4.2.1. Особисті господарства громадян

Особливого значення набуває нині розвиток особистих підсобних господарств громадян України і перетворення найбільших із них у товарні господарства селян — мініфермерські господарства. За роки незалежності та переходу до ринкової системи приватний сектор забезпечив відчутне зростання обсягів виробництва. Його частка у виробництві сільськогосподарської продукції збільшилась з 29,0 до 57,2 % (табл. 4.3).

Якщо у 1990 р. ці господарства на 6,5 % сільськогосподарських угідь виробили 20,7 % загального обсягу рослинницької і 37,2 % тваринницької продукції, то у 2000 р. частка їх у сільськогосподар­ських угіддях досягла 14,5 %, а виробництво продукції рослинницт­ва і тваринництва відповідно 48,3 і 68,1 %. Поверховий аналіз даних табл. 4.3 може призвести до поспішних і необґрунтованих висновків. Дійсно, збільшення використання населенням площі сільськогоспо­дарських угідь на початку 2000 р. у 2,21 раза привело до зростання валової продукції лише на 13,6 %.

Основна причина полягає у тому, що в особистих підсобних гос­подарствах населення землі окультурені і майже щорічно удобрю­ються на відміну від земель (здебільшого не кращих), які виділені їм з громадських господарств.

Якщо на додатково переданих з громадських господарств сільсь­когосподарських угіддях (8 %) у 2000 р. в розрахунку на 100 га сіль­ськогосподарських угідь населення зберегло б досягнутий у 1990 р. громадськими господарствами рівень виробництва продукції, то на площі, яка була у них в 1990 р. (6,5 %) виробництво валової продук­ції зменшено на 3,5%, а в цілому на 4,7 %. Такий спад значно мен­ший, ніж допустили господарства громадського сектора, скоротивши виробництво відповідно на 65,3 %; 50,5 і 62,8 % (табл. 4.4).

Дані табл. 4.4 засвідчують, якби землі не були передачі особис­тим підсобним господарствам населення, то спад виробництва був би ще більшим.

Отже, підсобне господарство населення сьогодні є стабілізую—\ чою формою господарювання: уповільнює спад виробництва сільськогосподарської продукції в державі й за умов безробіття стримує від різкого спаду рівень життя сільського населення, забезпечує додатковий заробіток до мізерного пенсійного забез­печення. ^

Щоб надати більшого простору для подальшого розвитку цього сектора, потрібно збільшувати площі їх землекористування за раху­нок резервного фонду, земель запасу, земельних паїв та оренди зе­мель; забезпечувати земельними ділянками громадян, які працю­ють у соціальній сфері села і на яких не поширюється паювання земель у сільськогосподарському виробництві; створювати у сільсь­кій місцевості згідно з Указом Президента України від 6 червня 2000 р. мережу пунктів заготівлі сільськогосподарської продукції, обслуговуючих кооперативів, кредитних спілок з метою забезпечен­ня товаровиробників матеріально-технічними ресурсами, збільшен­ня переробки та реалізації виробленої продукції; організовувати виробництво надійних і недорогих міні-техніки та технологічного обладнання для механізації трудомістких робіт у рослинництві та тваринництві; збільшувати поголів’я худоби і птиці; організовувати громадські сінокоси та пасовища; забезпечувати ветеринарне обслу­говування, підвищення рівня племінної справи тощо.

За таких умов господарства громадян можуть обробляти до 25 % сільськогосподарських угідь і без значних капітальних вкладень забезпечувати себе продуктами харчування, реалізовувати лишки продукції на ринках. Із завершенням реструктуризації КСП, рефор­ми в аграрному секторі, по-суті, лише розпочинаються. На землю прийшов приватний власник, йому насамперед слід переконливо довести, що господарювати він може більш ефективно.