ті ж товари в Англії і Португалії будуть різними. Цю різницю в цінах Д. Рікардо пояснював різною продуктивністю праці в цих країнах. Крім того, наслідком різної продуктивності праці була також І різниця в доходах, бо трудові витрати повинні компенсовуватись, виходячи з їх продуктивності.
Припустимо, що кожна країна може вибирати, куди направляти свої трудові ресурси: на виробництво пива, зерна або якихось поєднань цих товарів. Час, необхідний для їх виробництва, і час, який є в наявності, показано в табл. 1.
Показники
Англія
Португалія
Час, необхідний для виробництва 1 галона пива (год.)
6
7,5 .
Час, необхідний для виробництва 1 фунта зерна (год.) ї
4
10
Час, що є в наявності (год.)
36
60
Зауважимо, що Португалія менш ефективна у виробництві як пива, так і зерна. Ця нижча продуктивність і впливає на те, що португальці бідніші за британців: англійський робітник може заробити 1 галон за 6 годин, а португальський — за 7,5 годин. Висловлюючись економічною мовою, Англія має абсолютну перевагу у виробництві обох товарів. Відносні ціни на товари в обох країнах можна легко підрахувати. Витрати на виробництво 1 галона пива в Англії у 1,5 разу вищі ніж витрати на виробництво 1 фунта зерна. Отже, 1 фунт зерна коштуватиме 0,66 галона пива. Так само в Португалії відносна ціна фунта зерна — 1,33 галона пива. Виробничі можливості і доходи кожної країни відображені на мал. 1.
Англія може задіяти всі свої трудові ресурси на виробництві пива і спожити потім 6 галонів пива, але залишитись без зерна (точка А). Навпаки, всю працю можна спрямувати на виробництві 9 фунтів зерна (точка В), Англія може також виробити і спожити будь-яке поєднання пива і зерна, що знаходиться на лінії. Припустимо, що таке поєднання вибрано: сукупне виробництво і споживання становить 4 галони пива і 3 фунти зерна (точка С). Зазначимо, що ніяка точка, що лежить праворуч від лінії АСВ, не може бути досягнута, оскільки англія просто неспроможна виробити більше через брак додаткового робочого часу. Будь-яка точка, що лежить ліворуч від лінії АСВ, означає, що не всі трудові ресурси будуть використані. З іншого боку, Португалія може виробити і спожити 8 галонів пива (точка X) і 6 фунтів зерна (точка 2) або будь-яку комбінацію цих товарів, яка знаходиться на лінії: припустимо, 2,66 галона пива і 4 фунти зерна (точка У).
Тоді як Англія більш ефективна у виробництві обох товарів, ціни на пиво по відношенню до зерна є меншими в Португалії. Англія має абсолютну перевагу у виробництві зерна і пива, але Португалія володіє порівняльною перевагою у виробництві пива.
Результат аналізу Д. Рікардо такий: торгівля принесе вигоду обом країнам, навіть незважаючи на те, що Англія має абсолютну перевагу у виробництві цих товарів. Якщо Англія і Португалія почнуть торгувати, то Англія платитиме не більше, ніж 1,5 фунта зерна за кожний галон пива, оскільки це ціна внутрішнього ринку, а Португалія - не більше 1,33 галона пива за кожний фунт зерна. Припустимо, що вплив попиту і пропозиції встановив рівноважну ціну 1 галона пива на 1 фунт зерна. Кожна країна спеціалізуватиметься на виробництві порівняно дешевшого товару.
Виходячи з цього, оскільки в Англії дешевше виробляти зерно ніж пиво, то всю працю краще спрямувати на виробництво 9 фунтів зерна. В Португалії відносно дешевше виробляти пиво. Якщо вона спеціалізуватиметься на ньому, то виробить 8 галонів пива. Вже за новими цінами британці за свої 9 фунтів зерна отримають 9 галонів пива, тоді як до торгівлі з Португалією кожний фунт зерна міг бути проданим лише за 0,66 галона. Так само в Португалії тепер буде дешевшим зерно. Новий рівень споживання показано на малюнку штриховою лінією. У британців нова точка споживання — Ср а у португальців — У^. Спеціалізація завдяки порівняльним перевагам підвищила добробут обох країн.
Приклад, наведений Д. Рікардо, граничне спрощений: вкрай рідко закриваються цілі галузі, як пивоварна в Англії, так І виробництво зерна в Португалії. Однак країни намагаються спеціалізуватись і експортувати ті товари, які можуть бути вироблені найбільш ефективно, оскільки вигоди від торгівлі, що ґрунтуються на принципах порівняльних переваг, очевидні. Спеціалізація і торгівля, які ґрунтуються па використанні порівняльних переваг, сприяють більш ефективному розміщенню світових ресурсів, а отже, і зростанню світового виробництва.
