Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.3. Поняття та система господарського законодавства

1.3. Поняття та система господарського законодавства

Термін «законодавство» зазвичай використовується у значенні як сукупність законів та інших нормативно-правових актів, що регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права.

У Популярній юридичній енциклопедії наводиться таке визначення законодавства[1]: законодавство — сукупність чинних нормативно-правових актів: законів, постанов, декретів, указів, наказів, інструкцій правотворчих органів, що регулюють правовідносини в державі.

Іноді під законодавством розуміють один з основних методів здійснення державою своїх функцій способом ухвалення законів та інших нормативно-правових актів, їх зміни або скасування.

Існують дві концепції визначення законодавства: законодавство у широкому розумінні і законодавство у вузькому розумінні.

Як зазначає О. Ф. Скакун[2], широке трактування включає в поняття законодавства акти законодавчих органів і підзаконні акти (акти органів управління та ін.). Вузьке — акти законодавчих органів і постанови парламенту про надання цим законам чинності.

Слід зауважити, що широке розуміння законодавства принижує роль закону, об’єднуючи в одне ціле закони і підзаконні акти. Р. З. Лівшиц[3] наголошує, що широке розуміння законодавства — це шлях розмивання закону, підміни його управлінськими рішеннями.

Водночас відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.1998 № 12-РП/98 термін «законодавство» охоплює закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, ухвалені в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Для правильного розуміння поняття «законодавство» потрібно з’ясувати питання співвідношення системи законодавства і системи права, у т.ч. права і закону.

Загальновизнано, що основною формою вираження права є закон. Так само система права і система законодавства співвідносяться між собою, як зміст і форма. Система права являє собою сукупність правових норм, а система законодавства є сукупністю нормативно-правових актів. Первинним елементом системи права служить норма права, а первинним елементом системи законодавства є стаття нормативно-правового акта. Отже, система законодавства — це сукупність джерел права, які являють собою форму вираження правових норм[4].

Перш ніж розпочати розгляд безпосередньо поняття господарського законодавства, наведемо його показові визначення відомих учених-господарників. В. К. Мамутов[5] зазначає, що як галузь законодавства господарське законодавство являє собою визначену нормативну системно-структурну організацію. Поєднання господарсько-правових норм у галузеву систему законодавства ґрунтується на єдності предмета господарсько-правового регулювання. Системі господарського права відповідає система господарського законодавства, яка охоплює господарсько-правові норми, що містяться в таких джералах права, як закони і підзаконні акти, котрі цілком або частково належать до предмета господарсько-правового регулювання. Отже, система господарського законодавства вужча від системи господарського права, яка включає всю сукупність чинних у суспільстві джерел господарського права.

Водночас В. С. Щербина[6] наголошує, що, відповідно, господарське законодавство загалом можна визначити як систему нор­мативних актів, які згідно із законом є інституційними джерелами господарського права. Основними джерелами господарського права є саме закони та інші нормативні акти.

Система господарського законодавства загалом обумовлена предметом регулювання. Предметом господарського законодавства є господарські відносини у спеціальному розумінні, тобто відносини між організаціями щодо виробництва й реалізації продукції, відносини в капітальному будівництві, відносини в закупівлі сільськогосподарської продукції в аграрних товаровиробників, відносини організацій усіх видів транспорту з клієнтами та між собою, відносини в державному страхуванні, зовнішньоекономічній діяльності, планові та господарсько-процесуальні відносини. Це — погляд представників теорії господарського права, згідно з яким господарське законодавство являє собою окрему галузь — систему нормативних актів, правила яких регулюють господарські відносини щодо організації і здійснення господарської діяльності в галузі суспільного виробництва й обігу.

Теорія господарського права виходить з того, що як галузь гос­подарське законодавство окреслене тільки господарськими відносинами і не включає всіх нормативних актів (фінансового,
адміністративного, трудового права тощо), котрі теж регулюють народне господарство.

Правильність такого підходу підтверджує ст. 4 ГК, згідно з якою предметом регулювання Кодексу не є:

майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України;

земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;

трудові відносини;

фінансові відносини за участі суб’єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;

адміністративні та інші відносини управління за участі суб’єк­тів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб’єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-гос­подарських повноважень щодо суб’єкта господарювання.

Проте доволі спірним, на наш погляд, є визначення господарського законодавства, сформульоване авторами навчального посібника «Господарське законодавство»[7], а саме: господарське законодавство — це система економічних і правових норм (фінан­сового, комерційного, трудового, банківського, земельного, адмі­ністративного права і т.д.), що регулюють різні галузі народного господарства.

Крім того, нормативно-правовому регулюванню господарської діяльності присвячена ст. 7 ГК, де зазначено, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, ГК, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Наведемо найважливіші основні нормативно-правові акти, що є джерелами господарського законодавства.

Конституція України[8]

У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на підставі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Для правового регулювання господарських відносин першорядне значення мають в основному такі положення Конституції України:

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом.

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності є непорушним. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається тільки в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Ст. 42 Конституції України проголошує, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Держава забезпечує захист конкуренції в підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та всіх видів послуг і робіт, сприяє діяль­ності громадських організацій споживачів.

