8.1.4. Стан фінансового посередництва в корпоративному секторі України

На початковій стадії формування недержавного корпоративного сектору більшу частину приватизаційних майнових сертифікатів було зібрано за рахунок масштабної рекламної кампанії фінансови­ми посередниками зі значним капіталом, який був малореальний, представлений цінними паперами з сумнівною ринковою вартістю.

Наприкінці 90-х років в Україні було зареєстровано близько 1200 фінансових посередників, серед яких є торгівці цінними папера­ми, довірчі товариства, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії та комерційні банки. За даними деяких фахівців, реально на фон­довому ринку працює близько 20—30 відсотків від зазначеної кількості фінансових посередників.

У сучасних умовах практика показала, що такі відомі посеред­ники, як “ІФ “Київська Русь” МДС”, “Олбі-Довіра”, “Олександ­рія”, “Перший український приватизаційний фонд”, “Різно- експорт”, “Нафтаенергоінвест”, “Діком”, “Вінко”, які на почат­ку приватизаційних процесів були лідерами за кількістю зібраних майнових приватизаційних сертифікатів і вклали їх у ряд при­ватизованих підприємств, у сучасних умовах зіткнулись з над­звичайно гострою проблемою управління пакетами своїх акцій. Деякі з цих посередників навіть припинили свою діяльність на фондовому ринку.

Відомо, що фінансові посередники (крім довірчих товариств), маючи обмеження щодо придбання портфелів акцій приватизова­них підприємств, змогли придбати досить незначні частки статут­них фондів приватизованих підприємств, які не давали права кон­тролю й управління цими товариствами. Обмеження, наприклад, сто­сувались таких положень, як вартість угод, укладених торгівцем цінними паперами з іншими торгівцями цінними паперами, але не виконаних у даний момент (відкриті позиції); вартість угод не мог­ла перевищувати п’ятикратного розміру власного статутного фонду торгівця цінними паперами. Водночас при здійсненні діяльності по випуску цінних паперів, яка здійснюється одночасно з комерційною або комісійною діяльністю по цінних паперах, вартість угод, укладе­них торгівцем цінними паперами з іншими торгівцями цінними паперами, але не виконаних на даний момент (відкриті позиції), не може перевищувати десятикратного розміру власного статутного фонду торгівця цінними паперами.

Продажна або номінальна ціна цінних паперів, що є у власності (резерв) торгівця цінними паперами, який здійснює діяльність по випуску цінних паперів або комерційну діяльність по цінних папе­рах, а також вартість відкритих позицій, разом узятих, одночасно не можуть перевищувати 15-кратного розміру статутного фонду торгів­ця цінними паперами.

За відсутності реальних коштів, які могли б віднайти фінансові посередники для інвестування в приватизовані ними підприємства, в сучасних умовах здійснюється перепродаж пакетів акцій, що не є реальним інвестуванням і не сприяє приватизованим підприємствам виконати важливе завдання — знайти стратегічного інвестора.

Незважаючи на дійсні недоліки у діяльності фінансових посе­редників на інвестиційному ринку, слід зазначити, що все-таки від їх існування користь для ринкових змін значно більша. Там, де існує достатня кількість інвестиційних компаній та довірчих това­риств, процеси інвестування (з погляду всього інвестиційного циклу) мають позитивну спрямованість в розвитку. Можна вважати, що фінансові посередники сьогодні вже досить рівномірно розташовані по території України.

Важливим предметом вивчення мають стати основні органі­заційні форми фінансових посередників, що діють на інвестицій­ному ринку і суттєво впливають на нього. Доцільно зупинитись на деяких характерних рисах основних фінансових посередників, які займають значне місце в зовнішній сфері корпоративного управлін­ня в Україні.