6. Малопоширені і нетрадиційні методи заготівлі кормів

До нетрадиційних або малопоширених методів заготівлі кормів належать, наприклад, приготування білково-вітамінних концентра­тів із соку зелених рослин, заготівля листкової маси трав, яка містить білки вищої фізіологічної цінності, приготування кормів штучного сушіння безпосередньо в полі з валків, сінажу з кукурудзи, консерву­вання кормів холодом. Усі ці та інші прийоми не мають вирішально­го значення, не завжди вигідні, але можуть помітно впливати на по­ліпшення зберігання і якості виготовлюваних кормів.

Приготування білково-вітамінного концентрату із зелених рослин. Суть методу полягає в коагуляції клітинного соку зелених рослин, насамперед багаторічних бобових трав (люцерни, конюши­ни тощо). Кормами у вигляді пасти і сухого концентрату можна за­мінити частину дорогих білків тваринного походження. Технологія приготування таких білкових концентратів ґрунтується на механіч­ному фракціонуванні зеленої маси трав на сік і жом. З попередньо процідженого соку виходить паста в натуральному або сухому ви­гляді. Жом використовують свіжим, сушать його або силосують. Концентрат згодовують свиням і птиці.

Пасту, БВК, трав’яно-протеїновий концентрат (ТПК) зберігають консервуванням суміші органічних кислот, формаліну, мурашиної кислоти з формаліном; сухий порошок — у паперових мішках (крафт-мішках) або в інертному середовищі (в азоті) в герметичних місткостях, а частину — на повітрі. Найкраще зберігається сухий концентрат в інертному газі. Суха речовина ТПК або БВК містить 50 - 67 % білка, що приблизно втричі рази більше, ніж у сухій речо­вині рослин.

Ще в 1941 р. у зв’язку з нестачею каротину в період війни А.А. Зубрилін і С.Я. Зафрен запропонували спосіб одержання його

із листя не тільки моркви, а й трав. Рослинні білково-вітамінні кон­центрати потім широко використовувались як лікувально-харчовий продукт у госпіталях та лікарнях. Пізніше БВК почали застосовува­ти як білково-вітамінну добавку у тваринництві. Нині БВК вироб­ляють на промисловій основі. Для цього створено сировинні конвеє­ри на зразок конвеєра для заготівлі кормів штучного сушіння. У США виробництво білково-вітамінного концентрату, або ПЗК (про­теїново-зеленого концентрату) під назвою Про-Ксан-1 і Про-Ксан-3, почали з 1970 р. За даними зарубіжних досліджень, білково- вітамінні концентрати забезпечують такі самі результати, як і ви­користання висушеного збираного молока в раціонах птиці.

Використання зелених кормів таким способом все-таки пов’язане з великими витратами. За нашими розрахунками, 1 кг протеїну у ви­гляді пасти БВК обходиться набагато дорожче (в 1,5 — 2 рази), ніж заготівля кормів штучного сушіння і високоякісного сіна (в 6 — 10 разів). Тому технологію приготування трав’яної пасти слід вдоскона­лювати, щоб зменшити витрати сукупної енергії на її виготовлення.

Приготування сінажу з нетрадиційних видів сировини. Сінаж готують переважно з багато- і однорічних трав. Економічно вигідне приготування його з кукурудзи, а також із сорго на зелений корм, які вирощували в загущених звичайних рядкових посівах на високому агрофоні. При такій сівбі за короткий вегетаційний період (до 60 днів) формується високий урожай зеленої маси, збільшується вихід сухої речовини і перетравного протеїну з 1 га (табл. 101).

