Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4. 4. Форми міжнародних розрахунків та механізми валютного ринку

4.4. Форми міжнародних розрахунків та механізми валютного ринку

 

З організаційно-технічного погляду, валютний ринок — це певна сукупність сучасних засобів телекомунікації, таких як телеграф, телекс, телефон, різні інформаційні системи, комп’ютерні мережі «REUTERS», «Інтернет» та ін., які пов’язують між собою банки та біржі різних країн, що здійснюють валютні операції.

Розглянемо детальніше форми міжнародних розрахунків, які найчастіше застосовуються під час здійснення зовнішньоекономічних операцій, механізм їх проведення, недоліки і переваги для експортерів та імпортерів.

Існують такі основні форми розрахунків:

переказ (телеграфних чи електронних) коштів із безстрокових вкладів (депозитів до запитання);

банківські векселі на пред’явника;

комерційні тратти.

Банківський переказ — операція банку з виконання доручення клієнта щодо переведення грошей в інший (зарубіжний) банк для виконання його грошових зобов’язань.

Здійснення банківського переказу з наданням відповідних документів уже на відвантажену продукцію можна зобразити схематично (рис. 4.2).

 

Рис. 4.2. Схема розрахунків за формою «банківський переказ»

Отже, послідовність дій при виконанні операції «банківський переказ» така:

експортер передає документи імпортеру за умовами конт­ракту;

імпортер виставляє платіжне доручення банку про перерахування коштів;

повідомлення (авізування) банку експортера про надходження коштів;

авізування експортера про зарахування коштів на його рахунок.

За зазначеною формою розрахунку здійснюються:

авансові платежі (попередня оплата);

сплата коштів за товарними документами;

сплата коштів за товар після його отримання;

сплата коштів за послуги арбітражу;

сплата коштів за штрафами, вимогами;

погашення заборгованості за розрахунками;

сплата коштів за перерозрахунками;

сплата коштів за векселями, чеками тощо.

Можна зробити висновок, що в кожному контракті мають бути чітко та однозначно установлені умови проведення розрахунку.

Якщо контрактом передбачається попередня сплата коштів (авансування), визначаються умови з авансового платежу: сума, або його частка в загальному платежі, валюта, умови перерахування коштів, термін платежу тощо.

Якщо контрактом передбачено банківський переказ після відвантаження товару, повинні бути визначені такі умови: сума платежу, валюта платежу, умови перерахування коштів, термін платежу тощо.

Недоліком використання зазначеної форми розрахунку (крім авансових платежів) є затримка в часі надходження виручки до експортера.

Телеграфні перекази дають можливість прискорити розрахунки, скоротити використання кредиту та захистити від валютних збитків. Застосування під час телеграфних переказів спеціального коду («ключа») дає змогу уникнути фіктивних переказів та помилок.

Альтернативою телеграфному переказу є поштовий переказ.
У цьому разі інструкції відправляються поштою або банкір надає покупцеві вексель на пред’явника, а покупець відправляє його авіапоштою продавцю (одержувачеві платежу).

Банківський вексель — вексель, виставлений банкоматом даної країни на свого іноземного кореспондента. Придбавши такий вексель у національних банків, боржники (імпортери) пересилають його кредиторам (експортерам), погасивши в такий спосіб свої боргові зобов’язання.

Вексельна форма міжнародних розрахунків передбачає використання векселя — простого чи переказного. Простий вексель (боргове зобов’язання) — це безумовне письмове зобов’я­зання однієї особи перед іншою виплатити певній особі за наказом векселедавця чи пред’явника обумовлену суму грошей на вимогу або на фіксовану дату, або на визначений момент у майбутньому.

Переказний вексель — це безумовний письмовий наказ, адресований однією особою (векселедавцем) іншій особі (платникові) і підписаний особою, яка видала вексель про виплату на вимогу або на певну дату суми грошей третьому учасникові (одержувачу) за його наказом, або пред’явникові.

У вексельній угоді беруть участь три сторони:

векселедавець (трасант) — особа, яка виписує вексель і дає наказ про його оплату;

платник за векселем (трасат) — особа, якій адресований наказ про оплату векселя;

одержувач грошей за векселем (бенефіціар) — особа, яка виставляє вексель до оплати й отримує гроші за векселем.

