КОРОТКИЙ РЕЛІГІЄЗНАВЧИЙ СЛОВНИК

Абат — титул настоятеля монастиря в католицькій церкві. Інколи А. домагається незалежності від єпископів і підпорядковується безпосередньо папі. У деяких ви­падках А. — загальна назва священиків і вищого духо­венства в католицькій церкві.

Августинізм — течія у християнській філософії, яка розви­ває уявлення про віру як внутрішнє спілкування люди­ни з Богом, про пізнання Бога ірраціональним шля­хом. Засновником А. є середньовічний богослов Авгу­стин Аврелій (354—430). Протягом низки століть А. був панівним ученням у католицькій церкві. Після XIII ст. офіційним ученням католицизму стає томізм. Нині А. не є офіційною філософією католицизму, проте корис­тується в католицьких колах значним впливом.

Аграрні  (землеробські) культи — сукупність релігійно-магічних вірувань і обрядів у давніх землеробських на­родів з метою впливати надприродним шляхом на стихії природи, щоб підвищити продуктивність праці. А.к. включають у себе магічні дії, спрямовані проти не­безпек, що загрожують урожаю або свійським твари­нам (посуха, градобій, сарана, падіж худоби тощо).

Аллах (араб, аль ілах — божество) — ім'я Бога в мусуль­манській релігії. Культ А. поряд з культом інших бо­жеств був відомий в до ісламській Мецці. В ісламі А. —-єдиний Бог, визнання якого є першою вимогою му­сульманського віровчення.

Альбігойці — учасники єретичного руху XII—ХНІ ст. у Франції, спрямованого проти панування католицької церкви в економічному і духовному житті середньо­вічного міста, ремісники, частина селянства та дрібні феодали. Були розгромлені в результаті хрестових походів, організованих Папою Інокентієм III на початку XIII ст., і остаточно винищені інквізицією.

Амвон — у православному храмі — підвищення перед се­редньою частиною іконостаса, з якого читаються Євангелія, виголошуються проповіді та єктенії (мо­литви).

Амулет (араб, hamula — доел, носити) — талісман — неве­ликий предмет, який фантазійне наділяється надпри­родною силою, здатністю захищати, оберігати його власника від всіляких нещасть, хвороб, ворожих чар тощо. Віра в чудодійну силу амулета виникла в первісному суспільстві, пов'язана з фетишизмом та магічними уявленнями.

Анафема — прокляття від імені Бога, відлучення від церк­ви, вигнання із громади віруючих, вища церковна ка­ра в християнстві. А. застосовується церквою в бо­ротьбі з атеїзмом, передовою наукою і суспільною дум­кою, прогресивними демократичними рухами.

Ангел — в іудаїзмі, християнстві, ісламі — небесний слу­житель Бога, надприродна істота, посередник між Бо­гом і людьми. Культ А. є асимільованим та пристосо­ваним до монотеїзму культом добрих і злих "духів", який був поширений у первісних релігіях.

Антихрист — у християнському віровченні супротивник Христа, посланець сатани, який ніби прийде незадов­го до другого пришестя і вестиме боротьбу з христи­янською церквою, але врешті-решт буде переможений Христом. Уявлення про А. — релігійна персоніфікація злого начала, на противагу Богу як доброму началу.

Апокрифи — твори іудейської та ранньохристиянської літе­ратури, сюжетно пов'язані з творами канонічної літе­ратури, які, однак, давали тлумачення подій, відмінне від офіційного церковного віровчення. А. відображали боротьбу різних течій у християнстві до виникнення церкви.

Армагеддон — у віровченні свідків Єгови — остання битва між силами Христа і сатани. А. — це назва місцевості в Палестині, де часто відбувалися військові сутички. Єговісти пов'язують А. з атомною катастрофою, з тре­тьою світовою війною, у вогні якої загине все "грішне" людство, живими залишаться тільки свідки Єгови (по­мерлі єговісти воскреснуть) і ті, хто їм допомагав.

Архієрей — загальна назва вищих сановників (єпископів, архієпископів,   митрополитів,   патріархів)  у  право­славній церкві.

Архімандрит — найвищий (до єпископа) чернечий сан у православній церкві.

Астральні культи (гр. astron — зірка) — обряди, церемонії, молитви, заклинання та інші релігійні дії, пов'язані з обожненням небесних тіл. Властиві різною мірою всім давнім і новим релігіям. Іноді А.к. називаються астро­латрією (від гр. latreia — служіння) чи сабеїзмом, за на­звою племені сабеїв (Південна Аравія).

Аят — вірш у Корані. Кілька А. становлять суру (главу) в священній книзі мусульман.

Беатифікація — приєднання до лику блаженних у като­лицькій церкві. Процес Б. офіційно регламентований і відбувається, як правило, протягом кількох років. Ос­таточне рішення про приєднання до лику блаженних належить римському папі.

Благодать — у християнському віровченні — божественна милість, дарована людині. У давніх християнських гро­мадах під Б. найчастіше розуміли дар чудотворення, пророцтва та ін. Згодом християнське віровчення по­чало розглядати Б. як необхідну умову для спасіння.

Богородиця — жіноче божество в багатьох релігіях. Божа Мати, Богиня, яка народжує Бога чи богів. До богородиць належали вавилонська Іштар, фінікійська Астарта і малоазійська Кібела. Близька до них і грецька Де-метра. Культ Б. тісно пов'язаний з основним заняттям населення — землеробством. Б. шанували як богиню родючості. У християнстві цей культ жіночого божест­ва зазнав змін. Тут Б. — діва, яка народила Ісуса Хри­ста, Сина Божого. З поширенням християнства культ Б. зливається з місцевими віруваннями і залежно від соціальних умов набуває різного характеру: у Західній Європі в умовах феодалізму він перетворився на культ мадонни, на Русі злився з язичеським культом богині землі і родючості й поступово його витіснив.

Богослужіння — здійснення певних релігійних обрядів, їх поділяють на суспільні (славні) і приватні (треби) — на замовлення окремих віруючих.

Богохульство — образа імені  Бога, Діви  Марії, святих, предметів культу, яка карається церквою і світськими властями тих держав, де церква є державною. Покарання за Б. були одним із засобів боротьби проти вільнодумства,  свободи  совісті.  Згідно  із  законами

царської Росії, за Б. було передбачено кару від 6 до 15 років каторги.

Брахма — вищий Бог у пантеоні індуїзму. Виникнення уявлення про Б. як творця та охоронця загального по­рядку припадає на пізньоведичний період (перша по­ловина І тис. до н.е.), коли виникло класове суспільство, виділились і набули величезного впливу жреці-брахмани. Вони висунули і розвинули Ідею про божественну трійцю — "тримурті", в якій Б виступав як творче начало. Проте в очах віруючих Б. був надто абстрактним образом, і значно більше поширилося по­клоніння двом іншим богам трійці — Вішну і Шиві.

