9. Повчання Володимира Мономаха
Автор писання і нас. Моралізуючі християнські повчаний вкупі з життєвими подає і „Повчання“ Володимира Мономаха, вставлене в Лаврентіївський літопис під 1096 р. Тут „Повчання“ Володимира Мономаха злучене з його „Посланієм до князя Олега Святославич а“, написаним з приводу смерті Ізя-слава, Мономахового сина. З причини, що в Літописі обидва тексти не розмежені й що великорос-копіст відписував з примірника з попереставлюваними листками, може й неповного, а далі ще в непривиклім для себе українському тексті’ не одне перекрутив і зле відписав, учені досі не означили докладно тексту „Повчання“ і „Посланія“. Розходяться також в думках щодо часу написання „Повчання“, бо одні відносять його до 1099 р., інший визначає час на 8—10 лютого 1106 р., вкінці більшість відносить його до глибокої старості Володимира Мономаха, що вмер 1125 р. Останні метафорично пояснюють вислів „Повчання“ „сидячи на санях“, даючи йому значення близькості смерті, бо був звичай тоді возити мерців і зимою і літом саньми.
Що торкається автора „Повчання“, Володимир Мономах був одним з найзамітніших людей княжого періоду української історії. Зацікавлення книжками перейняв він од батька Всеволода, що за свідченням літопису був великим книголюбцем. а за свідченням Володимира Мономаха знав п’ять мов. Його мати була донькою візантійського цісаря Костянтина Мономаха, звідки прізвище Мономах перейшло й на Володимира. Від неї унаслідив здатність панувати над собою, обережність, уміння холодно розби(>ати справи й користуватися обставинами, вкінці вона прищепила йому деякі християнські принципи. Уміння правити великокняжим троном набрався за панування свого батька Всеволода, котрому діяльно помагав. Коли став великим київським князем (1113—1125), він, як каже літописець, „освітив українську землю, пускаючи проміння, як сонце".
Будова та зміст „Повчання". Для характеристики Мономаха цінний матеріал доставляє його Повчання. Воно написане не без плану. Почавши його, як Соломон або Павло, вказівкою на себе як автора Повчання, у вступі подає Володимир Мономах ціль свого писання і малює обставини, серед яких він забрався до свого Повчання,
щоб дати усправедливлення можливих недостач в обробленні. Переходячи до плану свого Повчання, в поділі вказує Володимир Мономах на дві частини його, з яких складається виклад, по чім іде патетична частина й закінчення, Кожна частина викладу складається знову з двох частин (це називається дихотомія): перша з виписок з Псалтирі і позичок з творів святих отців, а друга з повчань словом і власним прикладом. Віповідно до цього бачимо й двоякий стиль у Повчанні, легкий у власних словах, тяжчий у позичених. У виписках із Псалтирі малюється зразу стан грішників, потім стан праведника й опис одного та другого ділиться на сучасний настрій і на близьку будучину як наслідок цього настрою. В позичках з писань святих отців зразу подаються прикмети праведника, пізніше йде заклик через каяття, сльози й молитву увійти на шлях праведності. '
У повчаннях словом наперід викладаються обов’язки людини супроти Бога, а потім супроти ближніх. Останні обов’язки розпадаються на княжі й загально-людські.
Прочитуючи пі божі гпгтя, МОЇ ЛІТИ, — Звертається ДО них Володимир Мономах, — похваліть Бої#, що дав нам свою любов, і це є поучения від "мого слабого нерозуму; послухайте. меде. '.,коли леї асе*,,ха прийміть _половину... А того не забувайте, не лінуйтеся, бо цим нічним поклоном і співом людина побіджає чорта, й що за дня згрішить, завдяки цьому людина увільняється. 1 коли в часі на коні не буде з ніким діла, як не знаєте інших молитов, говоріть “Господи помилуй" безустанно, потаємне; бо та молитва з усіх найкраща, ніж думати про дурницю в часі їзди". Поучивши, як увільнитися від гріхів, Володимир Мономах подає способи, як оминати їх.
