Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

11.3.2. Ринок сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки

Створення ринку сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки є важливою складовою аграрної політики в Україні на сучасному етапі.

Економічна сутність ринку виражається насамперед як категорія обміну, який організований за законами товарного виробництва і обігу, сукупність відносин товарного і грошового обміну. Його організація дає змогу реалізувати господарські зв’язки, а в кінцевому підсумку і весь процес виробництва. Без нього неможливо досягти основної мети будь- якої підприємницької діяльності — отримання прибутку.

Ринкові відносини розвиваються на основі ринкового механізму, головними функціями якого є:

► регулювання системи «попит — пропозиція» та організація ви­робництва, що відповідає суспільним потребам;

► розвиток підприємницької діяльності та підвищення економіч­ної зацікавленості товаровиробників;

► організація ділових контактів між виробниками і споживача­ми, їхні стабільні взаємовигідні зв’язки;

► накопичення достовірної економічної інформації для ухвален­ня необхідних рішень.

Ринок України є системою грошових відносин, яка діє на основі вільного ціноутворення, економічної самостійності, рівноправності та конкуренції товаровиробників.

Ринок сільськогосподарської продукції складається із сукупності відносин «продавець — покупець», за допомогою яких реалізується сільськогосподарська продукція. Його структура визначається спів­відношенням різних форм реалізації цієї продукції.

Оскільки значна частина сільськогосподарської продукції вико­ристовується безпосередньо для харчування або переробляється і споживається населенням як продовольство, її ринок доцільно роз­глядати в контексті формування продовольчого ринку. Ринок про­довольства належить до найскладніших ринкових систем, що охоп­лює майже всі галузей суспільного господарства. Цей ринок на від­міну від інших ринкових систем має свої особливості, а саме: постій­не функціонування; сезонність виробництва і споживання багатьох продуктів харчування.

За економічною сутністю продовольчий ринок є саморегульова­ною системою відтворення. Структурні елементи економічних від­носин формуються на основі прямих і зворотних ринкових зв’язків, перебувають під впливом платоспроможного попиту і пропозиції.

Розширення дії ринку супроводжується перебудовою системи ці­ноутворення та обігу товарів і формування ринкових структур.

Ринок сільськогосподарської продукції (зерна, овочів, картоплі, олійних та інших культур, молока, м’яса) і продуктів її переробки формують суб’єкти ринкових відносин, якими виступають приватні та державні підприємства, підприємства системи заготівлі, збері­гання, перероблення і реалізації продукції. Залежно від особливос­тей суб’єкти ринку, що вступають у товарообмін, формують різні рин­кові структури (оптовий, роздрібний ринки), забезпечують державну і кооперативну торгівлю або входять у більш складну систему това­рообігу основних видів продукції.

Найважливіша особливість формування ринкових відносин в аг­рарній сфері економіки виявляється в тому, що сільське господар­ство більше, ніж будь-яка інша галузь залежить від кон’юнктури ринку, а продовольчий ринок найвразливіший з соціальної точки зору, оскільки його розвиток безпосередньо пов’язаний з рівнем життя населення, його платоспроможністю.

Успішному функціонуванню ринку сільськогосподарської про­дукції та продуктів її переробки в Україні сприяє проведення таких макроекономічних заходів:

► стимулювання безпосередніх виробників продукції АПК з ме­тою нарощування виробництва і товарообігу;

► економічне регулювання раціональної структури ринку і рин­кових відносин розробленням перспективних цільових продоволь­чих програм, інвестиційної політики, фінансово-економічних заходів;

► введення системи контролю за цінами і забезпечення відповід­ного співвідношення попиту та пропозицій на ринку, захисту прав споживачів;

► запровадження відповідної фінансово-кредитної і податкової політики;

► регулювання експортних потоків сировини і продукції перероб­ки, зменшення залежності від імпортних поставок.

Формування ринку продовольчої продукції, особливо в умовах спаду виробництва, — важлива функція держави, яка має забезпе­чувати створення державного фонду і запасів сировини та продуктів її переробки; централізовані державні закупівлі потрібної кількості сільськогосподарської продукції і продуктів її переробки.

З переходом до ринкових відносин виникає потреба у принципо­во нових, прямих зв’язках сільськогосподарських підприємств із за­купівельними організаціями, в основу яких покладено економічну зацікавленість і відповідальність за виконання договірних зо­бов’язань. Саме тому і відмінене держзамовлення. Нині загально­державні потреби в продуктах харчування забезпечуються через закупівлю на товарних біржах, аукціонах.

