Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.4. Світовий фінансовий ринок. Особливості функціонування та структура міжнародного фінансового ринку

3.4. Світовий фінансовий ринок. Особливості функціонування та структура міжнародного фінансового ринку

 

Ринки світової економіки можна поділити на:

ринки матеріальних (реальних) активів — нафта, газ, пшениця тощо;

ринок фінансових активів (фінансовий ринок).

Названі ринки тісно взаємозв’язані, але темою нашого огляду є фінансовий ринок та особливості його функціонування.

Фінансовий ринок — це система економічних і правових відносин, пов’язаних із купівлею-продажем або випуском та обігом фінансових активів.

Суб’єктами будь-якого фінансового ринку є:

учасники ринку:

держави;

юридичні та фізичні особи, які бажають придбати в користування вільні фінансові ресурси;

юридичні та фізичні особи, які потребують інвестицій;

фінансові посередники, які на стабільній та впорядкованій основі забезпечують перерозподіл фінансових ресурсів серед учасників ринку.

Фінансові ринки виконують ряд важливих функцій, а саме:

забезпечують таку взаємодію покупців і продавців фінансових активів, у результаті якої встановлюються ціни на фінансові активи, що зрівноважують попит і пропозицію на них;

фінансові ринки запроваджують механізм викупу в інвесторів належних їм фінансових активів і тим самим підвищують ліквідність цих активів;

фінансові ринки сприяють знаходженню для кожного з кредиторів (позичальників) контрагента угоди, а також суттєво зменшують витрати на проведення операцій та інформаційні витрати.

Через механізм фінансового ринку здійснюється акумулювання та розміщення тимчасово вільного грошового капіталу.

Класифікація фінансових ринків:

1) за умовами передавання фінансових ресурсів:

ринок позичкового капіталу;

ринок акціонерного капіталу;

2) за терміном обігу фінансових активів:

ринок грошей;

ринок капіталів;

3) залежно від того, нові фінансові активи пропонуються для продажу чи емітовані раніше:

первинний;

вторинний;

4) за місцем, де відбувається торгівля фінансовими активами:

біржовий;

позабіржовий;

5) залежно від глобальності:

міжнародний;

національний:

резидентів;

нерезидентів.

Темою нашого розгляду є світовий фінансовий ринок, який об’єднує національні фінансові ринки країн та міжнародний фінансовий ринок, що різняться умовами емісії та механізму обігу фінансових активів. У широкому розумінні до складу світового фінансового ринку належить також система офіційної міжнародної фінансової допомоги, що формувалася у повоєнні роки і передбачає особливі умови перерозподілу фінансових ресурсів: міждержавне кредитування, кредити міжнародних організацій, надання грантів. Окремо розглядають міжнародний рух золотовалютних резервів, що складаються з офіційних та приватних резервних фінансових активів.

Світовий фінансовий ринок виник на основі інтеграційних процесів між національними фінансовими ринками (приблизно середина 60-х років ХХ ст.). Інтеграція фінансових ринків окремих країн виявлялась у зміцненні зв’язків, розширенні контактів між національними фінансовими ринками, їх прогресуючому переплетенні.

Об’єктивною основою становлення світового фінансового ринку стали: розвиток міжнародного поділу праці; інтернаціоналізація суспільного виробництва; концентрація і централізація фінансового капіталу.

Інтернаціоналізація виробництва — основна передумова інтернаціоналізації капіталу. На світовому фінансовому ринку відбуваються процеси інтеграції, що ведуть до обмеження кола валют, які на ньому обертаються, формування єдиної системи процентних ставок. Водночас вони сприяють перетворенню провідних національних компаній і банків у транснаціональні.

Формування світового фінансового ринку на сучасному етапі відбувається під впливом процесу глобалізації національних фінансових ринків, чинниками якого є:

інтенсивне впровадження електронних технологій, комунікаційних засобів та інформатизації, що робить високоефективними інформаційну інфраструктуру фінансового ринку та систему розрахунків між учасниками ринку;

розширення видів та кількості пропонованих цінних паперів;

посилення ролі фінансових ринків як основного механізму перерозподілу фінансових ресурсів як у національному, так і в глобальному масштабі;

вплив приватизаційних процесів на потенційну пропозицію цінних паперів;

концентрація діяльності учасників ринку у світових фінансових центрах;

інституціоналізація фінансових ринків, тобто постійне збільшення частки інституційних учасників ринку (інвестиційних, страхових компаній, пенсійних фондів тощо);

лібералізація фінансових ринків, тобто створення законодавства, що сприяє проникненню учасників ринку на фінансові ринки різних рівнів і стимулює їх активність.

