Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.5. Управління корпорацією.

2.5. Управління корпорацією.
Права й обов’язки посадових осіб

Згідно з англосаксонським правом корпоративне управління складається з двох ланок:

1. Загальні збори акціонерів.

2. Рада директорів.

За континентальним правом корпоративне управління містить три ланки:

1. Загальні збори акціонерів.

2. Адміністративна рада (Франція), Правління (ФРН).

3. Наглядова рада.

Закони про компанії визначають права й обов’язки кожної ланки.

Загальні збори акціонерів

Загальні збори акціонерів є вищим органом управління корпорації. У юридичній літературі існує думка про те, що роль Загальних зборів в управлінні корпорацією не варто перебільшувати. Фактично корпорацією управляє Рада директорів (у ФРН вона називається Правлінням, у Франції — Адміністративною радою, у США та Великобританії — Рада директорів). Проте відповідно до законодавства акціонери здійснюють своє право участі в управлінні корпорацією на загальних зборах. Закон визначає види зборів, кворум, необхідний для його проведення, порядок скликання, порядок денний, вимоги до протоколу зборів, право голосування, види рішень (резолюцій), ухвалених зборами, та інші питання, які мають право вносити акціонери.

Збори акціонерів можуть бути: установчими, річними (черговими), надзвичайними (позачерговими). Установчі збори скликаються після реєстрації акціонерного товариства або після видачі сертифіката депозитарію. У Великобританії вони називаються пер­шими загальними зборами акціонерів. Засновники товариства скликають передплатників на акції. Збори повинні установити наявність повної передплати на акції та їх оплати в необхідному розмірі. У континентальному праві установчі збори звичайно ухвалюють статут, призначають адміністраторів або членів Наглядової ради.

Раз у рік проводяться загальні збори акціонерів, що називаються також річними. Вони скликаються Радою директорів (або Правлінням) через ухвалення рішення більшістю голосів. На загальних зборах складається список присутніх на ньому акціонерів (або їхніх представників) із зазначенням місця проживання, суми і серій акцій, що перебувають в їхньому володінні. З порядком денним загальних зборів мають бути ознайомлені всі його учасники через друковане видання акціонерного товариства або інші видання зазвичай за один місяць до дня призначення дати проведення зборів.

Законодавство визначає права загальних зборів акціонерів. Вони можуть бути також визначені й у статуті акціонерного товариства. Права загальних зборів акціонерів доволі широкі. Вони визначають основні рішення стратегічного розвитку корпорації, призначають і звільняють директорів. У ФРН відповідно до закону про участь працівників в управлінні підприємством і закону про статус підприємства загальні збори акціонерів уповноважені вирішувати такі питання:

1) використання балансового прибутку;

2) затвердження річного звіту;

3) призначення ревізорів;

4) внесення змін у статут;

5) проведення заходів щодо залучення або скорочення капіталу;

6) ліквідація акціонерного товариства.

У ФРН загальні збори можуть бути скликані на вимогу меншості акціонерів, акції яких становлять одну двадцяту частину капіталу.

Надзвичайні збори скликаються на вимогу певної групи акціонерів або за певних обставин. У Великобританії Рада директорів зобов’язана скликати збори на вимогу однієї десятої частини акціонерів, викладену письмово. Згідно з директивами ЄС до Закону про акціонерні компанії було включено положення, за яким Рада директорів зобов’язана скликати надзвичайні збори, якщо чисті активи публічної компанії становлять менше половини розміру заявленого капіталу. Збори повинні запропонувати заходи щодо поліпшення фінансового стану компанії, проте в законі вони не визначені.

У Франції тільки надзвичайні збори мають право вносити зміни до статуту. Вони можуть також приймати рішення щодо зміни національної належності товариства. Проте країна, національність якої набувається, повинна укласти з Францією спеціальну конвенцію, що дозволяє набувати національність і переносити місцезнаходження товариства на її територію зі збереженням за компанією права юридичної особи.

Законодавством також передбачене скликання спеціальних зборів для певних категорій власників акцій. У Великобританії такі збори визначені судовою практикою (прецедентами).

Будь-які збори можуть бути повноважними тільки за певного кворуму, що передбачає певну кількість голосів, включаючи можливість голосування за дорученням.

Рішення зборів оформляються протоколом (резолюцією). Відповідно до англійського права складають такі види резолюцій, які ухвалюються загальними зборами:

звичайна резолюція ухвалюється простою більшістю голосів;

надзвичайна резолюція ухвалюється не менше ніж 75 % голосів;

спеціальна резолюція вимагає також 75 % голосів, крім того, усі акціонери повинні одержати повідомлення про передбачуване прийняття резолюції за 21 день до прийняття;

резолюція «Загальна згода» визначає, що скликання зборів необов’язкове, достатньо провести письмове опитування всіх акціонерів.