Товарні біржі, аукціони, виставки-ярмарки, система споживчої кооперації, сільськогосподарські ринки є основними складовими ринкової інфраструктури сільськогосподарської продукції та продук­тів її переробки.

Відповідно до Закону України «Про товарну біржу» товарна бір­жа є організацією, яка створюється на принципах добровільності й об’єднує зацікавлені юридичні та фізичні особи, які здійснюють ви­робничу та комерційну діяльність з метою надання послуг в укла­данні біржових угод, визначенні товарних цін, попиту і пропозиції на товари, створення умов для забезпечення товарообігу та пов’язаних з ним торговельних операцій.

Товарна біржа — це комерційне підприємство, яке функціонує постійно. На ній укладаються угоди купівлі-продажу великої товар­ної маси, регулюються торговельні операції.

Товарна біржа функціонує на основі статуту, затвердженого її за­сновниками. У ньому зазначаються: назва та місцезнаходження бір­жі; склад засновників; мета діяльності біржі та розміри фондів, що нею створюються; органи управління, порядок їх формування та компетенція; організаційна структура біржі; права і обов’язки членів біржі.

Основною метою створення товарних сільськогосподарських (продовольчих) бірж є організований збут сільськогосподарської продукції, регулювання ринку і більш стале забезпечення населен­ня продовольчими товарами, а переробні підприємства — сирови­ною. Основне завдання біржі — це визначення реальної ціни бір­жових товарів і страхування ризиків небажаної зміни ціни на них.

За енциклопедичним визначенням, біржа розглядається як ринок, на якому через біржових посередників здійснюється оп­това торгівля товарами або цінними паперами у вигляді торго­вельних (часто спекулятивних) угод купівлі-продажу.

Для стратегічного управління біржами створено Національну асо­ціацію бірж України, основне завдання якої полягає в розбудові біржо­вої інфраструктури, організації ефективної торгівлі переважно сиро­винними і продовольчими товарами за зразками або стандартами, що вироблятимуться в майбутньому. Через біржі мобілізуються кошти для вкладень у сільське господарство, агропромисловий комплекс.

Нині товарна біржа визначається як форма організації ринку, що забезпечує вільну торгівлю товарами і взаємопов’язана з фондо­вою біржею, біржею праці тощо. На рис. 11.3 показано місце товар­ної біржі в сучасній інфраструктурі ринку.

Біржа функціонує на основі угод, укладених на певний термін (термінові) і за змістом (тверді або умовні). Термінові угоди обов’язкові для виконання, тверді або умовні надають одній із сто­рін угоди право виконати або не виконати її. До твердих належать форвардні та ф’ючерсні угоди, а до умовних — опціонні.

Рис. 11.3. Товарна біржа в сучасній інфраструктурі ринку


Форвардний контракт— це угода між контрагентами про майбу­тнє постачання товару. Він виконується відповідно до умов контра­кту в зазначений термін. Угоди, що передбачають негайне поста­чання товару, називають касовими, або спотовими (наявними), а ринок таких угод — касовим, чи спотовим.

Ф’ючерсний контракт істотно відрізняється від форвардного. На­самперед він є стандартним за умовами і процедурою виконання. Ф’ючерсний контракт ліквідний, для нього існує широкий вторин­ний ринок. Такий контракт є більш гарантованим. На момент його укладання ф’ючерсна ціна товарів може бути вищою або нижчою за спотову, а до моменту закінчення терміну контракту вона має дорі­внювати ціні спот.

Біржовий ринок сільськогосподарської продукції України активі­зував свою діяльність з січня 1995 р. Виробники сільськогосподар­ської продукції почали самостійно реалізовувати її за контрактами через торговельні біржі та контрактні форми, заготівельні посеред­ницькі організації. Після ухвалення у вересні 1995 р. постанов Ка­бінету Міністрів України № 768 та № 916 від 17 листопада 1995 р. «Про прискорення організації біржового сільськогосподарського рин­ку» фактично створено біржовий ринок сільськогосподарської про­дукції. Останніми роками її частка в торговельному обігу бірж ста­новить близько 50 %.

