Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.1.2. Психологічна сутність активності

Відомо, що в основі діяльності людини лежать потреби і що їхнє вивчення важливе для виявлення закономірностей її поведінки. У ряді наукових публікацій дотримуються визначення поняття про деяку загальну потребу, що лежить в основі психічної діяльності людини й що одержала назву “потреба в діяльності”, “потреба в активності” або “потреба психічної активності”. У спрощеній формі ця потреба може бути описана на основі великого обсягу фактичного матеріалу, накопиченого у фізіології, як потреба відчуття й руху (або як потреба сенсомоторної активності). Психічна активність, фізіологічною основою якої є так звані орієнтовані реакції і мозкові регуляції спостереження, має велике значення для пристосування організму людини до мінливих умов навколишнього середовища й робить істотний внесок у забезпечення збереження життя.

Так званий гомеостатичний підхід визначив основу багатьох поглядів на динаміку психічної діяльності й поведінки людини. Він базується на уявленні про те, що більшість потреб людини пов'язані з необхідністю підтримки або відновлення сталості внутрішнього середовища організму, а також акцентує увагу на першості зовнішніх факторів детермінації потреб. З поняттями нової області науки – фізіології активності і з розвитком у психології уявлення про внутрішні фактори активності людини виявився тісно пов'язаний негомеостатичний підхід, доцільність використання якого розглядається в ряді публікацій [4]. Одним з важливих наслідків цього підходу є те, що так звані соціальні потреби людини не відриваються від природних властивостей організму, а розглядаються у зв'язку з їхніми природними передумовами.

У зв'язку із цим цікавим є синенергетичний підхід до вивчення психічної активності, у рамках якого було поставлено питання про внутрішні фактори взаємодії індивідів один з одним у біологічних макросистемах. При цьому психічні потреби визначаються як властивості психічної активності, що представляють собою внутрішні (репрезентовані в мозкових механізмах індивідуальної поведінки) фактори соціальної взаємодії [22, с. 51].

У психології активність виступає у співвіднесенні з діяльністю, виявляючись як “динамічна умова її становлення, реалізації і видозміни, як властивість її власного руху. Вона характеризується обумовленістю вироблених дій, специфікою внутрішнього стану суб'єкта безпосередньо в момент дії” [11, с. 10]. Багато вчених вважають, що немає діяльності поза активністю й активності поза діяльністю. Причому дуже часто відбувається заміна активності діяльністю. Так, відомий український педагог, академік С.У. Гончаренко у своєму баченні активності особистості визначає її як “здатність людини до свідомої трудової і соціальної діяльності, міру цілеспрямованого, планомірного перетворення навколишнього середовища і самого себе на основі засвоєння багатств матеріальної і духовної культури”. Він підкреслює, що активність особистості “виявляється у творчості, вольових актах, спілкуванні”. Інтегральною характеристикою активності особистості, на його думку, виступає “активна життєва позиція людини, що виявляється в її принциповості, послідовному відстоюванні своїх поглядів, ініціативності, діловитості, психологічній налаштованості на діяльність” [7, с. 21].

Як бачимо, не існує загальноприйнятого наукового визначення поняття активності, на чому зовсім справедливо акцентує увагу А.В. Петровський: “Поняття “активність” (як загальпсихологічне поняття) й “активність особистості” належною мірою не висвітлюються ні в загальнонаукових, ні у філософських, ні в спеціальних психологічних енциклопедіях і словниках. “Активність” виявляється розчиненою в категоріях “праця”, “діяльність”, “практика”, “воля”, “суб'єкт” і т.д., у поняттях “поводження”, “активація”, або, нарешті, визначається через перерахування ряду здібностей організму (здатність до самозбереження, саморегулювання і т.п.), без вичленовування сполучної їх ознаки” [15, с. 3].

Важливо підкреслити, що активність особистості виявляє себе у вольових актах, самовизначенні людини як джерела свого існування та розвитку. Вона виявляється також у тому, що своїми вчинками і діями особистість “продовжує” себе в інших людях, отримуючи в них своє “відображення”. У монографії Л.Ф. Алексєєвої активність визначається як “основна властивість і в той же час постійний стан будь-якого живого організму, у тому числі й людини, що забезпечує життєдіяльність організму, психіки і свідомості шляхом безперервної зміни внутрішніх і зовнішніх функцій індивіду відповідно до ситуативної й особистісної диспозицій” [3, с. 8].