Брахман (неточно — брамін, браман) — жрець, представ­ник вищої касти в Індії. З уведенням культу Брахмп та ускладненням релігійного ритуалу обов'язки жерця стали спадковою професією, а Б. утворили особливу соціальну групу. Вони монополізували вивчення Вед, оголосивши їх мову (ведичний санскрит) священною, користуватись якою могли тільки Б., і стверджували, що здатні впливати на богів. У наш час Б. займаються не тільки культовим служінням, а й іншими видами діяльності.

Брахманізм — давня індійська релігія, яка виникла на по­чатку І тис. до,н.е. як подальший розвиток ведичної релігії. Зародження Б. знаменувало вироблення єдино­го релігійного канону.

Будда — в буддизмі назва віровчителів, які вказують лю­дям істинний шлях спасіння. Згідно з ученням буддиз­му, кожного разу, коли людство відхиляється від нього шляху, приходить новий Б., щоб вказати людям істи­ну. Інколи ім'ям Б. називають того, хто самостійно досяг святості і стану нірвани. У буддійських ре­лігійних книгах вказано різну кількість Б., подано різну їх класифікацію. Не виключено, що в основі тра­диційної біографії Б. — життя одного з перших буддійських віровчителів. Якщо в ранній період Б зо­бражали людиною, яка першою увійшла в нірвану, бо пізніше він був обожнений. На його честь почали спо­руджувати храми, утвердився складний культ, інколи у формі ідолопоклонства.

Вакханалія — нічне свято на честь Вакха (Дюніса), яке ма­ло характер оргій і користувалося особливою попу­лярністю в Давньому Римі на початку II ст. до н.е У В брали участь вільні та раби, незалежно від статі, віку, народності. Жрецькі функції виконували переважно жінки. Вакханки в священному шаленстві розривали на частини живого бика і поїдали сире м'ясо заради прилучення до божественного начала. З цим обрядом пов'язане християнське причастя.

Варфоломіївська ніч — ніч на 24 серпня 1572 р. (свято св. Варфоломія), протягом якої католики у Франції учинили масову різню протестантів-гугенотів. Тільки в Парижі було вбито майже 5 тис. чоловік. Загальна кількість убитих у країні досягла ЗО тис. Боротьба між католиками та гугенотами була фактично боротьбою між земельною аристократією і силами буржуазії, що народжувалася.

Вівтар — східна частина храму, піднята над підлогою на дві-три сходинки. У православних церквах В. відгоро­джений від решти приміщення іконостасом. Тут знахо­диться престол. У В. готуються для причастя хліб і ви­но, прийняття яких у християнстві замінює жертво­принесення.

Відлучення — релігійне покарання, засіб впливу на вірую­чих шляхом прийняття відповідного рішення вищої церковної інстанції, яке полягає у виключенні із церк­ви чи релігійної громади. Служить засобом залякуван­ня віруючих погрозою неминучого потрапляння відлу­ченого після смерті в пекло.

Відспівування (похоронна відправа) — церковна служба над померлим, яка ніби сприяє полегшенню його ста­новища "на тому світі". Обряд засвоєний християнст­вом, ісламом, іудаїзмом та іншими релігіями. Деякими сучасними сектами не здійснюється.

Вікарій — намісник, заступник духовної особи. У като­лицькій церкві Папа іменується "вікарієм Христа". Свої В. є у єпископів, нерідко у абатів монастирів і священиків великих парафій. У протестантській церкві В. зустрічаються у ролі помічника священика. В право­славній церкві інститут В. (з 1865) було уведено в усіх єпархіях.

Віфлеєм — місто в Палестині поблизу Єрусалима, яке, згідно із Старим Завітом, є місцем народження Давида і прийдешнього месії. Виходячи з цієї старозавітної вказівки, християнство проголосило В. місцем народ­ження Христа. В. вважається священним місцем у хри­стиян і в іудеїв.

Вішну — один із основних богів індуїстського пантеону.У наш час поклоніння В. та його аватарам (втілен­ням) — найпоширеніша форма релігійного культу в Індії. Із аватар В. найпопулярніші Кришна і Рама, до них індуїзм відносить також Будду.

Волхви (санскр. "вал" — досл. горіти, світити) — служи­телі язичницьких культів, мудрі, наділені таємними знаннями люди, які розумілися на астрономії, читали священні письмена, розгадували сни, передбачали майбутнє, лікували від хвороб.

Вселенські собори — з'їзди вищого християнського духо­венства, а після поділу церков — з'їзди католицького духовенства. Скликаються нерегулярно. Перший b.c. відбувся у 325 р. До кінця IX ст. було вісім b.c. Спро­би прихильників соборного руху, що виник наприкінці XIV ст., перетворити b.c. у верховний орган католиць­кої церкви успіху не мали. b.c. і далі скликалися лише з ініціативи римського папи і нерегулярно. Постанови b.c. ставали законом завдяки рішенню імператорів. На соборах обговорювались богословські, політичні та інші питання. Постанови цих b.c. були спрямовані на зміцнення християнської церкви, розробку догматики, боротьбу з єресями. b.c. після поділу церков склика­ються римськими папами для схвалення їх рішень.

Всесвітня рада церков — керівний орган екуменічного ру­ху, який об'єднує протестантські та деякі православні церкви. Має резиденцію в Женеві. В.р.ц. підзвітна асамблеї, яка скликається кожні 5—6 років й оби­рається нею. До складу В.р.ц. входять президія, цент­ральний комітет, призначений ним виконком, а також секретаріат. Генеральний секретар — фактичний керів­ник В.р.ц.

Говіння — один з обрядів православної церкви, який готує віруючих до таїнств причастя і сповіді. Людина, яка говіє, зобов'язана відвідувати церковні служби, моли­тися вдома, постити, тобто не їсти м'яса, молока, тва­ринних жирів тощо.

Гугеноти  (фр. huguenots) — протестанти, прихильники кальвінізму у Франції у XVI—XVIII ст. До угруповань Г. належали аристократи, які боролися проти зміцнен­ня королівської влади, торгова буржуазія, міські низи, що виступали проти феодальної експлуатації. Г. пе­реслідувала католицька церква. Загальновідомий сум­ний епізод цих переслідувань — Варфоломіївська ніч.  Гоніння призвели до релігійних воєн між Г І католи­ками

Гурії       фантастичні діви, які Існують, згідно з ученням Ісламу, для усолоджування праведників у раю В Ко­рані Г визначаються як "чисті жінки", яких не торка­лися ні люди, ні джини

Далай-лама — титул глави ламаїстської церкви в Тибеті, якого шанують віруючі як "живого Бога" (бодхісатву) в образі людини. Титул Д.-л. встановлений у XIV ст. Цер­ковна І світська влада його не спадкова (як і всі лами він зв'язаний обітницею безшлюбності) Його спад­коємець, за релігійними правилами, обирається спеціальною групою виших лам, які ніби визначають, у кого Із хлопчиків, народжених незабаром після смерті Д.-л., перевтілився попередній Д -л

Дацан— ламаїстський храм, монастир

Декан — помічник абата в католицькому монастирі, стар­ший священик у католицькій та англіканській церквах, який завідує справами кількох парафій, а також стар­ший кардинал-єпископ

Десятина       відрахування десятої частини всіх прибутків віруючого на користь церкви В наш час зберігається в адвентистів та в Інших сектах як примусовий збір В Ісламі різновидом Д. є закят