Міжнародна торгівля збільшує дохід і рівень життя країн, що торгують між собою. Нація, яка ігнорує принцип порівняльних переваг, імовірно поплатилася б зниженням життєвого рівня населення і уповільненням темпів економічного зростання.
Розвиток Теорія Д. Рікардо не з'ясувала до кінця походження порівняльних
класичної переваг. якими володіє та чи інша країна. Вона залишила відкритим теорії торгівлі питання: чому окрема країна стає більш ефективною у виробництві певного товару? Чому, наприклад, США досягли порівняльної переваги у вирощуванні пшениці, а Японія — у виплавлянні сталі? У першій половині XX ст, шведські економісти Елі Хекшер і Бертін Олін одними з перших запропонували систематизоване пояснення джерел порівняльних переваг, відоме як теорія відносної забезпеченості чинниками виробництва Хекшера — Оліна.
Теорія відносної забезпеченості чинниками виробництва. Е. Хекшер і Б. Олін помітили, що держави наділені виробничими ресурсами (капіталом, працею, землею) неоднаково. В одній країні відносно багато робочої сили, в іншій — мінеральних ресурсів, ще в одній — велика кількість орних земель. Інакше кажучи, одні чинники можуть бути в надлишку, інші — в дефіциті. Вважається, що країна має надлишок (або дефіцит) чинника, якщо співвідношення між його якістю і рештою чинників у неї є вище (або нижчим), ніж у решти країнах світу. З іншого боку, у витратах виробництва різних товарів різне співвідношення витрат різних чинників. Продукт вважається трудомістким, капіталомістким, землемістким, коли частка витрат на відповідний чинник в його вартості є вищою, ніж у вартості інших продуктів. Відмінності між країнами у порівняльних перевагах саме й пояснюються тим, що: 1) у виробництві різних товарів чинники використовуються в різних співвідношеннях; 2) неоднакова відносна забезпеченість країн чинниками виробництва. Теорія Хекшера - Оліна стверджує, що кожна країна прагнутиме до спеціалізації і експорту тієї продукції, при виготовленні якої інтенсивно використовуються надлишкові, а відтак дешевші чинники виробництва, а отже, І до імпорту тих продуктів, чинники виробництва яких. через відносну рідкісність їх, у цій країні дорогі.
Наприклад, у Гонконгу і на Тайвані значно більше трудових ресурсів, ніж земельних, отже, вигідно спеціалізуватись на виробництві товарів і послуг, що інтенсивніше використовують працю, а не землю. Саме тому Гонконгу вигідно експортувати продукцію швейного виробництва, яке розміщується в багатоповерхових фабриках, а імпортувати автомобілі, виробництво яких потребує великої площі на одного робітника. Туреччина ж, де земля є в надлишку по відношенню до кількості населення, згідно з теорією Хекшера — Оліна експортуватиме сільськогосподарську продукцію.
Отже, теорія співвідношення чинників виробництва стверджує. що співвідношення частки землі, трудових ресурсів і капіталу зумовлює їх порівняльну вартість. Ці витрати, у свою чергу, визначають, які товари країна може виробляти більш ефективно і експортувати.
Тестування теорії Чи підтверджує існуюча структура міжнародної торгівлі Хекшера — Оліна висновок теорії Хекшера — Оліна, що країни експортують продукти інтенсивного використання надлишкових чинників і імпортують продукти інтенсивного використання дефіцитних чинників? У 50-х роках XX ст. Василь Леонтьєв спробував з'ясувати, чи відповідає експорт і імпорт США твердженням цієї теорії. Згідно з теорією Хекшера — Оліна в експорті США повинні переважати капіталомісткі товари, а в імпорті — трудомісткі, оскільки в США, порівняно з іншими країнами, надмір капіталу відносно праці. Щоб перевірити цю теорію, Леонтьєв визначив кількість праці і капіталу, вміщену в американському експорті та імпорті. Його несподівані відкриття з тих пір отримали назву "Парадокс Леонтьєва". Він виявив, що саме експорт, а не Імпорт США був трудомістким, що прямо суперечило висновкам Хекшера — Оліна. Вивчення торговельних зв'язків Японії, Індії та Канади виявили такі ж самі відмінності. Нещодавно дослідження Роберта Болдвіна також підтвердили існування цього парадоксу.
