Бібліотека Букліб працює за підтримки агентства Magistr.ua

Висновок

Входження України до європейського співтовариства, а отже, до інформаційного суспільства, викликає потребу формування на науковому рівні теоретичних засад кон­цепції правового регулювання інформаційних відносин. Сьогодні можна констатувати: сукупність нормативно-пра­вових актів у цій сфері в Україні досягла за кількістю такої критичної маси, що зумовлює можливість і необхідність виокремлення їх в окрему правову інституцію.

У зв'язку з цим у суспільствознавстві, в тому числі пра­вознавстві, теорії права, виникла потреба напрацювання ме­тодологічних засад нового напрямку досліджень, предме­том яких є процеси виникнення, зміни і припинення су­спільних відносин щодо інформації (відомостей, даних, знань тощо).

Перше питання, яке постало перед правознавством, — це визначення статусу суспільних інформаційних відносин та засобів публічно-правового регулювання їх з метою змен­шення, запобігання, подолання та уникнення юридични­ми методами негативних проявів інформаційного суспільства і стимулювання бажаних для людини, держави та су­спільства правил поведінки його суб'єктів. Визначимось у деяких провідних категоріях проблематики дослідження.

Основною формою стандартизації норм суспільних інформаційних відносин є законодавство. Під терміном інформаційне законодавство України ми розуміємо мно­жину нормативно-правових актів, прийнятих Верхов­ною Радою України у формі законів та постанов норма­тивного змісту, які регулюють суспільні відносини щодо інформації.

Інформаційне законодавство є основою інформаційного права, яке традиційно можна розглядати у кількох аспек­тах: як галузь суспільних відносин, що набувають відобра­ження у правових нормах; як наукову дисципліну; як на­вчальну дисципліну. Виходячи із зазначених теоретичних засад, дамо наше узагальнене бачення інформаційного пра­ва в об'єктивному змісті.

Інформаційне право — це суспільні відносини щодо інформації, які набувають втілення у нормах, врегуль­ованих на публічно-правовому та приватно-правовому рівні.

У суб'єктивному змісті інформаційне право — це мно­жина прав і обов'язків конкретних учасників суспільних відносин щодо інформації як об'єкта суспільних відносин.

Порівняльний аналіз правового регулювання інформа­ційних відносин в Україні та міжнародної практики дає змогу доктринально визначити низку основоположних методологічних, принципових положень інформаційного законодавства: основний об'єкт регулювання — суспільні інформаційні відносини; основний предмет суспільних відносин — інформація (відомості, дані, знання, таємниця тощо); основний метод правового регулювання — сис­темне комплексне застосування методів конституційного, цивільного, адміністративного, трудового і кримінального права. Значне місце у регулюванні суспільних інформа­ційних відносин сьогодні посідають приватно-правові мето­ди (на рівні правочинів, угод, звичаїв, традицій, норм су­спільної моралі, професійної, ділової етики тощо).

На нашу думку, з погляду теорії гіперсистем права, інфор­маційне законодавство існує як міжгалузевий комплексний інститут у загальній системі національного законодавства.

Через предмет суспільних відносин (інформацію) інфор­маційне право пов'язане з іншими міжгалузевими інсти­тутами права: авторським правом, правом інтелектуальної власності, винахідницьким правом, рекламним правом тощо. Інформаційне право утворює з ними складну, вели­ку, агреговану гіперсистему права третього порядку. Тоб­то відповідно до теорії гіперсистем права інформаційне право базується на засадах правових систем другого поряд­ку, якими є п'ять галузей права: конституційне, адмініст­ративне, цивільне, трудове, кримінальне. У єдності вони утворюють систему першого порядку — право України. Доктринально визнаються багатооб'єктність юридичних норм щодо застосування законодавства в правовій квалі­фікації суспільних інформаційних відносин, природна єдність всіх умовно визначених галузей права.