Любов супроти Бога зобов’язує людину до любові супроти ближніх. ..Передовсім не забувайте за .бідних, — каже він,. алеекільки зможете, нагодуйте їх і поможіть гиріггам, і обороніть упору самі, Л не.лодустіть, щоб сильні погубили людину» Не убивайте иі невинного, .ні винного; навіть коли заслужить на смерть, не губіть душі жадного християнина. Гйвдряиу про" гпряяу*' і і~ дпбрр., не
кляніть Богом, не хрестіться, бо нема ніякої потреби до цього; а коли цілуватимете хрест братії або кому, то приготуйте своє серце, щоб ви могли додержати слова, та цілуйте й потім додержіть, аби в разі зламання ви не погубили своєї душі. Від єпископів і попів, і ігуменів з любов’ю приймайте благословення, і * не усувайтеся від них, а по силі любіть їх і дбайте про них, щоб ви одержали їх молитву від Бога. Передовсім не майте Гордості в серці та в розумі, але говоріть: ми смертні, Сьогодні Живемо, а завтра йдемо в могилу; це все, що б не дав, не наше, але твоє, на мало днів ти нам це Ооручив; і в землі не ховайте, то нам є великий гріх. ОйіЬих шануй, як батька. молодих, як.__братів,„ X помі не будьте, ліниві г- яле всього догляньте; неУпишіть ні на'суддю, ні на молодшого дружинника*, щоб ие насміхалися ті, котрі приходять до вас, ні з вашого Яму, ні з вашого обіду. Вийшовши на війну, не лінуйтеся, не дивіться на воєводів; не смакуйте ні в питті, ні в їжі, ні в спанні; і сторожі самі наладжуйте, а в ночі, забезпечивши вояків з усіх боків, також лягайте, а рано встаньте; а зброї не скидайте з себе швидко, не розглянувшися, бо через лінивство людина. погибає несподівано. Бережися брехні та пияцтва й перелюбства, бо через це погибає душа • й тіло. Куди не подорожуєте по своїх землях, не позвольте- своїм дружинникам робити кривду ні своїм, ні чужим, ні по селйх, ні в плодах, щоб не почали вас проклинати. Куди не підете, де не станете, напійте й накорміть іншого; а найбільше пошануйте гостя, звідки б він, до вас не прийшов, чи він простий, чи знатний, чи посол, як не зможете дарунком, то їжею і напитком; вони бо в своїх мандрівках понесуть про людину по всіх землях добру або злу славу. Відвідайте хорого; відпровадьте мерців, бо всі ми на смерть призначені; і не миніть людини, не привітавши її, дайте їй добре слово. Любіть свою жінку, але не давайте їй влади над собою. -Це ж вам кінець усього: страх божий майте над усе; щоб ви не забули всього,' часто прочитуйте; і мені не буде стиду, і вам буде добре. Як знаєте щось таке, що добре, того не забувайте, а чого ‘ не вмієте, того вчіться, як і мій батько, сидячи вдома, вивчив п’ять мов, бо через те є пошана від інших країв. Лінивство бо — це мати всього. Хто що вміє, то забуде, а не вміє, того й не навчиться; а поступаючи добре, не лінуйтеся ні до чого доброго; передовсім до церкви: щоб не застало вас .сонце на постелі; так поступай мій блаженний батько та всі добрі, знамениті мужі; віддавши ранішню похвалу Богові й потім сходячому сонцеві, й побачивши сонце, прославіть Бога з радістю“.
А тоді можна братися за діло: думати з дружиною, робити суд над людьми, їхати на лови, або прогулянку, або спати; „на спання Бог призначив полуднє, бо тоді відпочиває і звір, і пташка й люди“.
1 при вичислюванні обов’язків князя бачимо поділ на обов’язки вдома та в часі дороги, а останні в часі воєнного походу й під час об’їзду своїх земель. Переходячи від княжих обов’язків до загально-людських, автор і тут відмічає наперед обов’язки супроти інших людей і на другім місці супроти себе самого.{Змалювавши словами тип діяльної людини свого часу, Володимир Мономах дає автобіографічні записки, щоб прикладом власної діяльності дати наглядний зразок згаданого типу. Він вичисляє свої воєнні походи, адміністративні труди, свої заходи забезпечити свою державу назовні й уладити її всередині.