Велике значення має якість пров’яленої зеленої маси. В кожному районі залежно від погодних умов слід уточнювати строки її зби­рання, пров’ялювання, ступінь подрібнення при закладанні. Проте можна вирішувати питання і по-іншому. За даними спостережень автора, у колишньому колгоспі «Новий світ» Уманського району Черкаської області на початку 70-х років ХХ ст. з кукурудзи на зе­лений корм, посіяної загущено, й кукурудзи, зібраної у молочній стиглості, готували високоякісний, зелений на колір силос, але при додаванні до кукурудзяної маси січки горохової соломи (у співвідно­шенні приблизно 5 : 1 за об’ємом). Це слід мати на увазі, особливо коли за річним прогнозом у другій половині літа буває мало опадів. У такому разі треба максимально використати зимово-весняний і червневий дебіти вологи для заготівлі якомога більшої кількості кор­мів у першій половині літа. Кукурудза, зокрема на звичайних рядко­вих посівах із міжряддями 15 - 18 см і густотою стеблостою 350 - 400 рослин на 1 га, за високого фону живлення (N120^40^60^0^0) упро­довж 55 - 60 днів вегетації нарощує в Лісостепу і на Поліссі 600 - 700 ц/га легкоперетравної зеленої маси. Для заготівлі сінажу із зеленої маси кукурудзи її можна висівати ще густіше — по 450 - 500 тис. рослин на 1 га.

Консервування кормів зниженими температурами. Крім сушіння кормів на агрегатах АВМ, що дає змогу зберегти пожив­ність і вітамінну повноцінність зеленої маси на певний період (3 - 4 міс), заслуговує на увагу консервування трав зниженими тем­пературами (понад мінус 20 °С). При цьому, на відміну від сушіння на агрегатах, зберігається або майже зберігається збиральна воло­гість і поживна цінність зеленого корму. Технологія заморожування кормових трав ще недостатньо відпрацьована, немає для цього і спеціальних установок. Для розв’язання цього питання слід вико­ристовувати великий досвід заморожування фруктів у харчовій промисловості. В результаті консервування холодом у зеленій масі кормових трав припиняються ферментативні процеси і розвиток мікроорганізмів.

Заготівля листкової маси. Листя бобових трав (люцерни, ко­нюшини, еспарцету, лядвенцю, козлятнику) містить велику кіль­кість білків (до 30 %), які, за даними Інституту кормів УААН, прирів­нюються за повноцінністю до яєчного білка. Для приготування та­кого протеїнового концентрату спеціальними машинами (ЖОН-4, ЖОН-6 та ін.) листя знімають із вегетуючих рослин або під час ско­шування трав. У вітчизняній практиці і в інших країнах, зокрема в США, проводять обчісування листя люцерни. Вдале технічне вирі­шення цього питання ще в 70-ті роки ХХ ст. було запропоновано Ін­ститутом механізації та електрифікації сільського господарства (В.Є. Поєдинок). Із листкової маси роблять борошно, яке потім гра­нулюють, або додають листя до інших кормів. Стебла рослин сушать

і брикетують. Вони містять 14 — 16 % протеїну. Замість обчісування листя можна здійснювати двоярусне скошування бобових трав. Із верхньої більш облистненої частини мають білковий концентрат або, що дешевше, готують високоякісне білкове сіно і сінне борошно. Можна поділити це трав’яне борошно на фракції і згодовувати його різним видам тварин і птиці. Дрібні фракції з листя містять більше протеїну, їх можна згодовувати птиці і свиням, а більш грубі — мо­лодняку великої рогатої худоби.

Попри перспективність приготування білкового концентрату з листя трав, цей метод поки що малопоширений. Одним із його не­доліків є енергоємність виготовлення.

Виробництво кормів штучного сушіння у полі з валків. Іс­тотною вадою стаціонарних сушильно-брикетувальних установок є необхідність транспортування до них сировини, що здорожчує корм. Доцільніше ці корми заготовляти прямо в полі з валків. Такий спо­сіб їх виробництва застосовували у США і європейських країнах ще в 50-х роках минулого століття.