Сучасне інформаційне законодавство України щодо док­трини його формування має характер змішаної системи права: зберігши галузевий підхід традиційної континен­тальної системи права, воно стало на шлях публічно-пра­вового нормотворення за доктриною загального права (анг-ло-американської системи права) — коли окремі проблеми на законодавчому рівні вирішуються на рівні окремих за­конів за принципами ситуаційного підходу.

Ситуаційний підхід до формування інформаційного за­конодавства України, з позицій когнітивного (пізнавального) аспекту, спричинив низку проблем щодо правового регулювання інформаційних відносин, зокрема такі.

1. Відсутність легальної, чіткої, ієрархічної єдності за­конів, що викликає суперечливе тлумачення для застосу­вання норм в практиці.

2. Оскільки різні закони та підзаконні акти, що регу­люють суспільні відносини, об'єктом яких є інформація, приймались у різний час, без погодження понятійного апа­рату, вони містять низку термінів, які не достатньо ко­ректні, не викликають відповідної інформаційної рефлексії або взагалі не мають чіткого визначення свого змісту. Тер­мінологічні неточності, різне тлумачення однакових за назвою та формою понять і категорій призводить до нео­днозначного розуміння їх і застосування на практиці. На­приклад, щодо інформаційних відносин назвемо такі: "таєм­на інформація" і "таємниця", "документ" і "документова­на інформація", "майно", "власність", "володіння", "інте­лектуальна власність", "автоматизована система", "суб'єкт суспільних відносин" та "учасники суспільних відносин", "система інформаційних відносин" тощо.

3. Велика кількість законів та підзаконних нормативних актів у сфері інформаційних відносин ускладнює пошук їх, аналіз та узгодження для практичного застосування.

4. Спостерігається розбіжність у розумінні структури і складу системи законодавства у сфері інформаційних відно­син та підходи до формування їх. Нерідко в окремих зако­нах до системи законодавства включають норми, виражені в підзаконних нормативних актах. Це створює в практиці правозастосування деякими учасниками суспільних відно­син колізію норм, ігнорування норм закону на користь норм підзаконного акта.

5. Нові правові акти у сфері суспільних інформаційних відносин нерідко не узгоджені концептуально з прийняти­ми раніше, що призводить до правового хаосу.

Ці та інші проблеми зумовили практичну потребу ви­значення методології систематизації права, розробки її кон­цепції. На нашу думку, в основу систематизації норм інфор­маційного права слід покласти відпрацьовані юридичною наукою та перевірені практикою основоположні принци­пи: поєднання традицій і новацій правотворення; інкорпо­рування норм чинного інформаційного законодавства Украї­ни в нову систему через агрегацію інститутів права; фор­мування міжгалузевих інститутів права на основі зв'язків з галузевими інститутами.

Концептуально пропонується визначитися, що інші інститути права агрегуються з інформаційним правом. Окремі з них на певних умовах мають статус міжгалузе­вих субінститутів. До таких можна віднести: авторське, винахідницьке право, раціоналізаторське право тощо, які утворюють систему права інтелектуальної власності; пра­во щодо засобів масової інформації — преса, радіо, телеба­чення, Інтернет тощо.

Важливим аспектом теорії інформаційного права є про­блематика його підсистем — субінститутів. Ми вважаємо, що серед основних субінститутів — сфер правового регу­лювання інформаційних правовідносин — визначаються такі:

• визначення та правове закріплення провідних напря­мів і методів державної політики у сфері вибору мов спілку­вання, комунікації в державі тощо;

• регулювання суспільних відносин у сфері засобів ма­сової інформації, визначення їхніх подібностей та відмінно­стей, систематизація їх через агрегацію (преса, видавнича справа, радіо, телебачення, комп'ютерні мас-медіа);

• забезпечення умов для розвитку і захисту всіх форм власності на інформацію та інформаційні ресурси (право власності на інформацію);

• організація та управління створенням і розвитком дер­жавних інформаційних систем і мереж, забезпечення суміс­ності їх та взаємодії в єдиному інформаційному просторі України;

• правове регулювання щодо створення реальних умов для якісного та ефективного забезпечення необхідною інформацією громадян, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних і приватних органі­зацій, об'єднань на основі державних інформаційних ре­сурсів, сучасних інформаційних технологій;