Ряд економістів спробували пояснити цей парадокс. Одне з можливих рішень запропонував сам В. Леонтьєв: у США праця, чого не можна сказати про капітал, більш продуктивна, ніж у їхніх торговельних партнерів. Однак В, Леонтьєв, підраховуючи кількість праці, вміщеної в експорті та імпорті, не вказував її вищої продуктивності у порівнянні з іншими країнами.
Вища продуктивність праці могла забезпечити Америці порівняльні переваги у виготовленні трудомістких товарів, незважаючи на відносний надлишок капіталу. Крейнін, вивчаючи вплив на діяльність ТНК відмінностей у продуктивності праці всередині країни і за кордоном, розглянув цю пропозицію. Він дійшов висновку, що продуктивність праці у Сполучених Штатах Америки справді набагато вища, ніж в інших країнах, але не настільки, щоб цим зняти парадокс Леонтьєва.
Інше пояснення більш переконливе; В. Леонтьєв помилково нехтував величиною капіталу, що вже вміщений у праці, не врахував, що істотну кількість капіталу було вкладено в робочу силу у вигляді освіти і підготовки. Наприклад, коли архітектор проектує будівлю, то лише невелика частина вартості його роботи пов'язана з власне працею, а основна частка безпосередньо пов'язана з великими капіталовкладеннями в його освіту. Пітер Кенен спробував перевірити, чи матиме місце парадокс Леонтьєва, якщо правильно визначити величину капіталу, вже вкладеного в робочу силу. Результати показали, що це коригування привело до зняття парадоксу. П. Кенен виявив, що американський експорт справді був капіталомістким після підрахування капіталу, інвестованого в робочу силу. Згодом цей висновок підтвердили дослідження Вільяма Бренсона та Ніколоса Монойоїса. Виявилося, що парадокс Леонтьєва був наслідком обчислювальної помилки, а не неправильності теорії Хекшера – Одіна.
Можемо зробити загальний висновок: в основі міжнародної торгівлі лежить різна здатність країн ефективно виробляти різні товари, що ґрунтується на 1) природних та 2) набутих порівняльних перевагах таких як відмінності у співвідношенні чинників виробництва, в рівні застосовуваної технології, що визначають виробничі можливості і приводять до різниці у витратах виробництва, Порівняльні переваги є також наслідком рівня культури, пріоритетів в освіті, наукових дослідженнях. Так, здатність США утримати порівняльні переваги у виробництві багатьох товарів залежить не лише від розмірів праці і капіталу, й від здатності "вирощувати і захищати ідеї".
І ще одне зауваження: концепцію порівняльної переваги не можна розуміти спрощено, застосовувати без урахування специфіки тієї чи іншої країни, того чи іншого періоду розвитку світового співтовариства. Наприклад, якщо в країні існує негнучка заробітна плата, якщо проводиться недалекоглядна фіскальна і грошова політика, тоді благо від дешевих імпортних товарів (внаслідок міжнародної спеціалізації) може обернутися лихом безробіття.
Перевага У розглянутих теоріях причини торгівлі, її структура, напрями товарних споживачів потоків пояснювалися чинниками, що лежать на боці виробництва, тобто (попит) пропозиції. При цьому підкреслювались відмінності між країнами. Реально ж існуюча торговельна практика не вписувалась повністю в теоретичні моделі порівняльних переваг. Так, було зазначено, що теорія Хекшера - Оліна пояснює, в основному, торгівлю первинними товарами (сировиною, матеріалами, напівфабрикатами тощо), а торгівля готовими товарами, особливо новими, значною мірою залежить від споживчих переваг і доходів. Теорія порівняльних переваг не пояснює також і той факт, що нині більша частина торгівлі здійснюється між явно схожими (подібними) промислове розвинутими країнами, розташованими в помірному кліматі, які мають населення з високим рівнем освіти, доходів і схожими споживчими перевагами. США, наприклад, схильні торгувати з Японією і Західною Європою споживчими товарами, а торгівля з країнами з іншими смаками і доходами частіше зводиться до обміну сировинними матеріалами. Ці тенденції підтвердили у своїх емпіричних працях Джон Харкнесс та Джон Ф. Кайл. А відтак подальший розвиток і поглиблення теорії міжнародної торгівлі пов'язані з включенням у вихідну модель чинника попиту. "Займатися міжнародною торгівлею, —пише П. X. Ліндерт, — розібравшись з пропозицією і не знаючи нічого про попит, — все одно, що різати однією половиною ножиць або аплодувати однією долонею"[39, с.48].
