1.1. Предмет дисципліни «Фінанси зарубіжних корпорацій»

1.1. Предмет дисципліни «Фінанси зарубіжних корпорацій»

Що вивчає дисципліна «Фінанси зарубіжних корпорацій»

Дисципліна «Фінанси зарубіжних корпорацій» вивчає фінанси акціонерного товариства в країнах з розвиненою ринковою економікою. У широкому значенні цей курс можна назвати також «Корпоративні фінанси».

Предметом дисципліни, яка вивчається, є юридично офор­млені грошові відносини між корпорацією та іншими агентами ринку з приводу формування капіталу корпорації та його розподілу з метою підвищення добробуту акціонерів. Ці відносини формуються в умовах невизначеності та ризику, характерних для ринкової економіки.

Пояснимо три, на наш погляд, найважливіші елементи в цьому визначенні предмета дисципліни:

корпорація (лат. corpus — тіло, пізньолат. corporatio і com­pania — об’єднання, товариство, співтовариство). Під термінами «корпорація», який вживається здебільшого в англосаксонських країнах і Японії, та «компанія», що переважає в західноєвропейських країнах, розуміється акціонерне товариство;

агент (лат. agens, agentis — діючий, ago — той, що приводить у рух). Агенти — дійові особи в ринковій економіці. Ними є юридичні особи: корпорації, товариства з обмеженою відповідальністю, комерційні банки, депозитні небанківські установи, інвестиційні банки, страхові компанії, пенсійні фонди, біржі, аудиторські і юридичні фірми, профспілкові об’єднання й інші численні фінансові й нефінансові інституції. Державні податкові, регулювальні і контрольні органи, що беруть участь у ринкових відносинах, посідають особливе місце серед агентів. Їхні дії охоплюють усю систему економічних відносин з метою регулювання та контролю.

Агентами відносин, які розглядаються, є також фізичні особи: індивідуальні приватні підприємства, менеджери, засновники й акціонери, а також домашні господарства. Що стосується робітників, службовців, інженерно-технічних працівників, то, укладаючи колективний договір з корпорацією, вони виступають як співтовариство зайнятих у корпорації осіб. Їхні інтереси виражають профспілкові об’єднання.

невизначеність — неможливість передбачити розвиток ринкових відносин у майбутньому, наприклад, в умовах кон’юнктури, що постійно змінюється. Ризик — це не просто невизначеність, а така невизначеність, яку менеджер мусить брати до уваги в управлінні фінансами, оскільки вона може погіршити фінансовий стан корпорації. Невизначеність може перейти в різноманітні форми ризику.

Юридичні форми організації капіталу
і підприємництва

У ринковій економіці функціонують три основні юридичні форми організації капіталу і підприємництва: акціонерні товариства (корпорація, компанія), партнерства (товариства) й індивідуальні приватні підприємства. У нашому курсі ми вивчатимемо тільки фінанси акціонерних товариств (корпорацій). Основні ознаки, що характеризують корпорацію, такі:

корпорація — юридична особа, що володіє правосуб’єктністю;

відповідальність акціонерів за зобов’язаннями корпорації обмежена їхніми частками в капіталі;

акціонер має право вільно розпоряджатися своїми акціями;

корпорацією управляють її вищі органи (докладніше про акціонерні товариства в розд. 2).

Товариства (партнерства) — добровільні об’єднання, що складаються з двох або більше фізичних чи юридичних осіб. Товариства можуть бути з обмеженою і необмеженою відповідальністю. Особливістю товариства з обмеженою відповідальністю є наділення відповідно до договору одного або кількох членів товариства повною відповідальністю, тоді як інші несуть обмежену відповідальність. У товариствах з необмеженою відповідальністю всі члени мають однакову відповідальність щодо боргів товариства.

Основні ознаки товариства такі:

товариство є добровільним об’єднанням на підставі договору;

товариство є юридичною особою, що володіє правосуб’єк­тністю;

відповідальність членів щодо боргів товариства може бути необмеженою або обмеженою залежно від типу товариства;

функціонування товариства обмежене в часі. Якщо один з партнерів з повною відповідальністю виходить із товариства, воно припиняє своє існування.

За рішенням акціонерів акціонерне товариство може переходити в товариство з обмеженою відповідальністю. При цьому акціонери перетворюються в партнерів, доходи і витрати фіксуються на їхніх рахунках відповідно до прийнятої програми. Частки учасників, або одиниці участі, можуть продаватися як акції. У та­кому випадку об’єднання називатиметься кваліфікованим товариством з обмеженою відповідальністю.

