Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4.3. Методи фінансового планування

4.3. Методи фінансового планування

На відміну від стратегії, яка визначає розвиток фінансів корпорації на тривалу перспективу, прогнозування як процес оцінювання майбутніх можливих економічних показників охоплює менший період. У практиці американських корпорацій заведено використовувати п’ятирічний період. Складання і виконання «п’ятирічок» є звичною справою великих американських корпорацій. Найдетальніше плануються ресурси та їх використання на перший рік п’ятирічного плану. Необхідно зазначити, що п’ятирічні плани відповідають цілям фінансової стратегії. Досягнення стратегічних цілей здійснюється поетапно і передбачає розроблення та виконання конкретних планів на п’ять років. Для цього в окремих випадках може бути потрібно три-чотири п’ятирічки.

Загальна характеристика п’ятирічного
фінансового плану

Фінансовий план розробляється адміністрацією корпорації протягом 8—9 місяців, для чого готується детальна програма послідовних дій. Наприклад, за такою програмою складався п’ятирічний план американської корпорації RPS («Роенфельдт—Портер—Зіхерман корпорейшн») — провідного виробника комп’ютерної техніки й телекомунікаційного устаткування[1].

Розроблення плану починається у квітні-травні, коли відділ планування здійснює аналіз економічних чинників у цілому, а також по галузі. Відділ маркетингу готує прогноз продажу за кожною товарною групою. У червні-липні технічний відділ складає кошторис витрат на придбання нового виробничого устаткування і програму модернізації старого. У серпні-вересні фінансовий відділ дає оцінку передбачуваним капітальним витратам, розробляє оперативні плани по відділах, а також аналізує джерела фондів, що передбачалися, та їх використання. У жовтні-листопаді плановий відділ зводить усі розрахунки в єдиний п’ятирічний план з додатком оглядів начальників відділів і надає йому майже закінченої форми. У грудні п’ятирічний план схвалює виконавчий комітет (Executive Committee) і подає Раді директорів для остаточного схвалення.

Схема плану має такий вигляд:

П’ЯТИРІЧНИЙ ПЛАН КОРПОРАЦІЇ

А. Призначення корпорації.

В. Сфера використання капіталу корпорації.

С. Цілі корпорації.

D. Зовнішнє підприємницьке середовище, що передбачається.

E. Стратегія корпорації.

F. Підсумок аналізу очікуваних підприємницьких результатів.

G. Політика і плани в галузі виробництва товарів:

маркетинг;

організація виробництва;

фінанси.

1. Працюючий капітал:

загальна політика в галузі працюючого капіталу;

управління грошовими коштами і ринковими цінними паперами;

управління товарно-матеріальними запасами;

кредитна політика й управління дебіторською заборгованістю.

2. Дивідендна політика.

3. Фінансові прогнози:

бюджету капітальних вкладень;

бюджету грошових надходжень і видатків;

баланс, що передбачається (pro forma statement);

зовнішнє фінансування;

аналіз фінансового стану.

4. План проведення контрольних перевірок:

адміністрація й особовий склад;

науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки;

нова продукція.

5. Консолідований план корпорації.

Як видно зі схеми, фактично план складається всіма відділами, кожний з яких ставить свої цілі, завдання, визначає обсяги, і тільки після цього все зводиться в єдиний консолідований план корпорації.

Фінансове планування на п’ять років передбачає складання альтернативних планів.

По-перше, складається план агресивного зростання. Він включає значні капітальні вкладення, фінансування НДДКР, освоєння нових видів продукції, розширення конкурентної позиції.

По-друге, складається план нормального розвитку виробництва з урахуванням розширення ринку збуту, але без загострення конкурентної боротьби.

По-третє, передбачається також складання плану зі зниженими темпами зростання, скороченням капітальних вкладень і збуту продукції.

По-четверте, за певних обставин може бути запланована ліквідація одного з підрозділів або дочірнього підприємства. У таких випадках складаються плани розформування, тобто продаж або ліквідація підрозділу іншими способами[2].