Вигідність спеціалізації і торгівлі, напрями товарних потоків (експорт-імпорт) визначаються не лише законом порівняльних переваг (тобто пропозицією), й відмінностями в перевазі споживачів (тобто попитом). Якщо країна не має у виробництві якого-небудь товару порівняльних переваг, а на цей товар є підвищений попит на світовому ринку, то цей товар експортуватиметься. Відмінності у перевагах споживачів самі по собі навіть за відсутності у партнерів відмінностей в умовах пропозиції можуть бути основою для взаємовигідної торгівлі. оскільки вона дає можливість вищого рівня задоволення потреб.
Відмінності у перевагах споживачів пояснюють торгівлю між подібними країнами. Теорія подібності країн вбачає причину великої і зростаючої частки обсягу торгівлі готовими виробами між ПРК в тому, що в цих країнах є схожі сегменти ринку (споживчі переваги) внаслідок близькості рівнів доходів населення, культурної схожості, історичних зв'язків тощо.
умови На світовому, як і на внутрішньому ринку, попит і пропозиція спільно торгівлі визначають як обмін і структуру експортованих та імпортованих товарів, так і ціни на них. Рівень світових цін є важливим чинником, що визначає, які саме товари і куди експортуватимуться тією чи іншою країною і які і звідки — імпортуватимуться, бо від співвідношення світових цін прямо залежить розподіл між партнерами виграшу від світової торгівлі. Відтак економісти приділяють велику увагу умовам торгівлі, або відношенню експортних цін даної країни до її імпортних цін.
Повернемось до нашого прикладу і поглянемо, яких умов торгівлі, тобто в якому міновому відношенні стануть торгувати зерном і пивом Англія і Португалія.
Згідно з прикладом, в Англії можуть збільшити виробництво зерна на 1 фунт. відмовившись від виробництва 0,6 галона пива. Іншими словами, в Англії співвідношення обміну всередині країни (співвідношення витрат двох продуктів; зерна і пива) становить 1 фунт зерна за 0,66 галона пива (1 ф/з = 0,66 г/п);
Оскільки в англії 1 ф/з = 0,66 г/п, то вона повинна отримати понад 0,66 галона пива за кожний фунт експортованого зерна. В іншому разі Англія не виграє від експорту зерна в обмін на португальське пиво.
У Португалії інше співвідношення обміну або витрат двох продуктів: пива та зерна. Португалія повинна пожертвувати 1,33 галона пива для отримання 1 фунта зерна. Іншими словами, в Португалії співвідношення внутрішніх витрат становитиме: 1 фунт зерна до 1,33 галона нива (1 ф/з = 1,33 г/п),
Оскільки в Португалії 1 ф/з = 1,33 г/п, вона повинна мати можливість отримувати 1 фунт зерна, експортуючи менше 1,33 галона пива. Інакше вона не побажає брати участь вуміжнародній торгівлі.
Таким чином, умови торгівлі або коефіцієнт міжнародного обміну знаходитиметься між 1 ф/з = 0,66 г/п і 1 ф/з = 1,33 г/п.
Коефіцієнт обміну (умови торгівлі) дуже важливий тим, що від його фактичного значення залежить розподіл вигоди міжнародної торгівлі між країнами (Англія і Португалія). Фактичне значення коефіцієнта міжнародного бізнеса встановлюється між верхнім і нижнім рубежем, залежності від світового попиту і пропозиції па товари (зерно і пиво).
- • Якщо сукупний світовий попит на пиво нижчий від його пропозиції, а попит на зерно — вищи від пропозиції, то іна на пиво буде низькою, а ціна на зерно — високою. Коефіцієнт обміну в цьому випадку встановлюється близьким до 1 ф/з = 1 г/п, — якому віддає перевагу Англія.
- • При зворотному співвідношенні світового попиту і пропозиції коефіцієнт міжнародного обміну стає близьким до рівня 1 ф/з = 0,66 г/п, якому віддає перевагу Португалія. Для розрахунку умов торгівлі на реальній статистиці спочатку будується індекс експортних та імпортних цін (в одиницях національної або іншої валюти) виду:
а) для експортних цін
де хі— частка кожного (і-го) товару в сумарній вартості експорту в базисному році; рі— відношення поточної ціни на цей товар до
його ціни в базисному році;
б) для імпортних цін
де т. — частка кожного (і-го) товару в сумарній вартості імпорту в базисному році; р. — відношення поточної ціни на цей товар до його ціни в базисному році [39, с.62-64].