В Україні почали створюватись інші елементи інфраструктури оптового ринку сільськогосподарської продукції, зокрема міжрегіо­нальні та районні агроторговельні доми. їх створення у регіонах як важливої ланки ринкового середовища сприяло розвитку товарно- грошових відносин у сільській місцевості, більш вигідній реалізації виробленої сільськогосподарської продукції, акредитуванню та аван­суванню товаровиробників через систему форвардних контрактів, що дало змогу поліпшити матеріально-технічне забезпечення сіль­ських товаровиробників.

Ефективна біржова торгівля в Україні може відбуватися лише за певних умов, зокрема:

► функціонування бірж неможливе, якщо немає вільного ринку, не діють базари, оптові ринки і ярмарки, виробник не розпоряджа­ється своєю продукцією, заборонено торговельно-посередницьку діяльність і бракує великих торговельних фірм, які і є головними клієнтами біржі;

► біржова торгівля може існувати за умови конкуренції між про­давцями і покупцями. Вона приречена на невдачу, якщо на біржі з’являються державні монополісти, які володіють основною масою певного товару;

► біржова торгівля може відбуватися лише за умови обмеженого втручання в неї держави.

Виконання цих умов дасть змогу розвиватись біржовій торгівлі за законами ринкової економіки.

Важливим елементом у розвитку ринкових відносин в Україні є створення і функціонування на її території міжнародних спільних підприємств (СП), які розширюють внутрішні та зовнішні ринки збуту сільськогосподарської продукції, особливо продуктів її перероб­ки. В основі спільних міжнародних підприємств лежить самостійна ініціатива, діяльність на власний ризик з виробництва продукції, надання послуг та торгівлі з метою одержання прибутку. Це довго­термінова форма кооперації, яка об’єднує партнерів майном, управ­лінням, розподілом доходів, а також ризиком.

Підприємництво з участю іноземних інвесторів за сутністю і призначенням є об’єктивним процесом. В аграрному секторі Украї­ни його об’єктивний характер зумовлюється:

а) необхідністю якомога швидшого й ефективнішого виведення продовольчої сфери країни з активної кризи з одночасним створен­ням передумов для подальшого прискорення розвитку агропромис­лового комплексу;

б) дедалі більшим розумінням керівниками підприємств, інших агропромислових формувань, фермерів, управлінських структур неможливості або надмірного малоефективного затягування виве­дення виробництва на вищий рівень лише власними силами;

в) зростанням зацікавленості в спільній діяльності з боку інвес­торів з інших країн, які вбачають можливість ефективного викорис­тання власних капіталів і найновіших науково-технічних досягнень у сільському господарстві України;

г) загальнодержавною спрямованістю на залучення іноземного капіталу в економіку, в тому числі в її продовольчу сферу;

д) наявністю відповідної законодавчої бази; за її певної недоско­налості вона все-таки дає змогу розширювати й поглиблювати взає­мовигідні зв’язки із зарубіжними партнерами, в тому числі щодо створення спільних підприємств.

Перший досвід співробітництва з іноземними партнерами дає підстави для висновку про те, що воно може стати важливим дже­релом повнішого задоволення продовольчих потреб країни, залу­чення прогресивних в науково-технічному і екологічному відно­шеннях зарубіжних технологій, матеріальних і фінансових ресурсів, розвитку експортної бази та скорочення імпорту, управлінського досвіду.

За його участю вищий техніко-технологічний і організаційний рівень сільського господарства, переробної бази, агросервісних струк­тур передових зарубіжних країн швидше проникатиме у продоволь­чий сектор нашої країни, створюючи передумови для розвитку в ньому глибоких кількісних і якісних структурних змін. Це допоможе на першому етапі швидше й ефективніше стабілізувати виробницт­во, а надалі — нарощувати його обсяги, поліпшувати якість продук­ції, зменшувати її втрати. Виняткове значення має також те, що ви­робництво зможе здійснюватися з меншими трудовими й енергетич­ними витратами і стати на цій основі більш ефективним.