Пересувну установку у разі потреби можна використовувати ці­лодобово. До її складу входять косарка, сушильний агрегат, підби- рач-подрібнювач, дизельна установка, електрогенератор, брикетний прес, контейнер для брикетів. За годину на такому агрегаті можна висушити 2 — 3 т і більше зеленої маси (краще прив’яленої) і мати 500 — 700 кг брикетів вологістю 14 %.

Можна здійснювати брикетування попроцесно, наприклад трав’яну масу сушити на краю поля. Такий принцип роботи су- шильно-брикетувальних установок розроблено у Великій Британії. Основу їх становлять два причіпні барабани і косарка-підбирач.

Брикетують також траву, пров’ялену до вологості 65 %. При цьо­му можливі втрати травою вітамінів, каротину. Проте при тривало­му зберіганні (більш як 3 міс) зменшується вміст вітамінів і в трав’яному борошні, виготовленому із свіжої трави. Вітаміни можна добавляти в раціон. Головне — мінімізуються втрати натуральної поживності кормів за такого способу приготування. Необхідне пода­льше технічне і технологічне його удосконалення.

Практикується і брикетування сіна з валків, але в незначній кі­лькості через широке застосування пресування і заготівлю подріб­неного сіна, необхідність охолодження брикетних кубиків у сховищі. Загальна вада цього способу приготування кормів — його велика енергоємність, пов’язана насамперед із витратами пального, що і гальмує їх виробництво. В подальшому потрібно вдосконалювати технологію у напрямі здешевлення такого виробництва кормів

Використання мікроскопічних водоростей. Вищі рослини у сільськогосподарському виробництв людина вирощує тисячоліття­ми. Морські водорості — макрофіти, як природні, так і ті, що куль­тивуються на морських шельфах, також порівняно давно викорис­товуються як джерело кормів і продовольства. Але хлорофіловмісні організми гідросфери, ґрунтів та аерофітна флора зацікавили вче­них і практиків в аспекті промислового використання цього джере­ла фотосинтезу по суті лише у другій половині минулого століття. Установки промислового вирощування одноклітинної водорості хло­рели на фермах України у 60 — 70-х роках ХХ ст. були досить поши­рені, проте через недосконалість технологічного процесу і деяке, можливо, упереджене ставлення до цього високобілкового корму подальшого розвитку не набули.

Нині визначено найбільш продуктивні, стійкі до несприятливих умов організми, які почали використовувати в різних галузях гос­подарства. За даними Л.Я. Сіренка і Т.В. Паршикової (2003), вже в 90-ті роки минулого століття із мікроскопічних водоростей, вирощу­ваних у фітобіореакторах різного типу, одержували не менш як 5 % всього світового виробництва білка. Ця цифра невпинно зростає. Важливе значення має велика пластичність мікроскопічних водоро­стей у процесі адаптації до екологічних умов: здатність до фотосин­тезу вони зберігають у широкому діапазоні температур — від 0 до 45 — 50 °С.

З великого різноманіття мікроскопічних водоростей використову­ються близько 20 видів. Їх кількість постійно збільшується. Матеріа­ли видань «Phicolodicae So^ty of Amerika» та видання в Німеччині «European Workshop Biotechnoloqi of Microalqae» за 1982 — 2003 рр. свідчать про те, що, крім різнобічного наукового дослідження мак- ро- й мікроводоростей, велика увага приділяється практичним тех­нологіям їх вирощування. Найчастіше використовують зелені водо­рості родів хлорела (Chlorella Beiger; Chl. Pyrenoidosa; Chl. Vulqaris; Chl. sp. f.marina; СЫ. reqularis та ін.), скенедесмус (Scenedesmus Meyen; S. obliqnus; S. quadricauda; S. acutus; S. spinosus та ін.), Anlgistrodesmus Corda (A. obliqnus, A. finqustus). Із інших водорос­тей використовують Clamydomonas reinhardtii Danq., Coelastrum proboscideum Bohe та ін. Проводяться дослідження із синьозелени- ми водоростями — спіруліною (Spirylina platensis Tu^.; S. mayor Turp.; S. maxina Turp. та ін.). Із хризолітових водоростей досліджу­ють роди Monochrysis lutheri Skuja, Jsochysis qalbana Parke та ін., з червоних — Porphyridium cruentum Naq.Продуктивність водоросте­вої маси різна. У найпростіших установках (басейнах, лотках та ін.)