Умови торгівлі дорівнюють відношенню двох індексів :
Зростання цього показника звичайно називають поліпшенням умов торгівлі. Однак сам по собі показник умов торгівлі ще не свідчить ні про вигідність торгівлі, ні про зміни добробуту. Цей показник потрібно використовувати поряд з іншими даними — про обсяги торгівлі та причини зміни цін. Наприклад, країна знайшла більш ефективний спосіб вирощування пшениці і значно збільшила її пропозицію на світовому ринку. Це призвело до зниження цін і погіршення умов торгівлі. Але це не означає, що торгівля стала менш вигідною. Країна одночасно може отримати виграш як від зростання ефективності виробництва, так і від збільшення обсягу експорту пшениці за нижчою ціною.
Чому фірми виходять Більшість теорій оцінюють вигідність (виграш) міжнародної
на світовий ринок? торгівлі з точки зору країни. Але торгівлі не буде до тих пір, поки фірми не бачитимуть вигоди експорту — імпорту для себе.
Питання, чому фірми виходять на світовий ринок, ми докладно розглянемо в розділі "Міжнародний бізнес". А поки що в загальних рисах, як виглядають порівняльні переваги і відмінності в перевагах споживачів на рівні фірми.
Насамперед на рівні фірми порівняльні переваги спеціалізації І торгівлі розширюють свій діапазон. Вони можуть ґрунтуватись на ступені поінформованості про ринки інших країн, порівняльній вигідності торгівлі і прямих іноземних інвестицій (ПІІ), здатності "вирощувати" та захищати ідеї, ступені та характері державного втручання в міжнародну торгівлю. За допомогою таких інструментів, як валютний курс, відсоткова ставка, податки, субсидії, премії, знижки тощо, різного роду регламентацій держава створює штучні порівняльні переваги.
Фірми можуть бути зацікавлені у світовій торгівлі, щоб використати надлишкові потужності, знизити витрати виробництва або розподілити ризик. Але вони не завжди можуть взяти участь у міжнародній торгівлі або через незнання світових ринків, недостатність інформації про механізм торгівлі і торговельних обмежень, або через те, що вважають зарубіжні операції надто ризикованими. Що ж стосується транснаціональних корпорацій (ТНК), то сама їх суть, як побачимо пізніше, породжує специфічні порівняльні переваги, які мають лише незначне відношення до тих, що лежать в основі торгівлі між країнами. Для ТНК здатність утримувати порівняльні переваги залежить від: 1) ступеня глобальності ЇЇ діяльності; 2) здатності адаптуватись до специфіки кожного національного ринку і швидкої реакції на запити споживачів; 3) порівняльної ефективності менеджменту в галузі інновацій, "людських відносин" тощо.
Лише з'ясувавши питання про те, які вигоди здобувають фірми, отримаємо повне уявлення про економічні умови світової торгівлі, кістяк яких створюють порівняльні переваги у виробництві товарів у різних країнах та відмінності в перевагах споживачів.
Специфічні риси міжнародної торгівлі
Міжнародна торгівля — це особлива сфера міжнародних економічних відносин. Вона має ряд специфічних рис, котрі відрізняють від внутрішньо національної торгівлі. Ці специфічні риси виділяють міжнародну торгівлю в предмет спеціального дослідження, потребують модифікації звичайних інструментів економічного аналізу. До специфічних рис міжнародної торгівлі звичайно відносять;
• наявність різних валют;
• державне втручання і контроль;
• відмінності у здатності до переміщення чинників виробництва між країнами і всередині країни;
• багаторівнева структура сучасної світової торгівлі;
• глобальний характер конкурентної боротьби і множинність цін;
• наявність двох взаємопов'язаних видів торговельних операцій.
Наявність різних валют. Головна відмінність міжнародної торгівлі від внутрішньої полягає в тому, що в міжнародній торгівлі здебільшого задіяні різні валюти. Виняток становлять хіба що країни — члени Європейського союзу, де віднедавна запроваджено спільну валюту — євро. Але мова йде не лише про існування окремих національних валют, й про можливу зміну їх цінового співвідношення. Ці зміни ускладнюють валютний обмін.