Основну відповідальність за оплату векселя несе трасат, який через акцепт векселя підтверджує свої зобов’язання щодо його оплати. Разом з ним несуть солідарну відповідальність (крім особ­ливих випадків) й інші учасники угоди — векселедавець і особи, які в процесі обігу векселя дістали право користування ним за допомогою передавального напису.

Загальна схема розрахунків за векселем така. Трасант розплачується векселем з одержувачем грошей (бенефіціаром). Останній виставляє вексель платникові (трасату) для акцепту. Акцептуючи вексель, трасат визнає його законним і підтверджує свої зобов’язання щодо оплати векселя. У разі неоплати векселя трасатом цей вексель буде пред’явлений векселедавцю.

Бувають випадки, коли векселедавець одночасно є й одержувачем грошей за векселем. У такому разі текст векселя такий: «Заплатіть мені або за моїм наказом...».

У сучасній господарській практиці порівняно з XІX і початком XX ст. сфера використання переказних векселів як платіжного засобу значно звузилася. Головна сфера його використання сьогодні — зовнішня торгівля. Тут вексель має ряд важливих переваг, будучи інструментом кредитування і засібом урегулювання боргів. Він дозволяє примирити інтереси покупця і продавця. Так, покупець, видавши вексель, отримує відстрочку платежу і може мобілізувати необхідну суму, реалізувавши куплений товар. З іншого боку, продавець, отримавши вексель як оплату за відвантажений товар, має можливість або зберігати його до закінчення строку, або заплатити цим векселем своїм контрагентам за поставку товару, або продати вексель банку й отримати за ним суму достроково з відрахуванням певного відсотка (дисконту).

Вексель може бути оплачений на вимогу або після пред’яв­лення. Але у багатьох векселях зазначається, що оплата здійснюється через N днів після пред’явлення. Пред’яв­лення в такому разі є моментом звернення до платника для акцеп­тування векселя. Можливий варіант, коли оплата векселя передбачається через певну кількість днів після його складання.

Вексель може бути іменним («Платіть»), ордерним («Платіть N або за його наказом») і пред’явленим («Платіть пред’явнику»). Ордерний вексель передбачає можливість передавання права на отримання грошей за векселем іншій особі за допомогою передавального напису (індосаменту).

Відмінності простого векселя від переказного:

це не наказ, а зобов’язання платити;

векселедавець і платник — одна особа;

простий вексель не потребує акцепту.

Особливим різновидом переказного векселя є банкнота, випущена центральним банком.

Вексельна операція не обов’язково пов’язана з банком, можли­ва пряма оплата векселя боржником кредитору. Однак у банківсь­кій справі вексель відіграє особливо важливу роль. Кожна пози­ка, видана банком, документується борговим зобов’язанням (векселем), де вказані умови погашення кредиту. Таке боргове зобов’язання є головним юридичним свідченням боргу.

Банківський чек — письмовий наказ банку — володаря авуарів за кордоном своєму банку-кореспонденту про перерахування певної суми з його поточного рахунка власникові чека. Експортери, отримавши такий чек, продають його своїм банкам.

Чекова форма міжнародних розрахунків. У міжнародних розрахунках використовуються також чеки, які вперше з’явилися в XVI ст. у вигляді квитанції касирів, котрі за зберігання грошей стягували відсотки із вкладників. Розрахунок чеками — форма безготівкових розрахунків, у якій використовуються розрахункові чеки. Чек виписується платником і передається одержувачеві грошей при відправленні йому товарів. При пред’явленні чека банку сума його зараховується на рахунок пред’явника.

Чек (cheque) — безумовний наказ клієнта банку, який веде його поточний рахунок, про сплату певної суми грошей пред’яв­никові чека або іншій, указаній на чеку особі. Цей інструмент особливо поширений у США, Канаді, Великобританії.

Платежі за допомогою чеків усе ще мають велике значення у світовому платіжному обігу; при цьому відрізняють банківські та приватні чеки.

