1.1. Поняття про давню українську літературу
Давня українська література ХІ-ХУІІІ ст. - початковий і найтриваліший період розвитку нашого письменства, його фундамент, на якому пізніше розвинеться нова українська літера^ра. Відлік літературного часу починаться з ХІ ст., оскільки найстаріший рукопис Остромирового євангелія датований 10561057 рр. Більшість літературознавців вважають, що літера^рні пам’ятки як зразки не лише висловлювання певної думки, а й оформлені за певними мистецькими канонами твори, з’являються з Х ст.
Важливо зрозуміти, що стародавня українська література має особливості, без урахування яких неможливо зрозуміти ні окремих творів, ні розвитку літературного процесу.
Особливості давньої української літератури
Перш за все, це теоцентризм, адже давня література щільно стикаться з християнством. Завдяки християнізації Русі Біблія стала важливим джерелом і взірцем для письменства. Це стосується й інших творів ранньовізантійської доби.
Символізм та алегоризм - теж хара^ерна особливій середньовічних літера^рних текстів. Мистецтво тлумачення цих символів та алегорій є сферою літературної герменевтики.
Третя особливість староукраїнського письменства - його рукописний характер. Первинний текст (протограф), з якого списували копії частково або повністю, до сучасного читача не завжди доходив. Списки фігурували як варіанти протографа. Створювалися також компіляції - своєрідні комбінації з різних текстів. Книги писалися кирилицею, так званим уставом, пізніше - напівуставом.
До особливостей давньої української літератури відносять і своєрідність авторської свідомісті, яка формувалася під впливом середньовічних уявлень про те, що книжник є не творцем, а виконавцем волі Божої. Тож середньовічний автор не прагнув до індивідуального самовираження, а орієнтувався на апробовані взірці. Він вишукував цитати у Святому Письмі, використовував готові штампи, кліше, словесні формули. Не мислячи себе організувальним центром написання книг, книжники свої твори здебільшого не підписували.