3.1.1. Поняття про виробничу санітарію
Умови праці визначаються характером і важкістю роботи, яка виконується, а також параметрами навколишнтого виробничого середовища.
Плануючи робоче місце, виходять з того, щоб робітник протягом зміни не знижував встановленої продуктивності праці, витрачаючи мінімум фізичних зусиль, був захищений від впливу небезпечних і шкідливих виробничих факторів. Важливе значення мають також робоча поза, темп і ритм виконуваної роботи. Виключаються статичні м’язові напруги і, як наслідок, профзахворювання (викривлення хребта, розширення вен, плоскостопість) при робочій позі, яка забезпечує розташування центру ваги тіла в межах площі опори.
Загальні ергономічні вимоги до робочих місць викладено в міждержавних стандартах ГОСТ 12.2.032-78 (під час виконання робіт сидячи) та ГОСТ 12.2.033-78 (під час виконання робіт стоячи).
Робочим місцем вважають місце постійного або тимчасового перебування працівника в процесі трудової діяльності.
У разі вільного ритму роботи темп її визначається самим працівником відповідно до його індивідуальних можливостей.
В процесі одноманітних, короткочасних робочих операцій (наприклад, розфасовці та упаковці товарів) можливе відчуття монотонності праці. Чітко виражена монотонність виконуваної роботи призводить не тільки до передчасної втоми, але й до швидкого нервового виснаження.
Втомлюваність можна знизити періодичними змінами робочої пози і ритму виконуваних операцій, зміною робочих місць, естетизацією праці, використанням раціональної організації режиму праці та відпочинку.
У роботі, пов’язаній з великим м’язовим навантаженням, перерви повинні бути тривалими (до 10 хв.), але не частими. Причому, їх тривалість і частота повинні змінюватися протягом робочої зміни.
На основі загальних енерговитрат організму людини розрізняють (згідно ГОСТ 1.005-88) фізичні роботи :
· легкі (категорія І);
· середньої важкості (категорія ІІ);
· важкі (категорія ІІІ).
Легкі фізичні роботи :
Ø категорії Іа з енерговитратами до 139 Вт – роботи, які виконуються сидячи і супроводжуються незначною фізичною напругою;
Ø Іб – з енерговитратами до 140 … 174 Вт – роботи, які виконуються сидячи, стоячи або пов’язані з ходінням та супроводжуються деяким фізичним напруженням;
Фізичні роботи середньої важкості охоплюють види діяльності із затратами енергії 175 … 232 Вт – категорія ІІа і 233 … 290 Вт – категорія ІІ б.
Ø до категорії ІІа відносяться роботи, пов’язані з постійним ходінням і переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів чи предметів в положенні сидячи та вимагають деякої фізичної напруги;
Ø до категорії ІІб – роботи, пов’язані з ходінням, переміщенням і перенесенням вантажів до 10 кг і супроводжуються помірним фізичним напруженням.
Важкі фізичні роботи (категорії ІІІ) з енерговитратами понад 290 Вт пов’язані з постійним переміщенням і перенесенням значних (більше 10 кг) вантажів та вимагають великих фізичних зусиль.
На ефективність виконання робіт, самопочуття і стан здоров’я працівника значно впливає навколишнє виробниче середовище.
Виробниче середовище характеризують мікрокліматичні умови, склад і ступінь запиленості повітря, рівні шуму та вібрації, вид і якість освітлення, наявність та інтенсивність теплових, електромагнітних випромінювань і деяких інших чинників. Його вважають оптимальним, якщо несприятливі впливи на робітника відсутні, і нормальним, якщо вони знаходяться в межах допустимих рівнів.
Важливе значення у формуванні виробничого середовища відіграє технічна естетика, яка дозволяє попередити нервово-психічні перевантаження робітників. Це досягається використанням раціональних архітектурно-планувальних рішень, високохудожніх інтер’єрів, а також науково обґрунтованого кольорового фарбування стін, стель та устаткування. Кольори для фарбування та устаткування вибирають залежно від їх функціонального призначення, умов зорової роботи, особливостей клімату, орієнтації вікон відносно сторін світу. Так, в приміщеннях з великим тепловиділенням огороджувальні конструкції та поверхні устаткування фарбують в кольори холодних тонів; в приміщеннях з природним освітленням – в кольори теплих тонів.
Використання з метою охорони праці різноманітних кольорів та знаків безпеки регламентовано ГОСТ 12.4.026-76.
Для забезпечення нормальних умов праці санітарні норми встановлюють на одного працівника: об’єм виробничих приміщень не менше 15 м3; площа приміщення, огородженого стінами чи глухими перегородками – не менше 4,5 м2; висота – 3,2 м.
На підприємствах передбачаються кабінети психофізичного розвантаження (емоційно-вольового тренування), приміщення для виконання фізичних вправ, санітарно-побутові приміщення.
Санітарно-гігієнічні умови праці на підприємствах визначаються в основному рівнем наявних на робочих місцях шкідливих виробничих чинників. Перевірка відповідності умов праці вимогам санітарного законодавства здійснюється шляхом паспортизації цехів, дільниць, робочих місць (карти умов праці).
Вимірювання параметрів виробничого середовища виконують за договором працівники санепідемстанцій. За результатами цих вимірювань заповнюють відповідні паспорти. У випадку невідповідності значень виміряних параметрів чинним нормам на підприємстві розробляються і здійснюються комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничої санітарії.
Завдання попередження гострих і хронічних професійних захворювань та отруєнь вирішує виробнича санітарія – система організаційних заходів і технічних засобів, які запобігають впливу на працівників шкідливих виробничих чинників чи зменшують його.
Вимоги виробничої санітарії до торговельних підприємств визначають такі нормативні документи:
§ «Санітарні норми проектування промислових підприємств. СН45-71»;
§ «Санітарні правила організації технологічних процесів і гігієнічні вимоги до виробничого устаткування № 12042-73.»;
§ «Правила техніки безпеки та виробничої санітарії на підприємствах громадського харчування»;
§ «Правила охорони праці на підприємствах роздрібної торгівлі»;
§ Міждержавні стандарти ССБП (наприклад, 12.1.003-83 «ССБП. Загальні вимоги безпеки»);
§ Будівельні норми і правила (наприклад, СНіП ІІ-4-79 «Природне і штучне освітлення. Норми проектування») та ін.