Крім того, відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються:

1) засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння кос­мічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв’язку;

2) правовий режим власності;

3) правові засади і гарантії підприємництва; правила конкурен­ції та норми антимонопольного регулювання;

4) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

5) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики;

6) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури;

7) засади місцевого самоврядування;

8) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Виключно законами України встановлюються:

1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподатковування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;

2) одиниці ваги, міри і часу; порядок установлення державних стандартів;

3) порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.

Господарський кодекс України

Після Конституції України головним джерелом господарського законодавства є Господарський кодекс України (далі — ГК) від 16.01.2003 (набрав чинності з 01.01.2004), що встановлює правові засади господарської діяльності (господарювання).

ГК має на меті забезпечити зростання ділової активності суб’єк­тів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

ГК визначає засади господарювання в Україні, установлює загальні принципи господарювання і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської ді-
яльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єк­тами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

ГК складається з 9 розділів, а саме: розділ І «Основні засади господарської діяльності»; розділ ІІ «Суб’єкти господарювання»; розділ ІІІ «Майнова основа господарювання»; розділ ІV «Господарські зобов’язання»; розділ V «Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання»; розділ VІ «Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання»; розділ VIІ «Зовнішньоекономічна діяльність»; розділ VIIІ «Спеціальні режими господарювання»; розділ ІX «Прикінцеві положення».

Цивільний кодекс України

Цивільним кодексом України (далі — ЦК) від 16.01.2003
(набрав чинності з 01.01.2004) регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), що ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Разом з тим ГК містить положення, що передбачають застосування до регулювання господарських відносин положень ЦК (наприклад, у ст. 175 ГК зазначено, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Варто наголосити, що розмежування предметів регулювання ГК і ЦК є складною проблемою, що виникла після набуття чинності цих нових кодексів. Виходячи зі змісту ГК і ЦК можна висновувати, що застосування положень ЦК до регулювання господарських відносин не виключається, однак за наявності колізії переважному застосування підлягають норми, сформульовані в ГК.

Закони України

Законів України, що регулюють господарські відносини, доволі багато, і вичерпний їх перелік навести важко та й навряд чи доцільно[9]. Найважливіші з них такі: Закон України «Про власність» від 07.02.1991; Закон України «Про оподаткування при-
бутку підприємств» від 28.12.1994; Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000; Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000; Закон України «Про лізинг» від 16.12.1997; Закон України «Про страхування» від 07.03.1996; Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19.06.2003; Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним
боргом та іпотечні сертифікати» від 19.06.2003; Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001; Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28.11.2002; Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991; Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994; Закон України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» від 15.09.1995; Закон України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 23.12.1998; Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» від 22.12.1998; Закон України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» від 22.12.1998; Закон України «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» від 22.12.1998.

Нормативно-правові акти Президента України

Укази Президента України належать до підзаконних норматив­но-правових актів, що також є важливим джерелом господарського законодавства. Основними актами Президента України, що регулюють господарську діяльність, є: Указ Президента України «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» від 03.02.1998 № 79/98; Указ Президента України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 12.05.1998 № 456/98; Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 № 727/98; Указ Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.1998 № 817/98; Указ Президента України «Про запровадження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності» від 20.05.1999 № 539/99; Указ Президента України «Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва» від 22.01.2000 № 89/2000; Указ Президента України «Питання Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва» від 25.05.2000 № 721/2000; Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення підтримки та дальшого розвитку підприємницької діяльності» від 15.07.2000 № 906/2000.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку органів ліцензування» від 14.11.2000 № 1698; Постанова Кабінету Міністрів України «Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу» від 29.11.2000 № 1755; Постанова Кабінету Міністрів України «Про Порядок проведення аналізу результатів функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і територій зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності» від 28.02.2001 № 184; Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності» від 04.07.2001 № 756; Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання» від 28.02.2002 № 219; Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів» від 17.08.2002 № 1177; Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку і правил проведення обов’язкового страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об’єкти та об’єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і сані­тарно-епідеміологічного характеру» від 16.11.2002 № 1788.



[1] Популярна юридична енциклопедія / Кол. авт.: В. К. Гіжевський, В. В. Головченко, В. С. Ковальский (кер.) та ін. — К., 2003. — С. 142.

[2] Скакун О. Ф. Теория государства и права. — Х., 2000. — С. 270.

[3] Лівшиц Р. З. Теория права. — М., 2001. — С. 224.

[4] Критичний огляд думок, висловлених у юридичній літературі щодо правової системи, див.: Ющик О. І. Галузі та інститути правової ситеми (міфи і реальність). — К., 2002.

[5] Мумутов В. К. Хозяйственное право. — Х., 2002. — С.

[6] Щербина В. С. Господарське право. — К., 2003. — С. 16.

[7] Жук Л. А., Жук І. Л., Неживець О. М. Господарське законодавство. — К., 2003. — С. 12.

[8] Конституційні засади правопорядку у сфері  господарювання визначаються також ч. 2 ст. 5 ГК.

[9] Струнку класифікацію господарських законів див.: Щербина В. С. Господарське право. — К., 2003. — С. 22.