З функціонального погляду світовий фінансовий ринок — це система ринкових відносин, у якій об’єктом операцій виступає грошовий капітал і яка забезпечує акумуляцію та перерозподіл світових фінансових потоків, створюючи умови для безперервності та рентабельності виробництва.

Світовий фінансовий ринок з інституційного погляду — це сукупність банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ, фондових бірж, через які здійснюється рух світових фінансових потоків та які є посередниками перерозподілу фінансових активів між кредиторами і позичальниками, продавцями та покупцями фінансових ресурсів.

Як уже зазначалося, світовий фінансовий ринок складається з національних ринків країн і з міжнародного фінансового ринку.

Участь національних валютних, кредитних, фондових ринків в операціях світового ринку визначається такими факторами:

місцем країни у світовій системі господарства та її валютно-економічним становищем;

існуванням розвиненої кредитної системи і добре організованої фондової біржі;

помірністю оподаткування;

пільгами валютного законодавства, яке дозволяє доступ іноземним позичальникам на національний ринок та іноземних паперів до біржового котирування;

зручним географічним положенням;

відносною стабільністю політичного режиму та ін.

Міжнародний фінансовий ринок нині є глобальною системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам із різних країн на принципах ринкової конкуренції.

Відмінності міжнародних фінансових ринків від національних полягають у тому, що перші мають величезні масштаби операцій (щоденні операції на світових фінансових ринках у 50 разів перевищують операції світової торгівлі товарами); у них відсутні географічні кордони; операції проводяться цілодобово; використовуються валюти провідних країн світу, євро і частково СДР; учасниками їх переважно є першокласні банки, корпорації, фінансово-кредитні інститути з високим рейтингом; існує диверсифікація сегментів ринку та інструментів операцій в умовах революції сфери фінансових послуг; на них діють специфічні — міжнародні — процентні ставки; забезпечуються стандартизація операцій та високий ступінь інформаційних технологій, безпаперові операції на базі використання комп’ютерів.

Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає в забезпеченні перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів для сталого економічного розвитку світового господарства й одержання від цих операцій певного доходу.

Головною функцією міжнародного фінансового ринку є забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучати достатню кількість фінансових засобів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні.

Міжнародний фінансовий ринок на сучасному етапі має такі особливості:

доступ на світові ринки довгострокового кредитування для більшості позичальників значно спрощений;

потрібні менші витрати на проведення операції;

ставляться менш жорсткі вимоги до розкриття інформації;

рівень участі, особливо інституційних інвесторів, на ринках боргових цінних паперів більший, ніж на ринках акцій, бо останні є більш ризиковими (з інституційного погляду) порівняно з ринками боргових інструментів;

міжнародні ринки боргових цінних паперів перевищують за своїми обсягами міжнародні ринки акціонерного капіталу тощо.

Структура міжнародного фінансового ринку. Цьому питанні в економічній літературі відводиться особливе місце, бо єдиної загальновизнаної структури фінансового ринку ще не існує. Це пов’язано з тим, що міжнародний фінансовий ринок являє собою дуже складну структуровану систему.

Залежно від періоду закінчення операцій міжнародний фінансовий ринок поділяють на:

ринок касових (поточних, «спот») операцій — передбачає торгівлю базовим активом, розрахунки за який здійснюються не пізніше другого робочого дня після укладення угоди;

ринок строкових угод — розрахунок здійснюється пізніше, ніж на другий робочий день після дати укладення угоди, тобто угода здійснюється більше трьох робочих днів.

Міжнародний фінансовий ринок залежно від місця проведення операцій поділяють на:

централізований — представлений біржами (біржовий ринок);

децентралізований (позабіржовий) світовий ринок — торгівля повністю децентралізована і здійснюється переважно через дилінгові системи, міжнародні телекомунікаційні системи, по телефону.

Що стосується тісно пов’язаних між собою через систему міжнародних розрахунків сегментів, з яких складається міжнарод­ний фінансовий ринок, то в економічній літературі їх класифікують по-різному. Так, Т. С. Шемет дотримується такої структури міжнародних ринкових фінансових ресурсів [3, с. 306]:

короткостроковий (валютний) ринок — складається з короткострокових банківських кредитів та короткострокових цінних паперів;

середньо- і довгострокові євроринки (євроринки капіталів) — поділяються на ринок банківських кредитів та ринок міжнародних цінних паперів. Останній складається з фінансових активів у вигляді всіх цінних паперів — акцій, облігацій та похідних від них так званих деривативів.