Слід підкреслити, що основна робота з підготовки плану покладена на фінансовий відділ. Розроблення політики і планів з виробництва продукції, по суті, визначається фінансовими показниками. Плани, що стосуються працюючого капіталу, дивідендної політики, і фінансове прогнозування беруться за основу майбутніх виробничих планів. Але, з іншого боку, вихідну інформацію для фінансового планування дають відділ маркетингу і виробничий відділ. Підготовка плану пов’язує всі відділи. Ретельність, достовірність, точність у розрахунках кожного відділу сприяють підвищенню якості планування.

Найважливішою проблемою планування є збалансовування майбутніх витрат і джерел фінансування.

Прогноз продажу

Найважливішим документом, який визначає хід складання плану, є прогноз продажу. Він є основою фінансового планування.

Відділ маркетингу, що здійснює прогнозування продажу, аналізує дані про реалізацію продукції (sales) за 5—10 попередніх років. Програма складання прогнозу передбачає такі дії.

Перша дія — аналіз руху продажу. Щорічний приріст продажу може бути нерівномірним, і відділ, що складає цей прогноз, мусить пояснити причини такої нерівномірності. Вони можуть бути пов’язані з послабленням конкурентної позиції (у випадку падіння темпів зростання) або з розширенням ринків збуту (в разі підвищення темпів). Під час побудови прогнозу продажу на планований рік необхідно виділити із загальної суми продажу реалізацію за основними товарними групами і простежити їхню динаміку.

Друга — аналіз кон’юнктури основних ринків збуту, ураховуючи загальний економічний напрям розвитку, тобто фазу циклу (спад, піднесення і т. д.). Якщо значна частина продукції реалізується за межами країни, необхідно брати до уваги тенденції економічного розвитку кожної з країн, інвестиції, вкладення в НДДКР, валютний курс, стан грошового обігу, тобто весь спектр основних економічних та фінансових показників. В обов’язковому порядку враховуються національні особливості ринку.

Третя — вивчення можливостей реклами своїх товарів, можливостей виробничої кооперації, кредитних умов, що впливають на обсяг реалізації.

Четверта — аналіз інформації про вартість невиконаних замовлень. Це положення особливо важливе для продукції з тривалим виробничим циклом.

П’ята — аналіз тенденції в русі нових замовлень на продукцію корпорації.

І, нарешті, шоста дія полягає в розрахунку продажу, що передбачається за окремими товарними групами і в цілому по корпорації.

Методи складання фінансових звітів pro forma

Особливість фінансового планування в ринковій економіці полягає в тому, що всі показники визначаються на основі прогнозу продажу, а не виробничих потужностей. Від суми передбачуваного продажу визначаються всі фінансові показники корпорації на наступний фінансовий рік: активи, капітал, зобов’язання, рух грошових потоків, зміни у власному капіталі та інші показники. На основі прогнозу продажу фінансовий відділ складає гіпотетичні (лат. pro forma — формальні або заради форми) фінансові документи: баланс комерційної діяльності, звіт про прибутки та збитки, звіт про зміни у власному капіталі, звіт про зміни фінансової позиції.

Документи pro forma необхідні не тільки для корпорації. Їх можуть також вимагати комерційні банки чи інші кредитори з метою визначення кредитної політики стосовно корпорації.

Формальний баланс корпорації складається методом визначення процентного співвідношення з продажем. Він ґрунтується на тому, що на рух активів корпорації впливають зміни в обсязі реалізації. За зменшення обсягу продажу і, навпаки, за його зростання виникає необхідність у збільшенні суми активів. Використання методу процентів передбачає диференціацію активів. Необхідно виділити активи, на які впливають зміни в обсязі про­дажу, вони називаються спонтанними, й активи незалежні від цих змін. Більша частина активів залежить від обсягу продажу, наприклад дебіторська заборгованість, товарно-матеріальні запаси. Вони прямо пов’язані зі зменшенням або збільшенням продажу. Відбуваються зміни і в зобов’язаннях. Так, збільшення кількості зайнятих призведе до зростання статті «нарахована, але не виплачена заробітна плата», зросте також сума «нарахованих податків» через збільшення податкової бази. Однак зміни таких статей зобов’язань, як заборгованість за облігаціями і поточними цінними паперами, звичайними акціями, відбуваються не автоматично.