13 — 18, максимум 40 г/м² сухої речовини за добу. Але за рік із роз­рахунку на 1 га одержують у 2 — 3 рази більше продукції, ніж із по­сівів польових культур (до 70 т/га сухої речовини). Набагато більша продуктивність цих водоростей у закритих керованих автоматизо­ваних системах: 100 — 140 г/м² за добу у хлорели; 50 — 60 г/м² АСР (абсолютно сухої речовини) у спіруліни і платимонасу (Л.А. Сіренко, Т.В. Паршикова). За даними цих авторів, у Дортмунді (Німеччина) при культивуванні Scenedesmus за 220 діб одержували фітомасу 220 ц/га сухої речовини і 120 ц/га сирого протеїну. На цих же уста­новках в Африці, Південній Америці, на Тайвані і в інших країнах продуктивність їх становила 440 ц/га с.р. і 240 ц/га білка. Це наба­гато перевищує продуктивність кормових культур.

Високоефективне виробництво кормової, високобілкової, екологіч­но чистої і повноцінної біомаси ґрунтується на новітніх технологіях. Великі успіхи в індустріалізації фотосинтезу на основі мікроводоро- стей має Німеччина. Найбільший тут у Європі завод, збудований досить швидкими темпами (за 10 міс) у 2000 р., виробляє 370 т/га сухої речовини. Фотоактивний об’єм скляних трубчастих біореакто- рів 700 000 л, площа поверхні їх 12 000 м², довжина труб 500 000 м, вартість будівництва — близько 8,4 млн євро. Окупність витрат

2 — 4 роки. Рівень використання ФАР на таких підприємствах на­ближається до теоретично можливих 18 — 20 %. Можна також відмі­тити, що вказане підприємство сприяє поліпшенню екології навко­лишнього середовища шляхом утилізації викидів СО2 із найближ­чих промислових підприємств. Вуглекислий газ, очищений від до­мішок, у рідкому стані доставляється на завод спеціальними газго­льдерами (Л.В. Сіренко, Т.В. Паршикова, 2003). Суха маса

корму із мікроводоростей містить від 35 — 43 (Иаетаіососсис) до 40 — 64 % сирого протеїну (Chlorella, Spirulina, Scenedesmus). Ці во­дорості містять ліпіди (від 2 — 5 до 12 — 14 %), вуглеводи (10 — 39 %), каратиноїди (від 2 — 6 до 8 — 12 % і навіть більше). Слід зазначити, що водорості, зокрема спіруліна, містять (мг/кг): кальцію — понад 1000, фосфору — близько 8000, заліза — понад 500, натрію — понад 300, хлору — близько 4000, магнію — 1600, калію — 14 300, марган­цю — близько 20 — 22, цинку — 30 — 33, селену — 0,4. Все це свід­чить про велику перспективу культури мікроскопічних водоростей як могутнього джерела виробництва кормів, харчової продукції, си­ровини для косметичної і парфумерної продукції.

Заготівля кормів з побічної продукції рослинництва. Свого часу ще В.Р. Вільямс зазначав, що до 75 % валової продукції рос­линництва припадає на побічну продукцію, яку з найбільшою виго­дою можна використати у тваринництві. Господарства одержують продукцію тваринництва і велику кількість органічних добрив, тоб­то побічна продукція рослинництва, крім її великої кормової цінно­сті, є й основною сировиною для біологічних фабрик органічних доб­рив. Побічна продукція рослинництва — це солома зернових (пше­ниці, ячменю, гороху, сої, проса, вівса, гречки), стебла кукурудзи, кошики соняшнику, солома насінників трав, гичка і жом цукрових буряків, яблучний і виноградний, відходи овочівництва тощо. її з великою ефективністю використовують у тваринництві. Щоправда, у зв’язку з розвитком селекції кількість побічної продукції зернових дещо зменшилася за рахунок перерозподілу вегетативної маси уро­жаю: зменшилась кількість листостеблової маси і збільшилась маса зерна. Нині співвідношення їх в урожаї пшениці приблизно 1 : 1.

