2.2.1. Економічні та соціальні засади формування внутрігосподарських економічних відносин
2.2.1. Економічні та соціальні засади формування внутрігосподарських економічних відносин
Внутрігосподарські економічні відносини, що функціонують у межах окремого підприємства, є частиною сукупності економічних відносин суспільства. Це зумовлює спільність характеристик відносин незалежно від сфери їх функціонування. Суть економічних відносин полягає у взаємодії економічних суб’єктів стосовно обміну створених ними об’єктів вартості. При цьому їх рушійною силою є протиріччя різноспрямованих економічних інтересів суб’єктів, що акумулюють у собі весь спектр людських потреб і соціально-економічних умов життєдіяльності. Обмін — це основа функціонування економічних відносин, їх форма. Зміст відносин визначається характером економічного інтересу суб’єкта відносин щодо об’єкта обміну та потребою взаємодії економічних суб’єктів.
Організаційна єдність економічних суб’єктів утворює сфери функціонування економічних відносин, що обмежені певною економічною системою. Економічні відносини у межах окремого підприємства являють собою внутрігосподарські відносини. Їх складовими елементами є відносини власності, трудові та організаційно-економічні відносини. Власники підприємства, його працівники та їх групи — основні внутрігосподарські суб’єкти. На цьому рівні зберігається економіко-правова відокремленість суб’єктів. Підприємство як юридична одиниця в особі своїх власників виступає суб’єктом зовнішніх та внутрішніх економічних відносин.
Структурні підрозділи підприємства являють собою об’єднання працівників у формальні групи. Вони виступають суб’єктами організаційно-економічних відносин у процесі діяльності підприємства, спрямованої на задоволення інтересів власників і працівників підприємства. Самостійність внутрігосподарських підрозділів обмежена визначеними для них функціями у внутрігосподарському поділі праці.
Внутрігосподарські економічні відносини та їх організаційно-правові форми становлять внутрішні чинники формування соціаль-
но-економічної ефективності підприємств, визначальний вплив на яку має форма власності на засоби виробництва і яка виступає підвалиною будь-якого економічного механізму. Аналізуючи особливості форм власності в сільському господарстві, необхідно підкреслити відмінності їх функціонування порівняно з іншими галузями економіки.
З особливостями відчуження праці в сільському господарстві пов’язана класифікація форм власності в цій галузі. На наш погляд, можна виокремити такі класифікаційні форми власності в сільському господарстві, як державна, кооперативна і приватна. Поряд з цим існують способи реалізації певної форми власності, до яких можна віднести госпрозрахунковий підряд, оренду, паювання, акціонування і т. ін. Якщо поняття «власність» характеризує суб’єктивну належність життєвих благ, зумовлює поєднання чинників виробництва і має фундаментальний характер, то реалізація власності характеризує її соціально-економічні функції, практичну діяльність суб’єктів привласнення.