Планування балансу

Розглянемо процес складання балансу pro forma на прикладі наведеної нижче ситуації

Ситуація

Фінансовий відділ корпорації «Сміт» складає pro forma звіт про прибуток на наступний фінансовий рік (табл. 4.3). Передбачається, що продаж зросте із 100 000 дол. до 150 000 тис. дол., коефіцієнт виплати дивідендів у такому році становитиме 0,5. У процесі планування використовується звіт про прибуток базового року.

Таблиця 4.3

Звіт про прибуток корпорації «Сміт», тис. дол.

Показник

Базовий
фінансовий рік

Планований
фінансовий рік

Продаж

100 000

150 000

Вартість проданих товарів

90 000

135 000

Прибуток до сплати податків

10 000

15 000

Податки (34 %)

3400

5100

Чистий прибуток

6600

9900

Збільшення нерозподіленого прибутку

3960

4950

Дивіденди

2640

4950

Розв’язання

Припускаємо, що вартість проданих товарів відносно продажу, виражена у процентах, не змінюється, у базовому році цей показник становив 90 %, отже, у планованому році вартість проданих товарів становитиме (150 000 · 0,9) 135 000 тис. дол., а прибуток до сплати податків — 15 000 тис. дол. Сума податків відповідно зростає, чистий прибуток також зростає до 9900 тис. дол. Проте в його розподіл внесені зміни, коефіцієнт дивідендних виплат зріс до 50 %, тому сума приросту нерозподіленого прибутку і сума дивідендів рівні (табл. 4.3).

Таблиця 4.4

ПРОГНОЗНІ І ЗВІТНІ ДАНІ ЧИСТОГО ПРИБУТКУ
та ЧИСТОГО ПРИБУТКУ НА ОДНУ АКЦІЮ КОРПОРАЦІЇ «кока-кола»[3]

Прибуток

1998 р.

1999 р.

2000 р.

Чистий прибуток за звітом, що публікується, тис. дол.

3533

2431

2177

Pro forma, тис. дол.

3405

2271

1995

Чистий прибуток на одну звичайну акцію за звітом, що публікується, дол.

1,43

0,98

0,88

Pro forma, тис. дол.

1,38

0,92

0,81

Практично складання звіту про прибуток ускладнене тим, що за заданого коефіцієнта маржі прибутку потрібно докладно визначити всі статті витрат виробництва, збуту й інших витрат. Фактично суми, визначені в прогнозному документі, відрізняються від сум виконання, тобто від звітних. Розглянемо дані по корпорації «Кока-Кола». У даному випадку прогнозні дані були занижені (табл. 4.4). Фінансові менеджери врахували погіршання кон’юн­ктури ринків збуту і зниження чистого прибутку більшою мірою, ніж це відбулося насправді. Проте дивідендна політика корпорації не змінилася, дивіденди на одну звичайну акцію зростали (див. докладніше підрозд. 8.2).

Pro forma звіт про зміни у власному капіталі

Прогнозний звіт про зміни у власному капіталі корпорації складається на підставі балансу і звіту про прибуток за базовий фінансовий рік та прогнозного балансу і звіту про прибуток на планований фінансовий рік

Звітність про зміни у власному капіталі корпорації особливо цікавлять акціонерів корпорації, оскільки в ньому мова йде про їхні фінансові вкладення, цілісність цих коштів і про їхню економічну ефективність.

Як видно з таблиці, прогнозний звіт про зміни в капіталі показує накопичений капіталізований прибуток і приріст звичайних акцій. Такий прогноз повинен задовольнити акціонерів, оскільки капітал корпорації зростає, передбачається високий коефіцієнт дивідендних виплат.

Pro forma звіт про зміни фінансової позиції

Звіт про зміни фінансової позиції корпорації називається також звітом про рух грошових потоків відповідно до методу його складання. Прогнозний звіт про зміну фінансової позиції складається на підставі всіх раніше складених прогнозних документів: pro forma, балансу, звіту про прибуток, про зміну власного капіталу. Крім того, використовуються відповідні фінансові документи базового року. Поняття «грошові потоки» розкриває їх динамічний характер. Грошові потоки перебувають у постійному русі, і завдання менеджерів полягає в тому, щоб, по-перше, прискорити їх оборотність, по-друге, забезпечити їх зростання у планованому році.