Оповідаючи про свою діяльність, автор хоче не так лишити пам’ять про свої дії, як дати своїм дітям приклад до наслідування. Він. радить їм бути все хоробрими й не боятися смерті не на війні ні від звірів, бо Бог призначив місце, де маємо вмерти, а від того не визволить нас ніяка поміч і жадна обережність. Цитатами з Св. Письма закінчується „Повчання“ або, як каже автор, „грамотиця“.
Походження і джерела. Повчання дітям це давній рід письменства,. що зродився на жидівськім Сході. Роздумуючи про долю своїх дітей і внуків, голова дому давав часто повчання дітям, де викладав свій життєвий досвід в науку своїм нащадкам. З прийняттям християнства прийшли зразки таких повчань на Україну в притчах Соломона, в Завітах дванадцяти патріархів, які лишили слід в „Повчанні“ Володимира Мономаха, та в двох статтях Святос-лавового Збірника з 1076 р. в „Повчанні синам“ — Ксенофонта та в „Повчанні синові“ — Теодори.
Така традиція виробилася слідом за візантійськими зразками також на Україні. По свідоцтву літопису ^Я^ослав Мудрий цручав^таїс.хвоїх. дітей. перед смертю: — „Це я відходжу з цього світу, мої сини; майте в собі любов, бо ж* ви брати від одного батька, и матері. Коли будете в любОВІ^ЇіГ~іюбоіо7^Ьг буде у вас і покорить* вам ваших ворогів, і мирно житимете* а коли житимете в ненависті, в сварках і воюючи з собою, то погибнете самі й погубите Землю своїх батьків та дідів, яку ми придбали нашою веЛикбю працею“ і т.д.
‘ У „Повчанні“ Володимир Мономах признається сам до користування Псалтирею, зазначуючи, що її відкрив і зібрав любі д^йшіїт''"! не диво, бо тяжко найти в Святому Письмі таку другу книжку, де молитва була б така щира, така чистосердечна розмова з Богом, де той,
хто молиться, відкривав би Богові так явно, так просто своє серце, де б в найсумніших словах, які межують з розпукою, звучала така сильна певність, що Бог опора й захист переслідуваних і терплячих, що він не покине праведника. Пра^щіодібіюІ >чМощ)мах_лсрристу>
ва^ятатож^дЕ^^ .Свят^^аЬрвощ Збір-
цо^у,^6уд£і_ лі^о^і^^^рол^г^у Зари-мдннцСг*Бесіди ^^1І^стодне9а Васвдій Бе^икого — Івана Ексарха, пдоповірі Анастасія Синайсько|х>, Задіти дванадцяти патріархів, тощо. Находивсь під ойэблцвим ^впливом богослужения першоготижня великого посту.
Характер. Володимир Мономах оминав^ притчі й толку-ванння, зате любйУ^сентиментально-лшичні місця. Людяність, гуманність — це основна риса його вдачі. Недурно -в уривкові листа до Олега, за якого українська держава згідно з „Словом про похід Ігоря44 засіялася усобицями, писав болодимир Мономах: ^„Не хочу я лиха, але добра ^хочу - братії й українській землі4^ Відзначаючися з природи поетичним хистом і коріістуючися поетичними джерелами, автор ^Повчання“ пише до Олега про свою повдовілу невістку: „А мою невістку післати До мене, щоб я приголубив її й оплакав мужа її й те весілля їх замість пісень... А для Бога пусти її до/ мене швидко. Й сяде, як горлиця на сухім дереві, жаль виливаючи“... Нічого не зміняє в річи, що це позичка з‘ толковань на Псалтирю. З подібним мотивом зустрінемося в плачі Ярославни в „Слові про йохід Ігоря“.