Існують різні підстави для платежу за допомогою чека замість переказу. Так, чековим платежам надається перевага тоді, коли платникові невідомі номер рахунка та банк одержувача або якщо він виписує чек і сам його використовує для того, щоб одержати процентні переваги в результаті збільшення відстрочки платежу (пізніше дебетування його рахунка на суму еквівалента у зв’язку з тривалим терміном обігу — тривалість інкасової операції). При платежах у США, де не заведено здійснювати оплату переказами, дуже вигідно використовувати чеки, особливо, якщо одержувач платежу не має рахунка в банку-кореспонденті, який бере участь в операції. У цьому разі можна частково уникнути високого збору американських кредитних установ за виставлення чека (в основному при переказуванні відносно невеликих сум).

За допомогою чеків здійснюються також платежі у третіх валютах, наприклад, у доларах США — до Аргентини, у фунтах стерлінгів — до Індонезії, причому вони часто передаються одержувачеві платежу безпосередньо, а не через відповідну кредитну установу. Це дає переваги одержувачеві, оскільки він сам може визначити момент переведення суми чека в національну валюту й по можливості дочекатися вигідного курсу.

Іншою причиною оплати за допомогою чека може бути можливість миттєвого запису банком, який обслуговує зарубіжного одержувача, у кредит його рахунка еквівалента чека із зауваженням стосовно наступного надходження. А це означає прискорення платежу, оскільки бенефіціар уже в день отримання чека може розпоряджатися його еквівалентом.

У міжнародних розрахунках заведено виставлення ордерного чека, при чому кредитні установи виписують свої чеки здебільшого тільки в ордерній формі та індосують їх повним або бланковим індосаментом. Ці банківські чеки мають відповідати вимогам чекового законодавства окремих країн з урахуванням Женевської угоди та Ганських постанов.

Щоб уникнути зловживань при передаванні чека на інкасо банку-кореспонденту, національні кредитні установи використовують наведений нижче спрощений та непідписаний індосамент, що найчастіше застосовується:

Рау tо the оrdег оf аnу Ваnk,

Ваnкеr оr Тrаst Соmраnу

Оплата за наказом будь-якого банку, банкіра або трастової компанії

Prior/or missing endorsement guaranteed

Перший/або відсутній індосамент гарантується

Назва інституту

Назва фірми

Чек — різновид переказного векселя, де платником є банк. Чеки використовують фізичні та юридичні особи для взаємних розрахунків. Власник рахунка отримує чекову книжку і виписує чеки в межах залишку коштів на рахунку (або більше цього залишку, якщо є домовленість про овердрафт).

Необхідні реквізити чека: назва банку, безумовний наказ про оплату суми, одержувач коштів, дата і місце виписування чека, підпис чекодавця. Чек може мати довільну форму і бути виписаним на звичайному аркуші паперу. Але, як правило, застосовується стандартна форма чека (див. рис. 4.5).

У верхньому правому куті чека зазначається кодовий номер банку, який використовується при сортуванні чеків. У нижньому рядку є цифри, надруковані магнітним чорнилом, що використовуються при комп’ютерній обробці чека: зліва направо — номер чека, кодовий номер банку, номер рахунка клієнта, сума чека.

Аналогічно векселю, залежно від того, на чию користь виписано чек, розрізняють такі види чеків:

іменні (рау tо thе пате оf Н) — заплатіть тільки N;

ордерні (рау tо thе order оf N) — заплатіть N або за його наказом;

на пред’явників (рау tо thе bearer) — заплатіть пред’явникові.

Чеки можуть використовуватися за індосаментом (передавальний напис на зворотному боці чека). Цим самим власник чека передає право отримання грошей за чеком іншій особі.

 

Рис. 4.5. Стандартна форма чека

Розрізняють чотири види індосаментів:

Бланковий індосамент. Власник чека ставить на його зворотному боці свій підпис, унаслідок чого чек стає документом на пред’явника, і будь-який законний власник може отримати за ним кошти в банку.

Іменний індосамент. Власник ставить на звороті свій підпис і вказує ім’я особи, якій передається право на отримання коштів за чеком.

Цільовий індосамент. Власник чека вказує на звороті мету передавання чека іншій особі й обмежує можливість отримання коштів за чеком. Найчастіше такий індосамент проголошує «Тільки для депонування». Іноді цей вид індосаменту використовується разом з іменним («заплатіть Джону Увину, тільки для депонування»).

