Вентиляція - це заміна повітря в приміщеннях зовнішнім чистим повітрям з метою створення сприятливого для здоров’я людей середовища.

На підприємствах торгівлі вентиляція призначена для видалення з торгових залів, виробничих, складських та інших приміщень теплонадлишків, шкідливих газів, парів і пилу, а також подачі в них чистого повітря та створення потрібних мікрокліматичних умов.

Вентиляція поділяється:

за способом повітрообміну на:

- природну;

- примусову;

- змішану;

за характером дії на:

- припливну;

- витяжну;

за місцем дії на:

- загальнообмінну;

- змішану;

за призначенням на:

- робочу;

- аварійну.

Природна вентиляція здійснюється за рахунок різниці питомої ваги повітря зовні та всередині приміщень.

Природну вентиляцію називають аерацією, якщо є можливість регулювати повітрообмін в приміщеннях із застосуванням вікон, фрамуг у верхніх світлових ліхтарях. Площа віконних прорізів, що відчиняються, має складати не менше 20% загальної площі світлових прорізів в боковому заскленні.

Якщо повітрообмін відбувається через випадкові і нерегульовані отвори (нещільності в огороджувальних конструкціях), то таке природне провітрювання називають інфільтрацією.

Природну вентиляцію можна підсилити, якщо на даху будівлі, над витяжними трубами чи каналами встановити дефлектори, в яких під дією вітру створюється розрідження, яке сприяє витягуванню повітря з приміщення.

Допускається передбачати природну вентиляцію в магазинах з торговельною площею до 250 м³.

Природна вентиляція може застосовуватися в приміщеннях з об’ємом на кожного працівника більше 40 м³ за наявності вікон чи вікон та ліхтарів і за відсутності виділення шкідливих речовин і речовин, які неприємно пахнуть. У приміщеннях комор передбачається природно-витяжна вентиляція з роздільними каналами.

У виробничих, складських та інших приміщеннях, де природна вентиляція не забезпечує потрібні санітарно-гігієнічні умови, влаштовують примусову вентиляцію із використанням вентиляторних установок.

Примусова вентиляція поділяється на:

ü припливну;

ü витяжну;

ü припливно-витяжну.

Припливна вентиляція забезпечується шляхом нагнітання в приміщення чистого повітря.

Витяжна – шляхом створення в них невеликого розрідження.

Припливно-витяжна – шляхом сумісної роботи припливних і витяжних вентиляторних установок.

Провітрювання приміщень за рахунок роботи вентиляторів і природного повітрообміну називають змішаною вентиляцією.

На підприємствах використовується в основному загальнообмінна припливно-витяжна вентиляція, яка забезпечує провітрювання всього об’єму приміщень.

В приміщеннях магазинів з торговельною площею 400 м² і більше об’єм витяжки повинен бути повністю компенсований припливом повітря. У магазинах з окремими залами продажу продовольчих і непродовольчих товарів передбачається роздільна для кожного залу система припливно-витяжної вентиляції. Роздільні системи вентиляції передбачають для підприємства торгівлі та його структурних секцій – кафетерію, кондитерського цеху.

Припливно-витяжна вентиляція повинна забезпечувати безперебійний повітрообмін у місцях зберігання рідин, які легко загоряються, лаків, фарб і товарів побутової хімії.

На підприємствах громадського харчування припливно-витяжна вентиляція застосовується в холодний період року у всіх виробничих приміщеннях. У теплий період року приплив повітря в них може здійснюватися природним шляхом.

В залах їдалень передбачається перевищення приплив повітря над витяжкою, а в гарячих цехах, приміщеннях для випікання кондитерських виробів і приміщеннях для миття – перевищення витяжки над припливом. Завдяки такому влаштуванню припливно-витяжної вентиляції виключається потрапляння з виробничих приміщень в зали їдалень шкідливих речовин, тепла і вологого повітря.

В гарячих цехах, приміщеннях для випікання кондитерських виробів припливне повітря повинно надходити в робочу зону (для обдування тіла працівників), в інших приміщеннях – вище робочої зони, тобто вище 2 м над рівнем підлоги.

Кількість повітря, яке необхідно подавати в приміщення для забезпечення потрібних параметрів повітряного середовища, визначається розрахунком. Якщо у виробничих приміщеннях немає шкідливих виділень, то кількість повітря, яке подається на кожного з працівників, має бути не меншою :

Ø 30 м³/год – якщо об’єм приміщення на одного працівника до 20 м³;

Ø 20 м³/год – коли об’єм приміщення на одного працівника від 20 до 40 м³.

За відсутності в приміщеннях природної вентиляції затрати повітря на одного працівника повинні бути не менше 60 м³/год.

Повітрообмін в торгових залах продовольчих, універсальних і непродовольчих магазинів площею не більше 250 м² визначають розрахунком. В торгові зали магазинів подається зовнішнє повітря з розрахунку не менше 20 м³/год на одну людину.

