Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

10.2. Зміст та основні завдання Болонського процесу

Протягом останніх років для європейської вищої освіти характерні процеси, які сприяють стиранню кордонів між країнами. Значний успіх у створенні європейського економічного простору підштовхнув країн- лідерів ЄС до утворення єдиного європейського простору вищої освіти (The European Higher Education Area).

Початком цього процесу стало підписання у 1988 р. Великої Хартії європейських університетів (Magna Charta Universitatum). У подальшому були розроблені й прийняті Лісабонська конвенція (1997 р.) про визнання кваліфікацій для системи вищої освіти європейського регіону та Сорбоннська декларація щодо узгодження структури вищої освіти в Європі.

Ці документи відображали прагнення створити в Європі відкриту систему вищої освіти, яка могла б, з одного боку, захищати і зберігати культурну своєрідність країн, а з іншого, створювати умови для тісного співробітництва та вільного пересування викладачів та студентів. До того ж, система мала забезпечувати всіх бажаючих можливістю доступу до освіти протягом усього життя. На практиці втілювати ці ідеї повинна була єдина система залікових одиниць і Конвенція про визнання дипломів і навчання, до якої приєднались більшість європейських країн.

19 червня 1999 р. у м. Болонья (Італія) відбулася представницька нарада 29 міністрів європейських країн з метою проголошення утворення європейського простору вищої освіти і прийняття так званої Болонської декларації, яка мала на меті започаткування десятирічного процесу скоординованих реформ і змін. Цим актом країни-учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти і домовилися про створення єдиного європейського освітнього та наукового простору. Болонський процес в подальшому став інструментом не тільки західноєвропейської інтеграції, але й світових глобалізаційних процесів, про що свідчить позитивне сприйняття його елементів східноєвропейськими країнами.

У рамках Болонського процесу було сформульовано шість ключових позицій.

1. Уведення двоциклового навчання (бакалавр, магістр). По завершенні першого циклу присвоюється академічний ступінь бакалавра. Кінцевим результатом другого циклу навчання має бути академічний ступінь магістра. При цьому тривалість навчання на 1-му циклі має бути не менше 3-х і не більше 4-х років. Навчання впродовж другого циклу передбачає отримання ступеня магістра через 1-2 роки навчання після отримання першого ступеня і докторського ступеня за умови загальної тривалості навчання 7-8 років.

2. Запровадження європейської кредитної системи. Європейська кредитно-трансферна система (European Credit Transfer System, ECTS) була розроблена з метою покращення визнання освіти для навчання за кордоном, як система, що відповідає концепції «навчання впродовж усього життя». Як невід’ємному атрибуту Болонського процесу, їй надаються дві основні функції: по-перше, це сприяння мобільності студентів і викладачів, спрощення переходу з одного університету до іншого, а по-друге, чітке визначення обсягів проведеної студентом роботи з урахуванням усіх видів навчальної та наукової діяльності.

Передбачається поширення європейської системи залікових одиниць (кредитів) на всіх учасників нового інтегрованого простору. Кредит (credit) - це норматив, що встановлює мінімальну кількість навчальних годин для вивчення окремого предмета і передбачає документальне фіксування аудиторної та самостійної роботи студента. Результатом роботи студента є одержання кредиту, який засвідчує опанування необхідних знань, незалежно від того, в якому навчальному закладі він їх здобув. Таким чином, це спрощує перехід з одного університету до іншого та сприяє мобільності студентів та викладачів. Навчальне навантаження студента впродовж одного року становить 60 кредитів. У свою чергу, модулі розуміються як системи навчальних елементів, обсяги навчальної інформації, що мають самостійну логічну структуру і зміст.

Шкала оцінювання ECTS розроблена для того, щоб допомогти навчальним закладам перенести оцінки, виставлені місцевим закладом.

Разом з тим вона представляє додаткову інформацію про роботу студентів, а не замінює загальні оцінки. Вищі навчальні заклади приймають власні рішення щодо використання шкали оцінювання у власній системі.

3. Контроль якості освіти. Передбачається організація акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде грунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що отримали випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.

4. Розширення мобільності студентів. На основі виконання попередніх пунктів передбачається істотний розвиток мобільності студентів. Окрім того, ставиться питання про розширення мобільності викладацького й іншого персоналу для взаємного збагачення досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.

5. Забезпечення працевлаштування випускників. Для цього формується орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння випускників повинні бути застосовані і практично використані на користь усієї Європи. Всі академічні ступені та інші кваліфікації мають бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій - спрощене. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне використання Додатка до диплома, рекомендованого ЮНЕСКО.

6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із головних завдань, що має бути вирішене в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легкодоступних кваліфікацій тощо сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти.

Болонський процес передбачає зміну навчальних планів, програм, програм, переорієнтацію навчального процесу на самостійне навчання студентів, на їхню власну науково-дослідницьку діяльність та індивідуальний підхід. Завдання навчального закладу при цьому - мобілізувати студентів, створити атмосферу, яка б формувала прагнення до навчання, а не просто забезпечити викладання. Саме тому західні університети запроваджують майже цілодобовий доступ до бібліотек, Інтернету та іншої інфраструктури навчання для забезпечення самостійної роботи студентів. Завдання викладача при цьому - «навчити вчитися» - «learn how to leam», тобто навчити вмінню здобувати знання самостійно протягом всього подальшого життя. Дійсно, у сучасних умовах уміння адаптуватися до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності, готовність відповідати на виклики сьогодення стає нагальною необхідністю.