Безоборотний індосамент. Якщо власник чека хоче обмежити або виключити можливість пред’явлення претензій за чеком у разі його несплати, у тексті індосаменту він використовує слова «не обертається». Однак, щоб цей вираз був дійсним, банк, куди перераховуються гроші за чеком, повинен визнати його за допомогою власного індосаменту.

Банк зобов’язаний перевіряти послідовність індосаментів, але не несе відповідальності за їх достовірність, тобто банк не відповідає за підроблення підписів індосантів.

Чек з кросуванням. Можна обмежити право вилучення готівки з рахунка за чеком шляхом його кросування — проведення двох паралельних ліній на лицьовому боці чека. Це означає, що вказана в чеку сума має бути зарахована на рахунок його пред’явника в даному банку або переказана в інший банк безготів­ковим шляхом. Чек з кросуванням ускладнює використання викрадених чеків, оскільки за ними не можна отримати готівки. Чеки можуть бути кросовані попередньо друкарським способом, і клієнт банку отримує чекову книжку з кросованими чеками.

Відомі різні форми кросування чека. Воно може бути спеціальним, коли між лініями вказується точне найменування банку і номер рахунка одержувача коштів чи назва банку і напис «не обер­тається, рахунок одержувача» («Smalltown Вапk, поt пеgоtiаblе, ассоипt оf рауее»). В інших випадках, якщо невідомий банк, куди переказуються кошти, між лініями пишуть: «апа Со», «Not Nеgоtіаblе», «А/с рауее».

Засвідчений чек. Банк спеціальним написом засвідчує підписи клієнта і наявність суми для оплати чека. Банк несе за ним відповідальність і не може відмовитися від оплати, для чого в момент засвідчення чека сума знімається з рахунка чекодавця і резервується на особливому рахунку. На лицьовому боці чека ставиться штамп «сеrtіfed», дата, назва банку і підпис працівника банку. Хоча банк не зобов’язаний засвідчувати чек, це дуже поширена операція у великих банках. Засвідчені чеки використовуються там, де важливо мати еквівалент готівки, наприклад при операціях з цінними паперами (рис. 4.6).

 

Рис. 4.6. Зразок засвідченого чека (США)

Чек казначейства — чек, який містить підпис казначея банку і виписаний на банк (для погашення зобов’язань банку, купівлі устаткування для власних потреб тощо). Ці чеки надійні й охоче приймаються в процесі обігу. Інколи банки продають їх клієнтам як заміну менш цінних засвідчених чеків.

Зупинка платежу за чеком (stop payment). Чекодавець має право повідомити банк про відмову від оплати вже виданого чека. Якщо банк, маючи таке розпорядження, оплатить чек, він бере на себе витрати за чеком. Тому в банку ведеться спеціальна картотека, де зазначені інструкції щодо припинення платежу. Однак така дія чекодавців не дуже заохочується, а в деяких випадках може навіть бути покарана штрафом, конфіскацією чекової книжки, призупиненням права видачі чеків або судовим покаранням. Крім того, банк не має права оплачувати чек, якщо він отримав повідомлення про смерть або банкрутство чекодавця.

Оплата чека — відповідальна операція для банку. Чеки можуть бути підроблені, можуть мати різноманітні дефекти. Найчастіше це такі порушення:

підроблення підпису чекодавця;

збільшення суми чека;

датування датою, яка ще не настала;

прострочення (якщо пройшло більше шести місяців між датами виписки і пред’явлення чека, такий чек підлягає поверненню);

виписка чека без покриття (несанкціонований овердрафт);

пропуск у ланцюгу індосаментів.

Ризик, пов’язаний з видачею та оплатою чеків, може бути знач­но знижений завдяки гарантійній чековій картці (check guaranteecard). У Великобританії банки почали видавати ці картки надійним і перевіреним клієнтам із середини 60-х років. Тепер вони набули значного поширення.

Гарантійна чекова картка є засобом ідентифікації власника рахунка в банку, який видав чекову книжку. Вона свідчить про те, що:

клієнт банку може отримати готівку за чеком (у межах ліміту) у будь-якому відділенні цього банку (а не лише в тому, де ведеться рахунок клієнта);

чек, виданий клієнтом, буде оплачений незалежно від стану його рахунка і наявності на ньому достатньої суми. При використанні гарантійної чекової картки необхідно виконати ряд умов, а саме:

чек має бути підписаний у присутності касира банку, і підпис повинен збігатися з підписом на картці;

картка має бути не прострочена;

чек повинен бути стандартної форми і мати код сортування, надрукований на картці.

