1.3.2. Елементи внутрішньої сфери корпоративного управління

Внутрішні елементи системи корпоративного управління зале­жать насамперед від наявності ефективних норм та процедур взає­мовідносин власників та їх впливу на менеджмент підприємства. Такі норми і процедури (проведення загальних зборів і прийняття ними рішень, визначення органів нагляду за діяльністю менеджерів у періоди між зборами, визначення компетенції укладання угод з різними вартісними величинами та ін.) є необхідними і надзвичай­но важливими елементами корпоративного управління. Вони фор­муються частково: із зовнішнього середовища — обов’язковими законодавчо розробленими приписами і нормами, з внутрішнього — створеними внутрішньокорпоративними документами, які мають правову силу на рівні господарського товариства і не суперечать законодавчо визначеним нормам.

Законодавчо визначені норми не можуть регулювати практично усі випадки незбігання інтересів серед власників, власників і мене­джерів, менеджерів і рядових працівників, корпорації та державних, наприклад податкових, органів. У рамках законодавчо визначених норм є багато специфічних можливостей, що приводять до відмінно­стей у внутрішньокорпоративних приписах, які, в свою чергу, зале­жать від ступеня узгодженості інтересів суб’єктів корпоративного управління. Справа в тім, що іноді дії в інтересах власників не зав­жди можуть бути виправдані з погляду ефективності корпоратив­ного управління безпосередньо товариством як підприємством. Наприклад, бажання власників на якомусь етапі отримати макси­мальні дивіденди вступає у суперечність з необхідністю здійснення менеджментом кроків, спрямованих на завоювання нових сегментів ринків або технічне переобладнання підприємства. Прагнення пер­соналу підвищити рівень оплати праці за стабільних параметрів діяльності підприємства прямо знижує його прибуток, а отже, змен­шує величину дивідендів власників, що викликає їх протидію.

Таких суперечностей на діючому підприємстві існує величезна кількість, і тому системи внутрішньої сфери управління повинні якомога щільніше охоплювати усі напрями господарської діяль­ності підприємства. Тому внутрішній елемент системи корпоратив­ного управління включає також розроблені менеджментом і узго­джені з власниками приписи поведінки персоналу, оплати посадо­вих осіб, формування фондів та виплати дивідендів, майнових угод, інших напрямів корпоративної та виробничої діяльності.

Системи корпоративного управління залежать від особливостей об’єктів регулювання. Так, у невеликих господарських товариствах, наприклад товариствах з обмеженою відповідальністю, де оптималь­ною є наявність лише кількох власників, системи корпоративного управління значно відрізняються від системи управління акціонер­них товариств з великою кількістю власників. Крім того, в самих акціонерних товариствах можуть бути розпорошені акції серед ве­ликої кількості власників, і для таких корпорацій управління є більш складним, ніж для фірм, навіть великих за обсягами виробництва, проте з кількома інвесторами-власниками. Вихід власників з гос­подарського товариства, уступки ними своїх корпоративних прав залежать від видів господарських товариств і, з одного боку, визна­чається корпоративним управлінням, а з другого — впливає на саме корпоративне управління, яке використовується в них.

Отже, слід мати на увазі, що існують зовнішні суб’єкти корпора­тивного управління — держава, ринки, інституційні інвестори (не власники корпоративних прав) — і внутрішні — власники, менедж­мент, працівники. Усі ці суб’єкти мають складну систему інтересів, і її узгодження є основним завданням оптимізації корпоративного управління. Крім того, потрібно враховувати, що корпоративне уп­равління формується і розвивається не відірвано від соціально-еко­номічного оточення, воно залежить від країни з її історичними тра­диціями іі економічними умовами, політичної ситуації.