• забезпечення співвідношення інтересів суб'єктів су­спільних інформаційних відносин у сфері національної без­пеки, складовою якої є інформаційна безпека, визначення загроз безпеці суспільним інформаційним відносинам, ре­гулювання захисту інформації, в тому числі в автоматизо­ваних системах;

• забезпечення реалізації конституційних прав осіб (при­ватних немайнових) на режим доступу до персональних да­них — інформації про громадян та спільноти їх (організації) за умов інформатизації державних органів управління;

• державно-правове сприяння формуванню ринку інфор­маційних ресурсів, послуг, інформаційних систем, техно­логій, з пріоритетами для вітчизняних виробників інфор­маційної продукції, засобів, технологій;

• державне стимулювання вдосконалення механізму залучення інвестицій, розробки і реалізації проектів на­ціональної програми інформатизації та локальних програм інформатизації (установ, підприємств, організацій всіх форм власності, міністерств та відомств, регіонів тощо);

• забезпечення правового режиму формування і вико­ристання національних інформаційних ресурсів, збиран­ня, обробки, накопичення, зберігання, пошуку, поширен­ня та надання споживачам інформації;

• правове регулювання щодо стимулювання створення і використання в Україні новітніх інформаційних техно­логій тощо.

Важливою складовою інформаційного права є формуван­ня в ньому юридичної деліктології (вчення про правопору­шення) у сфері інформаційних відносин на принципі гар­монізації норм з галузевими деліктологіями: конститу­ційного, адміністративного, цивільного, трудового та кри­мінального права.

Практика вимагає розробки дієвих механізмів захисту суспільних інформаційних відносин. Ентропія (невизна­ченість) законодавця в цьому питанні набула відображен­ня в Законах України "Про інформацію" та "Про захист інформації в автоматизованих системах" та деяких інших, в яких визначено диспозиції правопорушень, але не визна­чено відповідальності за них в адміністративне- та кримі­нально-правовому аспектах.

В інформаційному праві особлива увага має приділяти­ся виявленню та дослідженню недоліків як вітчизняних, так і зарубіжних правовідносин, регулюванню їх для уник­нення помилок у правотворчості та правозастосуванні в Україні. Мета досліджень — запобігання негативним для інформаційного суспільства наслідкам, попередження по­ширення правопорушень, що вчиняються з використанням сучасних інформаційних технологій.

На нашу думку, правотворча діяльність має ґрунтува­тися на таких принципах наукового забезпечення: систем­ний та комплексний підходи до вирішення проблем право­творчості; ґрунтовне фундаментальне та прикладне теоре­тичне обґрунтування новацій (понять, категорій тощо); залучення широкого кола вітчизняних фахівців до розроб­ки проектів законодавчих та підзаконних актів. Такі спе­ціалісти повинні володіти комплексними знаннями: в га­лузі права та інформатики, теорії та практики. Також вони повинні знати не тільки досвід зарубіжних країн, а й мати своє, оригінальне, новаторське бачення вирішення проблем, виходячи зі специфіки реалій нашої країни.

Формування системи інформаційного законодавства висунуло проблему гармонізації його на міждержавному рівні, з урахуванням міжнародного права (його провідних складових — публічного і приватного права). Сьогодні мож­на констатувати, що в міжнародному праві активно фор­мується нова інституція — міжнародне інформаційне пра­во світової інформаційної цивілізації. У багатьох регіонах світу формуються міжнародні стандарти правових норм на рівні типових законів, багатосторонніх конвенцій, угод тощо.

Деякі теоретики та практики у сфері правового регулю­вання суспільних інформаційних відносин пропонують механічно імплементувати (ввести до системи національ­ного права) ці норми без глибокого порівняльного аналізу чинного законодавства. На нашу думку, при правотворенні неприпустимо необґрунтоване копіювання зарубіжного досвіду. Гармонізацію можна проводити також шляхом внесення нового змісту до наявних форм правових норм. До речі, саме так роблять у цивілізованих країнах, які ра­ніше від нас стали на шлях формування правового інфор­маційного суспільства у складі глобальної інформаційної цивілізації.