Індивідуальне приватне підприємство належить одній особі, що веде бізнес на свій «страх і ризик». Основні ознаки, що характеризують індивідуальне приватне підприємство:

власник володіє правосуб’єктністю;

власник одноосібно розпоряджається отриманим прибутком;

власник відповідає за борги всім своїм майном;

у випадку банкрутства він може втратити не тільки активи підприємства, а й свої особисті активи;

функціонування індивідуальної фірми обмежене в часі — терміном життя власника.

Кожна з юридичних форм організації підприємництва має свої переваги й недоліки.

У країнах із розвиненою ринковою економікою функціонують усі названі вище форми, що доповнюють одна одну чи трансфор­муються одна в іншу та надають гнучкості й еластичності економічним відносинам.

Акціонерні товариства є основою економічної могутності країн з розвиненою ринковою економікою. У США вони становлять 17 % усіх фірм, проте на них припадає понад 80 % реалізованої продукції і 65 % усього прибутку. Слід відзначити також важливу економічну і соціальну роль індивідуальних приватних підприємств. У США з 12 млн фірм 75 % є індивідуальними приватними підприємствами. Частка їхніх доходів у національному доході США в 2001 р. становила майже 9 %, у загальній сумі отриманого прибутку — до 25 %. Соціальне значення індивідуального підприємництва полягає в тому, що вони розширюють зайнятість. На таких підприємствах працюють власники, члени їхніх сімей, наймані робітники. Вони дають можливість наблизити медичні, адвокатські, консалтингові, юридичні послуги, так само як і невеликі роздрібні магазини, кафе, бістрo, ресторани, дискотеки й інші місця розваг, до місць проживання користувачів.

Категорії корпоративних фінансів

У процесі викладання дисципліни «Державні фінанси» були визначені категорії — логічні поняття, абстракції фінансових відносин. Вихідною категорією було виділено «податок», який можна назвати «фінансовою клітинкою». З податку розвивається вся складна система вилучення, розподілу і споживання фінансових фондів, яка відповідає державним фінансам[1].

Вивчаючи корпоративні фінанси, також слід виділити вихідну категорію, що розкриває сутність абстрактних фінансових відносин у даній сфері. Такою категорією є акція — фінансова клітинка акціонерного товариства. Акція з’явилась у процесі створення перших акціонерних товариств, що виникли у сфері міжнародної торгівлі ще в кінці XV ст. З розвитком ринкових відносин акціонерні товариства стають домінантною формою організації підприємництва і капіталу в усіх основних галузях виробництва. Акціонерне товариство є формою підприємництва, капітал якого спочатку формується за рахунок продажу акцій. Купивши акцію, фізична або юридична особа стає власником акціонерного товариства відповідно до суми її номіналу.

Акція є титулом власності, її дублікатом.

Акція як абстракція виражає об’єктивні фінансові відносини з приводу формування асоційованого капіталу.

Акція сприяє створенню корпоративної, тобто акціонерної, власності. Фізична або юридична особа отримує можливість придбати акції багатьох корпорацій і бути мультивласником.

Акція створила можливість централізації капіталу.

Акція і заснований на ній акціонерний капітал створили можливість для формування гігантських корпорацій, транснаціональних корпорацій і банків, фондових бірж.

Акція з економічного погляду є капіталом, що дає дохід її власнику.

Акція з правового погляду є юридичним документом, стандартним договором про внесення певного паю в капітал акціонер­ного товариства, що дає право брати участь у його управлінні (залежно від класу акції) і розподілі прибутку.

І, нарешті, основною метою корпорації є збільшення ринкової вартості акції в інтересах її власника.

На базі акції формується акціонерний капітал корпорацій.

Категорії корпоративних фінансів можна подати такою схемою:

Сучасна економічна ринкова система заснована на кредитних відносинах, тобто розвитку функції грошей як засобу платежу. Акціонерний капітал корпорації доповнюється борговим капіталом, котрий розглядається як важіль — леверидж, на який спирається корпорація з метою розширення загальної суми капіталу, необхідної їй для прибуткового й ефективного функціонування.

Акціонерний капітал, а також борги корпорації, тобто непогашені зобов’язання, становлять складну категорію — функціонуючий капітал корпорації. Капітал як власність акціонерного товариства за обсягом менший, ніж його функціонуючий капітал. Отже, капітал як власність відокремлюється від капіталу функції.

Функціонуючий капітал корпорації породжує ще одну складну категорію — інвестиції як абстракцію економічних відносин із приводу розподілу та використання капіталу. Корпорація вкладає свій капітал у реальні і фінансові активи відповідно до її поточних і перспективних планів з метою отримання прибутку. Усі розглянуті категорії взаємозалежні і взаємообумовлені та утворюють синтетичну категорію фінанси корпорації.

Грошові відносини корпорації з агентами ринку

У процесі формування капіталу та його розподілу в корпорації виникають грошові відносини з іншими агентами ринку. Коло цих відносин дуже широке і різноманітне.