Російський учений Д. М. Михайлов описує сучасну структуру світового фінансового ринку, складовими якого є міжнародні рин­ки. У схемі Д. М. Михайлова обіг інструментів оцінюється у комплексі, у всій різноманітності функціональних та інституціональних взаємозв’язків (рис. 3.2).

 

 

 

Термін реалізації майнових прав

 

 

Рис. 3.2. Сучасна структура світового фінансового ринку

Д. М. Михайлов виділяє «грошовий ринок», «ринок деривативів» і «ринок капіталів». Усі ці три ринки об’єднують певні частини «кредитного ринку» і «ринку цінних паперів», залежно від строків реалізації майнових прав і типу зобов’язання. Як бачимо, у запропонованій структурі (рис. 3.3) всі сегменти міжнародного фінансового ринку тісно переплетені і взаємозв’язані, тому визначити їхні межі дуже складно.

Зберігається поділ міжнародного фінансового ринку на грошовий ринок (включає: валютний ринок, ринок короткострокових позичок, ринок короткострокових фінансових активів та їх похідних) та ринок капіталу (включає: ринок цінних паперів і ринок середньострокових і довгострокових банківських позичок). Одночасно такий поділ, як вважається, використовується тільки для визначення строковості виданих чи інвестованих коштів. З боку пропозиції кредитних ресурсів визначальним фактором на грошовому ринку є ліквідність інструменту. У разі надання фінансових ресурсів на ринку капіталів головними питаннями для інвестора є середньостроковий кредитний ризик позичальника, процентний ризик, політичний ризик тощо.

Існує ще така точка зору щодо підсистем міжнародного фінансового ринку: ринок капіталів включає тільки ринок цінних паперів (акцій, облігацій), а ринок банківських кредитів — це самостійний сегмент ринку світового фінансового ринку, що охоплює:

грошовий (валютний) ринок;

ринок капіталів — це ринок зобов’язань тривалістю більше одного року, тобто довгострокових цінних паперів (акцій, облігацій та їх похідних, векселів, виписаних на термін понад один рік);

ринок банківських кредитів — це ринок індивідуалізованих, неуніфікованих боргових зобов’язань, які зазвичай виключають існування вторинного ринку;

євроринок — це світовий фінансовий ринок, на якому операції з різними фінансовими інструментами здійснюються в євровалютах, і тому він включає певні частини грошового ринку, ринку капіталів, ринку банківських кредитів.

В економічній літературі вказується на існування об’єднання ринку банківських кредитів і ринку боргових цінних паперів під назвою «кредитний ринок». Відомий український фінансист О. Д. Василик (його погляди підтримує С. Я. Боринець) зазначає, що ці ринки не можна поєднувати під однією назвою, їх треба розглядати окремо, бо вони суттєво різняться, хоча такі цінні папери, як облігації, векселі, ноти, депозитні сертифікати, і мають боргову природу. По-перше, при одержанні коштів на кредитній основі їх власник не змінюється. При купівлі боргових цінних паперів власник коштів змінюється. Існують облігації конвертовані в акції. По-друге, є певні відмінності й в одержанні доходу на вкладені кошти на ринку боргових цінних паперів і на ринку банківських кредитів.

На підставі викладеного можна виділити такі основні сегменти міжнародного фінансового ринку:

міжнародний валютний ринок, де відбуваються операції виключно з валютою;

міжнародний ринок банківських кредитів;

міжнародний ринок цінних паперів (фондовий ринок), який, у свою чергу, поділяється на:

міжнародний ринок боргових цінних паперів;

міжнародний ринок титулів власності (ринок акцій та депозитарних розписок);

міжнародний ринок похідних фінансових інструментів (деривативів) — ринок інструментів торгівлі фінансовим ризиком, ціни яких прив’язані до іншого фінансового чи реального активу (ціни товарів, ціни акцій, курсу валюти, процентної ставки);

євроринок, який включає інструменти названих вище сегментів міжнародного фінансового ринку, виражені в євровалюті. (Схема світового фінансового ринку показана на рис. 3.1.)

Останнім часом стали виділяти ще один окремий сегмент міжнародного фінансового ринку — ринок страхових послуг. І за певними ознаками сегментом міжнародного фінансового ринку можна назвати міжнародний ринок дорогоцінних металів і золота.