5.10. Організаційні моделі розповсюдження дистанційного навчання

Ринок дистанційного навчання в світовій системі освіти ще не є повністю сформованим. Телекомунікаційні інфор­маційні технології, які лежать в основі сучасного дистан­ційного навчання, прискоренно розвиваються, а педагогічні і методологічні основи навчального процесу випробовують

>  договори (outsourcing) — договори з викладачами, ви­
користання програмного і апаратного забезпечення на
декількох майданчиках, загальні навчальні матеріали
(наприклад,     Віртуальний     Університет    TVU     —
http://www.tvu.org);

>  загальні підприємства (наприклад, Відкритий Універ­
ситет і ВВС — http://www.open.ac.uk);

>  консорціуми:

-   багатоцільові (University Highlands and
Islands);

-   вузько-спеціалізовані проекти (VUSME —
http://www.vusme.org);

-   стратегічно-методологічні — (Universitas
21 — http://www.universitas.edu.au);

>  брокерські моделі (Oxford University, Cambridge
University, London Open University);

>  корпоративні університети;

>  віртуальні університети — професійне навчання, суб-
контракти;

>  приватні підприємства.

Кожна з цих форм організації дистанційного навчання має свої недоліки і переваги, і поки що важко говорити про те, які з них вигідніші і більш ефективні.

Аналіз розвитку університетської освіти в світі показує, що під впливом сучасних комп'ютерних і телеко­мунікаційних технологій, а також у процесі становлення у сфері утворення ринкових відносин формуються нові моделі університету. В них об'єднуються традиційна освіта і декілька основних типів інституційних форм (організацій­них структур) дистанційного навчання. Це такі інституційні форми, як підрозділи ДН в традиційних і відкритих універ­ситетах, консорціуми університетів, телеуніверситети, віртуальні класи, віртуальні університети.