Водночас наявність гарантійної чекової картки відкриває великі можливості для зловживань, оскільки оплата чека гарантується банком. Тому банки намагаються видавати чеки лише тим клієнтам, які довели свою чесність і відповідальність в операціях з банком. У табл. 4.4 наведена порівняльна характеристика векселя і чека.

Таблиця 4.4

ВІДМІННІСТЬ ЧЕКА ВІД ПЕРЕКАЗНОГО ВЕКСЕЛЯ

Характеристики чека

Характеристики векселя

Чек оплачується після пред’явлення

Вексель може бути як на пред’яв­ника, так і строковим документом

Чек виписується на банк

Вексель не виписується на банк

Чек ніколи не акцептується банком

Вексель має бути підписаний платником

Чек здебільшого не перебуває в обігу (хоча може передаватися за індосаментом), а прямо пред’являється в банк для оплати

Вексель обертається, переходячи від одного власника до іншого

За чеком банк залишається відповідальним протягом шести років з моменту виписки (Великобританія)

Особа, яка видала вексель, звіль­няється від відповідальності, якщо вексель не пред’явлений платникові протягом короткого терміну (оскільки затримка збільшує можливість зловживань)

За чеком може бути виконане кросування

За векселем не може бути виконане просування

Якщо підпис на чеку підроблений, банк може відмовитися від оплати

Підроблення підпису векселедавця не звільняє акцептанта від обов’язку оплатити вексель

Єврочеки (Eurocheque) — це стандартизовані чеки, які випускаються банками — членами міжнародної організації єврочеків і супроводжуються спеціальною гарантійною карткою. Цей вид платіжних документів виник наприкінці 60-х років, коли ряд великих європейських банків надали своїм клієнтам право виписувати чеки під час поїздок за кордон і отримувати за ними гроші у відділеннях зарубіжних банків-кореспондентів пред’явленням гарантійної картки.

Пізніше була введена єдина форма чека, яка дістала назву єврочека. Його почали видавати клієнтам фінансові установи (комерційні банки, ощадні банки, поштові установи) багатьох європейських країн, які приєдналися до системи єврочеків. Функції єврочекової картки розширилися: вона не лише гарантувала оплату чека в межах установленого ліміту, а й могла використовуватися як дебетна картка для зняття готівкових грошей у мережі банківських автоматів. Особливість єврочека полягає в тому, що його можна виписувати у валюті країни перебування: у Франції — у франках, в Іспанії — у песетах тощо. Чек приймається для оплати за товари тисячами роздрібних торговельних установ у 40 країнах Європи і Північної Америки.

Єврочек (чек у євровалюті) виписується банком без попереднього внеску клієнтом готівкових грошей і на більші суми в рахунок банківського кредиту строком до місяця; оплачується в будь-якій країні — учасниці угоди (з 1968 р.). За станом на початок 1991 р. банки 21 країни виписували єврочеки. Єдина форма єврочеків, оплата їх тільки за умови пред’явлення власниками гарантійних карток, контроль за обробкою єврочеків за допомогою ЕОМ сприяють удосконаленню розрахунків з міжнародного туризму. З 60-х років XX ст. у міжнародних розрахунках активно використовуються кредитні картки.

Дорожній чек. Стандартний грошовий документ, який виписується в місцевій або іноземній валюті і використовується в поїздках, закордонних подорожах для оплати товарів і отримання в банку готівки. Купуючи дорожній чек у банку, клієнт ставить на ньому свій підпис. Він знову мусить підписатися на чеку при купівлі товару й одержанні готівки, обидва підписи звіряються. У випадку, коли дорожній чек загублено або викрадено, власникові повертається його вартість.

Дорожній (туристичний) чек — платіжний документ, грошове зобов’язання (наказ) виплатити зазначену суму валюти його власникові. Дорожні чеки виписуються великими банками в національній та іноземних валютах різної вартості. Зразок підпису власника проставляється в момент продажу йому чека.

