Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.1. Понятійно-категоріальний апарат державної сімейної політики

Ключовою категорією дослідження державної сімейної політики є поняття «сім’я». Сім’я є першоосновою розвитку людської індивідуаль­ності, унікальним життєвим світом, що характеризується незалежністю і автономністю, в рамках якої відбувається процес відтворення людини, виховання дітей, їхня соціалізація, адаптація до локальної та національної спільноти. Як зазначається в Концепції державної сімейної політики, в усьому світі визнано, що сім’я є інтегральним показником суспільного розвитку, який відображає моральний стан суспільства і є могутнім фактором формування демографічного потенціалу.

У науковій літературі в основі визначення поняття сім’ї, як правило, лежить поділ її на соціальний інститут (логічний підхід) та малу соціальну групу (фактологічний підхід).

У рамках логічного підходу, сім’я як соціальний інститут характеризується сукупністю соціальних норм, санкцій і зразків поведінки, правами та обов’язками, які регулюють відносини між подружжям, батьками, дітьми та іншими родичами. Іншими словами, логічний підхід орієнтований на виявлення специфіки соціального феномену сім’ї, який характеризується сукупністю стійких, повторюваних ознак. З цієї точки зору сім’я розглядається як форма інститутиалізації відповідальності, обов’язку та інших соціальних норм, центром яких є шлюбний союз.

Поняття соціального інституту відображає значення сім’ї у взаємодії з іншими соціальними інститутами та соціальними процесами. Харак­терним для сім’ї як соціального інституту є її стабільність, споконвічність, можливість зберігати та передавати від покоління до покоління норми і цінності, які панують в суспільстві.

Фактологічний підхід описує розподіл населення по групам, в основі якого лежить шлюб та родинні зв’язки. Саме в рамках цього підходу сім’я визначається як заснована на шлюбі або кровній спорідненості чи усиновленні мала соціальна група, члени якої пов’язані спільним побутом, взаємною відповідальністю і взаємо­допомогою.

Об’єднує обидва підходи і виступає в якості єдиної підстави розгляду сім’ї як інституту і як малої соціальної групи поняття «шлюб». У більшості визначень сім’ї об’єднуються обидва підходи - і логічний, і фактологічний, тобто дослідники виходять з того, що сім’я - це соціальна система, якій притаманні одночасно риси соціального інституту і малої соціальної групи.

У політико-економічному контексті сім’я - це первинна ланка соціально-економічної системи, що базується на приватній власності (в трудовій і нетрудовій формах), веде спільне домашнє господарство на принципах взаємодопомоги, здебільшого забезпечує відтворення основної продуктивної сили, а також певною мірою формує деякі інші фактори виробництва, реалізуючи при цьому власні, колективні і суспільні інтереси.

Узагальнюючим можна вважати наступне визначення. Сім’я - це первинна ланка суспільства, заснована на шлюбі та родинних зв’язках, тобто відносинах між чоловіком і дружиною, батьками й дітьми, братами та сестрами та іншими родичами, яка виконує найважливіші соціальні функції відтворення, виховання, соціалізації, усестороннього розвитку особистості.

Сім’я грає особливу роль у житті людини, її захисту, формуванні особистості, задоволенні духовних потреб, забезпеченні первинної соціалізації. Сім’я є унікальним соціальним інститутом, посередником між індивідом і державою, транслятором фундаментальних цінностей від покоління до покоління. В ній міститься могутній потенціал впливу на процеси суспільного розвитку, відтворення робітничої сили, становлення громадянських відносин. Сім’я має консолідуюче значення, протистоїть соціальному протиборству та напруженості.

Саме сім’ї належить особлива роль у зберіганні традиційних, цінностей, які є фундаментальними для розвитку будь-якого суспільства.

Невід’ємною складовою дослідження понятійно-категоріального апарату державної сімейної політики є поняття «сімейні цінності». Взагалі цінності - це явища або предмети, які особливо цінуються людиною, усвідомлюються як важливі та необхідні, значимі для життєдіяльності та самореалізації. Система цінностей є однією з основних характеристик особистості. По відношенню до людини цінності є об’єктами її інтересів, а для свідомості виконують роль повсякденних орієнтирів у реальній дійсності, чинників різних практичних ставлень до оточуючих предметів і явищ. Цінності є дуже важливим фактором, який стимулює, обумовлює поведінку та вчинки індивіда.

Сімейні цінності - це явища, пов’язані з сім’єю як особливим соціальним інститутом, соціальною групою суспільства, і які визнаються найважливішими, значимими, найбільше цінуються.

Це еталони, традиції, ідеали, звичаї, що передаються з покоління в покоління, те, що найбільше цінується членами родини. До сімейних цінностей можна віднести наступні: народження дітей, їх соціалізація, виховання; сфера відносин між членами родини, виконання сімейної ролі; сімейні функції (господарсько-побутова, дозвільна, виховна, емоційна тощо); складний спектр взаємовідносин між чоловіком та жінкою, найвищою цінністю яких є кохання.

