Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

9.1. Визначення культури та культурної політики

Поняття «культура» (від латинського cultura - обробка, виховання, освіта, облагородження) можна визначити як сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством упродовж його історії та різноманітних форм діяльності (антична культура, українська, російська тощо). Поняття культури характеризує також особливості свідомості, поведінки, діяльності людей у конкретних сферах життя суспільства (культура праці, спілкування, побуту, політична тощо).

Розрізняють матеріальну і духовну культуру. Матеріальна культура - це система цінностей, яка є продуктом матеріального виробництва, що задовольняє матеріальні потреби людей (житло, одяг, транспорт тощо). До духовної культури належать духовні цінності (форми суспільної свідомості, твори художньої літератури, образотворчого мистецтва і так далі). У духовній культурі знаходять свій вияв і задоволення духовні інтереси та потреби, естетичні та духовні уподобання людей.

Закон України «Про культуру» визначає це поняття як сукупність матеріального і духовного надбання певної людської спільноти (етносу, нації), нагромадженого, закріпленого і збагаченого протягом тривалого періоду, що передається від покоління до покоління, включає всі види мистецтва, культурну спадщину, культурні цінності, науку, освіту та відображає рівень розвитку цієї спільноти

Важливою складовою частиною духовної культури є культура політична. Культура постійно впливає на засоби здійснення політичної влади, вона значною мірою розвивається залежно від політики та її змін.

Під культурною політикою нерідко розуміють заходи, які стосуються культури на місцевому, регіональному або міжнародному рівнях, зосереджені на культурі як такій, або призначені для здійснення безпосереднього впливу на окремих осіб, групи або суспільства, в тому числі на створення, виробництво, поширення та розподіл культурної діяльності, культурних товарів та послуг, а також доступ до них. Суб’єктами культурної політики є держава, міжнародні організації, політичні партії, громадські об’єднання та рухи. Культурна політика покликана задовольняти культурні потреби широких мас населення, сприяти культурному прогресу.

За визначенням експертів ЮНЕСКО (Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури) культурна політика держави повинна бути спрямована «на досягнення визначених культурних цілей з допомогою оптимального використання всіх фізичних і духовних ресурсів, які має суспільство в даний час».

У Декларації Мехіко щодо політики у сфері культури визначається, що культура може розглядатися як сукупність яскраво виражених рис, духовних і матеріальних, інтелектуальних і емоційних, які характери­зують суспільство або соціальну групу. Культура охоплює, крім мистецтва й літератури, спосіб життя, основні права людини, системи цінностей, традиції та віри; культура - це здатність людини мислити, аналізувати себе і своє оточення.

У тоталітарних суспільствах культурна політика відзначається жорстким контролем з боку держави, прагненням підпорядкувати культуру політичним інтересам і завданням існуючого режиму та панівній ідеології. У демократичному суспільстві забезпечується свобода культурної та наукової творчості, широкий доступ населення, незалежно від соціального походження і стану, національності, рівня матеріального достатку тощо, до освіти і культурних здобутків, інформації.

Роль держави у формуванні культурної політики є вагомою. Держава формує інфраструктуру культури, забезпечує її бюджетне фінансування, сприяє розвиткові національної наукової і творчої інтелігенції, створенню належних матеріальних і духовних умов для її життєдіяльності, розвитку міжнародних культурних зв’язків. Значна роль у цьому процесі належить також громадським та іншим організаціям, підприємствам, комерційним структурам, які матеріально підтримують діяльність наукових, освітніх та культурних установ.

Державна культурна політика визначається як сукупність принципів і норм, якими керується держава в своїй діяльності зі збереження, розвитку та поширення культури. У сучасному світі держава керує куль^рними процесами як за допомогою відповідного законодавства, так і з використанням фінансових, економічних, адміністративних і політичних засобів. Законодавчо регламентується діяльність системи освіти та науки, робота засобів масової інформації, охорона куль^рної спадщини, охорона авторських прав як у сфері науково-технічної, так і художньої творчості, і в цілому право окремої людини і груп людей на задоволення їх куль^рних потреб.