5.1. Законодавче регулювання страхової діяльності
В Україні законодавча база, яка регулює діяльність страхового ринку, почала створюватися з травня 1993 року коли був прийнятий Декрет “Про страхування”, який ґрунтувався в основному на нормативній базі колишнього Держстраху. До прийняття Декрету “Про страхування” цей вид фінансово-господарської діяльності регулювався в Україні Законом “Про господарські товариства”. Потрібно зазначити, що ця нормативна база мала ряд недоліків, які спонукали органи страхового нагляду, які були створені в Україні наприкінці 1993р., працювати над вдосконаленням законодавчої бази. В першу чергу було розроблено Закон України “Про страхування”, схвалений Верховною Радою України 7 березня 1996 р. Новий закон дав змогу суттєво підвищити у 1996 р. надійність страхового ринку в Україні і посилити контроль за його розвитком.
Зупинимося більш детально на головних моментах Закону України “Про страхування” в редакції від 4 жовтня 2001 р. Цим документом передбачено ряд принципових моментів, зокрема:
- мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя – 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України (1993-1996рр. статутний фонд складав 5 тис. доларів США, 1997-1999рр. - 100 тис. ЕКЮ та 500 тис. ЕКЮ тим страховим компаніям, які створені з участю іноземних осіб).
- впроваджено маржу платоспроможності 0,18 від суми страхових премії та 0,26 від виплат за попередні 12 місяців (ризикові види страхування); 0,05 від загальної величини резерву довгострокових зобов’язань ( страхування життя).
- розмежовано ліцензування щодо страхування життя та ризикових видів страхування;
- впроваджено поняття “технічних” (це резерви, що складаються з частин страхових платежів на випадок перебільшення середнього рівня страхових випадків) та “математичних”(це довгострокові зобов’язання, по страхуванню життя) резервів і вимоги про відповідність цим резервам обов’язків, прийнятих на себе страховими компаніями;
- встановлено порядок “заробленої” премії, в основу якого положено метод “однієї четвертої“ від одержаних премій;
- надано право Уповноваженому органу проводити санації, ліквідації і реорганізації страхових компаній;
- підвищено вимоги до ліцензування;
На сьогодні законодавчі документи які регулюють страхову діяльність в Україні можна розподілити наступним чином:
· Конституція України;
· Міжнародні підписані і ратифіковані угоди;
· Цивільний кодекс України;
· Закони України («Про страхування», «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тощо);
· постанови кабінету міністрів України;
· нормативні акти (інструкції, методики, положення, накази), котрі приймаються відомствами виконавчої влади чи спеціального назначеного органу, що здійснює нагляд за страховою діяльністю;
· правила страхування;
· договір страхування.
Законодавче регулювання страхової діяльності — це передусім боротьба країн за «моральну безпеку» громадян у своїх країнах.
Закон України «Про страхування» має п’ять основних розділів і 46 статей.
У першому розділі встановлюється основний термінологічний апарат (визначаються такі базові поняття, як страхування, страховики, страхувальники, об'єкти, форми та види страхування, страхові ризики і випадки, страхова сума, страхове страхові платежі і тарифи, співстрахування, перестрахування, об'єднання страховиків, товариство взаємного страхування та посередницька діяльність).
Другий розділ регулює порядок проведення страхування (визначає вимоги до договорів та правил страхування, установлює обов'язки страховиків і страхувальників у кожній конкретній ситуації).
Третій розділ визначає умови забезпечення платоспроможності страховиків (подасться фінансовий механізм здійснення страхової діяльності, встановлюються певні обмеження щодо можливості прийняття зобов'язань і визначаються загальні принципи аудиту страховика).
Четвертий розділ формулює принципи державного нагляду за страховою діяльністю, (визначається орган, що здійснює державний нагляд за страховою діяльністю і встановлено його права та функції; порядок ліцензування страхової діяльності, що забезпечує правове регулювання роботи страховиків на страховому ринку.
П’ятий розділ містить прикінцеві положення (формування статутного фонду, поступове збільшення норм платоспроможності страховиків, тощо).
Зупинимося більш детально на головних моментах Закону України “Про страхування” в редакції від 4 жовтня 2001 р. Цим документом передбачено ряд принципових моментів, зокрема:
- мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя – 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України (1993-1996рр. статутний фонд складав 5 тис. доларів США, 1997-1999рр. - 100 тис. ЕКЮ та 500 тис. ЕКЮ тим страховим компаніям, які створені з участю іноземних осіб).
- впроваджено маржу платоспроможності 0,18 від суми страхових премії та 0,26 від виплат за попередні 12 місяців (ризикові види страхування); 0,05 від загальної величини резерву довгострокових зобов’язань ( страхування життя).
- розмежовано ліцензування щодо страхування життя та ризикових видів страхування;
- впроваджено поняття “технічних” (це резерви, що складаються з частин страхових платежів на випадок перебільшення середнього рівня страхових випадків) та “математичних”(це довгострокові зобов’язання, по страхуванню життя) резервів і вимоги про відповідність цим резервам обов’язків, прийнятих на себе страховими компаніями;
- встановлено порядок “заробленої” премії, в основу якого положено метод “однієї четвертої“ від одержаних премій;
- надано право Уповноваженому органу проводити санації, ліквідації і реорганізації страхових компаній;
- підвищено вимоги до ліцензування;
На сьогодні законодавчі документи які регулюють страхову діяльність в Україні можна розподілити наступним чином:
· Конституція України;
· Міжнародні підписані і ратифіковані угоди;
· Цивільний кодекс України;
· Закони України («Про страхування», «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тощо);
· постанови кабінету міністрів України;
· нормативні акти (інструкції, методики, положення, накази), котрі приймаються відомствами виконавчої влади чи спеціального назначеного органу, що здійснює нагляд за страховою діяльністю;
· правила страхування;
· договір страхування.
Законодавче регулювання страхової діяльності — це передусім боротьба країн за «моральну безпеку» громадян у своїх країнах.
Закон України «Про страхування» має п’ять основних розділів і 46 статей.
У першому розділі встановлюється основний термінологічний апарат (визначаються такі базові поняття, як страхування, страховики, страхувальники, об'єкти, форми та види страхування, страхові ризики і випадки, страхова сума, страхове страхові платежі і тарифи, співстрахування, перестрахування, об'єднання страховиків, товариство взаємного страхування та посередницька діяльність).
Другий розділ регулює порядок проведення страхування (визначає вимоги до договорів та правил страхування, установлює обов'язки страховиків і страхувальників у кожній конкретній ситуації).
Третій розділ визначає умови забезпечення платоспроможності страховиків (подасться фінансовий механізм здійснення страхової діяльності, встановлюються певні обмеження щодо можливості прийняття зобов'язань і визначаються загальні принципи аудиту страховика).
Четвертий розділ формулює принципи державного нагляду за страховою діяльністю, (визначається орган, що здійснює державний нагляд за страховою діяльністю і встановлено його права та функції; порядок ліцензування страхової діяльності, що забезпечує правове регулювання роботи страховиків на страховому ринку.
П’ятий розділ містить прикінцеві положення (формування статутного фонду, поступове збільшення норм платоспроможності страховиків, тощо).