прогнозний звіт про зміну фінансової позиції складається з трьох частин. Перша показує рух операційних (поточних) грошових потоків, друга — інвестиційних потоків, третя — фінансових потоків. За фінансовим планом корпорації «Сміт» передбачається значне перевищення обсягу використання грошових коштів над їх джерелами при русі операційних та інвес­тиційних потоків. Так, значне збільшення довгострокових активів на суму 30 000 тис. дол. інвестиційними джерелами не покрите. Тому нетто-сума за операційними та інвестиційними потоками від’ємна (27 600 тис. дол.), тобто внутрішні джерела для фінансування діяльності корпорації на наступний фінансовий рік недостатні. Для їх повного покриття будуть використані фінансові потоки. Передбачається випуск довгострокових облігацій і звичай­них акцій. Із суми фінансових потоків виплачуються дивіденди і, таким чином, визначається їх чиста сума. Кінцевою дією у процесі складання прогнозу зміни фінансової позиції є визначення чистої суми грошових потоків. У корпорації «Сміт» вона становила 2500 тис. дол., тобто грошові потоки до кінця планованого періоду зростають.

У даному випадку прогнозується приріст коштів на 2500 тис. дол. (7500 – 5000; див. баланс pro forma на с. 145, 146). Отже, стаття поточних активів «Кошти» (або «Гроші і прирівняні до них еквіваленти грошей») є балансуючою статтею.

Зміни в дивідендній політиці мають бути відображені також у прогнозному звіті про прибуток (звіт про прибутки і збитки).

Необхідно відзначити, що в прогнозному звіті про зміну фінансової позиції сума приросту нерозподіленого прибутку прямо не відбита. Проте економічний зміст полягає в тому, що нерозподілений прибуток є частиною чистого прибутку і джерелом формування грошових потоків. На підставі прогнозного звіту і прибутку можна скласти таку таблицю (табл. 4.7).

Таблиця 4.7

Чистий прибуток корпорації «Сміт», тис. дол.

Показник

Прибуток
базового
року

Прибуток
у прогнозо-
ваному році

Чистий прибуток

6600

9900

Нерозподілений прибуток

3960

4950

Дивіденди

(2640)

(4950)

Коефіцієнт дивідендних виплат, %

40

50

Коефіцієнт капіталізації чистого прибутку, %

60

50

Чим вищий коефіцієнт капіталізації чистого прибутку, тим більша фактична сума джерел операційних потоків. Виплата дивідендів скорочує фінансові потоки, тому чим вищий коефіцієнт дивідендних виплат, тим нижчі нетто фінансові потоки.

Регресивний аналіз для визначення
майбутніх грошових потоків

Процентний метод складання прогнозних форм фінансової звітності дає позитивні результати за умови збереження стабільних співвідношень між продажем і зростанням активів. Проте в тих випадках, коли історично ці коефіцієнти варіювали, оцінювання майбутніх фінансових потоків шляхом використання вартості продажу, активів і поточних зобов’язань у поточних цінах може призвести до помилок у прогнозах. У цих випадках для прогнозування використовується регресійний аналіз майбутніх потреб у фінансових фондах. Техніка регресійного аналізу перед­бачає побудову кривих, які точніше відбивають співвідношення минулих необхідних фінансових потоків та минулого зростання продажу. У такий спосіб робляться спроби зменшити відхилення фактичних даних від відповідної кривої.

200

 

Рис. 4.2. Використання лінійної регресії для визначення
прогнозних фінансових вимог

Рис. 4.3. Використання нелінійної регресії для визначення
прогнозних фінансових вимог[4]

На рис. 4.2 і 4.3 зображені два графіки лінійної і нелінійної регресії. На першому графіку на прямій лінії показані прогнозні значення співвідношень між сумами продажу і необхідного фінансування, що зростають пропорційно. На другому графіку залежність між зростанням продажу і фінансуванням нелінійна. Точками показано фактичне співвідношення двох показників. Обидва графіки свідчать про те, що фактичні дані розташовуються по обидва боки прогнозної прямої. Проте відхилення від прогнозної лінії значніше в лінійній залежності, ніж у нелінійній, що показує переваги регресійного аналізу на основі нелінійних графіків.

