6. Виявлення диявола світодержця

Джерело, форма й ідея Виявлення. З огляду на діалогову Форму, яку має в своїм початку „Извгкценіє“, в’ящЬьеа^т*им~ тювд_^Об;щченіє діавола миродержца і прелестний лов єго віка се по скоро погибанзщаго от ШЕмекшагося с хитроуплетених сітей єго голяка странника, ко другому будущому- віку гряду щаго учиненоє“. Воно не має зазначеного імені автора й написане вже по заведенні унії, яку в творі Вишенського уявляє спокусник диявол. Автор ~ покористувався дуже популярною легендою про те, що коли Христос постив на пустині й сатана прийшов спокушати його, заніс його на вершок гори й відти показав йому всі землі царства та сказав: усе те я дам тобі, тільки впадь передо мною і поклонися мені. дияволом веде діалог ♦,голяк_-странник‘\*_._!себто аскет, що змагає невпинно осягти повне відречення всього особистого. Ідея розмови людини з дияволом для змалювання внутрішньої боротьби душі з чристрастями тіла та спокусами світу була дуже поширена, в аскетичнім письменстві IV, V й VI віків по Христі; також у сучасній Вишенському західноєвропейській літературі, навіть польській, маємо аналогічні писання.

Поезія аскетизму у Виявленні. На вершку гори, де перед півтора тисяччю літ мав стояти Ісус Христос і побідити сатану, українському аскетові привиджується той самий демон і „голяк-странник“ питає його:

Питаю тебе, як тепер витимеш своє гніздо любові світу між вірними й хрещеними, як фундуватимеш основи поганського невір’я? Відповідь спокусника світодержця: Ну, так, побідив моє царство Христос, признаюсь але з тих нібито християн, котрії росять його ім’я, мало й дуже мало, та й то ще за свіжої пам’яті по вознесінні його на небо якась частина християнського роду, розпалена тою теплотою віри, відносила побіди над моїм царством. А за сьогоднішнього віку серед повені невір’я первісне християнство впалСг й християни так само, як нехреіценМтоганці, люблять світ і царства й бажають насититися його розкішшю, й ще більше ніж погани пристрасті тілесні свавільного й нечистого життя своїм злим життям виповняють. А що ти питаєш, як би по Христовій побіді я мав вщепити в них любов цього світу, про це й питати не треба: такою самою хитрістю, спокусою, мріями й насолодою блиску та красоти цього світу, як і перед приходом Христа. Бо Христос дав образ тільки тим, які бажали побіждати цей світ, показав і навчив і сам собою, але <;гюкуси \*ого брехливого царства мені не відібрав і не знищив, а це зробив для того, щоб панувангія людини над собою в цім іспиті, боротьбі й пробі віку цього теперішнього досвідчалося, очищалося й шліфувалося для вічного життя. Але бачу, мало є таких,_ котрі хочуть і люблять іти цим вузьким шляхом. Всі впаЛїТ іГ поклонилися славі, царству, красоті й любові вГку^Ті^юг^ над яким я паную. Від найстарших і до

останніх; від названих духовниками й до простих, від властей і до підручних усі полюбили той меч, блиск і пестроту кра'соти царства мого світового, яке я колись на горі Христові відкрив і показав, і всі люди сьогоднішнього віку до цього мого царства розум, думку, любов сердешну та всю силу тілесну прив’язали, приліпили та приспоїли так міцно, що їх тільки смерть, наслана Богом, від любові мого царства розлучити може, а більше нічогісінько. Отже, Ье кажу й показую, що я при Христі говорив і показував: хто чого просить у £іене світодержця, впадь і поклонися мені, а все дам тобі.

На питання аскета, що таке дасть йому диявол’, той відповідає:

Дам тобі й сьогоднішнього віку славу, розкіш і багатство. Коли хочеш бути найстаршим над так званими духовними, проси у мене й догоди мені, а Бога занедбай, бо він нелегко такі гідності дарує, а я дам тобі скоро. Коли хочеш бути біскупом, впадь і поклонися мені, я дам тобі. Коли хочеш бути арцибіскупом, впадь і поклонися мені, а я дам тобі Коли хочеш бути кардиналом, впадь і поклонися мені, а я дам тобі. Коли хочеш бутипатоюг' впадь І поклонися мені, а я дам тобі. І ви всі інші, що бажаєте менших зверхностей, пробоств, попівств у парохіях, хоч не таких гойних і багатих наданнями, впадіть і поклонітеся мені, а я вам дам. Те саме кажу й тим усім вам, котрі бажаєте світської влади й земного титулу в моїм царстві, коли впадете й поклонитеся мені, я вам дам усе те, чого ви бажаєте. Чи хочеш бути войським, підкоморієм, чи суддею, впадь-і—поклонися мені, я дам тобГГКЬли. хочеш бути каштеляном, впадь Гпоклонися мені, я дам тобі. Коли хочеш старостою бути, впадь і поклонися мені, я дам тобі. Коли хочеш воєводою бути, впадь і поклонися мені, я дам тобі. Коли хочеш гетьманом або канцлером бути, - впадь і поклонися, я дам тобі, - будь досконалим моїм угодником, я дам тобі. Коли хочеш бути королем, обіцяйся мені на жертву у вічну геєнну, я тобі дам і королівство й усім вам меншим дигаітарям і старшинам те саме кажу: коли впадете й поклонитеся мені, то чого з земних і дочасних дібр забажаєте, дам вам. Та й до вас простих і неславних у моїм царстві говорю: коли впадете й поклонитеся мені, то вже я знайду на вашу міру та простоту, чим вас оба гатити й опутати спокусою мого віку. Хочеш бути ідолопоклонником, сріблолюбцем і лихварем, я зроблю тебе митником, купцем і корчмарем, там твою волю і бажання забавлятися, доки не здохнеш, прив’яжу й міцно прикую, щоб ти до самого скону не вспів відірватися від лихви. А коли хочеш бути штукарем, майстром, ремісником рукодільним і перейти інших у вимислах, у сусід прославитися і грошики зібрати, впади й поклонися мені, я зроблю тебе мудрим, навчу, наставлю і в досконалість твого бажання мисль твою приведу. Коли хочеш розкоші тілесної насититися і господарем дому, ліса й землі шматка назватися, впадь і поклонися мені, а я сповню твою волю, я тобі жінку приведу, хату дам, землю дарую, де ярмо на твою шию повішу й твою думку в біді, неволі, журбі, вічних турботах, гризоті й ненастаннім забаганні закопаю; я зроблю тебе сторожем, слугою, невольником і в’язнем жінки, я всі твої думки до криниці пристрастей жінки прив’яжу, тільки пошукай, побажай і мені поклонитися, все це я дам тобі.

Аскет буцімто згоджується, хоче наперед подивитися в Христове дзеркало, чи пожиточні дари диявола, чи може вони ведуть до вічної погибелі, слідом за цим відкриває усі глибини та пружини людського життя і з жахом перебирає всі диявольські дарунки, які ведуть від Бога в безодню, та_лроганяє чорха_ищ себе. Нема сумніву, що „Обличеніє“ Вишенського має масу подробиць пережитого, прочутого та здобутого важкою боротьбою самим автором як на батьківщині, так і на Афоні.