Це, так би мовити, безпосередній, прямий результат. Водночас виявлятимуться опосередковані наслідки, значення, роль і місце яких у вирішенні продовольчих проблем поступово зростатиме. Особ­ливе значення має те, що спільні підприємства зможуть зашкодити розвитку підприємництва як способу господарювання. Очевидно, що сьогодні небагато керівників володіють навичками підприємництва у його сучасному розумінні з багатьох причин, а опанування ними дається нелегко і потребує часу. Робота ж з іноземними інвесторами, які діють винятково на засадах підприємництва і мають великий досвід, сприятиме прискореному формуванню підприємницьких рис в українських керівників. Пряме перенесення іноземної підприєм­ницької практики в нашу економіку неможливе і потрібно певний час для того, щоб якомога краще трансформувати її в наші умови. Проте освоєння загальноприйнятих підходів до підприємництва відбуватиметься швидше і ефективніше.

Через спільне підприємництво в агропромисловий комплекс впроваджуватимуться прогресивні технології, нова техніка, доско­наліші форми організації виробництва. На цій основі не тільки зро­статиме ефективність виробництва, а й розширюватимуться вироб­ничий кругозір і кваліфікація працівників. Спільне підприємництво сприятиме підвищенню культури агропромислового виробництва.

Нині спільні підприємства за участю іноземних партнерів набу­ли великого поширення. Організація та функціонування їх є одним із шляхів подолання економічної кризи.

Основними принципами створення спільних підприємств є:

а) створення та виробниче функціонування СП відповідно до чинного законодавства. Порушення цього принципу може призвес­ти до значних економічних втрат. Крім того, юридичні чи економіч­ні ускладнення, що виникатимуть через порушення правових норм, можуть спричинити зниження надійності української сторони як партнера і небажання зарубіжних сторін працювати з нею;

б) переконаність у безумовній вигідності спілкування з інозем­ними інвесторами. У практичному відношенні це означає необхід­ність глибокого попереднього розроблення всіх матеріалів, обґрун­тування напряму діяльності створюваного підприємства, опрацю­вання альтернативних варіантів. При цьому визначальною має бу­ти впевненість, що від спільної діяльності з іноземними партнерами виграє певне підприємство і не буде нанесено будь-якої шкоди дер­жаві. Інтереси держави мають оберігатися не менше, ніж інтереси самого підприємця;

в) добровільність об’єднання капіталу, тобто як і інші аспекти підприємницької діяльності, робота з іноземними інвесторами має ґрунтуватися лише на добровільних засадах;

г) об’єктивна оцінка внесків у спільне підприємство договірних сторін. Важливість цього принципу полягає в тому, що в майбут­ньому відповідно до частки внесків розподілятимуться одержані прибутки;

д) найповніше врахування соціально-психологічного чинника. Перехід у результаті створення СП на нові техніко-технологічні та організаційні вирішення у багатьох випадках зумовлює вивільнен­ня робочої сили. Це може створити соціальну напругу в підприємст­ві, погіршити психологічну обстановку. Такі явища потрібно перед­бачати і завчасно готуватися до їх подолання, створюючи нові робочі місця, розробляючи і здійснюючи заходи соціального захисту пра­цівників. Не можна допустити, щоб унаслідок переходу на партнер - ські виробничі зв’язки з іноземцями соціально, економічно чи пси­хологічно постраждали люди, які тривалий час працювали на цьо­му підприємстві;

ж) висока екологічна безпека створюваних спільних підприємств з іноземними інвесторами. Цього можна досягти попереднім прове­денням незалежної екологічної експертизи, впровадження відповід­них технологій виробництва, захисту рослин тощо, які застосовува­тимуться в цьому спільному підприємстві.

Спільні підприємства розвиваються в умовах поглиблення ін­тернаціоналізації виробництва, об’єктивних процесів усуспільнення капіталу, розвитку форм і методів його концентрації та вивезення. На масштаби й динаміку створення СП на території конкретних держав впливають рівень їх розвитку, природно-ресурсний та інно­ваційний потенціали, а також відповідна стратегічна орієнтація.

Мотивація закордонних партнерів спрямована на: скорочення капітальних витрат і зниження ризику при створенні нових потуж­ностей; придбання джерел сировини або нової виробничої бази; розширення діючих виробничих потужностей; можливість уникнен­ня циклічності виробництва; підвищення ефективності існуючого маркетингу; придбання нових каналів торгівлі; можливість упрова­дження в конкретний географічний ринок; вивчення потреб, набут­тя управлінського досвіду на нових ринках тощо.

Очевидними є виробничо-економічна і маркетингова мотивації іноземних партнерів. При цьому, за їхньою оцінкою, можливість безпосереднього виходу на ринок України й ринки інших країн — це не тільки основний, а й найбільш стійкий збуджувальний мотив створення СП.