Державне втручання І контроль. У кожній країні є не лише своя власна валюта, й свій власний уряд, який активно втручається і піддає жорсткому контролю відносини міжнародної торгівлі і пов'язані з торговельними операціями валютно-фінансові відносини. Це втручання і контроль помітно відрізняються від ступеня та характеру тих, що застосовуються по відношенню до внутрішньої торгівлі. Уряд кожної суверенної країни своєю торговельною та фінансово - бюджетною політикою породжує свою власну систему мита і обмежень на імпорт, експортних субсидій, своє власне податкове законодавство тощо. Подібне втручання і контроль протизаконні всередині країни. Яскравим свідченням цього є Конституція США, яка активно виступає проти локальних торговельних бар'єрів, забороняє існуючу диференціацію податкового законодавства між штатами.
Відмінності у переміщенні чинників виробництва. Розглядаючи особливості міжнародної торгівлі, класики політичної економії вказували на те, що чинники виробництва переміщуються всередині країни, але не між країнами. Мобільність чинників виробництва породжує тенденцію до вирівнювання доходів на різні чинники виробництва всередині країни, але не між країнами. Звідси висновок: якщо чинники виробництва не можуть вільно переміщуватись між країнами, то рух товарів і послуг ефективно заповнює цю прогалину.
Неокласична школа робить ряд доповнень. Представники цієї школи допускають деяку здатність чинників виробництва до переміщення між країнами, однак вона істотно нижча, ніж усередині країни. Мовні та культурні бар'єри, імміграційні закони ставлять жорсткі перешкоди на шляху трудової міграції. Капітал також переміщується всередині країни більш вільно, ніж між різними країнами, що зумовлено наявністю інституційних бар'єрів, відмінностями в податкових законодавствах, в інших заходах державного регулювання економіки та бізнесу. Припущення про нижчу здатність чинників виробництва до переміщення між країнами дає змогу зробити такий висновок; міжнародна торгівля заповнює прогалину, породжену відмінностями в ступені мобільності ресурсів усередині країни і між країнами, виступає замінник міжнародної мобільності ресурсів.
Багаторівнева структура світової торгівлі. За визначенням, міжнародна торгівля є обміном товарів та послуг між країнами (фірмами різних країн), пов'язаного з проходженням товарів через національні митні кордони окремих держав. Але зараз товарний обмін між країнами створює лише один з рівнів світової торгівлі. У зв'язку з регіональною економічною інтеграцією поряд з історично розвинутими торговельними зв'язками між країнами виникли такі види торгівлі, як внутрішньо регіональна та міжрегіональна, коли внутрішні митні кордони між країнами, що входять до регіональних торговельних союзів, перетворились на загальний кордон регіону,
Внутрішньо регіональний торговельний обіг має тенденцію до зростання. Так, частка внутрішньо блоково і торгівлі в загальному товарообігу блоку зросла в 2002 р. порівнянні з 1970 р.: в ЄС - з 53,1 до 61.6%; АСЕАН - з 12,8 до 24,0%; в НАФТА - з 32,6 до 56,5%.
Виникнення і швидке зростання числа транснаціональних корпорацій (ТНК) ознаменували появу ще одного рівня міжнародної торгівлі; внутрішньо фірмової торгівлі, тобто торгівлі між підрозділами, дочірніми підприємствами однієї і тієї ж ТНК. Це, по суті, якісно новий сектор світової торгівлі: наднаціональний товарообіг. Його частка у світовій торгівлі постійно зростає. На-сьогодні транснаціональні корпорації контролюють понад 50% промислового виробництва і половину зовнішньої світової торгівлі.
Міжнародна Для забезпечення всього спектра торговельних відносин дедалі конкуренція частіше застосовується термін "світова торгівля", а термін "міжнародна торгівля" вживають не лише до торгівлі між країнами, але й до всіх існуючих типів торговельних потоків.
Відомо, що характер конкуренції безпосередньо залежить від типу ринку. В економічній літературі виділяють чотири типи ринку, кожний з яких ставить свої проблеми в галузі конкуренції і ціноутворення: ринок чистої конкуренції; ринок монополістичної конкуренції; олігополістичний ринок; чиста монополія.
На світовому ринку переважає олігополістична конкуренція, тобто конкуренція декількох великих фірм, що контролюють значну частину виробництва і збуту того чи іншого товару. Характерною рисою такої конкуренції є взаємозв'язок фірм, що входять в олігополію, при прийнятті рішень щодо цін та обсягів виробництва. Олігополістична конкуренція передбачає наявність стимулів до погоджених дій або таємної змови (тобто встановлення монополії) при визначенні обсягів виробництва та цін або їх зміні. За олігополії фірми прагнуть уникнути війни цін і надають перевагу неціновій конкуренції, вважаючи, що нецінова конкуренція дає більш тривалі переваги перед конкурентами. Олігополіями, як правило, мають значні фінансові ресурси, щоб використати новизну, прогресивність, надійність конструкції, оперативність технічного обслуговування і т. ін. як ключові чинники конкурентоспроможності. Ці параметри купівельної переваги утворюють нові епіцентри конкурентної боротьби і ґрунтуються на таких передумовах конкурентоспроможності товару, як конкурентоспроможність фірми і конкурентоспроможність країни. В умовах олігополістичної конкуренції фірми, спираючись на високу конкурентоспроможність країни, найчастіше сповідують такий принцип мистецтва конкуренції, як вмілий відхід від неї.
