4.2.3. Фермерство як вид малого бізнесу і форма ведення господарства на селі

Окремі економісти-аграрники і практики фермерського руху в Україні вбачають аграрну реформу в створенні єдиної форми госпо­дарювання — сімейної ферми. Зазначимо, що для економічно роз­винених країн світу, де сільське господарство виражене в основному фермерством, цей уклад формувався впродовж сторіч. Фермерство тут виступає одночасно і укладом життя, і формою господарювання. В українських селах укладом життя і нині залишається самобутнє село, сільський устрій, а фермерство тільки зароджується як форма господарювання. Ось у чому полягає основна проблема, тому в пе­рехідний період реформування аграрного сектора економіки в укра­їнському селі, хочемо ми цього чи ні, будуть різні форми господарю­вання, а уклад життя ще досить тривалий час залишатиметься сільським. Головне тут — почуття відповідальності за власну спра­ву, реальна (а не формальна) нормативна правова база, яка б за­хищала селянина від будь-якого посягання на його приватну влас­ність, захист і підтримка держави. В цьому і є сутність становлення цього виду малого бізнесу на селі.

Сімейна ферма в Україні — це власне фермер, а також селянин, який вийшов із КСП та отримав державний акт на землю і майно­вий пай з метою започаткування такого господарства. Що потрібно для становлення такої форми господарювання? Єдиний сільського­сподарський податок, довготермінові кредити (до 10 % річних), дер­жавний лізинг техніки на 5 років (під 3 % на весь термін). Україн­ським селянам повинна підпорядковуватись українська нафта за ціною виробника. Тоді їх не оббиратимуть всюдисущі трейдери.

Специфіка аграрних перетворень у нашій країні полягає також у тому, що в перехідний період на основі приватної власності на зе­мельні та майнові паї можна формувати й нові господарські струк­тури, створювати нові виробничі відносини на основі колективних форм організації виробництва. Законодавча база для цього є. Зако­ном України «Про підприємства в Україні» передбачено створення індивідуальних, сімейних, приватних, колективних, державних, спільних і орендних підприємств. У цьому законі не визначено такої форми, як приватно-орендні підприємства, але така форма органі­зації не що інше, як приватне підприємство, що застосовує орендні відносини. Отже, маємо законодавче поле для створення таких під­приємств. У них формується власник, який може дістати землю в оренду. Ним може бути і фермер, і керівник сьогоднішнього підпри­ємства, і новий господар у сільськогосподарському виробництві, яким селяни можуть доручити господарювати на їхній землі.

Нові агроструктури, які сформовані внаслідок реструктуризації КСП і функціонують на умовах оренди, використовують нині 21,4 млн га землі, а це 5,3 млн паїв. Близько 500 цих підприємств зобов’язалися сплачувати за оренду (за підсумками 2001 р.) понад

2 % від встановленої вартості землі, 1317 орендарів — від 1 до 2 %, 10 562 агроструктур — 1 % і 687 підприємств — трохи менше ніж 1 %.