Сьогодні популярними є дорожні чеки: VISА, Аmerican Ехргеss, Тhоmаs Сооk, Citicorp. Усі ці чеки — іменні, схема роботи з ними така: при купівлі чека покупець ставить свій підпис у відведеному для цього місці, при одержанні готівки за нього —
в іншому. У разі, коли підписи збігаються, клієнт може отримати готівку. Як правило, за обмін чеків на місцеву валюту банки стягують певний процент — комісійні для покриття своїх витрат, розміри яких можуть значно відрізнятися в різних банках.

Дорожні чеки дуже зручні для українських клієнтів. Передусім для вивезення дорожніх чеків не потрібен спеціальний дозвіл, як це вимагається при вивезенні валюти готівкою.

Комерційна тратта (переказний комерційний вексель) — вимоги, виписані експертом чи кредитором на імпортера чи боржника.

Телеграфний чи електронний переказ — це такий спосіб платежу, коли покупець платить банку за необхідну валюту, а банк передає по телеграфному чи електронному зв’язку платіжні інструкції банку-кореспонденту, в якому зберігається валютний депозит. Цей метод зазвичай використовується при переказуванні великих сум.

Альтернативою телеграфному переказу може бути поштовий переказ. У цьому разі інструкції відправляються поштою або бан­кір надає покупцеві вексель на пред’явника, а покупець відправляє його авіапоштою продавцеві (одержувачу платежу). Наприклад, американський імпортер може здійснити поштовий переказ векселя на пред’явника на 138 000 євро своєму іноземному постачальникові. Спочатку він купує цей вексель на пред’явника в Чейз Манхетен банк (Chase Manhattan Bank) у Нью-Йорку. Потім тратта відправляється поштою іноземному продавцеві, що може одержати за нею платіж у Франкфурті-на-Майні в євро.

Комерційні тратти виставляються експортерами покупцеві чи банку покупця. Якщо ці тратти призначені до оплати в іноземній валюті, то вони можуть і розглядатися як валюта. Експортер може віддати розпорядження одному з банків, що обслуговують угоду, врахувати тратту, тобто дисконтувати (купити) її.

Міжнародний платіжний обіг через СВІФТ. Уже наприкінці 1960-х років між банками різних країн велися переговори про можливість здійснення міжнародного платіжного обігу при використанні комп’ютерної техніки у формі недокументарного передавання інформації, а також прискорення, полегшення та підвищення її безпеки за допомогою автоматизації та стандартизації. Фірми, яким було доручено це дослідження, установили, що створення та функціонування міжнародної системи з передавання інформації, яка управляється за допомогою комп’ютерів, цілком можливе. Відповідно до рекомендацій цього дослідження у травні 1973 р. 239 кредитних установ з 13 європейських країн, а також США та Канади заснували Товариство світових міжбанківських фінансових телекомунікацій (СВІФТ) Society for Worldwide Interbank Financial Telekomunication — SWIFT). СВІФТ є найбільшою міжнародною мережею, що зв’язує національні клірингові та банківські мережі, утворюючи світову фінансову систему телекомунікацій.

Членами СВІФТ можуть бути банки, які уповноважені виконувати міжнародні банківські операції і перебувають у країні, що має регіональний процесинговий центр. Власниками акцій СВІФТ можуть бути тільки банки, які є його членами. Член СВІФТ зобов’язаний дотримуватися його статуту і сплачувати всі витрати, пов’язані зі вступом і роботою в середовищі СВІФТ.

Система СВІФТ організована так, щоб банки різних країн, які обладнані терміналами різних моделей з різною швидкістю роботи, могли б без перешкод обмінюватися повідомленнями та розуміти один одного.

Завданнями та цілями цього товариства, яке використовують зараз 2400 банків зі 115 країн-членів (з них 110 країн підключені до мережі СВІФТ), є планування, будування та функціонування міжнародної мережі комунікацій стандартизованими повідомленнями у міжнародних банківських операціях між його членами.

Слід зазначити, що СВІФТ є лише системою передавання даних і не виконує жодних розрахункових функцій. Доручення, що передаються за його допомогою, ураховуються як проведення за відповідними рахунками «Ностро» і «Лоро» так само, як і при використанні традиційних платіжних документів.