Особливістю міжнародної конкуренції є її глобальний характер. Стратегія конкурентної боротьби на світовому ринку безпосередньо залежить і від загального стану світового господарства, і від соціально-економічного становища різних країн, їх торговельної, валютно-кредитної політики, від дій міжнародних економічних угруповань та міжнародних економічних організацій, У зв'язку з цим міжнародному бізнесу доводиться вирішувати дилеми:
• диференціація продукції по країнах або стандартизація;
• адаптація стратегії та методів конкуренції до місцевих умов або орієнтація на глобальні підходи (наприклад, використання так званого "ефекту переливу" — розробка програми маркетингу на ряд країн);
• підвищення ефективності за рахунок філій в окремих країнах або підвищення ефективності в глобальному масштабі тощо.
Глобальність міжнародної конкуренції породжує множинність цін міжнародної торгівлі. Множинність цін означає, що на один і той же товар може бути ряд цін залежно від умов ринку тієї чи іншої країни, регіону та характеру угод: ціни за звичайними комерційними угодами; ціни за кліринговими угодами; ціни за програмами допомоги тощо. При виділенні з багатьох цін світової ціни використовують, як правило, два основних критерії: '-:
• за цією ціною укладаються великі комерційні угода, що передбачають непов'язані експортні та імпортні операції;
• світовими визнаються ціпи угод, здійснених у найважливіших центрах світової торгівлі.
Ціни деяких національних ринків відіграють спрямовуючу роль.
Для орієнтації в рівні та динаміці світових цін необхідно знайти основні види цін, що публікуються: довідкові ціни, які публікуються у спеціальних бюлетенях, експортних прейскурантах; ціни статистики зовнішньої торгівлі, які відображають ціни реальних угод у міжнародній торгівлі; біржові котирування, які показують реальні ціни на біржі; ціни аукціонів, що фіксують реальні ціни угод на аукціонах; публіковані ціни фактичних угод І контрактів.
Трансфертні ціни.
Зростання в міжнародній торгівлі частки внутрішньо корпорацій
них товарних потоків істотно підвищує значення трансферних (внутрішньо фірмових) цін у системі світових цій.
Трансфертні ціни - умовно-розрахункові ціни, які використовуються в межах ТНК для встановлення господарських зв'язків між Їхніми підрозділами, що знаходяться в різних країнах. Вони формуються залежно від стратегії ТНК і становлять предмет комерційної таємниці. Звідси — численні зловживання ТНК по відношенню до суб'єктів світового господарства, в тому числі щодо до окремих держав та профспілкових організацій.
Основні види Специфікою міжнародного обміну є наявність зовнішньоторговельних двох різних видів торговельних операцій: експорту та операцій: експорт та імпорт імпорту. Експортна операція являє собою продаж іноземному покупцеві товару з вивозом його з країни продавця за кордон. Особливим різновидом експорту є реекспортна операція. Остання являє собою купівлю товару в іноземного продавця, ввезення його в країну покупця, а потім перепродаж цього товару (без його перероблення) за кордон іноземному покупцеві.
Імпортна операція являє собою купівлю товару в іноземного продавця і ввезення його в країну покупця. Різновидом Імпорту слід вважати реімпорту операцію, тобто зворотне ввезення з-за кордону вітчизняного товару який не піддавався там переробленню.
Конституюючим елементом зовнішньоторговельних операцій є контракт. Його предметом може виступати: купівля-продаж товару; виконання підрядних робіт; оренда; обмін.
Відповідно до предмета договору виділяють такі види зовнішньоторговельних контрактів:
• контракт купівлі — продажу;
• контракт оренди;
• підрядні контракти;
• контракт при зустрічній торгівлі.
