Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

ПІДСУМКИ

Українсько-російські стосунки, описані в цій книзі, мали ви­рішальний вплив на становлення обох народів, формували в тій чи іншій мірі їх модерні біографії, встановлювали ступінь взаємозалеж­ності, яка змінювалась у широкому діапазоні від цілковитого відчу­ження до майже повної тотожності й назад у зворотному напрямку, творили ґрунт для національної самоідентифікації як росіян, так і українців. Безумовно, Переяславська угода 1654 р. тут мала ви­рішальне значення, бо саме вона круто повернула розвиток обох на­родів, витворила для них на кілька століть спільне історичне буття, яке невдовзі після угоди набуло форми імперської держави. Вона до певного моменту будувалась спільними зусиллями і росіян, і україн­ців вражала уяву своєю відродженою з небуття візантійською пиш­нотою, але в нових історичних умовах, коли на зміну становому сус­пільству прийшли нові національні форми його організації, вияви­лася малопридатною для спільної експлуатації спорудою, яку до­велося перебудовувати в 1917—1922 pp., а зрештою демонтувати 1991 р.

Повертаючись до Переяславської угоди, відзначимо, що за 350 років, які пробігли з моменту її підписання, вона цілком втратила реальні обриси, а натомість набула величезної кількості визначень, оцінок і характеристик, сформульованих насамперед політиками та ідеологами пізніших епох для легітимації своїх власних дій, тоді як безпосередні творці угоди ніколи не надавали їй якогось особливо­го провіденціалістського значення. Як показано в книзі, Б. Хмель­ницький ніколи не бачив у Переяславі завершення своєї історичної місії, для нього це був лише етап, за яким відкривалися нові горизо­нти діяльності, до того ж далекі від суголосності з досягнутими 1654 р. домовленостями. Вже 1656 р. Козацька і Московська держа­ви дотримувались протилежних зовнішньополітичних орієнтацій, а 1659 р. справа повернулась розривом угод та Конотопською битво-ю. Реальне входження України до складу Російської імперії було лише прикрашене фльором Переяслава, а насправді вилилося у до­вготривалий болючий і суперечливий процес поглинання окремих територій України чи принаймні того, що пізніше стало асоціюва­тися з цією назвою.

Руйнуючи гетьманат, ліквідовуючи Запорозьку Січ, приєдную­чи Правобережжя, Росія стверджувалась як імперія, вдовольняла свої експансіоністські амбіції, виростала в європейську потугу. Про­те справа не обмежувалася лише територіальними надбаннями, не менш важливим виявилося й ідеологічне обґрунтування європейсь-кості імперії через засвоєння історичної спадщини Київської Русі. Воно мало для українців ряд суттєвих наслідків. Якщо у XVII—XVIII ст. вони сприймались росіянами як цілком окремий ко­зацький народ, то після того, як старокиївська спадщина була ідеоло­гічно та історіографічно засвоєна російською стороною, українці-ма-лоросіяни потрапили у спільну колиску і стали одним з відгалужень єдиного російського народу.

В другій половині XIX ст. навіть виник адміністративний про­ект великої російської нації, яка повинна була об'єднати великоро-сіян, малоросіян та білорусів. З цією метою були задіяні адміністра­тивні ресурси держави, спрямовані на русифікацію України та галь­мування вільного розвитку української культури.

Як це часто буває, саме ці адміністративні перепони стали своєрідними каталізаторами розвитку українського національного руху, формування власних українських проектів національного роз­витку, в яких був використаний ресурс Східної Галичини, захищеної від царських адміністративних утисків австрійським державним кор­доном. Перетворення Галичини у своєрідний український П'ємонт, взаємовпливи наддніпрянської та галицької інтелігенції, маневру­вання силами цієї інтелігенції склали основу українського проекту, сприяли його політизації та виробленню ідеології українського на­ціоналізму. Проте українці ще тривалий час перебували в стані по­двійної лояльності. Долаючи імперську залежність, вони потрапляли під вплив російської культури XIX ст. і особливо під вплив російсько­го революційного руху як своєрідного вияву субкультури інтеліген­ції. Наслідком цієї залежності стала ідеологія федералізму та націо­нально-територіальної автономії, якої українські політичні лідери позбавилися лише в період революційних подій 1917—1920 pp.

Як і український, російський націоналізм з'явився з деяким за­пізненням у порівнянні із західноєвропейськими націоналізмами, тому на період вирішальних потрясінь імперії, які сталися напри­кінці Першої світової війни і обернулися падінням династії Романо-вих, він виявився, з одного боку, занадто кволим, щоб скомунікува-ти більшість російського суспільства під своїми знаменами, а з ін­шого — надзвичайно ортодоксальним, щоб знайти спільну мову з націоналізмами сусідніх народів для творення спільного антибіль­шовицького фронту. Це фактично й стало вирішальною обстави­ною приходу до влади більшовиків, які у переломний, вирішальний момент громадської війни пішли на поступки в національному пи­танні. В результаті їх реалізації з'явилась українська квазідержава — республіка УСРР. Але про неї — в наступній книжці цього трьохтомного проекту.