1.5. Елементи системи бізнесу

Суб’єктами бізнесу можуть виступати громадяни, права яких не обмежені законом, юридичні особи, які володіють різними видами власності, а також громадяни іноземних держав і особи без грома­дянства — у межах повноважень, установлених законодавством. Отже, суб’єктами бізнесу можуть бути: дрібний власник, робітник, службовець, кооператор, акціонер, орендар, колектив. Загальним для всіх є бажання стати підприємцем, ризикнути, створити свою справу, отримати вигоду, проявити ініціативу, наполегливість.

Підприємницький бізнес — один із найбільш динамічних видів бізнесу. Його суб’єктами виступають як фізичні, так і юридичні осо­би. Їхній діловий інтерес — одержання прибутку (доходу) — реалі­зується через виробництво і продаж продукції (виконання робіт, на­дання послуг). Підприємницький бізнес поділяється на виробниче, комерційне і фінансове підприємництво.

Виробниче підприємництво поширюється в основному на вироб­ництво, споживання товарів і послуг (виробничі фірми, установи). Таке підприємництво складне і потребує часу. Тому в нашій країні підприємці-бізнесмени створюють переважно комерційні та торго­вельно-посередницькі фірми.

Комерційне підприємництво — обмін, розподіл і споживання то­варів. Це торговельні заклади, біржі.

Фінансове підприємництво поширюється на обіг, вартісний об­мін. Цьому сприяють банки, фондові біржі.

Основою підприємницького бізнесу в економічно розвинених кра­їнах є приватна власність на засоби виробництва. Цей вид бізнесу загальнодоступний для малих фірм, заохочується і підтримується державою, становить основу постійного відтворення підприємниць­кого середовища.

Підприємницький бізнес у великих та середніх фірмах ґрунту­ється, як правило, на розмежуванні влади та управління. Цьому найбільше сприяє значне поширення акціонерної власності, конт­рактного підприємництва.

Споживчий бізнес — масове явище в ринкових відносинах, оскі­льки він, по-перше, здійснюється всіма громадянами на противагу
підприємницькому бізнесу, відображує загальну участь людей у си­стемі ділових відносин. По-друге, споживчий бізнес показує заці­кавленість людей у кінцевих результатах виробництва. Ця діяль­ність спрямована безпосередньо на пошук найкращих умов для до­сягнення результатів. По-третє, споживчий бізнес є одночасно і силою, що врівноважує і стимулює підприємницький бізнес, приму­шуючи підприємців не тільки враховувати запити споживачів, а й сприймати їх як партнерів у ділових зв’язках. По-четверте, учас­никами споживчого бізнесу виступають також підприємці як спо­живачі продукції інших фірм. Тому слід зазначити, що споживачі (покупці) є, як правило, не пасивною стороною в угодах з підприєм­цями, а рівноправними учасниками ділових відносин. Діловий ін­терес споживачів — придбання товарів та послуг — реалізується самостійним установленням контактів між виробниками і продав­цями продукції (послуг) та контрагентами за принципом максимі- зації вигоди. Якщо для підприємця вигодою є дохід (як правило у грошовій формі), то для споживачів — товар (послуга), що найкраще задовольняє потребу.

Реалізуючи свої споживчі інтереси, ця категорія громадян здійс­нює свій специфічний бізнес. Основою споживчого бізнесу є приват­на власність на предмети споживання і послуги.

Трудовий бізнес— це бізнес громадян, які працюють за наймом. Як і споживачі, вони є не пасивною стороною в угодах з підприєм­цями, а рівноправними учасниками відносин з ними. Діловий інте­рес працівників — одержання доходів — реалізується працею у під­приємницькій фірмі на контрактній або іншій основі. Якщо для підприємців виграшем в угодах є кінцевий дохід фірми після збуту продукції, то для найманих працівників — особистий дохід, який вони одержують за виконання своїх обов’язків.

Реалізуючи свої інтереси, дістаючи виграш від укладання угод з підприємцями, ця категорія громадян здійснює свій специфічний трудовий бізнес. У чому ж його сутність?

По-перше, предметом угоди між працівником і підприємцем є не «товар — робоча сила», а просто робоча сила. Робоча сила висту­пає специфічним товаром, вона не відчужується назавжди від свого носія після укладення трудового контракту. Робоча сила лише «зда­ється в оренду». Угода між підприємцем і працівником — це оренд­на угода, в якій обумовлюються терміни, умови оренди, інші момен­ти, властиві цим відносинам.

По-друге, укладаючи угоди, обидві сторони — працівник і під­приємець — роблять ініціативний вибір і йдуть на економічний ри­зик, обмінюються своїми надбаннями, прагнуть нав’язати один од­ному свої інтереси, використовують різні прийоми тиску один на одного, несуть взаємну відповідальність за порушення умов угоди про найм. За допомогою угоди обидві сторони здійснюють свою діло­ву стратегію і тактику. Іншими словами, є ознаки бізнесу як з одно­го, так і з іншого боку.

По-третє, наймані працівники мають можливість змінити свій соціальний статус, перетворюючись на власників завдяки придбан­ню акцій підприємницьких фірм, або після закінчення угоди про найм відкрити свою справу, займаючись малим бізнесом.

Трудовий бізнес ґрунтується на приватній власності на робочу силу.

Державний бізнес здійснюють державні органи, які також вихо­дять на ринок з діловими пропозиціями. При цьому органи держави є рівноправними партнерами інших учасників ділових відносин. Основою ділового інтересу держави є потреба у здійсненні пріорите­тних загальнодержавних науково-технічних, науково-виробничих та інших програм, здатних принести користь державі та її громадя­нам.

Принцип взаємної вигоди сторін цього виду бізнесу за такими угодами інший — підприємницькі фірми стимулюються державою для участі у цих програмах, а сама держава не має можливості реа­лізувати такі програми. Основою державного бізнесу є державні ін­тереси (державна власність на засоби виробництва, інформацію, продукцію інтелектуальної праці, цінні папери, грошові фонди).