Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.2. Функції фінансів корпорації

1.2. Функції фінансів корпорації

Фінанси корпорації виконують три функції:

1) формування капіталу;

2) розподіл і використання капіталу;

3) контроль за формуванням, розподілом і використанням капіталу.

Функція формування капіталу

Призначення цієї функції полягає у формуванні капіталу корпорації через залучення його з фінансового ринку. Її можна також назвати фінансовою функцією, оскільки практично вона передбачає розроблення фінансової політики корпорації і наступне прий-
няття рішень менеджерами. У свою чергу, прийняття рішень визначається мотиваціями, цілями — як стратегічними, так і короткостроковими, котрі ставить перед собою корпорація.

Формування капіталу корпорації залежить від стану фінансового ринку. Цим обумовлені тісні зв’язки між фінансами корпорацій і фінансовим ринком. Менеджери корпорації приймають рішення про емісію установчих акцій під час створення корпорації. У міру розширення підприємницької діяльності вони приймають рішення про зміну структури капіталу, тобто співвідношення між акціонерним капіталом і зобов’язаннями. Вибір джерел фінансування передбачає вивчення фінансового ринку, руху цін (курсів) акцій і облігацій, процентних ставок та ін. Так, під час формування зобов’язань виникають питання: що краще (тобто ефективніше і дешевше) — узяти позичку в банку чи випустити короткострокові цінні папери? яким має бути співвідношення між поточ­ними і довгостроковими зобов’язаннями? які облігації найдоціль­ніше випустити — конвертовані чи неконвертовані: на яких фінансових ринках їх розмістити — національному чи міжнародних? і т. п. Щоб правильно розв’язати фінансові проблеми, менеджери корпорації повинні добре знати фінансовий ринок, законо­мірності його розвитку, рух курсів цінних паперів, процентних ставок тощо.

Головна мета корпорації у визначенні структури капіталу — досягнення оптимальної структури, за якої ціна капіталу буде найнижчою, а вартість корпорації — найвищою.

Для корпорації як юридичної особи всі залучені фінансові фонди є платними. Своєрідною платою за залучений акціонерний капітал є виплачені дивіденди, за боргові зобов’язання кредиторам виплачуються проценти. Звідси випливає завдання досягнення такої структури капіталу, за якої його ціна, тобто плата за залучений капітал, буде мінімальною. Одночасно корпорація повинна прагнути до того, щоб курс (ціна) її акцій на ринку капіталу був високим, тобто щоб капіталізація корпорації на фінансовому ринку була максимальною, що свідчить про високу вартість корпорації.

Ціна капіталу визначається попитом і пропонуванням, які залежать від багатьох факторів. Особливе значення під час формування ціни капіталу мають ризики, що обумовлює необхідність вивчення можливостей зниження їх впливу на підприємницьку і фінансову діяльність.

Функція розподілу
і використання капіталу

Призначення другої функції фінансів корпорації полягає в розподілі капіталу та його використанні, тобто в інвестуванні відповідно до планів підприємницької діяльності. Її можна також назвати інвестиційною функцією, оскільки практично вона пов’язана з розробленням інвестиційної політики корпорації та наступним прийняттям рішень менеджерами. Прийняття рішень визначається поставленою метою — одержанням прибутку, тобто подальшим зростанням капіталу.

Інвестиційна політика спрямована на ефективне використання активів. Менеджери корпорації приймають рішення про структуру активів, тобто співвідношення поточних і довгострокових активів; про співвідношення інвестицій в окремі об’єкти (будинки, земля, устаткування, НДДКР). Особлива увага приділяється інвестиціям у НДДКР, інноваціям. Сучасна корпорація складає стратегічні плани фінансування високих технологій. Під впливом науково-технічного прогресу в активах корпорації збільшується частка невідчутних (нематеріальних) активів: патентів, торгової марки, «доброго імені» («Goodwill»).

Раціональне, тобто прибуткове, вкладення капіталу забезпечує його зростання і можливість формування внутрішніх джерел фінансування.

Функція контролю за формуванням,
розподілом і використанням капіталу

Контрольна функція виходить із двох попередніх функцій: формування капіталу та його розподілу і використання. Балансовий метод ведення господарства передбачає досягнення рівності між доходами і витратами. Призначення контрольної функції полягає в забезпеченні збалансованості між сформованим капіталом і його витрачанням, тобто інвестиціями корпорації. Ці основні фінансові потоки не збігаються в часі, крім того, суми, визначені в планах розвитку, можуть неодноразово змінюватися в умовах економіки, що динамічно розвивається. Фінансові фонди корпорації обмежені певною сумою, тому рішення про їх використання залежать від можливостей формування капіталу.

На підставі контрольної функції розвивається контроль як функція управління корпорацією. Важливість контрольної функції пояснюється тим, що фінансові фонди в будь-яких агентів ринкових відносин обмежені певною сумою, яку треба витрачати ефективно в умовах невизначеності і ризику. Не може бути надлишку капіталу, як не може бути й інвестицій без джерел фінансування. У випадках, коли частина сформованого капіталу не використовується для вкладень у реальні активи, корпорація купує цінні папери. Якщо кон’юнктура фінансового ринку ускладнилася, процентні ставки підвищилися і корпорація не в змозі залучити необхідні суми, то інвестиційні плани переглядаються.

У західній економічній літературі підкреслюється необхідність координації фінансової й інвестиційної політики. Особливого значення набуває координація прийняття рішень у процесі визначення джерел фінансування та напрямів інвестицій, формування оптимальної структури капіталу з метою забезпечення його приросту.

