3.2.1. Зміна рослинності під впливом природних факторів

Сезонні і річні зміни. Рослинність сіножатей змінюється під впливом природних факторів. Ці зміни є динамічними і сприяють збереженню кількісного та видового складу фітоценозу. Разом з тим лучне кормовиробництво — це не тільки природні, а й штучні угру­повання, тобто агрофітоценози культурних пасовищ і сіножатей. У них зміни більш динамічні, зміна рослинності чіткіша. Так, у фіто­ценозі видовий склад може зберігатися довго — десятки років, особ­ливо на природних угіддях екстенсивного й помірного використан­ня. На культурному пасовищі травостій змінюється за 2 — 3 роки. Спочатку він бобово-злаковий, потім — злаково-бобовий, а потім — переважно злаковий, у більш північних широтах — злаково-бобо­вий. Якщо через 4 — 7 років не проводити перезалуження, з’явля­ється різнотрав’я, агрофітоценоз поступово переходить у фітоценоз.

Розрізняють два типи зміни рослинності: по роках — річну (зво­ротну) і сезонну (фенологічну). Змінність другого типу пов’язана з перебудовою фітоценозу, яка призводить до розвитку на місцевості попередніх нових фітоценозів. А.П. Шенников і В.М. Сукачов нази­вають таку зміну рослинності сукцесіями, підкреслюючи цим незво- ротні зміни фітоценозу в часі.

За даними І.В. Ларіна, для луківництва мають значення пере­важно три категорії сукцесій: сингенетичні (зміна фітоценозу під впливом розмноження і розселення нових рослин),ендоекогенетич- ні (зміни у зв’язку з життєдіяльністю фітоценозу), екзоекогенетичні (під впливом змін умов місцевості, де ростуть рослини). Перші два види — це внутрішні зміни фітоценозу, третій залежить від зовніш­ніх умов — діяльності людини, тварин, комах (наприклад, розмно­ження гусениць лучного метелика, які знищують рослинність), змін родючості ґрунтів внаслідок затоплення, солонцюватості тощо.

Зміна рослинності під впливом лучної стадії дернового процесу. Як уже зазначалося, на природних кормових угіддях від­бувається послідовна зміна рослинності. Так, дерев’яниста форма­ція змінюється дерновим процесом, який розвивається на підзолис­тих ґрунтах, де ріс ліс. Дерновий період має лучну і болотну стадії і змінюється степовим, у якому, за В.Р. Вільямсом (1936), у свою чер­гу, розрізняють три фази — кореневищну, нещільнокущову та щільнокущову.

Травостій у кореневищній фазі характеризується високою проду­ктивністю. У ньому переважають кореневищні злаки. Для середньої смуги це стоколос, пажитниця багаторічна, китник, костриця чер­вона (останні три нещільнокущово-кореневищні), південніше — стоколос безостий і прямий, пирій повзучий.

Наступна фаза — нещільнокущова також характеризується високопродуктивним травостоєм, який складається з нещільно- кущових злаків і кущових бобових — тимофіївки лучної, костриці лучної і тростинної, райграсу багатоукісного і високого, пирію безкореневищного, грястиці збірної та ін.; з бобових — конюшини лучної, люцерни синьої і жовтої, еспарцету, буркуну жовтого і бі­лого тощо. У міру ущільнення ґрунту ця фаза змінюється щільно- кущовою, насамперед у Степу й Лісостепу. Бур’янів у такому тра­востої мало, але небагато і продуктивних рослин. Основою траво­стою стають щільнокущові злаки — костриця вузьколиста (боро­зенчаста), у Степу — ковила, костриця овеча, житняк, келерія, на півдні зони з’являються ковила і житняк як проміжна форма між нещільнокущовими і щільнокущовими злаками. З’являється та­кож різнотрав’я — цикоріум, подорожники, деревій та ін., із бобо­вих — астрагали, зберігаються буркун і еспарцет, поширені лю­церна жовта і хмелеподібна, горошок мишачий, конюшина біла й гірська, чина. На півдні вони з’являються у степових подах і за­плавах річок.

У зв’язку з ущільненням ґрунтів, погіршенням повітряного режи­му, нестачею вологи продуктивність дернини у щільнокущовій фазі невисока (7 — 12 ц/га сухої речовини). Велике значення для складу фітоценозів і лучної стадії дернового процесу має зволоження. Якщо вони стають гіршими, кореневищна і нещільнокущова фази швидше змінюються щільнокущовою, після якої починаються процеси заболо­чування — у середній і нечорноземній смузі та на півдні на степових подах і заплавах. Заболочення відбувається не скрізь. Для цього по­трібні певні умови і високий рівень залягання ґрунтових вод, який призводить до надмірного ґрунтового зволоження, внаслідок чого опади погано вбираються ґрунтом, відсутність стоку, достатня кіль­кість опадів, погана водопроникність ґрунтів.