У районах бурякосіяння джерелом кормів є гичка цукрових бу­ряків, жом і меляса.

Збирання соломи озимих і ярих. Кращий спосіб заготівлі соло­ми — подрібнення на січку під час обмолочування валків або пря­мого збирання. Січку скиртують, укривають соломою (доцільніше на кормовому дворі). У Степу України застосовують установку для по­дрібнення соломи з одночасним формуванням скирти заповненням спеціального сітчастого каркасу. Це дуже продуктивний метод, який ще не дістав відповідного поширення. Поки що поширене і звичай­не скиртування неподрібненої соломи. Правда, при застосовуваному нині способі формування скирт скиртокладами вони виходять неви­сокими (до 6 м) і солома в таких скиртах зберігається гірше. Раніше формували високі (8 — 10 м) скирти, в яких солома добре ущільню­валась і зберігалася протягом 2 — 3 років. Тому і тепер неподрібнену солому треба складати у більш високі скирти. Не можна скиртувати її після дощів — вона чорніє, в ній розмножуються гриби і пліснява. Така солома практично непридатна для годівлі тварин. Таку солому у подрібненому вигляді слід використовувати для приготування компостів у полі.

Стебла кукурудзи. За поживною цінністю стебла кукурудзи мож­на прирівняти до сіна середньої якості. В селянських господарствах їх слід зберігати під навісами і згодовувати тваринам подрібнени­ми. Кукурудза, зібрана у фазі вологого зерна, має наполовину зеле­не листя, містить достатньо цукру, добре силосується після подріб­нення. До неї можна додати гичку буряків, а якщо треба (після ви­значення вологості) — воду, довівши загальну вологість маси до 65 - 67 %.

При врожайності зерна кукурудзи 60 — 80 ц/га сухої листостебло­вої маси збирають приблизно стільки ж і навіть більше (70 - 90 ц/га). Це означає, що додатково можна мати 35 — 45 ц/га корм. од.

Гичка цукрових буряків. Кілограм сухої речовини гички містить 160 — 180 г протеїну, тобто стільки ж, як і 1 кг бобових багаторічних трав. Цю високобілкову сировину використовують переважно для заготівлі силосу. Інститут кормів УААН розробив спосіб силосуван­ня гички без додавання наповнювачів. Перед укладанням гички слід зробити солом’яну підстилку 40 — 60 см завтовшки, на якій по­тім шарами закладають гичку із солом’яною січкою або подрібнени­ми кукурудзяними стеблами у співвідношенні їх і гички приблизно 1 : 5. Гичку силосують без трамбування і подрібнення. Силос із неї слід згодовувати разом із грубими кормами (соломою, січкою) і ку­курудзяним силосом.

Кошики соняшнику. В подрібненому вигляді їх можна додавати до силосу з гички цукрових буряків, післяукісної та післяжнивної кукурудзи. Не слід використовувати кошики для приготування бо­рошна на АВМ, як це робили раніше. Енергоємність приготування кормів способом штучного сушіння дуже висока, і ефективним воно може бути тільки тоді, коли для цього використовують цінну сиро­вину — багато- і однорічні бобові трави та травосуміші із них.

Жом. З розрахунку на 1 га посіву цукрових буряків господарства одержують 180 - 200 ц/га жому. Щоб у ньому містилося більше сухої речовини, його треба віджимати і доводити вміст сухої речовини до 12 - 14 %. Зберігають жом у спеціальних облицьованих траншеях. Цінним кормом є також сухий жом.