З теоретичних абстракцій, якими є функції фінансів, випливають прагматичні дії фінансового менеджменту. Насамперед розробляються основні принципи короткострокової і довгострокової (стратегічної) політики. Виходячи з фінансової функції визначається загальний напрям політики щодо формування капіталу корпорації, його ціни і структури. Функція розподілу і ви­користання капіталу дає основу для інвестування, визначає його стратегічні напрями. На підставі фінансової й інвестиційної політики приймаються рішення, що визначають оптимальну струк­туру капіталу і його оптимальний розподіл з метою приросту капіталу корпорації і підвищення добробуту акціонерів.

Взаємозв’язок функцій корпоративних фінансів, фінансової й інвестиційної політики і процесу прийняття рішень показано на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Взаємозв’язок функцій корпоративних фінансів,
фінансової політики і прийняття фінансових
та інвестиційних рішень

Прийняття рішень щодо фінансування й інвестування викликає рух грошових потоків. Капітал корпорації постійно перебуває в русі. У фінансовій звітності корпорації формування капіталу і його використання фіксуються на певну дату і виражаються, як показано на схемі, у класичному економічному рівнянні:

Активи = Зобов’язання + Власний капітал.

Порівняльна характеристика функцій
державних і корпоративних фінансів

Порівняємо функції корпоративних фінансів з функціями дер­жавних фінансів. Державні фінанси виконують три функції: фіскальну (від лат. fiscus — скарбниця)1, розподільну і контрольну.

Функції державних фінансів специфічні й відбивають особливості формування державних доходів та їх витрачання. Фіскальна функція полягає у формуванні державних доходів переважно через стягнення (відповідно до законодавства) податків, тобто обов’язкових платежів фізичних і юридичних осіб. Держава діє як політична сила при вилученні частини доходів, створених поза сферою державного господарства. Вилучені податки можна розглядати як своєрідні власні фонди держави. Певна частина доходів (у країнах із розвиненою ринковою економікою, як правило, незначна — 1,5—5 %) складається з фондів, залучених у кредит з фінансового ринку (як національного, так і міжнародного) через випуск державних облігацій. Державні борги є зобов’я­заннями держави.

Сучасна держава, формуючи свої доходи, вилучає від 30 до 55 % ВВП. Вона дуже активний суб’єкт фінансового ринку — як грошового, так і ринку капіталів. У 70—90-х роках ХХ ст. держава вилучала від 25 до 35 % фондів ринку капіталів, що викликало до життя теорію «витіснення» приватних інвесторів гігантом-інвес­тором — державою.

Розподільна функція державних фінансів суттєво відрізняється від відповідної функції фінансів корпорацій. Держава витрачає свої доходи на реалізацію політичних, економічних і соціальних програм, тоді як у корпораціях залучений капітал використовується на організацію підприємництва з метою одержання прибутку, тобто зростання капіталу в інтересах акціонерів. Фінанси корпорації є мікрорівнем фінансової системи держави, державні фінанси — її макрорівнем. Фінансову основу макрорівня становить уся сукупність фінансів господарських одиниць, серед яких провідну роль відіграють корпоративні фінанси. Корпорації створюють масових платників особистого прибуткового податку — основного податку, що вилучається державою, а також внесків на соціальне страхування. Крім того, корпорація є збирачем податків, вона розраховує, стягує і передає податки державним органам. Корпорації виплачують податок із прибутку, проте його частка в доходах держави невелика.

Корпоративні фінанси є основою розвитку ринкового господарства, в якому виробляється різноманітний асортимент товарів і послуг — від жувальної гумки до найскладніших інформаційних систем. Державні фінанси являють собою основу розвитку ринку різноманітних суспільних товарів і послуг — від букваря до стратегічних ракет дальньої дії.

З погляду формування і витрачання фінансових фондів функції державних і корпоративних фінансів однакові (рис. 1.3). У держави витрати фінансуються за рахунок боргів і податків як методу формування власних доходів через примусове вилучення доходів фізичних і юридичних осіб, у корпорації — за рахунок боргів і власного капіталу. Контрольна функція державних і корпоративних фінансів, по суті, однакова, різниця полягає в широті охоплення контролем.

Рис. 1.3. Порівняльна характеристика функцій державних
і корпоративних фінансів

Державний контроль — один з методів регулювання ринкової економіки на макрорівні. Контроль у корпораціях — це контроль на мікрорівні, він спрямований на перевірку виконання планів, звітності, дотримання норм витрачання і підвищення ефективності використання капіталу. Однак є принципова відмінність державних фінансів від фінансів корпорації. Державний фінансовий фонд формується через вилучення частини ВВП, створеного переважно поза сферою державного господарства, корпорація ж бере участь у створенні ВВП. Західні економісти визначають фінанси з погляду практичних проблем. Так, наприклад, Зві Боді та Роберт К. Мертон пишуть, що «…фінанси — це наука про те, яким способом люди керують витрачанням і надходженням дефіцитних грошових ресурсів протягом певного періоду часу»[1].

Практичний підхід зближує корпоративні і державні фінанси в тому плані, що і корпорація, і держава стикаються з тими самими проблемами: як вишукати і сформувати фінансові фонди, що завжди обмежені, і як ефективно їх використати.



1 Початкове значення fiscus (лат.) — плетений кошик, в який у Стародавньому Римі зсипали гроші і матеріальні цінності, отримані державою від населення як податки. Пізніше термін набув нового змісту і став означати гроші і цінності, якими володіє держава, тобто її скарбницю.

[1] Боди З., Мертон Р. К. Финансы: Пер. с англ. — М.: Вильямс, 2000. — С. 38.