У ФРН кожне рішення загальних зборів має бути оформлене нотаріально протоколом обговорення поставлених питань. У протоколі зазначаються: місце і день зборів, ім’я нотаріуса, результат голосування і резолюція голови про ухвалення рішення.

Головою загальних зборів є голова ради директорів, якщо він відсутній — призначений член ради директорів.

Рада директорів

Рада директорів за англосаксонським правом, Правління або Адміністративна рада за континентальним здійснюють управління акціонерним товариством. В англосаксонському праві нор­ми, що регулюють порядок призначення директорів, обмежені. Акціонери визначають ці питання під час розроблення внутрішнього регламенту, тоді як у континентальному праві всі призначення докладно регламентовані в законах. До складу ради директорів можуть входити одна або кілька осіб, визначених законом країни. Особливістю директорату у Великобританії є присутність у ньому незалежних, виконавчих і тіньових директорів. Незалежні директори — впливові й авторитетні особи, спроможні визначати стратегічний напрям розвитку, управляти грошовими потоками компанії і бути незалежними від менеджменту компанії. Вони призначаються зборами терміном на п’ять років. Виконавчі директори призначаються звичайно на три роки, їм надаються певні повноваження. Тіньові директори офіційно не призначаються, але мають повноваження і виконують певні функції.

Відповідно до континентального права управління акціонерним товариством здійснює Правління (у ФРН) або Адміністративна рада (у Франції). Їх члени призначаються черговими загальними зборами, термін повноважень може визначатися статутом. Службовці компанії мають право обирати адміністраторів від своїх колективів. Термін їхніх повноважень визначається статутом. Члени правління за нагальної потреби можуть призначатися судом. Правління надає Наглядовій раді звіти, які стосуються найважливіших проблем акціонерного товариства: підприємницької політики, прибутковості, обороту капіталу, фінансового стану акціонерного товариства.

Рада директорів (Правління, Адміністративна рада) має широкі повноваження діяти від імені товариства, представляти його інтереси в судах, у відносинах із третіми особами. Широкі повноваження має також Голова Адміністративної ради. У Велико-
британії установлено, що загальні збори акціонерів не мають права втручатись у здійснення директорами компанії своїх повноважень, крім випадків, коли Рада директорів не в змозі виконати свої функції[1].

У Законах про корпорації або статути визначається віковий ценз для членів виконавчих органів корпорації, офіційна межа виконання повноважень до 70 років. За досягнення певного віку члену виконавчого органу пропонується подати у відставку. В англосаксонському праві зазначені норми є диспозитивними, тобто положення закону можуть бути не включені у внутрішній регламент корпорації. У такому випадку права корпорації сто-
совно вікового цензу розширюються. Закони також передбачають можливість дискваліфікації членів Ради директорів. У разі порушення членом ради директорів статті закону чи статуту, його службової невідповідності або вчинення карних злочинів він звільняється.

Наглядова рада

У законах про корпорації, що діють у континентальній Європі, передбачається створення Наглядової ради. Її призначення полягає в організації контролю над виконавчими органами корпорації. Члени Наглядової ради обираються загальними зборами акціонерів, крім тих, які вводяться в раду відповідно до закону про участь робітників в управлінні підприємством і закону про статус підприємства. Закон покладає на членів Наглядової ради обов’язок проявляти в роботі сумлінність і відповідальність.

Наглядова рада має широкі повноваження:

контролювати ведення справ у компанії;

перевіряти бухгалтерські книги, цінні папери, касу, товарні записи. Має право запрошувати експертів для проведення перевірок;

скликати загальні збори акціонерного товариства, якщо це потрібно;

здійснювати контроль і перевірку, які він визнає доречними;

давати згоду на певні види угод, на підставі статуту компанії, наприклад, поручництва, авалі і гарантії (за винятком банківських і фінансових товариств).

У випадках, коли Наглядова рада не дала згоди на укладення угоди, правління акціонерного товариства може вимагати її від загальних зборів акціонерів. Для ухвалення рішення потрібно не менше 3/4 поданих голосів.

Завдання, що покладаються на членів Наглядової ради, не можуть виконувати інші залучені особи. Експерти й особи, які володіють спеціальною підготовкою і знаннями, можуть бути присутніми на засіданнях Ради тільки під час обговорення певних питань.

Правомочність прийняття рішень Наглядовою радою визначається або законом, або статутом акціонерного товариства. У тих випадках, коли ні в законі, ні в статуті процедура прийняття рішень не визначена, Рада ухвалює рішення тільки в тому разі, якщо в голосуванні беруть участь не менше половини його членів.

Члени Наглядової ради одержують від акціонерного товариства винагороду. Вона може бути визначена статутом або рішенням загальних зборів. Члени ради можуть володіти акціями компанії, якщо це визначено статутом.



[1] Полковников Г. В. Английское право о компаниях: Закон и практика. — С. 95.