Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

8.6.4. Хеджування відсоткового ризику банку на основі своп-контрактів

8.6.4. Хеджування відсоткового ризику банку на основі своп-контрактів

Відсотковий своп-контракт — це угода між двома контраген­тами про обмін процентними платежами в розрахунку на визначену суму, що має на меті встановлення нижчих витрат запозичення. На практиці прийнято відрізняти два типи відсоткових свопів:

1) прості, або «ванільні» (vanіlla) свопи, які передбачають обмін фіксованої відсоткової ставки на плаваючу чи плаваючої став­ки на фіксовану;

2) базисні свопи, у результаті яких плаваюча ставка обмінюється на плаваючу, але розраховану на основі іншої базової ставки.

Фактично своп відсоткових ставок — це спосіб зміни загального рівня чутливості активів чи пасивів учасників ринку до флуктуацій ринкових ставок, адже контрагенти можуть змінити умови укладених раніше угод, провівши операції обміну фіксованих відсоткових ставок на плаваючі, і навпаки. Своп також доз­воляє досягти точнішої відповідності між строками дії активів і зобов’язань, а отже, одержати такі грошові потоки, які задовольняють контрагентів.

Для здійснення операції своп необхідна суттєва різниця в кредитних рейтингах учасників, причому вона має становити не менш як 0,75 % від рівня відсоткових ставок за кредитом. Як правило, учасник з вищим рейтингом виплачує проценти за плаваючою ставкою, а від сторони з нижчим кредитним рейтингом отримує фіксовані процентні платежі.

Зміст операцій з відсотковими свопами полягає в тому, що позичальник з нижчим кредитним рейтингом одержує довгостроковий кредит за фіксованою відсотковою ставкою, нижчою за ту, котру він міг би мати на ринку самостійно, не укладаючи угоди своп. Це відбувається завдяки тому, що учасник угоди з вищим рейтингом робить довгострокову позичку від свого імені, що доз­воляє значно знизити витрати запозичення.

В обмін на це позичальник з нижчим рейтингом залучає коротко­строкові кошти під плаваючу відсоткову ставку і передає їх стороні, яка має вищий рейтинг. Такий обмін дозволяє трансформувати довгострокову фіксовану ставку в гнучкішу і, можливо, ниж­чу короткострокову ставку.

Отже, кожний з учасників свопу здійснює запозичення на тому ринку, де виграш з погляду порівняльних витрат максимальний, і потім відбувається обмін процентними платежами за отриманими кожним позичками. У результаті витрати запозичення після укладення своп-угоди знижуються для обох учасників, навіть тоді, коли позичальник з вищим рейтингом має змогу залучати кошти як на довгостроковому, так і на короткостроковому ринку дешевше, ніж позичальник з нижчим кредитним рейтингом. При цьому кожен із учасників свопу має сам сплачувати свої борги та відповідати за них.

Оскільки здебільшого обмін номінальними сумами не відбувається, тому сам своп-контракт не позначається на балансі учасників, хоча може зменшити відсотковий ризик, пов’язаний з балансовими позиціями. Фактично учасники свопу обмінюються лише різницею між фіксованими та плаваючими ставками на кож­ний момент виплати процентів.

Свопи також використовуються для подолання дисбалансів між строками погашення активів і зобов’язань, що найбільш характерно для діяльності банківських установ. Банк може мати короткострокові активи, видані під плаваючу ставку, які фінансуються за рахунок довгострокових зобов’язань, залучених під фіксовану ставку. У такому разі банк остерігається зниження рин­кових ставок, адже це призведе до зменшення доходів. Інший учасник (банк або компанія), якому належать довгострокові активи з фіксованою ставкою доходу та зобов’язання коротших строків дії, остерігається зростання відсоткових ставок. Такі учас­ники ринку є кандидатами на укладення угоди своп про обмін відсотковими ставками.

Коли укладаються базисні своп-контракти, змінюється база розрахунку плаваючих відсоткових платежів за позичками. На міжнародних фінансових ринках найпопулярнішою ставкою, використовуваною в базисних свопах, є LІВOR, ставка першокласного позичальника, ставка міжбанківського кредиту в США, композитні ставки за депозитними сертифікатами і комерційними векселями, ставка за казначейськими векселями.

Базисні своп-контракти допомагають уникнути відсоткового ризику, пов’язаного з різною динамікою зміни ставок залучення та розміщення коштів, що найчастіше проявляється у діяльності банків. Механізм дії базисного свопу розглянемо на прикладі.

Приклад 8.6

Банк одержав кредит на міжбанківському ринку за плаваючою ставкою на 2 роки. Виплати за кредитом базуються на LІBOR плюс кредитний спред 1 %. Банк розміщує отримані кошти у кредитні операції короткострокового характеру, за якими дістає процентні платежі за LІBOR плюс середньозважений спред 3 %. Це дозволяє мати прибуток у розмірі 2 %. Через рік банк видав вигідний для себе кредит на таку саму суму на один рік, але базою для розрахунку платежів служила ставка за казначейськими векселями уряду США плюс 4 %. Описати своп-контракт.