Значення міжнародної торгівлі
Нині жодна країна світу не може обійтися без зовнішньої торгівлі. За допомогою зовнішньої торгівлі національна економіка взаємодіє з господарствами інших країн. Водночас вона є основним каналом, за допомогою якого світовий ринок через посередництво інтернаціональної вартості, світових ціп впливає на національне виробництво, диктуючи конкурентні техніко-економічні параметри виробництва, рівень витрат, стандарти якості, критерії ефективності тощо. Світова торгівля є рушієм виробництва як окремих країн та регіонів, так і світового господарства в цілому, оскільки вона забезпечує раціональніше використання матеріальних та людських ресурсів па всіх рівнях господарювання. Світове виробництво, як і виробництво окремих країн та регіонів, протягом останніх ЗО років стало дедалі більше залежати від зовнішньої торгівлі.
Міжнародна торгівля слугує важливим засобом збалансованості між виробничими можливостями та перевагами споживачів, дозволяє отримувати продукти, в яких відчувається дефіцит, і реалізувати надлишок, який не поглинається внутрішнім ринком. Тим самим міжнародна торгівля дає змогу досягти вищого рівня задоволення потреб для населення кожної з торгуючих країн (хоча, може, і не однаковою мірою).
Для бізнесу значення світової торгівлі визначається тим, що вона є актом реалізації додаткової вартості, вміщеної в експортованих товарах, і чинником, що діє проти тенденції норми прибутку до зниження (зниження витрат виробництва).
Всі країни так чи Інакше залежать від міжнародної торгівлі. Але міра залежності є різною. Вона визначається як відношення вартості міжнародної торгівлі (експорт та імпорт) до внутрішнього національного продукту:
Для невеликих розвинутих країн (Бельгії, Нідерландів, Швейцарії, Данії, Швеції та ін.) цей показник варіюється значеннями від 40 до 90%.
Для великих розвинутих країн (Німеччини, Англії, Франції тощо) - від 25 до 35%.
Для СШЛ та Японії — близько 11%. США — країна континентального розміру, з величезними людськими та природними ресурсами. Вона може виробляти більшість необхідних товарів. Але ці товари можуть вироблятися у США з відносно більшими витратами, ніж Імпортні товари. Така орієнтація могла б знизити високий життєвий рівень Америки. Країни Східної Європи значно більше залежать від зовнішньої торгівлі, ніж США та Японія,
Для країн, що розвиваються, залежність від міжнародного торгівлі велика. Включення цих країн до міжнародний та світого - сподарського поділу праці повинно орієнтуватись на взаємозалежність у міжнародній торгівлі .
Хоча за загальним обсягом операцій в системі світогоспо - дарських зв'язків міжнародна торгівля останнім часом втратила провідне місце, її обсяг і значення зростає. Економісти говорять про вибуховий характер світової торгівлі. Так, у 90-х роках XX ст. обсяг міжнародної торгівлі збільшувався на 6% за рік. За останні ЗО років світова торгівля набула найбільш високих темпів у 2000р. За оцінками Світового банку, обсяг світового товарообігу збільшився на 12,5 %. В абсолютних цифрах обсяг міжнародної торгівлі становить приблизно 8 трлн. доларів США. Таке прискорення світової торгівлі пов'язано насамперед з посиленням процесу лібералізації міжнародних відносин, підвищенням цін на сировину, посиленням попиту на промислові товари, частка яких у сукупному обсязі світового експорту досягає 70%.
Швидкі темпи розширення світової торгівлі сприятливо впливають на економіку країн, що розвиваються, стимулюючи їх експорт. Середньорічне зростання експорту країн, що розвиваються, у 90-ті роки, за даними Світового банку, становить 10%, що більше ніж у 3 рази перевищує аналогічний показник 80-х років,
Світова організація торгівлі (СОТ) прогнозує подальше зростання обсягів міжнародної торгівлі у XXI столітті. Реалізму прогнозам СОТ надає те, що ця організація виходить з багатофакторного аналізу в прогнозуванні основних тенденцій розвитку міжнародної торгівлі: поліпшення господарської кон'юнктури в розвинутих індустріальних країнах, а також у країнах Південно-Східної Азії та Латинської Америки; активне включення до міжнародної торгівлі країн Центральної та Східної Європи тощо.
Важливо відзначити, що зростання обсягів міжнародної торгівлі помітно випереджає зростання обсягів виробництва. У 2000 р. зростання обсягу виробництва становило лише 5%. Це відбувається за рахунок поглиблення міжнародного поділу праці, становлення та розвитку нових видів поділу праці, котрі лежать в основі міжнародної економічної інтеграції та внутрішньо фірмового обміну. У зв'язку з цим достатньо зазначити, що в ЄС ~ найбільш інтегрованому міжнародному економічному угрупованні — торгівля випереджала виробництво у 3 рази.