Догмат      основне положення віровчення, яке визнається незаперечною Істиною, що має силу непохитного авто­ритету І не підлягає критиці Вимога беззастережного визнання догматів, сліпого прийняття їх на віру од­на з головних вимог християнської церкви

Догматика      систематичний виклад основних догматів

Домініканці — католицький чернечий орден Заснований на початку XIII ст. монахом Домініком для боротьби з єретиками Одержали право повсюдної проповіді та викладання в університетах. Із рядів Д вийшли відомі схоласти (Альберт Больштедт, Фома Аквінський) І містики (Мейстер Екхарт, Сейс, Таулер) Всіляко до­помагали папству подавляти анти католицькі та анти­феодальні виступи Зараз один Із найвпливовіших ор­денів

Друге пришестя — у християнському віровченні, яке знай­шло своє відображення в "символі віри", очікувана друга поява Христа на землі для посоромлення "нече­стивців" І дарування "блаженства" віруючим Віра в  Д.п. поширилася серед християн в міру формування євангельського міфу про земне життя Христа.

Дух  — у релігії та міфології безплотна, надприродна сутність, яка уособлює людські мислення, свідомість, психічні здібності. В релігійному та ідеалістичному світогляді Д. розглядається як первинне по відношен­ню до природи. У релігіях під Д. розуміють особливе, нематеріальне начало, розумне і самодостатнє. Звідси походить і пункт християнського віровчення про тре­тю іпостась св. трійці — Дух Святий.

Духовенство — служителі культу, які вважаються посеред­никами між Богом і людьми і здійснюють культові дії— таїнства, а також виконують роль проповідників віровчення даної релігії.

Екзарх — 1) у Давній Греції — глава жерців, які перебува­ли при храмі; 2) у Візантійській імперії — правитель області (діоцезу), а також єпископ, що завідує церквою в діоцезі; 3) у сучасному православ'ї — глава церков­ного округу, що охоплює адміністративно-територіаль­ну область, яка має свої особливості.

Екзегетика — розділ богослов'я, що займається тлумачен­ням біблійних текстів, роз'ясненням смислу старо­завітних і новозавітних символічних оповідей, змісту "важких місць святого письма", доказами божествен­ного походження і абсолютної істинності Біблії. Кож­не віросповідання має свою Е., яка по-своєму пояснює одні й ті самі біблійні факти, а іноді й значення тієї чи іншої біблійної книги загалом.

Енцикліка  — послання римського папи духовенству та віруючим, присвячене найважливішим соціально-політичним, релігійним і моральним питанням. Е. на­дається особливе значення, оскільки ці послання знач­ною мірою покликані визначати особливості форму­вання суспільної думки з основних політичних і соціальних проблем сучасності.

Есхатологія (гр. eschatos — останній, logos — вчення) — релігійне вчення про кінцеву долю людства і світу. Ес­хатологічні сподівання наявні в іудаїзмі, християнстві, ісламі й буддизмі. Складовими частинами есхатології t уявлення про Царство Боже на землі, про антихриста, воскресіння мертвих, страшний суд, рай, пекло та ін.

Єзуїти — члени чернечого католицького ордену "Товари­ство Ісуса", створеного в 1534 р. іспанцем Ігнатієм Лойолою для боротьби з народними рухами, передовою думкою, для зміцнення авторитету католицької церкви.

Єпархія — церковний адміністративний округ на чолі з архієреєм (єпископом).

Єпископ (архієрей) — вищий ступінь священства в христи­янських церквах, які визнають єпископат. Тільки Є. можуть посвячувати в диякони, священики та єписко­пи (останнє — разом з іншими єпископами). Є. також призначає на нижчі посади кліру, освячує храми і т. ін., йому підпорядковані всі церковні установи його єпис­копату (єпархії, монастирі, духовні семінарії тощо, крім тих, що знаходяться в безпосередньому віданні церковного центру). В Руській православній церкві Є. обов'язково повинен бути монахом, в Грузинській — безшлюбним, але чернецтво не обов'язкове. Нагородні почесні звання для Є.: архієпископ і митрополит. У церкві є три основних ступеня священства: диякон, ієрей (священик) та єпископ.

Єпитимія — в православній та католицькій церквах мо­рально-виправна міра у формі посту, тривалої молит­ви, земних поклонів, ходіння на прощу до святих місць чи святинь і т. ін., яка добровільно виконувалася віру­ючими, що розкаялися у своїх гріхах. Є. призначається найчастіше під час сповіді.

Єресь — слово, яке використовується церковниками щодо поглядів і вчень, що відступають від прийнятої церк­вою доктрини в питаннях догматики і культу.

Єретик — у християнстві — людина, яка відступила від догм панівної церкви, послідовник єресі.

Жрецтво (старослов. "жрети" —- приносити жертву) — гру­па людей, яка в політеїстичних релігіях виконує функції посередника між віруючими і надприродними силами, а також здійснює релігійні обряди. Саме Ж. вело літописи, займалося астрономічними спостере­женнями тощо. Інколи вищі жреці поєднували релігійну і державну владу (фараон Давнього Єгипту, верховний жрець-правитель держав Давнього Дво­річчя).

Заповіді  — релігійно-моральні настанови в іудейській релігії, які ніби власноруч написав бог Ягве на кам'яних плитах і вручив Мойсею на горі Сінай. З ви­никненням християнства ці 3. було доповнено так зва­ними заповідями блаженства, проголошеними Хрис­том у Нагорній проповіді, й віднесено до християнського віросповідального арсеналу. Відбір заповідей з безлічі побутових, моральних та інших правил по­ведінки значною мірою здійснювали іудейські, а потім християнські священики в інтересах панівних класів.

Ігумен — настоятель православного монастиря.

Ідол — предмет, що зображує божество, якому поклоня­лися у глибоку давнину. Ідолопоклонство — пережи­ток тотемізму та фетешизму, зберігається в сучасних релігіях у вигляді поклоніння іконам, статуям, куль­товим атрибутам, священним книгам, мощам святих тощо.

Ієрархія — сукупність церковних чинів знизу доверху, в порядку їх підпорядкованості.

Ієрей — офіційна назва священика, запозичена християна­ми із грецької культової термінології.

Імам   — духовна особа в ісламі: 1) верховний глава шиїтського напряму ісламу; 2) засновник кожного із чотирьох напрямів сунізму; 3) верховний правитель ісламської теократичної держави, який зосередив у своїх руках всю повноту світської та релігійної влади: 4) керівник богослужіння в мечеті; 5) духовний керівник, наставник мусульман.

Індекс заборонених книг — перелік книг і журналів, які ка­толицька церква заборонила читати, видавати, розпов­сюджувати без особливого на те дозволу. Вперше був підготовлений та виданий за вказівкою Папи Павла IV у 1559 р. Сюди входять праці природознавців, філо­софів, істориків, письменників, читання яких, на дум­ку католицьких ідеологів, може загрожувати вірі в Бо­га. Список іноді переглядається і доповнюється.