Розв’язання

У такому разі банк наражається на базисний ризик, пов’язаний із різницею в зміні ставки за казначейськими векселями та LІBOR. Поки ці ставки рухатимуться паралельно, банк отримуватиме стабільний прибуток. Якщо ставки почнуть змінюватись у протилежних напрямах або з різною швидкістю, то банк може як мати додаткові прибутки, так і зазнати збитків.

Оскільки і угода із залучення коштів, і угода із надання однорічного кредиту вже укладені, і умови їх змінити не можна, то банк може провести операцію своп для хеджування відсоткового ризику. Для цього на ринку свопів необхідно знайти учасника, який погодився б одержувати від банку платежі за ставкою казначейських векселів плюс спред (1—2 %) протягом одного року, а в обмін на це виплачувати процентні платежі за ставкою LІBOR плюс 1 %.

Така операція дозволить банкові зафіксувати величину прибут­ків, оскільки ставка залучення та ставка розміщення коштів прив’я­зана до однієї й тієї ж бази — ставки за казначейськими векселями.

Отже, доходи банку після проведення операції своп не залежатимуть від зміни відсоткової ставки на ринку, що й означає хеджування ризику. За міжбанківською кредитною угодою банк і далі виконує свої зобов’язання і виплачує ставку LІBOR плюс 1 %, але саме таку суму платежів він отримує від іншої сторони свопу. Таким чином, зміни в рівнях ставки LІBOR не впливатимуть на процентні витрати банку, а базисний своп дозволяє прохеджувати відсотковий ризик.

 

Прості свопи досить часто використовуються для зниження відсоткового ризику позичальників під час проведення кредитних операцій, а тому учасниками такої операції є, як правило банк та компанія. Розглянемо приклад, який демонструє особливості простого («ванільного») свопу відсоткових ставок.

Приклад 8.7

Компанії потрібен кредит на п’ять років у сумі 30 млн дол. США. З урахуванням кредитного рейтингу компанії вартість такої позички становитиме 9 % річних. Компанія звертається до банку з пропозицією про укладення угоди своп, аби одержати на п’ять років кредит, дешевший за той, який вона може отримати самостійно. Одночасно компанія зобов’язується залучити кошти на короткостроковому ринку комерційних паперів і розмістити їх у банку під 6-місячну ставку LІBOR. Банк погоджується з умовами своп-контракту, за що компанія виплачує йому винагороду в розмірі 1 % від суми угоди в момент її укладення.

Для здійснення взятих зобов’язань за своп-контрактом банк запозичує кошти на довгостроковому ринку на п’ять років у сумі 30 млн дол. Банк має вищий рейтинг, ніж компанія, що дає йому можливість запозичити кошти під фіксовану ставку 8 %. Отже, компанія дістає кредит у сумі 30 млн дол. на п’ять років під ставку 8 %, а процентні платежі за кредитом компанія виплачує банкові. Одночасно компанія залучає кошти на короткостроковому ринку на шість місяців, наприклад, випускаючи 180-денні комерційні папери на суму 30 млн дол. за ринковою ставкою 6,5 % річних. Слід зазначити, що на міжнародних ринках ставка за комерційними паперами нижча від ставки LІBOR у середньому на 0,50—0,75 %. Ці короткострокові залучені кошти розміщуються на депозиті в банку, за що компанія одержує 6-місячну ставку LІBOR, яка становить 7 % річних.

Звичайно, компанія могла б фінансувати потребу в довгостроковому кредиті за рахунок кількаразового короткострокового залучення коштів, але для цього необхідно випускати та розміщувати комерційні папери протягом п’яти років під ринкову ставку, яка складеться на час випуску, що фактично означає залучення коштів під плаваючу ставку. Такий спосіб фінансування пов’яза­ний зі значним відсотковим ризиком, оскільки впродовж п’яти років ставки можуть змінитися. Крім того, кожна операція розміщення комерційних паперів супроводжується витратами, зумовленими виходом на ринок.

Розв’язання

Зміст описаної угоди своп полягає в обміні довгострокового кредиту з фіксованою відсотковою ставкою на короткостроковий кредит з плаваючою ставкою.

Результати свопу для компанії:

1) зниження витрат на 1 % із залучення довгострокового кредиту, що за п’ять років становитиме, дол.:

(0,09 – 0,08) · 30 000 000 · 5 = 1 500 000;

2) дохід від різниці між ставкою LІBOR, яку одержано від бан­ку за розміщення коштів на шість місяців, та ставкою за комерційними паперами, котру необхідно виплатити при погашенні випуску, дол.:

(0,07 – 0,065) · 30 000 000 · 180 : 360 = 75 000;

3) витрати на комісійну винагороду за своп становлять 300 000 дол.; водночас компанія несе витрати з випуску комерційних паперів;

4) протягом п’яти років компанія прохеджувала відсотковий ризик, пов’язаний зі зміною ринкових ставок за кредитом; економія за рахунок свопу становить понад 1 млн дол.