Не слід нехтувати також іншими, як правило, не повністю вивче­ними мотивами: національними, коли інвесторами держави є грома­дяни цієї країни або коли СП створюють засновники однієї національ­ності; особистими, коли СП створюється на основі родинних зв’язків.

Основна мета створення СП в Україні:

► найбільш повне задоволення потреб в окремих видах промис­лової продукції та продовольчих товарах;

► використання високопродуктивної зарубіжної техніки, прогре­сивної технології та управлінського досвіду;

► залучення додаткових фінансових і матеріальних ресурсів;

► розвиток експортної бази і скорочення нераціонального імпорту.

Безпосередні учасники СП реалізують свої конкретні інтереси,

які залежать від типу підприємства, його виробничого та інновацій­ного потенціалів тощо. Багато підприємств, не конкурентоспромож­них на світовому ринку, розглядають СП як можливість збуту това­рів на ринку їхніх партнерів. Деякі підприємства, які мають певні науково-технічні досягнення, не завжди мають достатньо власного капіталу (в твердій валюті) чи управлінського досвіду, щоб вийти на світовий ринок і успішно там працювати. Через це маркетингова (переважно зовнішньоекономічна) мотивація українських партнерів СП більш очевидна, ніж у зарубіжних партнерів.

Враховуючи вимоги валютної самоокупності, що орієнтують СП на зовнішній ринок, виникають протиріччя в маркетинговій моти­вації партнерів. Проте західні підприємці розраховують на конку­рентоспроможність продукції СП і на світовому ринку, наприклад за рахунок низької вартості елементів виробництва. Так, за захід­ними оцінками, реальна заробітна плата в промисловості України майже у п’ять разів нижча, ніж у США, а продуктивність праці ста­новить близько 40 % американського рівня. Відповідно витрати на робочу силу майже втричі менші, ніж у США. Відомі також більш низькі рівні цін на сировину та енергоресурси.

Крім дешевих сировини, енергії та робочої сили очевидною пере­вагою вкладення західного капіталу в інноваційну сферу України є високорозвинений науковий потенціал і пріоритет в ряді напрямів технології та науки.

Поряд із загальним протиріччям у мотивації партнерів, яке пов’я­зане з проблемою вибору ринків збуту та валютної окупності СП, іс­нують також специфічні протиріччя, наприклад інноваційного харак­теру. Україна хоче отримати через СП доступ до прогресивних техно­логій, хоча західні фірми прагнуть реалізувати в СП насамперед не найновіші технології, які перестали давати максимальні прибутки на світових ринках, але ще досить ефективні, на їхню думку, на «ринку продавця» в Україні та інших східноєвропейських країнах.

У цілому рух іноземного капіталу визначається максимальним прибутком. Через це основним показником є рентабельність опера­цій в Україні, яка має бути не меншою, ніж у своїй країні або краї­нах, де певна фірма має філії. Більше того, прибуток має бути отри­маний у вільно конвертованій валюті (ВКВ).

Спільне підприємництво може стати також важливим чинником прискорення виходу сільськогосподарської продукції України та продуктів її переробки на зарубіжний ринок.

Важливою складовою ринку АПК України залишається спожив­ча кооперація, через яку здійснюється понад 60 % роздрібного това­рообігу на селі. Вона закуповує в сільськогосподарських підпри­ємств усіх форм власності та населення продукцію рослинництва і тваринництва.

У сучасних умовах роль споживчої кооперації в торгівлі має зрос­ти, особливо в глибинних сільських районах, де розвиток торгівлі на низькому рівні, незадовільна насиченість ринку продовольчими і промисловими товарами.

Значущим у ринковій інфраструктурі є подальший розвиток кооперативних ринків. їхнє значення зростає з розвитком селян­ських господарств, розширенням особистих підсобних господарств на селі, коли зростає потік сільськогосподарської продукції на кол­госпні ринки.

Система кооперативних ринків значно знижує витрати обігових коштів на кожну гривню товарообігу. Вона зменшує транспортні витрати та поліпшує торговельне обслуговування населення.

Успішне функціонування ринку агропромислової сфери в Украї­ні потребує також подальшого розвитку інформаційної служби, мар­кетингових служб, особливо реклами вітчизняних товарів, яка є важ­ливим елементом конкуренції та боротьби за ринок збуту.