Індульгенція   — папська грамота, яка давала віруючим відпущення гріхів, тобто звільнення від покарання за скоєний гріх. Католицька церква з метою збагачення організовувала широку торгівлю І. не тільки за скоєні, а й за нескоєні гріхи. Торгівля І. повсюдно викликала обурення усіх прошарків суспільства, вимога покінчи­ти з нею була одним із головних гасел Реформації.

Ініціація — обряд прийняття підлітків, молоді в повно­правні члени племені. Обряди І. полягали у суворих, іноді жорстоких фізичних випробуваннях: робили надрізи на шкірі, обрізання, обпалювання вогнем, ви­бивали зуби, вищипували волосся тощо. Старійшини і племінні чаклуни розкрившій юнакам зміст звичаїв, священних переказів і вірувань племені.

Інквізиція — судова установа католицької церкви, створе­на в XIII ст. для боротьби з єретиками. У більшості країн Західної Європи І. була скасована у XVIII ст.

Кааба — мечеть мусульман-сунітів в м. Мекка, місце па­ломництва мільйонів жителів арабського Сходу.

Кагал — іудейська самоврядна громада в країнах Східної Європи. Побудований на основі теократичного прин­ципу, на чолі з рабином. К. мав право судити, карати і відлучати від громади.

Канон — встановлене християнською церквою правило, яке не підлягає перевірці й сумнівам і повинно сприй­матися як істина.

Канонізація — прилучення церквою до лику святих і вве­дення культу "нового святого".

Кардинал — виший духовний сан у католицькій церкві. Право возведения в кардинальський сан належить тільки римському папі. К. — найближчі помічники па­пи, їх зібранням (конклавом) з них обирається папа. К. носить одіяння червоного кольору.

Катехізис (гр. — усне повчання) — церковний посібник для елементарного навчання християнської віри. Ви­кладається переважно у формі запитань та відповідей і містить положення, визнання яких є обов'язковим для кожного віруючого.

Католикос  — титул верховних ієрархів вірмено-григоріанської та грузинської православної церкви. Місце­знаходженням вірменського К. є місто Ечміадзинтягом шести днів, це вчення було сприйняте християн­ством.

Курія — назва сукупності центральних установ для уп­равління католицькою церквою Ватикану. К. видає папські грамоти і булли, завідує фінансами, відпущен­ням гріхів, шлюборозлучними процесами, розглядає апеляції, вирішує питання канонізації святих, засну­вання орденів. К. є провідником міжнародної політи­ки Ватикану.

Лама — буддійський монах у Тибеті та Монголії, який вва­жається посередником між Богом і людьми та виконує функції не тільки служителя культу, а й учителя, юрис­та, лікаря, психолога, наставника і навіть пророка.

Легат — особа, що виконує особливе доручення Папи Римського в країнах, з якими Ватикан, як правило, не має офіційних дипломатичних відносин.

Літочислення християнське — відлік часу, при якому за відправну точку береться Різдво Христове. Запропоно­ване римським ченцем Діонісієм Малим приблизно 525 р. н.е., який обчислив дату народження Христа. У більшості країн Європи Л.х. було прийняте в XVI ст. У Росії запроваджене в 1699 р. указом Петра І замість літочислення від "створення світу". Нікейський собор 325 р. як офіційний прийняв юліанський календар (за ім'ям ініціатора календарної реформи римського імпе­ратора Юлія Цезаря). Юліанський календар передба­чає додавання в лютому кожного четвертого року 29-го дня. В 1582 р. буллою Папи Григорія XIII було внесе­но поправку в юліанський календар: число високосних років скорочено на три в кожні 400 років. Виправлений календар дістав назву григоріанського, з ним пов'язане датування за новим стилем, яке відрізняється від дату­вання за старим стилем на 13 днів. Новий стиль прий­нятий в Європі і в Америці. У колишньому СРСР він запроваджений уже після жовтневого перевороту.

Магія — сукупність релігійних уявлень та обрядів, пов'яза­них з вірою у надприродну силу, яка нібито здатна чу­додійно впливати на хід подій в житті людей. М. поши­рена серед усіх народів земної кулі у різних формах: виробнича, лікувальна та ін. Магічні уявлення та дії відзначаються сильною живучістю; збереглися у формі побутових забобонів до наших днів.

Мара — бог смерті в буддизмі, який царює в цьому світі й прирікає все живе на смерть. Згідно з буддійською  релігією, шлях звільнення з-під влади М. пролягає че­рез неухильне виконання повчань Будди.

Мартиролог — збірник оповідей про мучеників перших століть християнства, які зазнавали гонінь у боротьбі за віру з язичництвом. В епоху Середньовіччя було відомо кілька подібних збірників. Пізніше М. ввійшли у святці, в яких розповіді про мучеників чергувалися з життєписами святих.

Масорет — іудейський автор, який переписував, редагу­вав, зберігав та передавав із покоління в покоління ста­родавні єврейські та арамейські тексти Старого Завіту. М. встановили правопис біблійних текстів, упорядку­вали богословські примітки до старозавітних опові­дань. Відредагований ними текст дістав назву масоретського.

Махді — ісламський месія, уявлення про якого виникло в шиїзмі, а потім було прийнято сунітами. Вчення про міфічного М. використовували служителі культу для насаджування серед мусульман псевдо оптимістичних поглядів на майбутнє та відвертання трудящих мас від боротьби за краще майбутнє.

Мечеть — ісламський храм. До М., як правило, прилягає відкритий двір з криницею, фонтаном чи басейном для ритуального обмивання. Над М. здіймаються одна або кілька чотирикутних, круглих або в нижній частині чо­тирикутних, а у верхній циліндричних башт — міна­ретів, з балконів яких служителі М. кілька разів на день закликають мусульман до молитви.

Митра — головний убір вищого духовенства в православ'ї.

Митрополит — єпископ митрополії — головного міста об­ласті чи провінції (спершу — у Візантії). На Русі М. до введення патріархату (1589) були главами Руської пра­вославної церкви, їхньою резиденцією був Київ (до XII ст.), потім Володимир, а з XVI ст. — Москва.

Молох (гр. Moloch) — у фінікійській релігії бог Сонця. Ідол М. становив собою мідну статую, в жертву якій приносили малолітніх дітей. Культ М. був поширений у Карфагені, Ізраїльському та Іудейському царствах. Цар Осія в 622 р. до н.е. зруйнував М. Тофет, де справ­ляли цей язичницький обряд і відмінив усі культи, крім культу Ягве.

Монах  — особа, яка прийняла обряд постригу і дала обітницю вести аскетичне життя в монастирі згідно з монастирським статутом. Вища церковна ієрархія —

.

Кірха — лютеранський храм.

Клерикали — фанатичні у вірі й найбільш консервативні у практичному житті церковники та богослови. Вони розробили свою богословську систему, яка набуває де­далі більшого значення. К. мають політичні партії (яким в деяких країнах Заходу належить влада), мо­лодіжні, профспілкові, кооперативні та інші ор­ганізації.

Клерикалізм — використання релігії в політичних цілях.

Клір — сукупність священнослужителів та церковнослу­жителів однієї церковної парафії.