Новий підхід щодо правового регулювання суспільних відносин запропоновано вітчизняною наукою інформати­кою. Виходячи з положень правової інформатики, слід за­значити, що правотворення має базуватися на основі мето­дології системного і комплексного підходів, зокрема теорії формування комплексних гіперсистем права, агрегації га­лузевих інститутів права.

На нашу думку, національне інформаційне законодав­ство має стати на шлях систематизації через кодифікацію — створення системоутворюючого Кодексу. Цей Кодекс має розвивати визначені в Конституції України положення інформаційних відносин, у тому числі щодо інформацій­ної безпеки людини, суспільства, нації, держави. Він по­винен об'єднати, гармонізувати і розвивати норми та прин­ципи суспільних відносин, визначених у законодавстві України; враховувати ратифіковані Україною нормативні акти (угоди, конвенції) міжнародного права; легалізувати позитивні звичаї в сфері інформаційних відносин та норми суспільної моралі, загальнолюдські цінності, визначені Організацією Об'єднаних Націй в її Статуті, Декларації прав людини, рішеннях Європейського Союзу та інших загальноприйнятих міждержавних нормативних актах, які сьогодні є стандартами, за якими визначається цивілізо­ваність не тільки окремої країни, а й світового співтовари­ства в цілому.

Одним з питань є визначення назви майбутнього Кодек­су. На нашу думку, найбільш змістовною є назва Кодекс України про інформацію. У такій формі можливо систем­но об'єднати в одному законодавчому акті правове регулю­вання різних суспільних відносин, об'єкт яких — інфор­мація, незалежно від галузі, способу, засобу чи технології її прояву в суспільних відносинах.

У разі виникнення необхідності публічно-правового уре­гулювання нових суспільних відносин щодо інформації за методом правотворчого агрегування юридичні формулю­вання вносяться до Кодексу через нові Закони, тобто мож­ливе внесення до Кодексу на рівні законів змін і доповнень без прийняття нових системоутворюючих законодавчих актів.

На теоретичному рівні метод агрегації при правотво­ренні передбачає, що удосконалення окремих правових норм чи створення нових міжгалузевих правових інсти­тутів повинно не порушувати цілісності та призначення Кодексу, а поліпшувати, удосконалювати його дієвість у цілому, створювати нову системну якість, не притаманну окремим його складовим.

Мета майбутнього кодифікованого законодавства має визначатися відповідно до теорії системи цілей ("дерева цілей"): правове регулювання суспільних відносин між суб'єктами їх щодо інформації у різних формах її об'єктив­ного вираження (творах, результатах інтелектуальної ді­яльності та ін.), незалежно від сфери (чи галузі) суспіль­них відносин, матеріальних носіїв інформації (паперових, електронних тощо) та технології фіксації (літери, знаки, образи, цифри тощо).

Провідними функціями майбутнього Кодексу мають стати такі:

• регулятивна — визначення зобов'язань, прав та обо­в'язків суб'єктів;

• нормативна — визначення норм, правил поведінки суб'єктів інформаційних відносин;

• охоронна — визначення гарантій та меж правомірної поведінки, за якими діяння утворюють правопорушення (де­лікти), та відповідальності за них відповідно до норм цивіль­ного, адміністративного, трудового, кримінального права;

• інтегративна — системне поєднання комплексу ви­значених юридичних норм, які регулюють інформаційні відносини в Україні, тобто Кодекс повинен стати сполучною ланкою між провідними традиційними галузями права щодо застосування їхніх методів у сфері інформаційних відносин;

• комунікативна — зазначення в окремих статтях по­силань на законодавчі акти, які є або необхідність в яких може виникнути, що системоутворюють різні міжгалузеві інститути права.