Надалі під психічною активністю ми будемо розуміти енергетичні процеси, що виражаються у відчуттях, емоціях, думках, образах, настроях, бажаннях, діях. Розглянемо докладніше механізм їх дії.

Почуттєві відчуття є тим стимулом, що підтримує свідомість в активному стані. Від органів відчуттів у мозок постійно надходять електричні сигнали. Як тільки вони зникають, то в людини розвивається сонний стан і вона занурюється в сон. Таким чином, почуттєві відчуття представляють енергетичний потік. Якщо він слабшає, то людині недостатньо стимулу, якщо він адекватний (тому, що потрібно) – зі стимулом усе в порядку, якщо надмірний – гнітить, розслабляє і руйнує.

Звичайна свідомість людини на першому етапі свого розвитку має тільки почуття. На наступному етапі вона має почуття і “банк інформації – пам'яті”, що ґрунтується на них. Отут повинна відбуватися класифікація інформації. Тому у свідомості людини на третьому етапі розвитку відбувається класифікація накопиченої інформації на приємну й неприємну і діє апарат порівняння (дізнавання). Починається розвиток розуму як здатність ефективно вирішити ту або іншу життєву задачу, діяти в тій або іншій обстановці. Таким чином, на четвертому етапі розвитку людської свідомості з'являється розум і вигострюється розумова здатність людини ефективно взаємодіяти з навколишнім середовищем для досягнення конкретних цілей. Саме за рахунок цієї характеристики кожна людина має свою “цінність”. На п'ятому етапі розвитку людської свідомості з'являється апарат, що аналізує і контролює, що дозволяє розуму контролювати самого себе, свою ефективність приймати рішення. Одночасно з'являється “банк інформації ефективності своїх дій”. У підсумку людина вчиться взаємодіяти з навколишнім світом.

Важливою складовою частиною психічної активності людини є її емоції. Вони сприймаються людиною як якісне відчуття почуттєвого або розумового процесу з підключенням аналітичного механізму розуму, що викликає у свідомості хвилю порушення. От чому слово “емоція” у перекладі з латинського означає “хвилювати”, “збуджувати”. Отже, емоція викликає у свідомості не образ предмета або явища, а переживання. Енергетичний ефект від емоцій передається по особливих механізмах на фізичне тіло. У зв'язку з надзвичайною роллю свідомості й емоцій людини в психології активності вони стануть предметом самостійного вивчення.

Таким чином, активність відіграє величезну роль у житті людини. Це визначає необхідність вивчення психології активності з метою її свідомого формування й успішного використання у своєму житті та діяльності. Адже саме в конкретних станах знаходить свій закінчений прояв внутрішня сутність людини. Сучасні дослідження психології активності містять у собі такі напрямки:

- розуміння природи особливостей і закономірностей формування основних психологічних станів людини;

- використання психологічних механізмів корекції та самокорекції психічних станів з метою усунення негативних станів і цілеспрямованого формування позитивних, продуктивних;

- оволодіння прийомами самоврядування життєвим тонусом, рівнем працездатності і творчих можливостей;

- вироблення необхідних навичок психогігієни, раціональних звичок, властивостей особистості, рис її характеру;

- раціональна постановка й розумне обґрунтування життєвих цілей, вибір прийнятних шляхів їх досягнення;

- розуміння прямого впливу морального вигляду на стійкість нервово-психічної сфери, результати його діяльності і стан здоров'я тощо. [8, с. 18, 19].

Емпіричний досвід людства нагромадив багато досить цікавих і практично цінних спостережень і результатів, що відносяться до психічного життя людини. При цьому прикладні аспекти найчастіше виявлялися у сфері уваги представників різних шкіл, що дотримуються прямо протилежних світоглядних теорій. Багато що поспішно й категорично ставало забобонами й обманами ще незрозумілих явищ психічного життя. Тому вкрай необхідно відкинути все випадкове й марне і зберегти раціональне. Цьому значною мірою допомагає вивчення філософії активності, що є неодмінною умовою правильного розуміння загального напрямку розвитку сучасної науки про людину взагалі і її психіку зокрема.