Клобук   — головний убір православних монахів, чорного кольору, який складається із камилавки — циліндрич­ної шапки, розширеної вгорі, без крисів, і надітої на неї міцної тканини, яка закінчується позаду трьома довги­ми кінцями. Митрополити та патріарх носять білі К.

Коген — іудейський жрець-священик, згідно з біблійними  сказаннями, — нащадок міфічного первосвященика Аарона, який обслуговував храм Ягве в Єрусалимі.

Конгрегація  — органи управління Ватикану як центру Всесвітньої католицької церкви. К. має широко розга­лужений апарат, який знаходиться безпосередньо при Папі та римській курії, а також функціонує в багатьох країнах світу. К. є провідником політики Ватикану, контролює і направляє діяльність установ та відомств католицької церкви.

Конклав — зібрання кардиналів, яке скликається для об­рання нового папи, а також назва приміщення у Ватиканському палаці, де проходить ця процедура. Карди­нали перебувають в ізольованому приміщенні доти, поки один із кандидатів на папський престол не діста­не в результаті закритого голосування необхідні дві третини голосів.

Конкордат — договір між римським папою та урядом пев­ної країни, згідно з яким визначаються положення та привілеї католицької церкви в цій країні.

Контрреформація — рух феодальних сил у Західній Європі на чолі з католицькою церквою в XVI—XVII ст. проти Реформації. К. являла собою спробу зупинити процес розкладу феодального ладу, зберегти вплив католициз­му в країнах Європи, підірваний у ході Реформації. З цією метою було проведено реформу папської курії (органів управління католицькою церквою), реор­ганізовано інквізицію, для боротьби з єресями створе­но орден єзуїтів, для зміцнення папської влади прий­нято кілька постанов на Тридентському соборі (1545— 1563): визнання безумовного авторитету рішень папи в справах віри, запровадження суворої церковної цензу­ри, індексу заборонених книг тощо.

Конфірмація — католицьке таїнство, яке здійснюється над дітьми у віці 7—12 років і відповідає православному таїнству миропомазання. Мета К. — релігійний вплив на світосприймання дітей. Цей обряд здійснюється в більшості випадків єпископом в урочистій церковній обстановці в присутності батьків та рідних дитини. У протестантів К. — навчання віри, сповідання віри І перше причастя молодих людей у віці 14—16 років.

Креаціонізм (лат. creatio — створення) — релігійно-іде­алістичне вчення про божественне творіння світу, жи­вої і неживої природи. Викладене в Старому Завіті у вигляді міфу про створення всього сущого Богом протягом шести днів, це вчення було сприйняте християн­ством.

Курія — назва сукупності центральних установ для уп­равління католицькою церквою Ватикану. К. видає папські грамоти і булли, завідує фінансами, відпущен­ням гріхів, шлюборозлучними процесами, розглядає апеляції, вирішує питання канонізації святих, засну­вання орденів. К. є провідником міжнародної політи­ки Ватикану.

Лама — буддійський монах у Тибеті та Монголії, який вва­жається посередником між Богом і людьми та виконує функції не тільки служителя культу, а й учителя, юрис­та, лікаря, психолога, наставника і навіть пророка.

Легат — особа, що виконує особливе доручення Папи Римського в країнах, з якими Ватикан, як правило, не має офіційних дипломатичних відносин.

Літочислення християнське — відлік часу, при якому за відправну точку береться Різдво Христове. Запропоно­ване римським ченцем Діонісієм Малим приблизно 525 р. н.е., який обчислив дату народження Христа. У більшості країн Європи Л.х. було прийняте в XVI ст. У Росії запроваджене в 1699 р. указом Петра І замість літочислення від "створення світу". Нікейський собор 325 р. як офіційний прийняв юліанський календар (за ім'ям ініціатора календарної реформи римського імпе­ратора Юлія Цезаря). Юліанський календар передба­чає додавання в лютому кожного четвертого року 29-го дня. В 1582 р. буллою Папи Григорія XIII було внесе­но поправку в юліанський календар: число високосних років скорочено на три в кожні 400 років. Виправлений календар дістав назву григоріанського, з ним пов'язане датування за новим стилем, яке відрізняється від дату­вання за старим стилем на 13 днів. Новий стиль прий­нятий в Європі і в Америці. У колишньому СРСР він запроваджений уже після жовтневого перевороту.

Магія — сукупність релігійних уявлень та обрядів, пов'яза­них з вірою у надприродну силу, яка нібито здатна чу­додійно впливати на хід подій в житті людей. М. поши­рена серед усіх народів земної кулі у різних формах: виробнича, лікувальна та ін. Магічні уявлення та дії відзначаються сильною живучістю; збереглися у формі побутових забобонів до наших днів.

Мара — бог смерті в буддизмі, який царює в цьому світі й прирікає все живе на смерть. Згідно з буддійською  релігією, шлях звільнення з-під влади М. пролягає че­рез неухильне виконання повчань Будди.

Мартиролог — збірник оповідей про мучеників перших століть християнства, які зазнавали гонінь у боротьбі за віру з язичництвом. В епоху Середньовіччя було відомо кілька подібних збірників. Пізніше М. ввійшли у святці, в яких розповіді про мучеників чергувалися з життєписами святих.

Масорет — іудейський автор, який переписував, редагу­вав, зберігав та передавав із покоління в покоління ста­родавні єврейські та арамейські тексти Старого Завіту. М. встановили правопис біблійних текстів, упорядку­вали богословські примітки до старозавітних опові­дань. Відредагований ними текст дістав назву масоретського.

Махді — ісламський месія, уявлення про якого виникло в шиїзмі, а потім було прийнято сунітами. Вчення про міфічного М. використовували служителі культу для насаджування серед мусульман псевдо оптимістичних поглядів на майбутнє та відвертання трудящих мас від боротьби за краще майбутнє.

Мечеть — ісламський храм. До М., як правило, прилягає відкритий двір з криницею, фонтаном чи басейном для ритуального обмивання. Над М. здіймаються одна або кілька чотирикутних, круглих або в нижній частині чо­тирикутних, а у верхній циліндричних башт — міна­ретів, з балконів яких служителі М. кілька разів на день закликають мусульман до молитви.

Митра — головний убір вищого духовенства в православ'ї.

Митрополит — єпископ митрополії — головного міста об­ласті чи провінції (спершу — у Візантії). На Русі М. до введення патріархату (1589) були главами Руської пра­вославної церкви, їхньою резиденцією був Київ (до XII ст.), потім Володимир, а з XVI ст. — Москва.

Молох (гр. Moloch) — у фінікійській релігії бог Сонця. Ідол М. становив собою мідну статую, в жертву якій приносили малолітніх дітей. Культ М. був поширений у Карфагені, Ізраїльському та Іудейському царствах. Цар Осія в 622 р. до н.е. зруйнував М. Тофет, де справ­ляли цей язичницький обряд і відмінив усі культи, крім культу Ягве.

Монах  — особа, яка прийняла обряд постригу і дала обітницю вести аскетичне життя в монастирі згідно з монастирським статутом. Вища церковна ієрархія —єпископи, архієпископи, митрополити, екзархи, кар­динали, патріархи, попи — як правило, вихідці із чер­нецтва.