Ставка зростання продажу залежить від зростання активів і засобів їх фінансування. Як було зазначено вище, корпорація може використовувати зовнішні джерела фінансування, тобто випускати облігації і позики. Але корпорація може обмежитися тільки емісією нових зобов’язань з метою підтримання певного коефіцієнта боргового навантаження на капітал і тому відмовляється від нових боргових емісій. У даній ситуації може виникнути проблема обмеження економічного зростання корпорації. Для визначення цього обмеження використовується ставка стійкого зростання. Модель визначення ставки стійкого зростання, про яку мова йшла вище (див. рис. 4.2), уточнюється[5].

У модель уведені обмеження: коефіцієнти боргового навантаження на капітал, дивідендних виплат, маржі прибутку і коефіцієнт активи/продаж є постійними. Корпорація фінансує розвиток із внутрішніх джерел і шляхом емісії облігацій.

Для опису моделі використовуються такі показники:

m — чиста маржа прибутку = чистий прибуток/продаж;

D — загальна сума боргу;

E — загальна сума капіталу;

A — активи = D + E;

S — поточний продаж;

b — коефіцієнт дивідендних виплат;

g — ставка зростання продажу й активів.

З огляду на обмеження у використанні моделі, про які йшлося вище, визначаємо чистий прибуток на планований рік:

.

З урахуванням коефіцієнта дивідендних виплат визначаємо додаткові суми нерозподіленого прибутку:

.

На підставі цього рівняння з урахуванням коефіцієнта борг/капі­тал, що не змінюється, визначимо додаткові суми емісії облігацій.

.

Припускаючи незмінність коефіцієнта оборотності активів (S/A), визначаємо, що додаткові суми, необхідні для фінансування приросту продажу gS, мають дорівнювати gA. Далі виводиться фундаментальна тотожність:

Перестановка у фундаментальному рівнянні виглядатиме так:

1 + D/E = (E + D) / E = A / E,

з цього виводимо перетворене фундаментальне рівняння:

gA = m S (1 – b)(1 + D/E) + gm S (1 – b)(1 + D/E) =
= m S (1 – b) A/E + gm S (1 – b) A/E.

Ділимо обидві сторони рівняння на прибутковість акціонерного капіталу для виведення формули ставки стійкого зростання:

.

Розглянемо приклад визначення стійкого зростання. Припустимо, що маржа прибутку становить 4 %, коефіцієнт оборотності активів 3, коефіцієнт борг/капітал — 0,5, коефіцієнт дивідендних виплат — 40 %, коефіцієнт утримання (1 – b) = 0,6, А/Е = 1,5; A/S = 1/3. Тоді ставка стійкого зростання становитиме:

Припустимо, що корпорація прийняла рішення збільшити тем­пи економічного зростання за тих самих коефіцієнтів. Тоді буде поставлена під загрозу ліквідність корпорації. Отже, для досягнення більш високого зростання необхідно збільшити коефіцієнти: маржу прибутку, борг/капітал, оборотність активів — і знизити коефіцієнт дивідендних виплат.

Збільшення прибутковості продажу (маржі прибутку) на 1 % створює можливість більш високих темпів зростання:

.

Найефективнішими рішеннями фінансового управління корпорації були б глибокі перетворення у виробництві і збуті продукції, що дало б змогу прискорити оборотність активів. Підвищення коефіцієнта оборотності активів до 4,5 за інших рівних умов привело б до значного підвищення темпів зростання:

Використання методів регресійного аналізу підвищує значення історичної інформації про якісні показники роботи підприємств. Минулі коефіцієнти достовірніші тих, що розраховуються на перспективу, тому їх використання забезпечує більшу надійність у прогнозах, що складаються.



[1] Brigham E. F., Japenski L. C. Financial Management: Theory and Practice. Chicago. N.Y. etc.: Dryden Press, 1998. — P. 811.

[2] Брейли Р., Майерс С. Принципы корпоративных финансов. — С. 770.

[3] The Coca-Cola Company 2000. Annual Report.

[4] Рис. 4.2 і 4.3 взято з кн.: Shapiro A. С. Modern Corporate Finance. — 1990. — P. 782.

[5] За книгою: Shapiro A. С. Modern Corporate Finance. — P. 781—784.