5.11. Підрозділи дистанційного навчання в традиційних університетах

Традиційні університети у всьому світі мають велике зна­чення для розвитку нової системи університетської освіти. Бу­дучи освітніми центрами, в яких зосереджені провідні фахівці, традиційні університети володіють значним по­тенціалом, для того, щоб стати центрами з розробки сучасних дистанційних університетських курсів. В основі цього — роз­виток в традиційних університетах спеціальних підрозділів ДН. Такі підрозділи ДН можуть, по-перше, розробляти і до­ставляти дистанційні курси в рамках свого університету, особ­ливо коли університетські будівлі (корпуси) розташовані на значній відстані або є філіали в різних містах; по-друге, роз­робляти дистанційні курси для ринку освітніх послуг.

Розглянемо, як приклади, реалізації такої моделі універ­ситет Ольстера (Північна Ірландія) і університет Вікторія (р. Вікторія, Британська Колумбія, Канада).

Необхідність розвитку ДН в університеті Ольстера пов'язана з його структурою: він утворився шляхом злиття декількох навчальних закладів і складається з чотирьох ок­ремих університетських територій, віддалених одна від одної на відстані більше 72 миль. Злиття декількох закладів в один, з одного боку, означає раціоналізацію процесу навчан­ня, оскільки один і той же курс може читатися в різних кам­пусах. З другого боку, читання одного курсу в різних місцях означало, наприклад, що професор університету повинен проїздити між кампусами 1740 миль кожний семестр. Це стимулювало розвиток методів ДН. Іншим стимулом був тиск на університети з боку уряду з вимогою підвищення ефективності витрат на навчання, яке поставило під питання існування курсів, розроблених для невеликого числа слу­хачів. Розвиток методів ДН дозволяє включити в групу слу­хачів курсу людей з різних місць і тим самим зібрати достат­ню за розмірами групу. Таким чином, необхідність викорис­товування методів ДН в Університеті Ольстера була усвідо­млена під тиском, в основному, економічних фактів.

Впровадження ДН в Університеті Вікторії також було пов'язано з економічними проблемами — на початку 80-х років університет став об'єктом серйозних фінансових обме­жень, тоді як попит на освіту університетського і після-університетського рівнів не тільки не зменшувався, але навіть постійно зростав. До того ж, специфіка Канадської провінції, в якій на величезній території були розселені не­великі, далеко віддалені один від одного міські і сільські об­щини, підказувала необхідність розвитку ДН. В 60-х роках в провінції отримала певний розвиток заочна форма навчан­ня, за якої взаємодія між викладачами і студентами здійснювалася за допомогою матеріалів, що пересилаються звичайною поштою. Однак, впровадження телекомуніка­ційних технологій стимулювало їх використання, і вже в кінці 70-х років в Університеті Вікторії був проведений пер­ший експеримент з використання супутникового зв'язку в ДН. На початку 80-х років в провінції була створена спеціальна організація — Управління відкритого навчан­ня — для сприяння вищим навчальним закладам в розвитку і розповсюдженні своїх освітніх програм за допомогою штучних супутників і кабельного телебачення.

Підрозділи ДН розвиваються останніми роками і в російських навчальних закладах. Один з найяскравіших прикладів — це Інститут ДН Московського державного університету економіки, статистики і інформатики (ІДН МЕСІ). Будучи підрозділом традиційного університету, ІДН МЕСІ розробляє і надає курси ДН на базі двох техно­логічних рішень, які називаються кейс-технологією і ме­режевою технологією. Характеристики цих рішень пред­ставлені в таблиці 5.2.

Технології ДН в ІДН МЕСІ