Виділимо основні групи грошових відносин, що характеризують ділові зв’язки корпорації (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Схема зв’язків корпорації з агентами ринкових
відносин: юридичними і фізичними особами, державою

Корпорація є акціонерним товариством, тому виникають відносини між нею як юридичною особою і її засновниками й акціонерами. Корпорація виплачує їм дивіденди відповідно до класу акцій та рішення зборів акціонерів. Їх розмір і своєчасна виплата багато в чому визначає курс (ціну) акцій корпорації на ринку капіталів, а отже, можливості додаткових емісій. Дивідендна політика корпорації є важливою складовою фінансової політики корпорації.

Відповідно до трудових угод корпорація виплачує заробітну плату і жалування найманому персоналу: робітникам, інженерно-технічним працівникам, службовцям, менеджерам. Вони, крім жалування, отримують премії у вигляді додаткових грошових сум або акцій корпорації.

Широке коло відносин існує між державою і корпораціями.

По-перше, усі довгострокові зобов’язання й акції обов’язково реєструються в Комісії з цінних паперів, яка дає дозвіл на емісію.

По-друге, корпорації сплачують податки державним органам і місцевій владі.

По-третє, корпорації одержують субсидії на розвиток експор­ту, НДДКР, освоєння передових технологій.

По-четверте, корпорації отримують від держави замовлення як військового, так і цивільного призначення, отже, держава надає їм значний за обсягом ринок збуту на кілька років наперед фактично без конкурентів.

По-п’яте, корпорації є великими збирачами особистого прибуткового податку, внесків на соціальне страхування, місцевих податків, які стягуються з доходів персоналу корпорацій. Робітники та службовці сплачують податок «у джерела», тобто в момент одержання зазвичай тижневої заробітної плати. Бухгалтерія корпорації відповідно до законодавства визначає суму податку з кожного зайнятого, а потім усі податкові суми переказує податковим органам.

Корпорація — активний учасник ринку товарів і послуг. Відповідно до укладених договорів вона поставляє свою продукцію та послуги споживачам і купує необхідну сировину, матеріали, інвестиційні товари тощо. На цій основі виникає комерційне взаємне кредитування, що оформляється угодами про терміни кредиту, процентні ставки й умови погашення.

Корпорація є активним учасником фінансового ринку. Користуючись послугами численних посередницьких інституцій, корпорація розміщує свої цінні папери на фінансовому ринку. З цією метою вона укладає угоди з інвестиційними банками, інвестиційними компаніями та іншими фінансовими інститутами.

Для фінансування поточних потреб в оборотних фондах корпорація встановлює зв’язки з комерційними банками з метою одержання коротко- і довгострокових кредитів на певних договір­них умовах.

Корпорації, чиї цінні папери обертаються на фондових біржах, проходять процедуру лістингу (включення до списку). Для цього корпорації повинні подати відповідні документи, які підтверджують дотримання вимог фондової біржі до емітента.

Усе майно корпорації страхується в страхових товариствах відповідно до ризиків.

Корпорація бере в лізинг виробниче або інше устаткування, укладаючи з лізинговою компанією договір про терміни, типи устаткування, ціну тощо.

Корпорація бере участь у пенсійних програмах і фондах, яким вона сплачує відповідно до договору грошові внески.

Корпорація користується послугами інформаційних агентств, інформаційно-аналітичних інституцій різного напряму, інформаційних відділів комерційних та інвестиційних банків, асоціацій, а також міжнародних фінансових організацій та інших відповідних організацій.

Усі відносини, про які йшла мова вище, визначаються на підставі прийняття управлінських рішень. Вони обумовлені вибором контрагентів щодо поставок сировини, матеріалів, устаткування, вибором контрагентів зі збуту вироблених товарів і надання послуг. Корпорація укладає угоди з комерційними банками, фінансовими посередниками, фондовою біржею, лізинговими та страховими компаніями й іншими агентами виробництва і розподілу. З цією метою вивчається інформація про ринки збуту, джерела сировини, фінансовий стан фірм-конкурентів, про товарні і фондові біржі. Передусім керівники корпорації звертають увагу на розвиток наукових напрямів у галузі, можливості впровадження передових технологій, перспективи виробництва принципово нової продукції та проникнення на нові ринки.

Ринкову економіку не можна створити без системи законів і без поваги до них. Ринкові відносини об’єктивно вимагають правової держави.

Усі ділові зв’язки корпорації оформлюються договорами або угодами відповідно до законів країни чи міжнародних договорів. На це положення треба звернути особливу увагу. Усі дії корпорації є юридично чинними. У разі порушення однією зі сторін умов договору, сторона, що потерпіла, може подати позов до судового органу певного рівня.