1. 8. Міжнародні відносини в галузі інформації
Міжнародний обмін інформацією здійснюється на основі міжнародної правової бази, яка регулює виконання та обмін різних видів інформації. В міжнародних правових документах зазначена така особливість інформації як належність її до специфічного ринку товарів. Міжнародні відносини в галузі інформації підпадають під регулятивні дії загально визначених принципів міжнародного права, які конкретизовані в міжнародних документах різної юридичної сили.
Нижче наведено список міжнародних правових документів, які регулюють інформаційні відносини: , > документи, які розглядають загальні принципи і норми
у сфері обміну інформацією;
>• документи, які забезпечують свободу слова, плюралізм тощо;
> документи, які розглядають інформацію як продукт;
> документи, які забороняють розповсюдження
інформації;
> пакет документів «міжнародні договори про інфор
маційну власність».
Документи, які є головними в міжнародних відносинах щодо інформації:
> Міжнародна конвенція про використання радіомовлен
ня в інтересах миру (1932 p.).
> Конвенція про запобігання обігу порнографічних ви
дань та торгівлі ними (1923 р.) — найдавніша міжна
родна конвенція в галузі інформації. Вона закликає
держави до знищення та запобігання обігу порнографічних видань.
> Угода про міжнародний обмін візуальними і звуковими
матеріалами освітнього та наукового характеру
(1948 p.).
> Конвенція про міжнародний обмін виданнями (1958 p.).
> Конвенція про обмін урядовими документами та
офіційними виданнями між державами (1958 p.).
> Регламент міжнародного союзу електронного зв'язку
(1972 р).
> Міжнародна конвенція електронного зв'язку (1982 p.).
Проблеми використання і передачі інформації регламентовані також в міжнародних документах, які мають рекомендаційну силу:
> Декларація ЮНЕСКО про принципи супутникового
зв'язку (1972 p.).
> Другий розділ заключного акта ОБСЄ (1975 p.).
> Принципи телевізійного мовлення (1982 p.).
> Резолюція ООН про інформацію на службі людству
(1996 p.).
Про права людини на інформацію записано в таких документах:
> Загальна декларація прав людини (ст. 19).
> Міжнародний пакт про громадянські та політичні пра
ва (ст. 20).
> Європейська конвенція про права людини.
X Американська конвенція про права людини.
Серед нормативних документів, за якими здійснюються міжнародні інформаційні відносини, можна визначити документи, які забороняють розповсюдження інформації (вони є обов'язковими до виконання усіма країнами-членами ООН і вони входять до національного законодавства кожної держави).
До таких документів належать:
> Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 110 частина 2 від 3.11.1947 — засудження пропаганди агресивних війн.
> Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 року, ст.20 — заборона законом пропаганди агресії та насильства.
> Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1972 року — заборона пропаганди расової дискримінації.
> Загальна декларація прав людини (1948 p.).
> Конвенція про авторське право (Україна приєдналася до неї у 1995 році).
1 Але міжнародні документи ООН можуть носити як зобов'язуючий, так і рекомендаційний характер. Якщо порушується зобов'язуючий документ, то на державу накладаються штрафні санкції, в основному політичні і економічні. У випадку порушення рекомендаційного документа, держава може "відчути на собі моральний або політичний тиск інших держав. Тобто рекомендаційні документи розповсюджуються для того, щоб держава створила певні положення в національному законодавстві.
Про інформаційний суверенітет говориться у статті 53 Закону України «Про інформацію». Основою інформаційного суверенітету України є національні інформаційні ресурси. До інформаційних ресурсів України входить вся належна їй інформація, незалежно від змісту, форм, часу і місця створення. Україна самостійно формує інформаційні ресурси на своїй території і вільно розпоряджається ними, за винятком випадків, передбачених законами і міжнародними договорами.
Про гарантії інформаційного суверенітету України говориться у статті 54 Закону України «Про інформацію». Інформаційний суверенітет України забезпечується:
- винятковим правом власності України на інформаційні ре
сурси, що формуються за рахунок коштів державного бюджету;
- створенням національних систем інформації;
- встановленням режиму доступу інших держав до інфор
маційних ресурсів України;
- використанням інформаційних ресурсів на основі рівно
правного співробітництва з іншими державами.