Таким чином, сімейні цінності, з одного боку, - це сім’я як загальнолюдська цінність, а з іншого боку - це сімейні цінності як соціокультурні вподобання людей у шлюбі.

У ході дослідження теоретичних основ державної сімейної політики надзвичайно складною категорією є «політика». Термін «державна політика» охоплює суспільну діяльність, пов’язану передусім з участю в отриманні, утримуванні та реалізації влади в державі. Як сфера суспільного життя політика включає також політичні ідеї і відповідні їм установи. З позицій методів і технології політику можна визначити як мистецтво можливостей та маніпулювання. В сучасній політиці наука стає важливим методом, технологічним засобом, що визначає як сутність, зміст та форми її здійснення, так і сутність діяльності самої людини, об’єктивні підстави реалізації свободи.

В. Тертичка визначає державну політику як відносно стабільну, організовану й цілеспрямовану дію/бездію (як пролонгацію наявної політики) державних інституцій (не випадковою, безсистемною поведінкою учасників процесу політики) і містить не окремі абстрактні, а конкретні рішення щодо розв’язання проблем або сукупності проблем і є відповіддю на суспільні вимоги. Невід’ємним компонентом державної політики є її легітимність, монополія держави на законний примус та безпосередня конкретна дія чи бездія, що й аналізується, адже оцінюється безпосередня дієвість/пасивність державних інституцій у дослідженні позитивних/негативних її результатів і наслідків.

Що стосується державної сімейної політики, то, як справедливо зазначає А. Мішин, визначення терміну «державна сімейна політика» та його наповнення залежить від багатьох чинників. У даному випадку найголовнішим є розуміння того, які саме сім’ї потребують державної допомоги та яку ідеологію щодо сім’ї підтримує та поширює держава. Така ідеологія розуміється як система поглядів, цінностей та настанов, за допомогою яких усвідомлюються/аналізуються соціальні проблеми та визначаються цілі й способи діяльності, спрямованої на утвердження чи зміну суспільних відносин та соціальних феноменів (у тому числі - громадянських шлюбів). Розроблення, оприлюднення та суспільне схвалення такої ідеології є точкою відліку для формулювання концеп­туальних засад державної сімейної політики як цілісної науково - практичної системи.

На важливості державної сімейної політики та її ролі у розвитку інституту сім’ї наголошується у державних нормативно-правових актах, концепціях, програмах та інших документах.

Державну сімейну політику можна визначити як заходи держави та інших суб’єктів політики, спрямовані на утвердження чи зміну сімейних відносин, сім’ї як соціального феномену і які обумовлені політичною ідеологією щодо сімейних цінностей.

Сімейна політика соціальної держави - це політика, спрямована на формування сприятливого політичного, соціокультурного та еконо­мічного середовища для життєдіяльності сім’ї, створення необхідних умов для її функціонування та успішного виконання соціально значимих функцій, добробут, укріплення і розвиток сім’ї як важливого соціального інституту суспільства та основи стабільності політичної системи. В основі такого визначення лежать такі вихідні принципи: сім’я є найважливішим соціальним інститутом; держава повинна допомагати сім’ї; державна сімейна політика є комплексною системою.

Державну сімейну політику можна розглядати у широкому та вузькому розумінні. Відповідно до вузького підходу, сімейна політика - це допомоги та послуги, що спрямовані виключно на сімейну пару з дітьми або на одиноких батьків. Вузьке спрямування може включати такі компоненти, як грошові допомоги (допомоги при народженні дитини, багатодітним сім’ям тощо); непряма державна підтримка (наприклад, податкові пільги); декретна відпустка і відпустка по догляду за дитиною; система установ по догляду за дитиною.

Відповідно до широкого розуміння, сімейна політика може охоплювати всі напрями державної політики, що стосуються благополуччя сім’ї. Це і політика у сфері допомоги сім’ям з пенсіонерами, і політика зайнятості, і сімейне законодавство, і соціальні послуги, і освіта, і охорона здоров’я, і просвітницькі заходи тощо. Іншими словами, все, що робить уряд, впливаючи на сім’ю, потенційно може відноситися до сфери сімейної політики. Тому часто в західній практиці сімейна політику вважають не самостійною галуззю, а скоріше сукупністю політик, що орієнтовані на сім’ю.

Таким чином, наявний понятійно-категоріальний апарат сучасної сімейної політики перебуває в постійному розвитку. Це багатоманітний процес, який охоплює всі аспекти державної сімейної політики, своєрідно відображаючи еволюцію наукових інтересів і пошуків як окремих учених, так і цілих наукових шкіл.

Понятійно-категоріальний апарат має вирішальне значення для формування теоретико-методологічних засад державної сімейної політики, її наукової парадигми. Нечітке, розмите трактування понять може вести до ускладнення вирішення не тільки наукових, але й практичних завдань державної сімейної політики.