Мулла — служитель культу в ісламі.

Муфтій — духовна особа в ісламі, яка має право виносити свої рішення з релігійних та релігійно-юридичних пи­тань. У країнах поширення ісламу М. обіймають офіційні посади, на які вони призначаються урядом. В нашій країні очолюють духовні управління мусульман.

Намаз — п'ятиразова щоденна молитва у мусульман, звер­нена до Бога. Складається з читання сури "Фагіха" та уривків з інших сур Корану, які прославляють Аллаха, його доброту та велич. Супроводжується поклонами, колінопреклонінням та іншими діями. Кожній молитві повинно передувати обмивання. Н. дозволяється здійснювати у будь-якому чистому місці, вставши на молитовний килимок чи розстелений верхній одяг. У п'ятницю шаріат рекомендує здійснювати полудневу молитву у мечеті.

Наставник — виборний керівник старообрядницької без-попівської громади.

Національна релігія — релігійне вірування і культова дія, притаманні певному народу, нації. До них належать іудаїзм, індуїзм, синтоїзм, конфуціанство та інші релігії, пов'язані з певною національністю. У Н. р. конфесійні та етнічні кордони здебільшого співпада­ють, хоча за певних умов і обставин їх прихильниками можуть бути особи інших національностей. Існуючи на конкретному грунті, вони тісно переплелися з елемен­тами національної культури, традицій і звичаїв на­родів, що їх сповідували. Н. р. впливають на форму­вання менталітету народу, регламентують поведінку і побут людей, сприяють розвитку та збереженню відповідного етносу, перешкоджають його культурній і мовній асиміляції.

Нунцій — постійний дипломатичний представник римсь­кого папи в країнах, з якими Ватикан підтримує дип­ломатичні відносини. Н. поєднує дипломатичне пред­ставництво з наглядом за католицькою церквою в даній країні.

Освячення — магічні слова і дії, які здійснюються служи­телем культу з метою надання святості певному пред­мету (наприклад, освячення води, житла та ін.). У за­гальнішому плані О. — підтримка чого-небудь авторитетом церкви І релігійним обґрунтуванням    влади, звичаїв тощо.

Паранджа — жіночий верхній одяг, який, згідно з настано­вами шаріату, носять дорослі мусульманки поза домом При одяганні П  обличчя та груди закривають густою сіткою із чорного кінського волосся  За покроєм П вид халата з несправжніми рукавами, нижні частини на яких скріплені на спині, І капюшоном, що покриває жінку від голови до ніг

Парафія — нижчий самоврядний церковний округ, який має свою церкву з причтом для проведення богослужінь, а також громада віруючих, на утриманні якої перебувають церква та причт

Пастор — священик у протестантській церкві Оскільки протестантизм заперечує таїнство священства, він не вважає священиків володарями Божої благодаті, на відміну від православ'я та католицизму П майже не має особливого убрання І веде звичайний для мирян спосіб життя. Проте, як підкреслює сама назва, церква вважає його пастухом, поставленим над віруючими для керівництва ними.

Пасхалії — зібрання правил І таблиці для визначення дня святкування Великодня.

Патер — священик у католицькій церкві Називаючи свя­щеника П.— отцем, церква прагне, як І в багатьох Інших випадках, примусити віруючих ставитися до неї з повним послухом.

Патристика  —  християнська  релігійна  філософія   II VIII ст., створена так званими отцями церкви Зводить­ся до спроб доведення необхідності панування релігії над наукою, віри над знанням, підпорядкування науки завданню обґрунтування християнських догматів, пере­творення філософії на служницю богослов'я Соціальні Ідеали П  — проповідь теократичного панування християнства, споконвічної соціальної нерівності   П   слу­жила духовним знаряддям боротьби церкви проти науки, культури, соціального прогресу. Церква, особливо православна, приписує незаперечний авторитет патристичній ("святоотчеській") літературі.

Патріарх     титул глави деяких церков (в тому числі Русь­кої православної) та єпархій (в католицизмі). П Існу­вав в Руській православній церкві з 1589 р. За Петра І в 1721 р. був скасований І замінений державним уп­равлінням церквами —- Найсвятішим синодом П відмовлено православним помісним собором за радянсь­кої влади в 1917—1918 р.

Патрологія — розділ християнського богослов'я, присвя­чений творам та біографіям отців церкви; зведення їх творів.

Піст — релігійна заборона на їжу взагалі або м'ясну, рибну, молочну, яка встановлюється церквою на певний час, Згідно  з  релігійним   віровченням,   пости  сприяють підготовці віруючих до психологічного та розумового сприймання божественних істин і церковних повчань.

Подвижник — людина, яка з релігійних мотивів піддає се­бе всіляким нестаткам та стражданням (пустельництво, відмова від зручностей земного життя). Згідно з хрис­тиянськими уявленнями, П. здійснює релігійно-мо­ральний подвиг особливого служіння Богу і підносить себе до релігійної досконалості, рівно ангельської свідомості. Багатьох П. канонізовано католицизмом і православ'ям як святих.

Помазаник — пророк, первосвященик чи монарх, помаза­ний миром в знак одержання влади нібито від Бога. Стародавній єврейський звичай помазання, зафіксова­но в Біблії й відновлено православними монархами, щоб звеличити й освятити свою владу.

Послання — ранньохристиянські твори, листи, адресовані громадам, приватним особам чи усім християнам, на­писані подвижниками раннього християнства. За цер­ковною традицією, їх звичайно приписують апостолам.

Постриг   — церковний обряд в християнстві, який здійснюється при посвяченні у чернецтво і полягає в постриганні волосся на знак зречення з власної волі й повної згоди підкорятися волі Бога. Запозичений хри­стиянством у Давній Греції та Давньому Римі.

Праведник — згідно з церковним уявленням, людина, яка виконує всі вимоги релігії, не грішить. Така людина, як вчить релігія, після смерті одержує особливу небесну нагороду, а при житті є обранцем небесної благодаті й завдяки їй ніби має силу, щоб "виганяти бісів", ліку­вати хвороби тощо.

Прелат — високопоставлена духовна особа в католицькій та лютеранській церквах.

Пресвітер — в ранньохристиянській громаді особа, яка ви­конує адміністративні функції; в протестантських церквах і християнських сектах — керівник громади, який обирається із числа активних віруючих і затверджується вищими органами церкви. В православ'ї термін "П." використовується як урочиста назва свя­щеннослужителя .

Престол — в православній церкві столик у вівтарі храму, призначений для здійснення під час літургії релігійних таїнств. На ньому розміщено хрест, Євангеліє та інші предмети культу.

Примас —- в католицькій та англіканській церквах — го­ловний з єпископів, який має вищу владу стосовно ду­ховенства даної країни. Наприклад, у титулі Папи Римського значиться, що він — П. Італії.

Пріор — 1) настоятель невеликого католицького чоловічо­го монастиря, в період раннього середньовіччя — помічник абата; 2) другий після великого магістра ви­щий сановник у військово-чернечих орденах.