Спочатку до мережі СВІФТ входило 239 банків з 15 країн Європи й Америки. 1992 р. до мережі СВІФТ було підключено вже більше 3000 фінансових організацій понад 80 країн.

Керівництво діяльністю СВІФТ здійснює Правління директорів, котре обирається кожного року загальними зборами.

Усі платіжні інструкції та інші повідомлення вводяться в систему в стандартизованому форматі, який значно спрощує розуміння повідомлень одержувачем та їх автоматизовану обробку. Стандартизація повідомлень була важливою передумовою для функціонування системи СВІФТ. У стандартах СВІФТ розрізняють три основні види: текст повідомлення, адреси та коди валют. Найбільші труднощі виникли при стандартизації тексту повідомлення. Причиною цього були мовні особливості та різні звичаї країн — членів товариства.

У процесі стандартизації тексти повідомлень були поділені на дев’ять категорій

Кожному виду повідомлень присвоювався трирозрядний номерний код. Усередині цих категорій кожному повідомленню за СВІФТ (Massage Туре = МТ) присвоюється трирозрядний код.

Наприклад, перекази клієнтів, що становлять більшу частину обсягу повідомлень, позначаються як МТ 100, а підтвердження валютних операцій — МТ 300.

Окремим валютам країн — членів Товариства присвоюється розроблений міжнародною організацією зі стандартів трирозрядний Альфа-код, при цьому перші дві цифри позначають країну, а третя — відповідну валюту. Ці скорочення не замінюють їх офіційної скороченої назви.

Скрізь, де можливо, СВІФТ використовує міжнародний стандарт 180. Але значна частина розроблених спеціально для СВІФТ текстових повідомлень отримує дедалі більше поширення поза межами системи і стає стандартом «де-факто» для фінансових повідомлень (операцій, трансакцій). Переваги таких стандартів також і в тому, що їх розробники одночасно є і їх користувачами, а відповідно мають можливість оперативно їх удосконалювати.

Адреси членів системи також були стандартизовані, причому кредитні установи одержали восьмирозрядну постійну СВІФТ-адресу, що за своєю функцією може зрівнятися з міжнародним банківським кодом.

Повідомлення для СВІФТ, що складаються з трьох частин — шапки (head), тексту повідомлення та трейлера (trailer), — відправляються кредитним установам на відповідний національний концентратор (Київ). Там дані, що надійшли, «фокусуються», тобто концентруються та автоматизовано передаються по швидких лініях передач даних у відповідний центральний пульт управління (рахунковий центр СВІФТ) у Зетервуді (Нідерланди) або Калпепер (США).

Інформація про ключі, яка захищена за допомогою двосторонніх домовленостей між кредитними установами, підлягає фор­мальній перевірці та проміжному зберіганню в центральному пульті управління, після чого вона надходить також у кредитні установи-одержувачі. Ключ СВІФТ, що підтверджує справжність інформації, є поліпшеною та автоматизованою версією першого коду, який використовувався між кредитними установами при телеграфних повідомленнях, якщо йшлося про повноваження або підтвердження грошових сум. Він розраховується виходячи з повного тексту повідомлення (замість окремих даних, що можливо при кодах). Цим гарантується, що будь-яка зміна у тексті повідомлення може бути виявлена.

Той факт, що обмін секретною інформацією, наприклад, секретними кодами, здійснюється із застосуванням паперу, багато хто розглядає як головну ваду в існуючому процесі забезпечення безпеки. Щоб зменшити пов’язані з цим ризики, у 1993 р. були введені дві нові послуги СВІФТ під загальною назвою «Поширена безпека для кінцевого користувача» — «User Security Enhancement», скорочено USЕ. Обидві ці послуги являють собою доповнення до існуючих заходів безпеки:

Обмін двобічними ключами (Bilateral Key Exchange — BKE) — це послуга, що дає змогу користувачеві здійснювати безпечний обмін ключами автентичності через мережу СВІФТ, не вдаючись при цьому до письмової кореспонденції.

За допомогою захищеного логін та селект (Secure Login and Select — SLS) користувач має можливість доступу до послуг СВІФТ шляхом застосування чіп-карт (ІСС) замість таблиць логін та селект на папері.