Серед провідних завдань Кодексу можна визначити такі:

• визначення консенсусу (згоди) в суспільних відноси­нах, узгодженості розуміння та застосування юридичних норм, правомірної поведінки учасників інформаційних від­носин, відносин в інформаційній сфері;

• забезпечення інформаційного суверенітету, незалеж­ності України у міжнародних відносинах;

• забезпечення інформаційної безпеки громадян, окре­мих спільнот їх, суспільства та держави як складових на­ціональної безпеки України;

• визначення правомірної поведінки учасників інформа­ційних відносин в Україні;

• захист інформації від несанкціонованого доступу, пра­вопорушень (знищення, модифікації, перекручення) тощо.

Як узагальнення щодо систематизації інформаційного законодавства на рівні кодифікації пропонуємо основні за­сади структури майбутнього проекту Кодексу про інфор­мацію.

Відповідно до традицій наукової систематизації та коди­фікації в Україні, на нашу думку, Кодекс (як і наука інфор­маційного права) має умовно складатися з двох частин:

Частина І. Загальна частина (Загальні положення інформаційного законодавства).

Частина II. Особлива частина (Регулювання інформа­ційних відносин щодо галузей (сфер) суспільної діяльності).

Кожна з частин, за методом гіперсистеми та агрегації за родовими ознаками (критеріями) міжгалузевих інститутів правовідносин, може поділятися на розділи. У разі необ­хідності розділи можуть поділятися на глави. Глави скла­даються з окремих статей.

Структура статті має складатися з чіткого визначення диспозиції. Окремі статті можуть містити прив'язки (по­силання) до норм інших, вже прийнятих, Законів України, щодо яких утворюється нова підсистема права (гіпер-інституція).

У статтях, в яких визначаються правопорушення, обо­в'язково має міститися посилання на вид відповідальності: відповідно до Цивільного кодексу, Кодексу законів про пра­цю, Кодексу про адміністративні правопорушення, Кримі­нального кодексу.

В Цивільному кодексі, Кодексі законів про працю, Ко­дексі про адміністративні правопорушення, Кримінально­му кодексі створюються відповідні розділи щодо питань ре­гулювання та відповідальності за правопорушення суспіль­них інформаційних відносин з посиланням на норми Ко­дексу про інформацію.

Нами пропонується в основу частини І майбутнього Ко­дексу покласти принципово узгоджені положення чинних Законів України: про інформацію, про мови, про національ­ну програму інформатизації, про концепцію національної програми інформатизації, про захист інформації в автома­тизованих системах, про власність, про авторське право і суміжні права та низку норм з іншого законодавства. Це визначення суб'єктів інформаційних відносин, системи законодавства та співвідношення з ним підзаконних актів, стандарти понять та категорій (інформація, твір, інфор­маційні ресурси, інформаційна система, принципи інфор­маційних відносин тощо).

Частина II. Регулювання інформаційних відносин та інформатизації щодо галузей суспільної діяльності. У цій

частині, на нашу думку, слід відобразити визначення уре­гульованих на рівні законодавства підсистем (сфер) інфор­маційних відносин із зазначенням системоутворюючих за­конів, зокрема: державна таємниця; науково-технічна інформація; телебачення і радіомовлення; друковані засо­би масової інформації (преса); інформаційні відносини в автоматизованих системах; бібліотеки і бібліотечна діяль­ність; архіви та архівна діяльність; діяльність інформа­ційних агентств; зв'язок, комунікаційні системи; національ­на програма інформатизації, захист топографії інтеграль­них мікросхем; інформаційні відносини у підприємницькій діяльності; легалізація комп'ютерних програмних про­дуктів тощо.

У разі визначення нових сфер регулювання інформа­ційних відносин, є можливість введення до Кодексу (мето­дом агрегації) нових окремих норм або розділів чи глав. Серед них, у перспективі, можуть бути такі: захист персо­нальних даних (інформації про особу, особистої інфор­мації); забезпечення інформаційної безпеки суспільства і держави, правова регламентація основоположних органі­заційних заходів захисту інформації (організаційно-право­вих, організаційно-управлінських, організаційно-техніч­них, програмно-математичних), державна стандартизація інформаційних технологій тощо.

Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+