Прозеліт — людина, яка прийняла нову віру, неофіт.

Псалом   — релігійний гімн, пісня, яка прославляє Бога. П. — короткі й не дуже складні за формою вірші, на­писані від першої особи. В них домінує ідея смирення та звеличення божества, його "праведних" рішень, до­бра і святості. Тому християнське духовенство пропо­нує їх віруючим для спасенного читання. У минулому П. використовувалися для навчання людей із народу грамоти.

Псалтир (книга псалмів) — збірник із 150 релігійних пісень, одна із книг Біблії (Старого Завіту).

Пустинь — у православ'ї відлюдний монастир (чернеча келія), часто розташований у віддалених та важкодоступних місцях (лісах, горах, степах).

Рабин — служитель культу в іудейській релігії, керівник іудейської громади; він і законоучитель, і суддя в усіх релігійних та нерелігійних питаннях.

Реквієм — заупокійна меса в католицькій церкві. Р. може бути також вокальний чи вокально-інструментальний траурний твір.

Ритуал — сукупність і порядок обрядових дій, церемоній релігійного культу, які передбачають безумовне вико­нання певних правил здійснення молитви віруючими та інші елементи. Р. як зовнішній прояв релігійного акту (богослужіння, весілля та ін.) ніби дає можливість вступити в контакт з духами, богами тощо. Р. має магічне значення, притаманний усім релігійним куль­там.

Розп'яття — зображення засновника християнства Ісуса

Христа на хресті. P. — предмет поклоніння, особливо в католицизмі, ікона в православ'ї. Це ще й один із стародавніх способів страти непокірних рабів, який, за християнськими джерелами, був застосований щодо Христа.

Саваоф — одна із назв Бога-Отця в християнстві. Згідно з біблійними легендами, С. жив у Єрусалимі в особливо­му ковчезі (скрині), який стародавні євреї возили із со­бою у військових походах. На іконах зображується у вигляді бородатого старця. С. — один із багатьох при­кладів політеїзму стародавніх євреїв, в Біблії С. — од­не з імен Ягве.

Сатана (диявол, шайтан), згідно з віровченням іудаїзму, християнства, ісламу, — злий дух, супротивник Бога, уособлення зла на землі, володар пекла.

Священик   — у християнстві сан служителя культу, який має право здійснювати богослужіння і таїнства (крім священства). Інша назва: ієрей (старший священик — протоієрей).

Секта — замкнута група, що відокремилася від основної течії релігії в даній країні; також віросповідання, яко­го дотримується, порівняно з основним напрямом, не­значна кількість віруючих. Породжена суспільними протиріччями, С. може виступати в ролі організації, яка є виразником протесту соціальних груп, не задово­лених своїм становищем. Для С. характерне претенду­вання на винятковість своєї ролі, доктрини, ідейних принципів, цінностей та настанов.

Символ віри — короткий звід головних догматів, які ста­новлять основу віровчення будь-якої релігійної течії або церкви. Повинен прийматися на віру, без доказів. Загальнохристиянський С.в. складається з дванадцяти частин. У перших восьми йдеться про триєдність бога, олюднення Ісуса Христа й спокутування гріхів людст­ва; чотири останніх присвячені церкві, хрещенню та вічному життю. С.в. складений Отцями церкви і за­тверджений на Нікейському (325 р.) і Константино­польському (381 р.) соборах. Читається як молитва на богослужіннях і в домашніх умовах, виконується хором присутніми в храмі. Докладне тлумачення С.в. дається в катехізисах, спеціальних документах, які називають­ся "сповіданням віри".

Симфонія — своєрідний "предметний покажчик" до Біблії чи й частин, в якому в алфавітному порядку наводяться слова та окремі висловлювання Біблії із зазначен­ням, в якій книзі, главі, вірші слід шукати дане слово чи вислів.

Синагога — молитовний дім в іудейській релігії, а також громада віруючих. Виникла приблизно в V ст. до н.е. і була не тільки приміщенням для богослужінь, а й шко­лою, притулком для приїжджих, центром суспільно-політичного і духовного життя єврейської громади. С. регламентує життя віруючих згідно з настановами То­ри і Талмуда.

Синедріон — в І ст. до н.е. вища бюрократична установа в Стародавній Іудеї із судовими, релігійними та політич­ними функціями. Разом із жрецтвом в С. засідали представники світської аристократії та законовчителі-іудеї.

Синкретизм — злиття вірувань та обрядів різних релігій. Наприклад, християнство з самого початку мало син­кретичний характер, поєднуючи елементи іудаїзму, стоїцизму Сенеки й античних культів. Такий самий ха­рактер мають іслам, іудаїзм, сектантські віровчення та культ. С. свідчить про спільність і земний характер причин, які породжують релігію.

Синод — вищий орган управління в Руській православній церкві, заснований у 1721 р. Петром І замість ліквідо­ваного патріархату. За синодального управління Русь­ка православна церква перетворилася на одну з урядо­вих установ, які здійснювали політику правлячих класів. Після 1917 р. С. став дорадчим органом при патріархові. В інших православних церквах С. викону­ють різні функції. У протестантських церквах С. нази­вають зібрання духовних та світських осіб країни, які скликаються для вирішення релігійних справ.

Сіон — частина Єрусалима (гора, пагорб), де, згідно з Біблією, жив цар Давид і розташовувався храм Ягве. В Біблії неодноразово відзначається, що на С. живе Бог. Тут знайшло своє відображення поширене серед старо­давніх народів вірування, що гори є житлом Богів. З часом слово "сіон" стало в іудаїзмі символом вірності Богові, в цьому ж значенні воно перейшло до христи­янства і одержало значне поширення в християнсько­му сектантстві.

Спокута (спокутування) — один із основних догматів хри­стиянства, суть якого полягає у тому, що Бог-Отець приніс у жертву свого сина для С. гріхів людей, які тягарем лежали на них з часу міфічного гріхопадіння Адама і Єви. Легенда про С. використовується служи­телями культу для навіювання віруючим ідеї покірності й терпіння в ім'я блаженства у потойбічному світі.

Сповідь (каяття) — таїнство в православ'ї та католицизмі, під час якого віруючий розповідає священику про скоєні ним гріхи, а священик нібито від імені Бога да­рує йому відпущення із напуттям або із застосуванням покарання — піст, молитва із поклонами тощо.

Ступа (дагоба) — вид буддійських пам'ятних споруд, які призначалися для збереження реліквій чи позначення "священних місць". Має вигляд пагорбкуватого мо­гильного насипу. Уже в стародавні часи С. почали бу­дувати із каменю, на фундаменті, з верхівками у ви­гляді парасольок у кілька ярусів і прикрашати статуя­ми Будди. С. перетворено на об'єкт поклоніння і па­ломництва.

Схизма  — вид церковного розколу, відокремлення від єдиної церкви частини, яка все ж зберігає вірність цер­ковній догматиці.

Схима — вищий чернечий ступінь, що вимагає від посвя­чуваного в нього виконання особливо суворих аске­тичних правил.