У разі виділення у приміщеннях шкідливих речовин повітрообмін розраховують, виходячи з необхідності розбавлення їх до гранично допустимих концентрацій. При цьому повітря, яке надходить у приміщення, вважається чистим, якщо концентрація в ньому шкідливої речовини, щодо якої проводиться розрахунок, не перевищує 0,3 ГДК. У цьому випадку кількість повітря (м³/год), необхідного для провітрювання приміщення, визначають за формулою:

де G – маса шкідливої речовини (мг/год), яка виділяється в приміщенні

впродовж години;

К_у та К_п – концентрація шкідливої речовини (мг/м³) в повітрі, яке

видаляється, та припливному повітрі;

К_у £ 1 ГДК; К_п £ 0,3 ГДК.

Вентиляцію в гарячих цехах розраховують за тепловиділенням, у відділеннях для миття – за виділенням вологи.

Вентиляцію деяких приміщень розраховують за кратністю повітрообміну.

Кратність повітрообміну (год^-1) – відношення кількості повітря, що подається в приміщення впродовж однієї години (Q_B, м³/год) до внутрішнього об’єму цього приміщення (V, м³):

Для певних приміщень кратність повітрообміну – нормована величина (табл. 3).

За відомими об’ємом приміщення і кратністю повітрообміну можна визначити кількість повітря, необхідного для його провітрювання.

Крім загальної обмінної вентиляції, на підприємствах використовується місцева вентиляція для видалення шкідливих речовин, нагрітого чи зволоженого повітря безпосередньо з міць їх виділення.

Місцева вентиляція може бути:

ü витяжною – у вигляді місцевих відсосів (парасольок, кільцевих повітровідводів, укриттів, бортових підсосів, витяжних шаф) і

ü припливною – у вигляді повітряних душів і завіс.

Лінійний розмір А парасолі, підвішеної на висоті h над джерелом виділення шкідливостей з відповідним лінійним розміром ß, можна визначити за формулою

А = ß + 0,8h

Таблиця 3

Кратність повітрообміну в деяких приміщеннях

торгових підприємств

Кільцеві повітровідводи повинні перекривати в плані устаткування, над яким вони підвішані, на 0,5 м в кожну сторону, мати витяжні отвори, що регулюються і щільно прилягати до стелі.

Роботи, пов’язані з застосуванням і виділенням надзвичайно небезпечних і високонебезпечних шкідливих речовин виконують у витяжних шафах.

Для захисту працівників від перегрівання поблизу джерел значного виділення тепла влаштовують повітряні душі: подають в робочу зону через розподільні пристрої чисте повітря з певними значеннями температури і відносної вологості.

Згідно з чинними правилами, системи місцевої та загальнообмінної вентиляції повинні бути роздільними.

Приміщення, в яких можливе раптове надходження шкідливих речовин у великих кількостях (окрім пилу), обладнують системами витяжної аварійної вентиляції, яка забезпечує восьмикратний повітрообмін.

У машинних, апаратних і кондитерських відділеннях аміачних холодильних установок аварійна вентиляція повинна забезпечувати не менше, ніж восьмикратний обмін повітря впродовж кожної години (без урахування продуктивності постійної робочої витяжної вентиляції).

Повітря, яке надходить у приміщення, очищується від пилу за допомогою фільтрів і в холодний період року підігрівається. Повітря, яке видаляється з приміщення, має очищатися за допомогою фільтрів від пилу та шкідливих речовин.

Очистка повітря, яке містить горючий пил та інші горючі відходи, здійснюється до надходження його у витяжний вентилятор за допомогою гідросульфидів, сухих фільтрів, циклонів та інших засобів.

Температура повітря, яке подається в робочу зону, повинна бути в холодний період року не вища +25°С і не нижча +16°С.

На підприємствах може здійснюватися кондиціонування повітря – створення і автоматична підтримка в приміщеннях постійних чи змінних за певною програмою температури, вологості та швидкості руху повітря, найсприятливіших для перебування людей.

У приміщеннях будь-якого призначення з постійним чи довготривалим (понад 2 год.) перебуванням людей передбачається система опалення, яка має забезпечувати достатнє, постійне і рівномірне нагрівання повітря в приміщеннях в холодний період року, і бути під час експлуатації пожежо- і вибухобезпечною.

Для запобігання пригоранню пилу температура поверхні нагрівальних приладів не повинна перевищувати 95°С.

Системи вентиляції, кондиціонування повітря та опалення приміщень повинні відповідати вимогам СНіП 2.04.05-86. «Опалення, вентиляція та кондиціонування».

Вентиляційні установки є устаткуванням підвищеної небезпеки. Наказом по підприємству призначається особа, відповідальна за експлуатацію, контроль технічного стану і обслуговування вентиляційних установок. Проводяться випробування і налагодження вентиляційних установок, складаються акти і паспорти перед пуском їх в експлуатацію та реконструкцією.

Вентиляційні камери, циклони, фільтри, повітроводи повинні очищуватися від горючого пилу, відходів виробництва та жирових відкладень згідно з графіком, затвердженим адміністрацією підприємства.

Результати перевірок стану вентиляційного устаткування реєструються в спеціальному журналі.

Вентиляційні установки мають відповідати вимогам ГОСТ 12.4.021-75. «ССБП. Системи вентиляційні. Загальні вимоги».