1.1 Виникнення та становлення буддизму
Буддизм - найдавніша світова релігія, регіон поширення якої охоплює Центральну, Південну та Південно-Східну Азію (В’єтнам, Індію, Китай, Корею, Монголію, Японію та ін.).
У світі налічується понад 400 млн. послідовників буддизму.
Опирається буддизм на багаті філософські традиції індійської культури. Часто цю релігію називають релігією без Бога, оскільки в ній відсутній постулат про Бога-творця. Будда не оголошував себе ні пророком, ані посланцем божим, взагалі заперечував ідею Бога як Найвищої Істоти. В основу буддизму покладено глибоко розвинену філософську систему обґрунтування ідеї спасіння людей. Будда називав себе “Просвітленим” (Buddha). Саме тому авторитет “Просвітленого” -“Спасителя” перетворив його проповідь у релігію, а історичну особу - принца Сіддхартху - підніс до статусу божества.
Як релігійно-філософська система, буддизм опирається на відповідний категоріальний апарат, що відображає специфіку буддійського світогляду. Буддизм заперечує ведичну традицію в релігії, проте його постулати не оминають понять брахманізму, розкритих у ведичних текстах.
Виник буддизм у VI ст. до н. е. в Стародавній Індії, коли формувалися великі рабовласницькі держави. В умовах боротьби кшатріїв-воїнів проти брахманів-жреців буддизм виступив опонентом брахманізму як релігійно - філософської системи й кастового ладу, підтримуваного ним. Оскільки буддизм проголошував рівність усіх людей, незалежно від кастової приналежності, то йому вдалося завоювати достатню кількість прихильників, зокрема, у середовищі знаті царського роду.
У ІІІ ст. до н. е. цар Ашока, об’єднавши під своєю владою більшу частину Індії, надав буддизмові статусу державної релігії та активно сприяв його поширенню як всередині своєї країни, так і поза її межами. Однак це не допомогло зберегти єдність династії Маур’їв і міць індійської імперії. Понад тисячоліття буддизм залишався наймасовішою релігією, але в Х ст. н. е. дещо поступився своїми позиціями індуїзму, який синтезував і асимілював ідеї брахманізму та буддизму.
Причинами трансформації та поступового мирного витіснення індуїзмом буддизму із території Індії в країни Південно-Східної та Центральної Азії,
Далекого Сходу були його терпимість до інших релігійних вірувань та відсутність чіткої ієрархічної організаційної структури.
Завдяки своїй здатності пристосовуватися до місцевих умов у І ст. буддизм із Індії проник на територію Китаю, де домінував до виникнення конфуціанства, через Китай та Корею в VI ст. поширився на територію Японії, із VII ст. розповсюдився в горах Тибету. У Монголії буддизм з’явився у XVI- XVII ст. у формі ламаїзму, а в XVIІ-XVШ ст. знайшов послідовників у Бурятії (Росія).
Перші буддійські монахи (бхікху - буквально “жебрак”) вели аскетичний спосіб життя. Поголивши голову, одягнені в лахміття переважно жовтого кольору, відмовившись від майна, залишивши при собі тільки миску для води, кружку для милостині, бритву та посох, у сезон дощів вони збиралися невеликими групами не менше шести чоловік, розмірковували про життя та спасіння, медитували, вдосконалювали правила поведінки та основи свого віровчення. Померлих ховали біля печер і закинутих споруд, у яких переховувалися від дощу та холоду. Згодом послідовники буддизму на місцях поховань найвідоміших бхікху споруджували культові будови - ступи. Поряд аскети-буддисти будували монастирі та оселялися в них. Життя в монастирях регламентував статут релігійної общини (сангхи), схвалений на загальних зборах. Керував общиною колективно обраний настоятель.
Найімовірніше, після смерті Будду почали зображати в неіконографічній формі дерева, ступні, колеса. Саме ці символи в буддизмі нагадують про Дерево Просвітлення, місіонерську діяльність Будди, пояснюють закон дванадцяти щаблів перероджень. Перше антропоморфне зображення Просвітленого датують початком нашої ери, однак антропоморфізм не затьмарив давніх індійських символів, які зустрічаються й донині.