Результати свопу для банку:

1) комісійні за своп у розмірі 300 000 дол. банк отримує відразу, під час укладання угоди;

2) банк зміг профінансувати частину своїх кредитів, прив’яза­них до 6-місячної ставки LІBOR, через кошти, розміщені компанією в банку під ставку LІBOR. Це дозволило банку уникнути відсоткового ризику на шість місяців відносно активів і зобов’язань у розмірі 30 млн дол.;

3) за самостійного залучення короткострокових коштів банку необхідно було б, з огляду на його кредитний рейтинг, заплатити LІBOR плюс кредитний спред у розмірі 0,125 %.

У цьому прикладі компанія та банк отримали реальні кошти, але здебільшого за укладання угод своп реального обміну сумами не відбувається. Кожна сторона описаного свопу самостійно відповідає перед кредиторами за своїми зобов’язаннями.

Через шість місяців компанія забирає 30 млн дол. з банку і погашає зобов’язання за комерційними паперами. Слід зазначити, що запозичення коштів на ринку комерційних паперів компанія може робити кількаразово, в даному разі — кожні півроку протягом п’яти років дії кредиту. Через п’ять років компанія повертає 30 млн дол. банку, який виконує свої зобов’язання перед кредитором.

У такій операції, як правило, існує ризик неплатежу, пов’яза­ний з невиконанням зобов’язань однією зі сторін. Наприклад, якщо в наведеному прикладі компанія через п’ять років не повер­не кредит банкові, то відповідати перед своїм кредитором банк буде самостійно. Для зниження цього виду ризику угоди своп оформлюються як контракти, в яких юридично закріплені права власності обох сторін у разі банкрутства або інших обставин, що призводять до невиконання умов угоди. За обміну реальними сумами сторони можуть знизити ризик неплатежу, діставши гарантії або застосувавши інші види забезпечення кредиту.

Механізм ціноутворення відсоткових своп-контрактів розглянемо на прикладі.

Приклад 8.8

Банк «Альфа» та банк «Гамма» 01.04.02 уклали своп-контракт терміном на один рік на умовну суму 1 млн дол. США. Банк «Альфа» погоджується сплачувати плаваючу ставку, яка базується на 6-місячній ставці LІBOR. Протягом дії свопу відбуваються дві сплати: через шість місяців від дати укладення угоди 30.09.02 за ставкою LІBOR, зафіксованою 01.04.02, та через 12 місяців, тобто 31.03.03, за ставкою LІBOR, котра зафіксована на ринку 30.09.02. Банк «Гамма» сплачує фіксовану ставку в ті самі строки.

Якою має бути прийнятна фіксована ставка в точці беззбитковості для цього свопу, якщо на 01.04.02 на ринку діють такі ставки: 6-місячна LІBOR — 7 %, 12-місячна LІBOR — 7,8 %?

Розв’язання

Розрахунки проведено на основі базового періоду — 360 днів та тривалості будь-якого місяця — 30 днів.

За умовами свопу банк «Альфа» сплатить через шість місяців суму 35 000 дол.:

.

6-місячна ставка LІBOR, яка діятиме на ринку через шість місяців, невідома. Тому для розрахунків використовується форвард­на ставка, отримана з кривої дохідності спот-ринку. Форвардна
6-місячна LІBOR (r6) може бути обчислена за формулою (8.4):

,

r6 = 8,3  %.

Отже, друга сплата банку «Альфа» очікується в розмірі
41 500 дол.:

.

За умовами свопу банк «Гамма» сплачує таку фіксовану ставку, яка дає нульову чисту теперішню вартість свопу. Це означає, що суми платежів (і фіксованих, і плаваючих) мають бути дисконто­вані, причому ставки дисконтування — це 6-місячна LІBOR — 7 % та 12-місячна LІBOR — 7,8 %.

Нехай FS — сума платежу в доларах за фіксованою ставкою (невідома величина). Тоді, використовуючи формулу дисконтування (8.6), можемо записати рівняння:

.

Звідси FS = 38 184 дол., або прийнятна фіксована ставка становитиме 7,637 %:

.

Перевірка:

.

Отже, банк «Гамма» має сплачувати фіксовану суму платежу в розмірі 38 184 дол. двічі — 30.09.02 та 31.03.03 протягом дії даного свопу. Фактично банки лише обміняються різницями в сумах платежів. Під час першої сплати банк «Гамма» виплатить суму 3184 дол. (38 184 – 35 000), другої — банк «Альфа» виплатить банку «Гамма» суму 3316 дол. (41 500 – 38 184).

У разі опуклої кривої дохідності та сторона, яка платить фіксовану ставку, сплачує більше на попередніх стадіях свопу і отримує більше на пізніх стадіях. Якщо фактичні ставки відрізнятимуться від очікуваних, то платник плаваючої ставки може виграти чи програти, але платник фіксованої ставки незалежний від коливань ринкових ставок.