Табу — релігійна заборона у первісних народів на речі чи дії, вимовляння певних слів, на їжу, відвідування пев­них місць у храмі, святилищ та ін., за порушення якої загрожує "надприродна" кара, хвороба або смерть. Си­стема Т. була особливо розвинена у Полінезії, де вона частково замінювала державні закони. В релігіях, що виникали пізніше, поняттю Т. приблизно відповідає ідея гріха.

Таїнство  — у християнстві магічний культовий обряд, здійснення якого, згідно з церковним віровченням, на­дає віруючим надприродної сили, Божу благодать як необхідну умову для спасіння гріховної душі людини, сприяє вилікуванню хворих, зміцненню шлюбу тощо. Католики та православні визнають сім таїнств: прича­стя, хрещення, миропомазання, священство, сповідь, маслосвяття і шлюб. Протестанти дали Т. раціона­лістичне тлумачення, яке фактично їх заперечує.

Улем — мусульманський законознавець та богослов.

Факір — мусульманський монах-жебрак, дервіш. В Індії Ф. називають також бродячих монахів-індуїстів, які виманюють гроші у населення за демонстрування фокусів і дресированих тварин, за пророкування майбут­нього, тлумачення снів і лікування заклинаннями та гіпнозом.

Фатіха — назва першої сури Корану. Ф. складається із се­ми віршів і є однією з найбільш ранніх сур; найчастіше виголошувана молитва у мусульман.

Хаджж — паломництво мусульман у Мекку до храму Кааби або в Медину до гробу Мухаммеда, яке вважається подвигом благочестя. Один із п'яти основних обов'яз­ків мусульманина. Хаджі — мусульманин, який вперше здійснив X.

Хасидизм — одна з течій в іудаїзмі, що виникла серед сільського населення Волині та Поділля. Спочатку X. відображав протест трудящих мас проти верхівки єврейських громад та рабинів. Хасиди вчили, що лю­дина повинна прагнути до повного злиття з Богом не шляхом заглиблення у священні книги, як того вима­гали рабини, а щирою молитвою та благочестям.

Херем — прокляття, відлучення від синагоги тих, хто по­рушив настанови і правила єврейської громади, бере під сумнів Тору і Талмуд.

Ходжа —- титул мусульман, які ведуть своє походження (здебільшого фальсифіковане) від одного із чотирьох "праведних" арабських халіфів. Назву X. мають також прибічники ісмаїлітської секти, очолюваної ага-ханами.

Храм — культова споруда, призначена для здійснення бо­гослужінь і проведення релігійних обрядів. У право­слав'ї X. іменуються церквами, в католицизмі — кос­тьолами, в ісламі — мечетями, в іудаїзмі — синагогами.

Хрест — предмет релігійного культу, який наділяється особливою магічною силою. У християнстві є священ­ним символом, а в католицизмі, православ'ї та люте­ранстві — й об'єктом поклоніння. Церковна традиція пов'язує це поклоніння зі смертю Ісуса Христа на хресті, освяченим кров'ю Сина Божого. X. шанувався у багатьох народів задовго до появи християнської релігії, зокрема у Стародавньому Єгипті, Південній Америці, Новій Зеландії, де вважався символом вогню, сонця і вічного життя. Офіційне вшанування X. було запроваджено християнською церквою в IV ст.

Цадик —- обожнюваний "судотворець" у хасидів. Віра в могутність Ц. доходила до твердження: "Ц. може відмінити навіть присуд Бога". Свій вплив Ц. викори­стовували для насаджування релігійного фанатизму.

Целібат — безшлюбність, обітниця, яку приймають като­лицькі священики. Введений в XI ст. У православ’ї  обіт безшлюбності, пов'язаний з прийняттям чернецтва

Цензура духовна перегляд церковниками друкованих видань з правом заборони їх випуску.

Чадра        вид покривала, яке, згідно з настановами шаріату, зобов'язані носити жінки-мусульманки. Но­сіння Ч підкреслює принижене, підкорене становище жінки.

Чаклун (волхв, маг, чарівник) згідно з марновірними уявленнями, запозиченими Із язичества, особа, здатна за допомогою магічних обрядів впливати на сили при­роди і суспільства. В Історичному плані Ч. були попе­редниками жрецтва, а також сучасного духовенства Культивували різноманітні забобони та містику

Четьї-мінеї — збірники життєписів святих, повчань та Інших релігійних текстів на кожен день І місяць, за службами, встановленими в православній церкві

Чистилище      католицьке віровчення про те, що в загроб­ному світі, крім раю І пекла, є і Ч., де душі померлих проходять очищення, перш ніж вступити до раю. Очи­щення душ здійснюється шляхом різних випробувань. Рідні та близькі покійного за допомогою молитов І внесків на користь церкви можуть полегшити випробу­вання душі Доля душі померлого, таким чином, зале­жить не тільки від поведінки людини в земному житті, а й від старанності та матеріальних можливостей рідних І близьких покійного

Шаманство      форма релігії, культ переважно злих духів, які викликають хвороби. Особливо поширеним було у народів Північної Азії (чукчів, бурятів та Ін.) Для Ш характерний особливий релігійний ритуал камлан­ня, до якого віруючі звертаються з метою лікування хвороб, забезпечення успіху в промислі тощо. Під час камлання шаман викликає у себе нервово-психічний напад, який призводить нібито до того, що духи вхо­дять в його тіло або його душа відправляється у світ духів.

Шаріат      звід законів, складених на основі Корану І Су­ни в період феодалізму в країнах поширення Ісламу Містить норми спадкового, кримінального, шлюбно-сімейного права, настанови про хаджж І газават, регла­ментує молитву, піст тощо. Ш. відстоював Інтереси па­нуючих класів феодального суспільства І духовенства

Шахсей-Вахсей — дні трауру у мусульман-шиїтів, які су­проводжуються самокатуваннями віруючих в пам'ять мученика Хусейна, внука Мухаммеда.

Шептан (шайтан) — фантастичний образ сатани, "злого духа" в ісламі. Згідно з Кораном, Ш. був ангелом, яко­го створив Аллах із вогню, але потім виключив із сон­му ангелів за непокору. В мусульманській релігійній літературі Ш. зображується у вигляді володаря числен­них шкідливих джинів чи безлічі злих духів, кожен із яких перебуває поруч з людиною для її "зведення".

Шейх — в ісламі вища духовна особа, богослов і законо­знавець, глава громади дервішів. У Середній Азії — на­щадок особи, похованої в мазарі, а також особи, яка живе біля мазару за рахунок приношень віруючих.

Ягве (Єгова) — верховний Бог в іудаїзмі. У пантеоні богів був висунутий на перше місце єврейськими племенами приблизно в X ст. до н.е. Віра в єдиного Бога Я. поши­рилася в християнстві, зокрема, серед свідків Єгови та єговістів-ільїнців.

Яхвист (П'ятикнижжя) — перші п'ять книг Старого Завіту у складі Біблії, які називають також Законом або Торою, тобто "вчення". Авторство цих книг іудейська і християнська традиції приписують Мойсею — міфічній особі. До складу П'ятикнижжя входять книги: Буття, Вихід, Левит, Числа і Повторення закону.