8. Послання до Острозького та всіх православних
Єдине послання Вишенського, друковане за його життя* На першу звістку про унію Вишенський написав послання до князя Костянтина Острозького та всіх православних. Йому єдиному пощастилося потрапити в сучасну книжечку, надруковану в середині 1598 р. в Острозі, а саме як додаток до сімох послань патріарха Мелетія Пігаса (того ж автора вийшла в першій десятці XVII ст. також книжечка „Діалог або розмова про православну та справедливу віру“, прислана з Царгорода 1602 р.). Що православні надрукували послання Вишенського вкупі з листами патріарха Мелетія Пігаса й Острозького, це вказує на те високе значення, котре мали писання Вишенського для сучасників; стверджує це цитований вище лист скитського ченця, який говорить, що послання Вишенського находилися по його смерті в монастирях київських, у Вільні, Могилеві, Кутейні та Скиті Манявськім.
Доказ авторства Вишенського. Правда, це послання написане від ченців Святої Гори, очевидно українців, але й з’ясування причини написання послання і його теми й сам текст і зміст вказують безперечно на Вишенського як його автора. Про причину говорить автор: „Дійшов до нас плачливий голос і такий важкий, що кождий справжній боголюбець і братолюбець мусить сумувати й боліти тілом і душею, оплакуючи упадок братів г;рше власної душі. Ті, котрі повинні були світити церкві світлом євангельського життя, ширять тьму, морок і ману та згіршення“. Автор закликає земляків не сумувати, але видержати непохитно при православній вірі, хоч би мали повбивати їх. Автор звертається поперед усього проти єпископів, що разом з митрополитом Ра-гозою перейшли з православ’я на унію. Тут маємо найсильніший доказ, що це послання є твором Вишенського, бо бачимо аргументи, тримані загально, без доказів і особистих нападів, ті самі аргументи, котрі приходять у посланні Вишенського до єпископів, що втекли від православної віри. Таким чином, це послання з книжечки 1598 р. творить немов коротенький нарис будучого послання Вишенського, написаного при кінці 1597 р., або в 1598 р. Автор . першого послання хоче показати „не голими словами, але писанням, що вони (єпископи) не були пастирями, ані учителями, ані вірними, але були згіршителями, звідниками й як розбійники захопили церковний престол силою маєтку, золота та срібла й людською поміччю й хитрощами, щоб’заволодіти маєтками, а не церквою. Дірою влізли, а не дверми“. Ще в світськім
стані не сповняли вони Христових заповідей і не любили людей і не зреклися світу та його дібр і користей. І на єпископства пішли не на те, щоб служити Церкві, бо „сьогодні вояк, власник, багач, ласун, а завтра з тими самими маєтками, нічого не зубожівши, задля інших маєтків, щоб стати більшим паном і багатшим і щоб більше слуг мати й щоб заставляти трапези багатші та смачніші по своїй волі... задля цього старається о єпископство. Тоді бо й коштом церковного маєтку й дівчат заміж віддає і свояків своїх збагачує і сам себе в світі цім, як багач той, годує, насолоджує і насичує“. Як тут малює психологію уніатських єпископів згідно з тим малюнком, котрий бачимо в посланні до єпископів, так і далі подає відомий з інших його писань аргумент, що Христова церква повинна на землі терпіти переслідування й приниження. Його ж і той аргумент, що всі віри поза православною - мана, бо не мають дару св. Духа.