1. Поняття, сторони та зміст трудового договору
Трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
На підставі трудового договору виникають трудові відносини працівника з роботодавцем, які регулюються трудовим правом. Тому трудовий договір є основою трудового права і виступає універсальною моделлю трудового найму, яка визнана у всіх країнах світу. Але наймана праця може регулюватися не тільки трудовим договором але й цивільно-правовими договорами (угодами) про працю. Між цими правовими формами організації найманої праці існують суттєві відмінності.
Предметом трудового договору виступає сам процес праці, а предметом цивільного договору є матеріалізований результат праці або завдання одноразового характеру.
Уклавши трудовий договір, працівник зараховується до штату підприємства і зобов’язаний підкорятися правилам внутрішнього трудового розпорядку. При виконанні цивільних договорів про працю сам процес праці не регламентується правом і здійснюється особою самостійно на свій розсуд.
За трудовим договором оплати праці регулюється законодавством про працю (КЗпП, Законом України "Про працю" та іншими), колективними договорами та угодами, умовами трудового договору. У цивільно-правовому договорі механізм оплати праці встановлюється тільки угодою сторін.
Уклавши трудовий договір, власник не тільки використовує працю працівника, але й приймає на себе зобов’язання по наданню певних гарантій, пільг, а також по участі в соціальному забезпеченні працівника. В умовах цивільно-правової угоди соціальна діяльність власника обмежується лише витратами по внескам на соціальне страхування.
У трудових правовідносинах роботодавець має дисциплінарну владу стосовно працівника. За здійснення дисциплінарного проступку, що призвело до заподіяння майнової шкоди підприємству, власник має право притягти працівника до матеріальної відповідності й самостійно зробити стягнення у розмірі, передбаченому законодавством. Цивільно-правові відносини зовсім не передбачають дисциплінарної відповідальності. При заподіянні майнової шкоди стягнення проводиться тільки у судовому порядку.
Є істотні відмінності в порядку та термінах укладення трудового договору та цивільно-правових угод. Трудовий договір укладається, як правило, на невизначений час і припиняється лише за підставами, встановленими законодавством. Цивільно-правові договори про працю укладаються, як правило, на виконання певної роботи, яку працівник виконує самостійно, і вичерпуються виконаною роботою.
Всі ці відмінності свідчать про більш глибоку природу трудового договору у порівнянні з цивільно-правовими договорами про працю. Тому в країнах з розвиненою ринковою економікою саме трудовий договір залишається основою всієї системи трудового права. І переважно трудові відносини найманих працівників виникають на основі трудового договору.
Сторонами трудового договору виступають роботодавець і найманий працівник. Сукупність умов, що визначають взаємні права та обов’язки сторін, складає зміст трудового договору. У цей зміст входять умови, як встановлені самими сторонами, так і нормативно-правовими актами про працю. Загальними умовами трудового договору є: угода про сам факт прийняття на роботу; про місце роботи; про встановлення трудової функції працівника; про розмір оплати праці; про термін дії трудового договору; про час початку роботи. У ньому також можуть бути встановлені додаткові умови про попереднє випробування, про забезпечення житлом, місцем у дошкільній установі для дитини працівника тощо.
Умови трудового договору не можуть містити положення, які не відповідають законодавству про охорону праці, а також погіршують становище працівника в порівнянні з чинним законодавством. Такі умови визнаються не дійсними. Але роботодавець має право за рахунок власних коштів встановлювати додаткові порівняно із законодавством трудові та соціально- побутові пільги для працівників.